Наслідуймо їхню віру

«Я вірю»

У ПАМ’ЯТІ Марти знову й знову постає могила її брата — печера, вхід до якої закриває великий камінь. Горе Марти важке, наче та холодна брила. Їй не віриться, що улюблений брат помер. Ці чотири дні, котрі минули відтоді, як Лазар зробив останній подих, вона живе мов у тумані — люди, плач, слова потіхи.

І ось перед Мартою стоїть Ісус, людина, яка була дуже дорога її братові. Дивлячись на Ісуса, Марта ще гостріше відчуває біль, адже цей чоловік був єдиним, хто міг врятувати Лазаря. Усе ж поряд з Ісусом вона почувається спокійно. Його теплий погляд і глибоке співчуття за мить зігрівають серце Марти. Ісус ставить запитання, які розворушують її віру й надію на воскресіння. Розмовляючи з ним, Марта говорить надзвичайно важливі слова: «Я вірю, що ти — Христос, Божий Син, який мав прийти у світ» (Івана 11:27).

Марта мала глибоку віру. Хоча в Біблії про цю жінку написано небагато, але тих декілька згадок про неї допоможуть нам зміцнити свою віру. Тож повернімось до моменту, коли Біблія вперше згадує ситуацію, в якій фігурують Ісус та Марта.

«Ти тривожишся і непокоїшся»

Це було за кілька місяців до смерті Лазаря. Тоді він ще був живий і здоровий. До його дому у Віфанії — невеликому селищі на схилі пагорба — мав завітати важливий гість, Ісус Христос. Лазар, Марта і Марія були незвичною сім’єю: дорослі брат і сестри жили в одному домі. Деякі біблеїсти припускають, що Марта була найстаршою, адже вона, здається, виступає у ролі господині і деколи згадується першою (Івана 11:5). Невідомо, чи хтось з них колись був одружений. Але відомо, що усі троє були близькими друзями Ісуса. Їхня домівка стала для Ісуса притулком під час його служіння в Юдеї, де люди противились йому і ставились до нього вороже. Безумовно, Ісус дуже цінував цю тиху гавань, де відчував любов і підтримку.

Марта дбала, щоб її дім був зручним і приємним місцем для гостей. Ця працьовита жінка, здається, ніколи не сиділа без роботи. Можна уявити, як вона готувалася до приходу Ісуса. Для такого особливого гостя, який, можливо, прийшов з товаришами, вона хотіла влаштувати щедре частування. У ті часи гостинність була дуже важливою. Коли приходив гість, його вітали поцілунком, знімали його сандалії і мили ноги, а голову намащували відсвіжною пахучою олією (Луки 7:44—47). Крім того, господар прагнув забезпечити гостя найкращим: подбати про зручне місце для відпочинку та смачну їжу.

Марта і Марія мали багато роботи. Безперечно, Марія, яку дехто вважає більш делікатною і вдумливою, спочатку допомагала своїй сестрі. Та коли прийшов Ісус, вона зосередилась на чомусь іншому. Ісус використав нагоду, щоб навчати тих, хто був у домі Лазаря. І яке ж це було навчання! На відміну від релігійних провідників того часу, Ісус поважав жінок і охоче навчав їх про Боже Царство, головну тему свого проповідування. Марія не хотіла пропустити цю нагоду. Тож вона сіла біля ніг Ісуса і жадібно вбирала кожне слово.

Марта відчувала дедалі більший неспокій. Вона хвилювалася, адже хотіла приготувати багато страв і попіклуватись про інші зручності для гостей. У той час як Марта крутилася наче білка в колесі, її сестра сиділа й нічого не робила. Можливо, Марта червоніла, голосно зітхала або насуплювала брови, думаючи: «Чому я маю робити все сама?!»

Врешті-решт Марта не витримала. Вона перебила Ісуса і випалила: «Господи, невже тобі байдуже, що моя сестра залишила мене одну поратися коло всього? Скажи їй, щоб мені допомогла» (Луки 10:40). Це було досить різко. Більш того, Марта просила Ісуса вплинути на Марію, аби та повернулась до роботи.

Відповідь Ісуса, мабуть, здивувала Марту, як і багатьох, хто читав ці слова в Біблії. Він лагідно сказав: «Марто, Марто, ти тривожишся і непокоїшся багатьма речами. А насправді потрібно небагато або взагалі щось одне. Марія ж вибрала ліпшу частку, яка від неї не забереться» (Луки 10:41, 42). Що мав на увазі Ісус? Чи вважав він Марту приземленою людиною? Чи він не цінував її старань приготувати смачний обід?

Аж ніяк. Ісус бачив добрі і чисті спонуки Марти. Крім того, він не вважав, що пишна гостина була чимось неприйнятним. Наприклад, він охоче прийшов на «великий бенкет», який ще раніше влаштував для нього Матвій, знаний також як Левій (Луки 5:29). Ісус хотів показати, що проблема була не в кількості страв, а в тому, що було важливішим для Марти у той момент. Вона настільки зосередилась на приготуванні вишуканих страв, що зовсім забула про справді важливі речі. Які саме?

Ісус, єдинородний Син Бога Єгови, прийшов у дім Марти, щоб навчати правди. Ніщо не було важливішим за це навчання, навіть смачні страви чи інші вияви гостинності. Хоча Ісус засмутився, що Марта пропустила нагоду поглибити свою віру, він не засудив її вибору. Однак з боку Марти було неправильно просити Ісуса, аби він змусив Марію також пропустити цю нагоду.

Повторюючи її ім’я, Ісус м’яко заспокоїв роздратовану Марту і лагідно її виправив. Він запевнив жінку, що не треба «тривожитися і непокоїтися багатьма речами». Простого частування, одної-двох страв, було достатньо, особливо якщо гості зійшлися на духовний бенкет. У будь-якому разі Ісус ніколи не забрав би в Марії «ліпшу частку», яку вона вибрала,— навчатися в нього.

З цієї ситуації послідовники Христа можуть багато чого навчитись. Не дозволяймо, аби щось заважало нам задовольняти свою «потребу в духовному» (Матвія 5:3). Звичайно, ми хочемо наслідувати щедрість і працьовитість Марти. А втім, виявляючи гостинність, ми не будемо надмірно «тривожитися і непокоїтися», аби не нехтувати справами, котрі повинні стояти на першому місці. Ми збираємося з нашими одновірцями насамперед для того, щоб підбадьоритись взаємно і поділитися духовними дарами, а не лише для того, щоб когось пригощати або самим куштувати вишукані наїдки (Римлян 1:11, 12). Зустріч зі співхристиянами може бути відсвіжною, навіть якщо ми накриємо скромний стіл.

Смерть і воскресіння улюбленого брата

Чи прийняла Марта лагідний докір Ісуса і чи взяла для себе урок? Безумовно. Апостол Іван на початку розповіді про Мартиного брата нагадав: «Ісус же любив Марту, її сестру та Лазаря» (Івана 11:5). Від часу, коли Ісус гостював у Віфанії в домі своїх друзів, минули місяці. Зрозуміло, Марта не виношувала образи на Ісуса за його сердечну пораду, якої вона зрештою послухалась. Цим вона подала чудовий приклад віри, адже кожен з нас час від часу потребує виправлення.

Коли захворів Лазар, Марта з усіх сил піклувалась братом. Вона намагалася полегшити його страждання. Але Лазарю ставало щораз гірше. День у день його сестри були поряд, доглядаючи за ним. Як часто Марта, мабуть, вдивлялася у виснажене обличчя брата, пригадуючи усі ті роки, коли вони ділили радість і горе.

Одного дня Марта і Марія зрозуміли, що не в змозі допомогти Лазарю, і послали звістку Ісусові. Він проповідував у місцевості, до якої було два дні ходу. Звістка була короткою: «Господи, твій любий друг хворий» (Івана 11:1, 3). Вони знали, що Ісус любив їхнього брата, і вірили, що він зробить усе, аби йому допомогти. Чи був Ісус для них останньою надією? Якщо так, то вона розбилась — Лазар помер.

Сестри оплакували брата, готуючи його до поховання. До них приходило багато людей з Віфанії та околиць, але від Ісуса не було жодної звістки. Минав час, і Марта не знала, що й думати. Нарешті, через чотири дні після смерті Лазаря, вона почула, що Ісус наближається до міста. Швидка як завжди, Марта навіть у ці важкі хвилини схопилася і, нічого не сказавши Марії, поспішила до околиць Віфанії назустріч Ісусу (Івана 11:20).

Побачивши свого Пана, вона висловила те, що мучило її та Марію впродовж цих днів: «Господи, якби ти був тут, не помер би мій брат». Однак Марта не втратила віри і надії. Вона додала: «Я знаю: все, що ти попросиш у Бога, він дасть тобі». Ісус відразу ж зміцнив її надію, промовивши: «Твій брат воскресне» (Івана 11:21—23).

Марта думала, що Ісус говорить про майбутнє воскресіння, тому відповіла: «Знаю, він воскресне, коли настане воскресіння в останній день» (Івана 11:24). Марта глибоко вірила у це вчення. Деякі юдейські релігійні провідники, яких називали садукеями, заперечували воскресіння, хоча це вчення містилося у натхнених Богом Писаннях (Даниїла 12:13; Марка 12:18). Ісус навчав про воскресіння і навіть воскресив кількох людей. А втім, Лазар, на відміну від них, був мертвий уже чотири дні. Марта не знала, що буде далі.

Тоді Ісус промовив незабутні слова: «Я — воскресіння і життя». Справді, Бог Єгова дав своєму Сину владу, аби у майбутньому він воскресив усіх людей, які гідні цього в очах Бога. Ісус спитав Марту: «Віриш у це?» Вона промовила слова, які наводяться на самому початку. Марта вірила, що Ісус був Христом, або Месією, Сином Бога Єгови, і що саме про нього говорили пророки (Івана 5:28, 29; 11:25—27).

Чи цінує Єгова і його Син, Ісус Христос, таку віру? Подальші події, свідком яких стала Марта, дають чітку відповідь. Марта побігла за сестрою. Вона бачила щирі почуття Ісуса, коли він розмовляв з Марією та іншими людьми, які оплакували Лазаря. Марта бачила, як з його очей покотилися сльози і як глибоко він співчував їхньому горю. Ісус наказав відвалити камінь, який закривав вхід у гробницю (Івана 11:28—39).

Марта, як завжди з практичних міркувань, сказала, що тіло вже смердить, адже пройшло чотири дні. Тоді Ісус нагадав їй: «Хіба я тобі не говорив, що коли будеш вірити, то побачиш Божу славу?» Вона вірила і тому побачила славу Єгови. У цей момент Бог дав своєму Синові силу воскресити Лазаря. Цю мить Марта запам’ятала на все життя. Ісус наказав: «Лазарю, вийди!» У печері, де лежав Лазар, почувся слабкий шурхіт. До виходу підійшов чоловік, оповитий поховальними пов’язками. Ісус сказав: «Розв’яжіть його, нехай іде». Лиш уявіть несамовите захоплення Марти і Марії, коли вони кинулися в обійми свого брата (Івана 11:40—44). Нарешті з серця Марти спав тяжкий камінь!

Ця розповідь показує, що воскресіння померлих — це не якась примарна мрія, а факт. Це — біблійне вчення, яке зігріває серце. Єгова і його Син прагнуть винагородити всіх, хто виявляє міцну віру, як у випадку з Мартою, Марією та Лазарем. Якщо ви розвинете таку ж сильну віру, як Марта, то нагорода чекає і на васa.

«Марта... прислуговувала»

У Біблії міститься ще одна згадка про Марту. Йшов останній тиждень Ісусового життя на землі. Знаючи, які випробування йому незабаром доведеться знести, Ісус знову приходить у Віфанію, до своїх друзів. Звідти він мав вирушити до Єрусалима, що лежав за три кілометри. Ісус з Лазарем вечеряли у домі Симона, прокаженого. Тут востаннє згадується про Марту: «Марта на ній [вечері] прислуговувала» (Івана 12:2).

Як же це схоже на Марту! Коли ми вперше читаємо в Біблії про цю жінку — вона працює. Коли читаємо востаннє — вона теж працює, запопадливо дбаючи про потреби інших. Сьогодні такі жінки, як Марта,— справжнє благо для християнських зборів. Вона була сильною і щедрою, а її віра виявлялась у саможертовних ділах. Мабуть, Марта залишалась такою до кінця і це допомогло їй подолати випробування, які чекали попереду.

Через кілька днів її улюбленого Пана, Ісуса, було страчено. Крім того, лицемірні убивці Ісуса хотіли знищити також і Лазаря, оскільки його воскресіння зміцнило віру багатьох людей (Івана 12:9—11). Звичайно, смерть згодом роз’єднала Марту з її рідним братом та сестрою. Ми не знаємо, коли і за яких обставин це сталося, але можна бути впевненим, що віра цієї жінки допомогла їй залишатися вірною до кінця. Марта — гідний приклад віри для всіх християн.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 11]

Марта сильно горювала, але прислухалась до Ісуса, коли він хотів зміцнити її віру

[Ілюстрація на сторінці 12]

Марта «тривожилась і непокоїлась», але покірно прийняла виправлення

[Ілюстрація на сторінці 15]

Марта була винагороджена за свою віру, коли побачила, що її брат воскрес