ЛЮБОВ

Почуття глибокої сердечної прихильності до кого-, чого-небудь; глибока приязнь, яка буває, наприклад, між друзями, між батьками і дітьми; глибока прихильність Бога до своїх створінь або шанобливе ставлення створінь до Бога; теплі почуття, які Божі створіння виявляють одне до одного; романтичні почуття і потяг до особи іншої статі, які стають емоційним підґрунтям для створення подружнього союзу; інтерес, внутрішній потяг до чого-небудь.

Біблія також говорить про любов, яка ґрунтується на принципах, наприклад любов до праведності чи навіть любов до ворогів — до тих, до кого людина не відчуває прихильності. Така любов виявляється у безкорисливій відданості праведним принципам і щирій турботі про тривале благополуччя інших.

У єврейській мові слово «любов» у вищезгаданих значеннях найчастіше виражається дієсловом аге́в чи ага́в («любити») та іменником агава́ («любов»), проте лише контекст допомагає зрозуміти, про яку саме любов йдеться і наскільки сильним є це почуття. Ще одне єврейське слово, хаша́к, перекладене в Повторення Закону 7:7 як «дорожить», походить від кореня, що означає «бути прив’язаним до» (Бт 34:8, прим.).

У Грецьких Писаннях в основному вживаються форми слів аґа́пе, філı́а та два слова, що походять від сторґе́ (слово е́рос, яке означає романтичну любов між особами протилежної статі, не використовується). Однак найчастіше в тексті трапляється аґа́пе.

У словнику В. Вайна про іменник аґа́пе і дієслово аґапа́о говориться: «Любов пізнається тільки по ділах, до яких вона спонукує. Божу любов видно в тому, що він віддав як дар Свого Сина, 1 Ів. 4:9, 10. Але очевидно, що це не послужливість чи звичайна прив’язаність, тобто вона не була виявлена до людей за якісь їхні видатні риси, Рим. 5:8. Це був свідомий вияв Божественної волі, зумовлений нічим іншим, як тільки сутністю самого Бога, пор. Повт. 7:7, 8» (Vine’s Expository Dictionary of Old and New Testament Words. 1981. Vol. 3. P. 21).

Грецьке дієслово філе́о перекладається як «любити», «дорожити» і «цілувати» (Мт 10:37; 23:6; Ів 12:25; Мр 14:44). Воно містить думку про теплі почуття між близькими людьми, як-от між батьками і дітьми в дружніх сім’ях. Такі почуття мав Ісус до свого друга Лазаря і, коли той помер, «з очей Ісуса покотилися сльози» (Ів 11:35, 36). Те саме грецьке слово філе́о використовується для опису глибокої, сердечної прихильності Єгови до свого Сина і до послідовників свого Сина, а також для опису теплих почуттів, які учні мали до Ісуса (Ів 5:20; 16:27; пор. 1Кр 16:22).

Слід зауважити, що грецькі дієслова філе́о і аґапа́о мають різні значення, хоча перекладачі не завжди відображають цю різницю. Про ці два дієслова у праці Ф. Зорелла сказано: «[Аґапа́о] — це любов до кого- або чого-небудь, яку ми розвиваємо зусиллям волі зі зрозумілих для нас причин; [філе́о] ж інша, це ніжна і лагідна любов, яка сама виникає в нашій душі до родичів і друзів, а також до того, що нам подобається» (Zorell F. Lexicon Graecum Novi Testamenti. Paris, 1961. Col. 1402).

Про дієслово філе́о В. Вайн зазначає: «Філео відрізняється від аґапао тим, що воно ближче за значенням до ніжної прив’язаності... Той, хто любить (філео) життя, тобто намагається за всяку ціну зберегти його, забуваючи про його справжню мету, отримає докір від Господа, Ів. 12:25. І навпаки, якщо хтось любить життя (аґапао) в тому значенні, в якому про це говориться у 1 Пет. 3:10, то це означає, що він бере до уваги справжній сенс життя. Вживати тут слово філео було б недоречно» (Vine’s Expository Dictionary of Old and New Testament Words. 1981. Vol. 3. P. 21, 22).

У конкорданції Дж. Стронга, в розділі «Грецький словник Нового Завіту», подається таке визначення слова філе́о: «Бути другом (любити [особу чи предмет]), тобто мати прихильність (це слово вказує на особисту прив’язаність, вияв почуттів, в той час як [аґапа́о] має ширше значення, включаючи в себе зокрема розсудливість і свідомі зусилля волі, продиктовані принципами, почуттям обов’язку і пристойністю...)» (Strong J. The Exhaustive Concordance of the Bible. 1890. P. 75, 76).

Тож аґа́пе передає думку про любов, яка ґрунтується на принципах. Але вона може включати прив’язаність та ніжність. Те, що аґа́пе містить думку про прив’язаність і теплоту, видно з багатьох біблійних уривків. В Івана 3:35 Ісус сказав: «Батько любить [аґапа́] Сина». А в Івана 5:20 він сказав: «Батько любить [філе́й] Сина». Безумовно, любов Бога до Ісуса Христа є дуже теплим почуттям. Також Ісус пояснив: «Хто любить [аґапо́н] мене, того буде любити [аґапете́сетай] й мій Батько. І я теж любитиму [аґапе́со] його» (Ів 14:21). Така любов Батька і Сина до тих, хто любить їх, містить думку про ніжну прив’язаність. Божі служителі повинні так само любити Єгову, його Сина, а також одне одного (Ів 21:15—17).

Розгляньмо, як ці слова використовуються у 21-му розділі Івана. Ісус двічі запитував Петра, чи той любить його, вживаючи дієслово аґапа́о. В обох випадках Петро щиро запевнив, що любить його, але використав при цьому тепліше слово філе́о (Ів 21:15, 16). Зрештою Ісус запитав: «Чи ти любиш [форма філе́о] мене?» І Петро знову підтвердив, що так (Ів 21:17). Отже, Петро запевнив, що відчуває сердечну, глибоку прихильність до Ісуса.

Братерська любов (грец. філаделфı́а, букв. «прив’язаність до брата») має пов’язувати усіх членів християнського збору (Рм 12:10; Єв 13:1; див. також 1Пт 3:8). Це означає, що стосунки у зборі повинні бути такими ж близькими, теплими і міцними, як у сім’ї. І, хоча члени збору вже виявляють братерську любов одне до одного, Біблія радить виявляти її ще повнішою мірою (1Фс 4:9, 10).

Грецький іменник філı́а («дружба») трапляється у Грецьких Писаннях лише один раз, у Листі Якова. Яків попереджає, що «дружба зі світом — це ворожнеча з Богом», а далі говорить: «Хто хоче бути другом [грец. фı́лос] світу, той робить себе ворогом Бога» (Як 4:4).

Грецьке слово філо́сторґос, що означає «такий, який має ніжні почуття», використовується щодо людини, у якої з кимось дуже близькі, теплі стосунки. До складу цього слова входить корінь сте́рґо, який часто використовується для передачі думки про природну прив’язаність між членами сім’ї. Апостол Павло закликав християн розвивати цю рису (Рм 12:10). Павло також говорив, що в останні дні люди «не виявлятимуть... природної любові» (грец. а́сторґой) і що такі люди заслуговуватимуть смерті (2Тм 3:2, 3; Рм 1:31, 32).

Хоча аґа́пе вирізняється повагою до принципів, вона не є позбавленою почуттів, інакше вона нічим не відрізнялася б від холодної справедливості. Однак нею не керують емоції чи сентиментальність. Вона ніколи не легковажить принципами. Християни, дбаючи про інших людей, виявляють аґа́пе навіть до тих, до кого не мають теплих почуттів (Гл 6:10). Вони виявляють їм співчуття і щиро турбуються ними в такій мірі і в такий спосіб, як цього вимагають принципи праведності.

Як уже згадувалось, аґа́пе — це любов, яка ґрунтується на принципах. Однак принципи можуть бути як добрі, так і погані. Якщо керуватись неправильними принципами, то аґа́пе буде неправильною. Наприклад, Ісус говорив: «Якщо ви любите [аґапа́те] тих, хто любить вас, то хіба це робить вам честь? Адже навіть грішники люблять тих, хто любить їх. І якщо робите добро тим, хто робить добро вам, то хіба це робить вам честь? Навіть грішники чинять так само. І якщо ви позичаєте тим, від кого сподіваєтесь отримати позичене, то хіба це робить вам честь? Навіть грішники позичають грішникам, щоб отримати назад стільки ж» (Лк 6:32—34). Принцип, за яким поводяться ці люди, можна сформулювати так: «Ти — мені, я — тобі».

Апостол Павло сказав про одного зі своїх співпрацівників: «Димас, полюбивши [аґапе́сас] теперішній світ, покинув мене» (2Тм 4:10). Димас, очевидно, полюбив світ тому, що вирішив жити за принципом: «Світ обдаровує тих, хто його любить». Ісус сказав: «Люди полюбили [еґа́песан] темряву, а не світло, тому що їхні вчинки лихі. Бо, хто чинить ганебні діла, той ненавидить світло і не йде до світла, щоб його вчинки не викрились» (Ів 3:19, 20). Такі люди люблять темряву, бо живуть за принципом: «Темрява допомагає приховати злі вчинки».

Ісус наказав: «Не переставайте любити [аґапа́те] своїх ворогів» (Мт 5:44). Сам Бог встановив цей принцип, адже апостол Павло писав: «Бог виявляє нам свою любов [аґа́пен] тим, що Христос помер за нас, коли ми ще були грішниками... Бо якщо, будучи ворогами, ми примирилися з Богом через смерть його Сина, то тим більше тепер, примирившись, врятуємося завдяки життю його Сина» (Рм 5:8—10). Видатним прикладом такої любові є стосунки Бога із Савлом з Тарса, який став апостолом Павлом (Дії 9:1—16; 1Тм 1:15). Отже, любити ворогів потрібно керуючись принципом, який встановив Бог, і слухаючись Божих заповідей незалежно від того, чи ми маємо до цих людей теплі почуття і симпатію, чи ні.

Бог. Апостол Іван написав: «Бог є любов» (1Ів 4:8). Він є уособленням любові; це його головна риса. Однак не можна сказати навпаки, що «любов (абстрактне поняття) є Бог». У Біблії він розповідає про себе як про особу і, використовуючи образну мову, говорить про свої «очі», «руки», «серце» тощо. Бог має також інші риси, зокрема справедливість, силу і мудрість (Пв 32:4; Йв 36:22; Об 7:12). Більше того, він може відчувати ненависть, рису, яка повністю протилежна любові. Любов до праведності спонукує його ненавидіти зло (Пв 12:31; Пр 6:16). Любити — означає відчувати і виражати теплу прив’язаність. На таке почуття здатна лише особа і його можна виявляти лише до особи. Божий Син, Ісус Христос, безумовно не є абстрактним поняттям; він говорив про те, що був з Батьком, працював з ним, робив те, що йому до вподоби, чув його. Крім того, Ісус згадував про те, що ангели бачать обличчя його Батька. Усе це було б неможливо, якби Бог був просто абстрактним поняттям (Мт 10:32; 18:10; Ів 5:17; 6:46; 8:28, 29, 40; 17:5).

Докази його любові. Існує чимало доказів того, що Єгова — Творець і Бог Усесвіту — є любов. Їх можна побачити у створеному ним матеріальному світі. Бог з надзвичайною турботою створив усе для людини, щоб вона ні в чому не відчувала нестачі, була здорова і щаслива. Людина була створена не просто, щоб існувати, а щоб насолоджуватися життям: відчувати задоволення від смачної їжі, милуватися барвами і красою природи, спостерігати за тваринами, отримувати радість від спілкування з друзями та від багатьох інших дарів Бога (Пс 139:14, 17, 18). Але ще більшим виявом любові Єгови є те, що він створив людину на свій образ і подобу (Бт 1:26, 27), зі здатністю любити і спроможністю розуміти духовні поняття, а також те, що він відкрив себе людям через своє Слово і святий дух (1Кр 2:12, 13).

Любов Єгови до людства можна порівняти з любов’ю батька до своїх дітей (Мт 5:45). Задля їхнього добра Бог нічого не шкодує, хоч би чого це йому коштувало; його любов перевершує будь-яке почуття, яке ми можемо мати чи виявляти (Еф 2:4—7; Іс 55:8; Рм 11:33). Для людей він зробив те, що стало найбільшим виявом любові, на яку тільки здатний батько,— віддав у жертву свого вірного єдинородного Сина (Ів 3:16). Апостол Іван сказав: «Ми любимо, бо він полюбив нас першим» (1Ів 4:19). Отож Єгова справді є Джерелом любові. Апостол Павло написав: «Навряд чи хтось помре за праведного, хоча за добру людину, можливо, хтось і наважиться померти. А Бог виявляє нам свою любов тим, що Христос помер за нас, коли ми ще були грішниками» (Рм 5:7, 8; 1Ів 4:10).

Вічна любов Бога. Любов Єгови до його вірних служителів є вічною; вона ніколи не слабне і не згасає, хоч би в яких обставинах опинялися його служителі і хоч би які труднощі їм доводилось зносити. Апостол Павло сказав: «Тож я переконаний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні уряди, ні теперішнє, ні прийдешнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ні будь-яке інше створіння не зможуть відділити нас від любові Бога, яку він виявляє через Христа Ісуса, нашого Господа» (Рм 8:38, 39).

Основа Божої верховної влади. Те, що любов є основою Божої верховної влади і саме з любові Божі створіння підтримують її, прославляє Єгову. Бог хоче, щоб серед його служителів були тільки ті, хто любить його верховну владу — любить тому, що вона справедлива, і тому, що Бог має прекрасні риси. Його служителі повинні віддавати їй перевагу над усякою іншою владою (1Кр 2:9). Вони не прагнуть бути незалежними, а хочуть підкорятися Божій верховній владі, адже знають Бога, знають, що йому властива любов, справедливість і мудрість і що ці риси значно перевершують їхні власні (Пс 84:10, 11). Диявол, а також Адам і Єва, керуючись егоїстичними бажаннями і домагаючись незалежності, відкинули Божу владу. Диявол навіть звинуватив Бога в тому, що він править без любові і несправедливо (Бт 3:1—5) і що його створіння служать йому з корисливих спонук, а не з любові (Йв 1:8—12; 2:3—5).

Бог Єгова дозволив Дияволу жити далі і випробовувати — іноді до смерті — Божих служителів, навіть його єдинородного Сина. Бог передрік, що Ісус Христос залишиться йому вірним (Іс 53). Чому він був настільки впевненим у своєму Синові? Підставою була любов. Єгова знав свого Сина і знав, як сильно Син любить його і його норми праведності (Єв 1:9). Він знав свого Сина так, як ніхто інший (Мт 11:27). Він цілковито довіряв йому і не сумнівався у його вірності. Крім того, любов — «досконалі узи єдності» (Кл 3:14). Це найміцніші узи у всесвіті, узи досконалої любові, яка нерозривно об’єднує Сина і Батька. З тієї ж причини Бог довіряє організації своїх служителів, знаючи, що завдяки любові до нього більшість з них залишиться непохитними під час випробувань і що його організація в цілому ніколи не покине його (Пс 110:3).

Ісус Христос. Ісус провів зі своїм Батьком, Джерелом любові, незліченні віки. Він настільки добре знав свого Батька, що міг сказати: «Хто бачив мене, той бачив і Батька» (Ів 14:9; Мт 11:27). Отже, любов Ісуса — досконала і бездоганна (Еф 3:19). Він сказав своїм учням: «Немає більшої любові від любові того, хто віддає за друзів своє життя» (Ів 15:13). Раніше він говорив їм: «Даю вам нову заповідь: любіть одне одного. Як я люблю вас, так любіть одне одного і ви» (Ів 13:34). Ця заповідь була новою в тому розумінні, що Закон, якого на той час дотримувались Ісус та його учні, вимагав: «Люби свого ближнього, як самого себе» (Лв 19:18; Мт 22:39). Згідно з Законом, потрібно було любити інших так, як себе, але не вимагалося виявляти саможертовну любов, яка спонукувала б навіть віддати життя заради інших. Своїм життям і смертю Ісус подав приклад любові, про яку йдеться в новій заповіді. Послідовники Христа мають робити добро, не тільки коли з’являється нагода. Відповідно до наказу Ісуса, їм слід брати на себе ініціативу і надавати людям духовну та іншу допомогу. Вони мають активно діяти на благо інших. Одним з найбільших виявів любові є проповідування доброї новини і навчання інших, навіть ворогів, адже завдяки цьому вони можуть отримати вічне життя. Коли християни допомагають тим, хто відгукується на добру новину, то повинні передавати їм «не лише Божу добру новину, але й самих себе», тобто не шкодувати часу і сил (1Фс 2:8). Вони також повинні бути готові віддати за них своє життя (1Ів 3:16).

Як розвивати любов. Створивши своїм святим духом першого чоловіка і жінку, Бог наділив їх здатністю виявляти любов, його головну рису, а також можливістю розвивати її і поглиблювати. Любов — одна зі складових плоду Божого духу (Гл 5:22). Така любов не є чимось вродженим, як наприклад приваблива зовнішність, музичний талант тощо. Вона не з’являється без свідомих зусиль. Людина не може виявляти таку любов, якщо не має знання про Бога і не служить йому, не роздумує про нього і не виявляє йому вдячності. Розвивати любов можна тільки наслідуючи Бога — Джерело любові (Пс 77:11; Еф 5:1, 2; Рм 12:2). Адам не розвивав і не намагався поглиблювати любов до Бога. Це видно з того, що він не був об’єднаний з Богом досконалими узами єдності, тобто любов’ю. І все ж недосконалий та грішний Адам передав своїм потомкам, що були «на його образ», здатність любити (Бт 5:3). Людство в цілому виявляє любов, але часто ця любов неправильна, спотворена.

Недоречні вияви любові. Зі сказаного вище видно, що людина може правильно виявляти любов, тільки якщо просить про святий дух і піддається його впливу, а також здобуває знання з Божого Слова та застосовує їх у своєму житті. Наприклад, батьки люблять свою дитину, але якщо при цьому вони керуються тільки почуттями та дозволяють дитині робити все, що їй заманеться, то їхня любов сліпа. Вони можуть забути про свій батьківський обов’язок, який полягає в тому, щоб виховувати дитину і при потребі карати (Пр 22:15). Те, що називають любов’ю, насправді може бути виявом гордості. У Біблії говориться, що такі батьки виявляють не любов, а ненависть, адже вони не роблять того, що могло б врятувати життя дитини (Пр 13:24; 23:13, 14).

Така любов не походить від Бога. Справжня любов спонукує робити те, що добре і корисне для інших. «Любов зміцняє» (1Кр 8:1). Любов — це не просто емоції. Це риса, якій властива непохитність і сила, вона керується Божою мудрістю і тримається в першу чергу того, що чисте, правильне (Як 3:17). Бог виявляв таку любов до ізраїльтян, він суворо карав їх за непокірність і робив це заради них самих (Пв 8:5; Пр 3:12; Єв 12:6). Апостол Павло сказав християнам: «Усе, що ви стійко зносите, застосовується для вашого повчання. Бог ставиться до вас як до синів. А якого сина батько не повчає?.. Крім того, наші земні батьки нас повчали, і ми ставилися до них з повагою. Тож хіба нам не треба ще охочіше підкорятися Батькові, який дає нам духовне життя, і завдяки цьому жити? Адже протягом короткого часу вони повчали нас так, як їм здавалося правильним. Коли ж повчає він, це йде нам на користь, бо в такому разі ми можемо мати частку в його святості. Щоправда, жодне повчання у цей час не здається чимось радісним, а радше завдає болю, однак пізніше навченим через нього приносить мирний плід праведності» (Єв 12:7—11).

Знання вказує любові правильний шлях. Любов слід виявляти передусім до Бога. Інакше вона піде неправильним шляхом і може довести нас до поклоніння створінню чи якомусь предмету. Нам необхідно знати наміри Бога, оскільки тоді ми будемо розуміти, що добре для нас і для інших і як правильно виражати любов. Ми маємо любити Бога всім серцем, розумом, душею та силою (Мт 22:36—38; Мр 12:29, 30). Така любов не повинна бути чимось показним, вона має відображати внутрішню сутність людини. Любов пов’язана з почуттями (1Пт 1:22). Але якщо людина не наповнює свого розуму знанням про те, що таке справжня любов і в чому вона виражається, то буде виявляти цю рису неправильно (Єр 10:23; 17:9; пор. Флп 1:9). Потрібно знати Бога, його риси, наміри та розуміти, як він виражає любов (1Ів 4:7). Беручи це все до уваги та пам’ятаючи, що найважливішою рисою є любов, стає зрозуміло, що присвячення Богові — це присвячення Єгові як особі (чиєю головною рисою є любов), а не якійсь справі. Отже, Бога треба любити всією душею, всім своїм єством, і вкладати в цю любов усі свої сили.

Любов здатна розширюватись. Справжня любов, одна зі складових плоду Божого духу, здатна розширюватись (2Кр 6:11—13). Вона не є скупою чи обмеженою. Любов стає довершеною тоді, коли ділимося нею з іншими. У першу чергу християнин має любити Бога (Пв 6:5), його Сина (Еф 6:24), а тоді — усе братство по цілому світі (1Пт 2:17; 1Ів 2:10; 4:20, 21). Чоловік має любити свою дружину, а дружина — свого чоловіка (Пр 5:18, 19; Ек 9:9; Еф 5:25, 28, 33). Батьки мають любити своїх дітей (Тит 2:4). Треба любити усіх людей, навіть своїх ворогів, та підтверджувати цю любов вчинками, гідними християн (Мт 5:44; Лк 6:32—36). Після опису складових плоду духу, серед яких любов названа першою, в Біблії говориться: «Проти такого немає закону» (Гл 5:22, 23). Не існує такого закону, який би обмежував цю любов. Її можна виявляти завжди і скрізь, у будь-якій мірі, до всіх, хто її достойний. Єдиний борг, який мають християни одне перед одним,— це любов (Рм 13:8). Така любов є розпізнавальним знаком правдивих християн (Ів 13:35).

Як поводиться справжня любов. Любов, уособленням якої є Бог, настільки дивовижна, що їй важко дати визначення. Легше описати, які діла про неї свідчать. Далі розглядатиметься, як християни мають виявляти цю прекрасну рису. Апостол Павло, пишучи про неї, спочатку підкреслив, що вона дуже важлива для християн, а потім пояснив, у чому видно її безкорисливість: «Любов терпелива і добра. Любов не ревнує. Вона не вихваляється, не зазнається, не поводиться непристойно, не шукає власної вигоди і не дратується. Вона не веде лічби образам. Любов не тішиться неправедністю, але радіє правді. Любов усе зносить, в усе вірить, на все надіється, все терпить» (1Кр 13:4—7).

«Любов терпелива і добра». Вона терпеливо зносить несприятливі обставини і погані вчинки інших, маючи конкретну мету — допомогти отримати спасіння тим, хто поводиться неправильно, чи стороннім особам, які бачать, що відбувається, а також довести право Єгови на верховну владу (2Пт 3:15). Любов добра завжди, хоч би як її провокували. Якщо християнин поводиться грубо і різко, то це ні до чого доброго не приведе. З іншого боку любов може бути непохитною і діяти справедливо задля праведності. Ті, хто наділений владою, можуть докоряти грішникам, але навіть у цій ситуації вони мають виявляти доброту. Якщо ті, хто дає пораду, не виявляють доброти, то це не принесе користі ні їм самим, ні тому, хто поводиться неправильно. Брак доброти у такій ситуації може завадити грішнику розкаятись і робити праведні діла (Рм 2:4; Еф 4:32; Тит 3:4, 5).

«Любов не ревнує». Вона не заздрить чужим успіхам. Вона радіє, коли комусь доручають більше обов’язків. Любов не дратується навіть тоді, коли бачить успіхи ворогів. Вона щедра. Бог «посилає дощ на праведних і неправедних» (Мт 5:45). Любов спонукує Божих служителів бути задоволеними тим, що вони мають (1Тм 6:6—8), а також своїм становищем. Вони не прагнуть більшого і не намагаються з егоїстичних спонук зайняти місце інших. Сатана Диявол через заздрість та егоїзм захотів собі вищого становища і навіть забажав, щоб йому поклонився Ісус Христос (Лк 4:5—8).

Любов «не вихваляється, не зазнається». Вона не шукає визнання і слави (Пс 75:4—7; Юд 16). Той, хто має любов, ніколи не принижує когось, щоб самому виглядати кращим. Він звеличує Бога і щиро підбадьорює та зміцнює інших (Рм 1:8; Кл 1:3—5; 1Фс 1:2, 3). Він тішиться досягненнями інших християн і не вихваляється тим, що планує зробити (Пр 27:1; Лк 12:19, 20; Як 4:13—16). Така людина усвідомлює, що може робити все тільки завдяки силі від Єгови (Пс 34:2; 44:8). Єгова сказав ізраїльтянам: «Якщо ж хтось хвалиться, нехай хвалиться своєю проникливістю і тим, що знає мене, що я Єгова — той, хто виявляє на землі віддану любов, справедливість та праведність, бо це мені до вподоби» (Єр 9:24; 1Кр 1:31).

Любов «не поводиться непристойно». Вона не є неввічливою. Вона не має нічого спільного з непристойністю, наприклад з сексуальним насиллям чи обурливою поведінкою. Вона не є різкою, вульгарною, невихованою, зухвалою, грубою чи нешанобливою. Людина, яка любить, не робить того, що може якимось чином образити її християнських братів і сестер. Апостол Павло радив збору в Коринфі: «Нехай усе відбувається пристойно й організовано» (1Кр 14:40). Любов також спонукує християнина поводитись гідно в очах інших людей (Рм 13:13; 1Фс 4:12; 1Тм 3:7).

Любов «не шукає власної вигоди». Вона дотримується принципу: «Нехай кожен шукає користі не для себе, а для іншого» (1Кр 10:24). Саме в цій властивості любові виражається турбота про інших. Щира турбота є однією з найсильніших спонук до дій і приносить найліпші плоди. Той, хто любить, не вимагає, щоб усе робили так, як хоче він. Павло сказав: «Для слабих я став слабим, щоб придбати слабих. Я став усім для усіляких людей, щоб всіма можливими способами врятувати хоча б декотрих. Але роблю все це задля доброї новини, щоб ділитися нею з іншими» (1Кр 9:22, 23). Любов не наполягає на своїх правах, а передусім дбає про духовне благополуччя ближніх (Рм 14:13, 15).

Любов «не дратується». Вона не дратується через дрібниці, і її неможливо вивести з рівноваги навіть у складних ситуаціях. Вона не схильна до вибухів гніву, які є учинками плоті (Гл 5:19, 20). Той, хто має любов, не поспішає ображатись на чиїсь слова або вчинки. Він не вважає, що треба ставати на захист своєї гідності з найменшого приводу.

Любов «не веде лічби образам». Вона не ображається; вона, так би мовити, не буде записувати образи в «боргову книгу» і уникати стосунків з кривдником, чекаючи поки він розплатиться за образу. Так любов захищає від мстивості, яку Біблія засуджує (Лв 19:18; Рм 12:19). Вона довіряє іншим, не приписує їм поганих мотивів і не вимагає від них досконалості (Рм 14:1, 5).

«Любов не тішиться неправедністю, але радіє правді». Любов радіє правді, навіть якщо правда іде в розріз з колишніми переконаннями людини чи її словами. Любов міцно тримається Божого Слова правди. Вона завжди стоїть на боці добра; їй не подобається зло, обман чи будь-яка несправедливість, навіть якщо від них страждає ворог. Коли любов бачить зло чи обман, то не боїться стати на захист правди і людей (Гл 2:11—14). Вона швидше постраждає, аніж вчинить зло, аби виправити ситуацію (Рм 12:17, 20). Але якщо когось картає особа, наділена владою, то людина, яка виявляє любов, не стане під впливом емоцій на бік винного і не буде критикувати ні того, хто картає, ні його слів. Якби вона зробила інакше, то це не було б виявом любові. Звичайно, це могло б сподобатись винному, але швидше зашкодило б йому, аніж допомогло.

«Любов усе зносить». Вона готова терпіти і страждати заради праведності. Цей вираз буквально перекладається як «все покриває». Людина, яка любить, не поспішає всім розповідати про те, що її хтось образив. Якщо образа не дуже велика, то вона не зверне на неї уваги. Якщо ж образа серйозна, то вона застосує Ісусові поради з Матвія 18:15—17. Людина наодинці поговорить з тим, хто її образив, і, якщо він попросить вибачення і загладить свою вину, вона щиро простить його, тобто повністю покриє провину, наслідуючи Бога (Пр 10:12; 17:9; 1Пт 4:7, 8).

Любов «в усе вірить». Любов вірить усьому, що Бог говорить у своєму Слові правди, навіть якщо сказане там здається неймовірним і викликає насмішки невіруючих. Людина, яка виявляє таку любов до Бога, довіряє його словам, адже існують переконливі докази того, що він вірний і надійний. Це так само, як вона любить вірного і надійного друга, якого добре знає, і не сумнівається, що він каже правду, навіть якщо вона не може чимось підтвердити його слова (ІсН 23:14). Любов вірить у все, що каже Бог, навіть коли не до кінця щось розуміє; вона готова терпеливо чекати, поки не з’явиться детальніше пояснення або чіткіше розуміння (1Кр 13:9—12; 1Пт 1:10—13). Любов також вірить, що Бог керує християнським збором і своїми призначеними служителями, вона підтримує їхні рішення, прийняті на основі Божого Слова (1Тм 5:17; Єв 13:17). Однак любов не легковірна, вона дотримується поради «перевіря[ти], чи натхнені твердження від Бога» і досліджує все у світлі Біблії (1Ів 4:1; Дії 17:11, 12). Любов спонукує довіряти вірним християнським братам. Християнин не буде підозрювати їх у чомусь або сумніватися в них, якщо немає вагомих доказів їхньої провини (2Кр 2:3; Гл 5:10; Флм 21).

Любов «на все надіється». Вона надіється на все, що пообіцяв Єгова (Рм 12:12; Єв 3:6). Вона продовжує працювати, терпеливо чекаючи, коли Бог зростить плід її праці (1Кр 3:7). Той, хто любить, не зневірюється в християнах, які через свою ослаблу віру потрапили у складну ситуацію. Він розуміє, що якщо Єгова виявляє до ослаблих терпіння, то йому слід робити так само (2Пт 3:15). Також він продовжує допомагати тим, кого навчає правди, надіючись на те, що Божий дух спонукає їх служити Богові.

Любов «все терпить». Без любові християнин не може залишатись вірним Богу Єгові. Хоч би яким випробуванням Диявол піддавав вірність і відданість християнина, любов усе витерпить і допоможе не відступити від Бога (Рм 5:3—5; Мт 10:22).

«Любов ніколи не згасає». Вона ніколи не перестане існувати. Завдяки новим знанням і розумінню можуть змінитися наші вірування; змінюється надія, коли те, на що надіємось, здійснюється, але любов завжди залишається тою самою і з часом лише міцнішає (1Кр 13:8—13).

«Час любити». Любові не заслуговують лише ті, хто не достойний її з погляду Єгови, або ті, хто вперто йде шляхом беззаконня. Любов слід виявляти до всіх людей, але якщо хтось своїми вчинками покаже, що ненавидить Бога, то більше не треба виявляти до нього любов. Бог Єгова та Ісус Христос люблять праведність і ненавидять беззаконня (Пс 45:7; Єв 1:9). Ті, хто ненавидить правдивого Бога, не гідні любові. Якщо виявляти до них любов, то це не принесе жодної користі, адже вони не відгукнуться на Божу любов (Пс 139:21, 22; Іс 26:10). Отже, Бог має всі підстави ненавидіти таких людей і визначив час, коли виступить проти них (Пс 21:8, 9; Ек 3:1, 8).

Те, що не потрібно любити. Апостол Іван написав: «Не любіть ані світу, ані того, що у світі. Якщо хтось любить світ, у ньому немає любові до Батька, бо все, що у світі,— прагнення плоті, прагнення очей та вихваляння своїми статками,— походить не від Батька, а від світу» (1Ів 2:15, 16). Далі він сказав, що «весь світ лежить у владі Злого» (1Ів 5:19). Тому ті, хто любить Бога, ненавидять всіляку лиху дорогу (Пс 101:3; 119:104, 128; Пр 8:13; 13:5).

Боже Слово показує, що чоловік і дружина повинні любити одне одного і любов між ними включає в себе статеві стосунки (Пр 5:18, 19; 1Кр 7:3—5), але воно засуджує сексуальні зв’язки поза шлюбом, які дуже поширені в цьому світі (Пр 7:18, 19, 21—23).

Якщо людина розвинула любов до грошей (грец. філарґірı́а, букв. «любов до срібла»), то завдасть собі багато страждань (1Тм 6:10, Int). У I ст. н. е. любов до грошей була властива фарисеям, і така сама любов мала бути характерною рисою людей в останні дні (Лк 16:14; 2Тм 3:2). Однак християни повинні виявляти своїм способом життя, що вони «не ма[ють] любові до грошей» (грец. афіла́рґірос, букв. «який не має любові до срібла») (Єв 13:5). Наглядачем у християнському зборі не може бути той, хто любить гроші (1Тм 3:3).

Ісус Христос навчав не шукати слави від людей. Він суворо засудив лицемірних релігійних провідників, які любили молитись, стоячи в синагогах та на розі головних вулиць, щоб їх бачили люди, а також любили найпочесніші місця на бенкетах і передні місця в синагогах. Ісус сказав, що вони вже сповна отримали свою нагороду — честь і славу, яких так прагнули; тому вони не могли сподіватися жодної нагороди від Бога (Мт 6:5; 23:2, 5—7; Лк 11:43). У Біблії говориться: «Навіть багато начальників повірило в [Ісуса]. Але щоб фарисеї не відлучили їх від синагоги, вони його не визнавали, бо славу від людей любили більше, ніж славу від Бога» (Ів 12:42, 43; 5:44).

Звертаючись до своїх учнів, Ісус сказав: «Хто дорожить [філо́н] своїм життям, той знищить його, а хто своє життя в цьому світі ненавидить, той збереже його для вічного життя» (Ів 12:23—25). Той, хто хоче зберегти своє теперішнє життя і не готовий віддати його, як послідовник Христа, втратить перспективу жити вічно, а той, хто не вважає життя в цьому світі найважливішим і понад усе любить Єгову, Ісуса Христа і їхню праведність, отримає вічне життя.

Бог ненавидить тих, хто обманює, бо вони не люблять правди. У видінні він сказав апостолу Івану: «За [святим містом, Новим Єрусалимом] — пси й ті, хто займається спіритизмом, розпусники, вбивці, ідолопоклонники та всі, хто любить [філо́н] обман і постійно обманює» (Об 22:15; 2Фс 2:10—12).

Любов може охолонути. Ісус Христос, розповідаючи учням про майбутні події, згадав, що любов (аґа́пе) багатьох тих, хто вважає себе віруючим, охолоне (Мт 24:3, 12). Апостол Павло писав, що особливістю скрутних часів в останні дні буде те, що люди стануть грошолюбними (2Тм 3:1, 2). Тож очевидно, що людина може забути про праведні принципи і втратити любов, яку колись мала. Тому дуже важливо постійно виявляти і розвивати любов, роздумуючи над Божим Словом і узгоджуючи своє життя з Божими принципами (Еф 4:15, 22—24).