«Для того мене послано»

1—4. а) Як Ісус вміло навчає самарянку і які це приносить результати? б) Як реагують апостоли?

ІСУС з апостолами подорожують вже багато годин. Вони прямують на північ, з Юдеї в Галілею. Найкоротший шлях, який пролягає через Самарію, займає коло трьох днів. Приблизно опівдні вони підходять до самарійського містечка Сихар. Тут Ісус з апостолами зупиняються, щоб перепочити.

² Апостоли йдуть купити харчів, а Ісус відпочиває біля колодязя за містом. До колодязя приходить по воду одна жінка. Ісус міг не звернути на неї уваги, адже він був «втомлений дорогою» (Івана 4:6). Не було б нічого дивного, якби він просто заплющив очі і не заводив з нею розмови. Як ми вже дізналися з 4-го розділу, ця жінка могла сподіватися від єврея зневажливого ставлення до себе. Але Ісус починає говорити до неї.

³ У перших словах Ісус наводить приклад з її буденного життя. Самарянка прийшла сюди набрати води, тож Ісус говорить про життєдайну воду, яка може втамувати її духовну спрагу. Кілька разів вона зачіпає питання, які можуть бути предметом суперечкиa. Проте Ісус тактовно уникає цих питань, тримаючись розпочатої ним теми. Він говорить про духовне — про чисте поклоніння та про Бога Єгову. Згодом самарянка розповідає про Ісуса мешканцям Сихара, і вони теж хочуть його послухати. Тож слова Ісуса впливають не лише на самарянку, але й на інших (Івана 4:3—42).

⁴ А як реагують апостоли, коли, повернувшись, бачать, що Ісус свідчить самарянці? Вони явно не в захопленні від цього. Їх дивує те, що Ісус взагалі говорить з цією жінкою, і вони, очевидно, не приєднуються до розмови. Коли жінка йде, учні просять Ісуса поїсти того, що вони принесли. Але у відповідь Ісус каже: «Я маю їжу, про котру ви не знаєте». Розгубившись, апостоли спершу сприймають його слова буквально. Та потім він пояснює їм: «Моя їжа — виконувати волю того, хто мене послав, і завершити його справу» (Івана 4:32, 34). Таким чином Ісус вчить їх, що праця всього його життя значно важливіша для нього, ніж їжа. Він хоче, щоб і його учні мали таке саме ставлення до цієї праці. Що це за праця?

 5. Яка праця займала найважливіше місце в Ісусовому житті і що ми розглянемо в цьому розділі?

⁵ Одного разу Ісус сказав: «Ще й іншим містам я повинен звіщати добру новину про Боже царство, бо для того мене послано» (Луки 4:43). Ісус був посланий на землю проповідувати і навчати людей доброї новини про Боже Царствоb. Таку ж працю доручено і сьогоднішнім послідовникам Ісуса. Тому важливо розглянути, чому Ісус проповідував, що́ він проповідував і як ставився до цього призначення.

6, 7. Як, за словами Ісуса, «кожен наставник» має ставитися до можливості ділитися доброю новиною з іншими? Поясніть на прикладі.

⁶ Спочатку розгляньмо, як Ісус ставився до істин, яких навчав. А потім обговорімо, які почуття він мав до людей, котрим доносив правду. Ісус вжив яскравий приклад, щоб показати, що для нього означає можливість розповідати про істини, які йому відкрив Єгова. Він сказав: «Кожен наставник, який отримав знання про небесне царство, подібний до господаря дому, котрий дістає зі своєї скарбниці нове і старе» (Матвія 13:52). Чому господар дому в цьому прикладі дістає щось зі своєї скарбниці?

⁷ Цей господар не просто хизується своїм майном, як це свого часу зробив цар Єзекія, стягнувши на себе лихо (2 Царів 20:13—20). Для чого ж тоді згаданий Ісусом господар дістає речі зі скарбниці? Ось приклад. Ти приходиш до свого улюбленого вчителя. Він висуває шухляду і дістає два листи: один старий і пожовклий, а другий новіший. Ці листи вчитель отримав від свого батька — перший десятки років тому, коли ще був хлопцем, а другий зовсім недавно. Обличчя вчителя сяє радістю, коли він розповідає, наскільки ці листи цінні для нього і як поради з них змінили його життя. Він упевнений, що ці поради можуть допомогти й тобі. Видно, що вчитель дорожить цими листами, наче скарбом (Луки 6:45). Він показує їх не задля того, щоб похизуватися перед тобою, чи задля якоїсь вигоди. Радше він хоче, щоб ти їх належно оцінив і отримав з них користь.

 8. Чому ми маємо вагомі підстави вважати істини з Божого Слова скарбами?

⁸ Те саме спонукувало Ісуса, Великого Вчителя, ділитися Божими істинами з людьми. Для нього ці істини були безцінними скарбами. Він любив їх і охоче розповідав про них іншим. Ісус хотів, щоб кожен його послідовник, «кожен наставник», наслідував його в цьому. Чи наслідуємо й ми його приклад? У нас є вагомі підстави любити кожну істину з Божого Слова. Ми однаково цінуємо всі вчення: і ті, які знаємо вже багато років, і ті, які були точніше пояснені лише недавно. Якщо ми зберігаємо любов до того, чого нас вчить Єгова, і з запалом розповідаємо про це людям, то за прикладом Ісуса будемо допомагати їм розвинути таку ж любов.

 9. а) Які Ісус мав почуття до людей, котрих навчав? б) Як послідовники Христа можуть наслідувати його ставлення до людей?

⁹ Ісус також любив людей, яких навчав. Про це детальніше йтиметься в 3-й частині. В одному пророцтві передрікалося, що Месія «змилується над убогим та бідним» (Псалом 72:13). Ісус справді дбав про людей. Він брав до уваги їхні думки й погляди, цікавився тим, що їх гнітить і що їм заважає зрозуміти правду (Матвія 11:28; 16:13; 23:13, 15). Згадаймо, наприклад, розмову з самарянкою. Без сумніву, на неї справило велике враження те, що Ісус поцікавився нею. Він розумів її обставини, і це спонукало самарянку прийняти його як пророка і розповісти про нього іншим (Івана 4:16—19, 39). Звичайно, послідовники Христа не бачать, що́ в серці людини, котрій вони проповідують. Але вони можуть, як Ісус, щиро цікавитися людьми, дбати про них і, спілкуючись з ними, брати до уваги їхні інтереси, труднощі та потреби.

10, 11. а) Що Ісус проповідував? б) Як постала потреба в Божому Царстві?

¹⁰ Що проповідував Ісус? Якби ви шукали відповідь на це запитання, досліджуючи вчення численних церков, які називають себе християнськими, то, можливо, дійшли б висновку, що він пропагував християнські принципи для вирішення соціальних проблем. Або ж ви могли б подумати, що він обстоював політичні реформи чи наголошував, наскільки важливо дбати передусім про своє власне спасіння. Але, як уже згадувалося раніше, Ісус сказав: «Я повинен звіщати добру новину про Боже царство». Що він мав на увазі?

¹¹ Згадаймо, що Ісус був у небі, коли Сатана вперше піддав сумніву правомірність верховної влади Єгови. Наскільки боляче, мабуть, було Ісусу бачити, як на його праведного Батька звели наклеп і звинуватили в тому, що він несправедливий Правитель, який приховує щось добре від своїх створінь! Як же, напевно, засмутився Божий Син, коли Адам і Єва, майбутні прабатьки всього людства, повірили обману Сатани! Божий Син бачив, що внаслідок їхнього бунту гріх і смерть, немов хвороба, передалися цілому людському роду (Римлян 5:12). Але як же він, мабуть, зрадів, дізнавшись, що у визначений час його Батько все виправить!

12, 13. Що саме виправить Боже Царство і як Ісус засвідчив, що проголошення Божого Царства є найголовнішим у його служінні?

¹² А що насамперед необхідно було виправити? Треба було освятити ім’я Єгови та очистити його від ганьби, яку стягнув на нього Сатана та його прибічники. До того ж слід було довести правомірність і справедливість верховної влади Єгови. Ісус усвідомлював цю потребу ліпше, ніж будь-яка людина. У зразковій молитві він учив своїх послідовників найперше молитися про освячення Божого імені, потім про прихід Божого Царства, а тоді про те, щоб воля його Батька виконувалась тут на землі (Матвія 6:9, 10). Невдовзі Боже Царство на чолі з його Правителем Ісусом Христом зітре з лиця землі зіпсовану систему Сатани і навіки встановить Боже праведне правління (Даниїла 2:44).

¹³ Саме це Царство було основною темою Ісусового служіння. З його слів і вчинків можна було зрозуміти, що́ це за Царство і яку роль воно відіграє в намірі Єгови. Ісус не дозволяв, аби щось відвертало його увагу від головного — проповідування доброї новини про Боже Царство. У той час було чимало наболілих соціальних питань, панувала несправедливість, але Ісус зосереджувався на проголошенні своєї звістки та виконанні свого служіння. Чи такий підхід означає, що Ісус був зацикленим лише на одному, нечулим і нудним? Зовсім ні!

14, 15. а) Як Ісус показав, що він «більший від Соломона»? б) Як ми можемо наслідувати Ісуса в проповідуванні?

¹⁴ Як ми побачимо в цій частині, навчання Ісуса було живим і цікавим. Він торкався серця людей. Пригадаймо мудрого царя Соломона, який підбирав гарні вислови і точні слова правди для того, щоб записувати натхнені Богом думки (Екклезіяста 12:10). Єгова дав цьому недосконалому чоловіку «широкість серця», завдяки чому він міг говорити на багато різних тем: і про звірів, і про птахів, і про риб, і про дерева. Люди приїжджали здалека, аби послухати Соломона (1 Царів 5:9—14). Однак Ісус був «більший від Соломона» (Матвія 12:42). Він перевершував Соломона як мудрістю, так і «широкістю серця». Навчаючи людей, Ісус використовував не лише свої досконалі знання з Божого Слова, але й знання про птахів, тварин, риб, сільське господарство, природні явища, поточні події, історію та суспільний устрій. Водночас Ісус ніколи не хизувався своїми знаннями. Його звістка була простою і зрозумілою. Тому не дивно, що люди з захопленням слухали Ісуса (Марка 12:37; Луки 19:48).

¹⁵ Християни сьогодні намагаються наслідувати приклад Ісуса. Ми не маємо такої мудрості і знань, як в Ісуса, але кожен з нас володіє певними знаннями і досвідом, які можна використовувати, розмовляючи з іншими про істини з Божого Слова. Наприклад, батьки, які мають досвід у вихованні дітей, можуть скористатися ним, щоб доступно пояснити, як Єгова любить своїх дітей. Також дехто може наводити приклади, знайомі йому з роботи чи зі школи, або ж послуговуватись своїм знанням людської природи чи поточних подій. Водночас слід уважати, щоб нічим не відвертати уваги від нашої звістки — доброї новини про Боже Царство (1 Тимофія 4:16).

16, 17. а) Як Ісус ставився до служіння? б) Як Ісус показав, що все його життя зосереджувалось на служінні?

¹⁶ Ісус Христос вважав служіння дорогоцінним скарбом. Він з радістю допомагав людям побачити справжню особистість його небесного Батька, не затьмарену заплутаними людськими доктринами чи традиціями. Ісус прагнув допомогти іншим розвинути близькі взаємини з Єговою та набути надію на вічне життя. Йому подобалося, звіщаючи добру новину, приносити людям потіху і радість. З чого видно, що Ісус саме так ставився до свого служіння? Розгляньмо три докази цього.

¹⁷ По-перше, Ісус зосереджував усе своє життя на служінні. Проповідування звістки про Царство було його основним заняттям, працею всього життя. Саме тому, як ми згадували в 5-му розділі, Ісус, виявляючи мудрість, провадив просте життя. Він не лише радив іншим зосереджувати своє око на тому, що найважливіше, але й сам керувався цим принципом. Він не нагромаджував матеріальних речей, за які треба було платити, які вимагали постійного догляду і ремонту або які з часом необхідно було міняти. Він жив просто, не дозволяючи, аби щось відривало його від служіння (Матвія 6:22; 8:20).

18. Як Ісус цілковито віддавався служінню?

¹⁸ По-друге, Ісус цілковито віддавався служінню. Подорожуючи Палестиною, він пройшов буквально сотні кілометрів у пошуках людей, які б слухали добру новину. А це вимагало неабияких зусиль. Він розмовляв з людьми всюди: у їхніх домах, на площах, на ринках. Ісус спілкувався з людьми навіть тоді, коли збирався відпочити, поїсти, попити чи трохи побути в колі найближчих друзів. Навіть вмираючи, він продовжував розповідати про Боже Царство! (Луки 23:39—43).

19, 20. Який приклад навів Ісус, щоб показати невідкладність проповідницької праці?

¹⁹ По-третє, Ісус вважав своє служіння невідкладним. Пригадаймо розмову Ісуса з самарянкою біля колодязя в місті Сихар. Апостоли Ісуса, очевидно, не вважали за потрібне проповідувати в тій ситуації. Але Ісус сказав їм: «Хіба ви не говорите, що до жнив залишилося ще чотири місяці? Тож кажу вам: підведіть свої очі й погляньте на поля — вони пополовіли та готові до жнив» (Івана 4:35).

²⁰ Ісус навів цей приклад, беручи до уваги тодішню пору року. Ймовірно, це був місяць кіслев (листопад/ грудень). Жнива ячменю мали початися лише через чотири місяці, приблизно в час Пасхи, 14 нісана. Тому в той час рільники не вважали жнива невідкладною працею, адже до них ще залишалося багато часу. А що сказати про символічні жнива? Тоді багато людей були готові слухати Ісуса, навчатися в нього, ставати його учнями та здобувати чудову надію, яку перед ними відкривав Єгова. Ісус, образно кажучи, дивився на ці символічні поля і бачив, як вітер легко хитає стигле жовте колосся, яке вже можна збиратиc. Настали жнива, пора невідкладної праці. Тому, коли мешканці одного міста просили Ісуса залишитись у них, він відповів: «Ще й іншим містам я повинен звіщати добру новину про Боже царство, бо для того мене послано» (Луки 4:43).

21. Як ми можемо наслідувати приклад Ісуса?

²¹ Розглянувши, як Ісус ставився до служіння, ми можемо наслідувати його приклад. Для цього необхідно завжди ставити християнське служіння на перше місце в нашому житті! Навіть якщо ми маємо дбати про сім’ю чи на нас лежать інші обов’язки, нам треба, подібно до Ісуса, регулярно брати участь у служінні, виявляючи в цьому ревність. Так ми покажемо, що служіння є найважливішим у нашому житті (Матвія 6:33; 1 Тимофія 5:8). Ми можемо охоче присвячувати служінню свій час, сили та засоби (Луки 13:24). А також нам слід пам’ятати про невідкладність проповідницької праці (2 Тимофія 4:2). Потрібно використовувати кожну нагоду для проповідування.

22. Про що йтиметься в наступному розділі?

²² Ісус Христос подбав про те, щоб ця праця виконувалась і після його смерті. Цим він показав, наскільки вона важлива. Ісус доручив працю проповідування і навчання своїм послідовникам. Про це доручення йтиметься в наступному розділі.