Розділ дев’ятий

Великий Вчитель допомагає нам ліпше зрозуміти Творця

У ПЕРШОМУ столітті н. е. усі жителі Палестини чогось «чекали». Чого ж? Приходу «Христа», або «Месії», передреченого пророками кілька сторіч перед тим. Люди твердо вірили, що Біблія була написана під Божим проводом і що вона містить передбачення майбутнього. Одне з таких пророцтв, у книзі Даниїла, вказувало, що Месія прийде на початку їхнього століття (Луки 3:15; Даниїла 9:24—26).

Однак люди мусили бути пильними, бо мали з’явитися самозвані месії (Матвія 24:5). Єврейський історик Йосиф Флавій згадував декотрих із них: Тевду, який привів своїх послідовників до річки Йордану й сказав, що її води розділяться; чоловіка з Єгипту, котрий припровадив людей до Оливної гори, заявляючи, що за його наказом Єрусалимський мур впаде; і самозванця часів намісника Феста, який обіцяв звільнення від усіх клопотів. (Порівняйте Дії 5:36; 21:38).

На відміну від обманених послідовників таких месій, група людей, які стали називатися «християнами», визнавала, що Ісус із Назарета є великим учителем і справжнім Месією (Дії 11:26; Марка 10:47). Ісус не був самозваним месією, він мав переконливі докази свого месіанського призначення, які чітко вказані в чотирьох історичних книгах, названих Євангеліямиa. Наприклад, євреї знали, що Месія народиться у Віфлеємі, походитиме з роду Давида й чинитиме великі чуда. Все це сповнилось у випадку Ісуса, про що свідчать навіть противники. Так, Ісус повністю відповідав вимогам, що ставилися до біблійного Месії (Матвія 2:3—6; 22:41—45; Івана 7:31, 42).

Натовпи людей, які зустрічалися з Ісусом і спостерігали за його великими ділами, слухали незвичайні слова мудрості й усвідомлювали, що він володіє здатністю передбачувати події, переконалися: це справжній Месія. Протягом Ісусового служіння (29—33 роки н. е.) назбиралось багато доказів того, що він справжній Месія. Але Ісус був кимось навіть більшим, ніж просто Месією. Один із його учнів, який знав факти, дійшов висновку, що «Ісус є Христос, Божий Син»b (Івана 20:31).

Оскільки Ісус мав такі тісні взаємини з Богом, він міг відкрити й пояснити нам особистість Творця (Луки 10:22; Івана 1:18). Ісус засвідчив, що його близькі стосунки з Отцем почалися ще на небі, коли він працював разом з Богом над усіма іншими творіннями — живими й неживими (Івана 3:13; 6:38; 8:23, 42; 13:3; Колосян 1:15, 16).

Біблія повідомляє, що цього Сина було перенесено з духовної сфери і він ‘став подібним до людини’ (Филип’ян 2:5—8). Таке явище є незвичайним, але чи воно можливе? Науковці твердять, що елементи природи, як-от уран, за певних умов перетворюються в інші; вони навіть можуть підрахувати результати перетворення маси в енергію (E=mc²). Тоді чому ми мали б піддавати сумніву біблійні слова про те, що духовне створіння було перетворене так, аби жити на землі як людина?

Проілюструймо це на іншому прикладі: подумайте про досягнення медиків, які займаються питанням запліднення ін вітро (в пробірці). Зачате в пробірці життя переноситься в утробу жінки, яка пізніше народжує дитину. У випадку Ісуса, як запевняє нас Біблія, його життя було перенесене ‘силою Всевишнього’ в утробу діви на ім’я Марія. Вона походила з роду Давида, отже Ісус міг стати постійним спадкоємцем Месіанського Царства, про яке отримав обіцянку Давид (Луки 1:26—38; 3:23—38; Матвія 1:23).

На основі своїх близьких взаємин з Творцем і подібності до нього Ісус сказав: «Хто бачив Мене, той бачив Отця» (Івана 14:9). Він також зауважив: «Не знає ніхто, хто є... Отець — тільки Син, та кому Син захоче відкрити» (Луки 10:22). Отже, дізнаючись більше про те, чого навчав і що робив Ісус на землі, ми можемо ліпше зрозуміти особистість Творця. Спробуймо зробити це, аналізуючи декотрі ситуації, в яких різним людям доводилося спілкуватись з Ісусом.

Самарянка

«Чи Він не Христос?» — запитала самарянка після короткої розмови з Ісусом (Івана 4:29). Вона навіть переконала інших жителів поблизького міста Сіхара зустрітися з Ісусом. Що ж спонукало її визнати Ісуса Месією?

Жінка зустрілася з Ісусом, коли він відпочивав після довгої ранкової подорожі по курних шляхах пагорбистої Самарії. Попри втому Ісус заговорив до неї. Помітивши велике зацікавлення духовними речами, Ісус поділився з самарянкою глибокими істинами про потребу «вклонятися... Отцеві в дусі та в правді». З часом Ісус виявив жінці, що справді є Христом,— чого ще не говорив відкрито іншим (Івана 4:3—26).

Ця самарянка надала великого значення своїй зустрічі з Ісусом. Раніше основою її релігійного життя було поклоніння на горі Ґарізім, яке базувалося лише на п’яти перших книгах Біблії. Євреї уникали самарян, багато з яких походили від змішаних шлюбів між десятьма ізраїльськими племенами та іншими народами. Як же відрізнявся від тих євреїв Ісус! Він охоче навчав самарянку, незважаючи на те що був посланий до «овечок загинулих дому Ізраїлевого» (Матвія 15:24). У цьому випадку Ісус відобразив готовність Єгови приймати щирих людей з усіх народів (1 Царів 8:41—43). Так, Ісус і Єгова стоять вище від вузькоглядної релігійної ворожості, поширеної в сьогоднішньому світі. Знаття цього повинне наблизити нас до Творця та його Сина.

З того, як охоче Ісус ділився із самарянкою правдою, можна навчитися ще чогось. У той час вона жила з чоловіком, з яким не була одружена (Івана 4:16—19). Але це не змусило Ісуса припинити розмову з нею. Безперечно, вона, мабуть, була вдячна, що Ісус ставився до неї з повагою. І не тільки до неї. Коли деякі єврейські провідники (фарисеї) стали критикувати Ісуса за те, що той їв з розкаяними грішниками, він сказав: «Лікаря не потребують здорові, а слабі! Ідіть же, і навчіться, що то є: «Милости хочу, а не жертви». Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння» (Матвія 9:10—13). Ісус простягав руку допомоги людям, які стогнали під тягарем своїх гріхів — мучилися через порушення Божих законів або норм. Як зігріває серце усвідомлення того, що Бог і його Син допоможуть усім, хто мучиться через наслідки колишнього неправильного способу життя! (Матвія 11:28—30)c.

Звернімо свою увагу також на те, що Ісус розмовляв з тією жінкою зі Самарії привітно, намагаючись допомогти. Чому цей факт такий важливий? У ті часи єврейським чоловікам наказувалося уникати на вулиці розмов з жінками, навіть з власними дружинами. Єврейські рабини гадали, що жінки не можуть збагнути глибоких духовних настанов через свою «легкодумність». Дехто з них казав: «Ліпше спалити слова закону, ніж дати їх жінкам». Ісусові учні були виховані в такій атмосфері, тож повернувшись, вони «дивувались, що з жінкою Він розмовляв» (Івана 4:27). Цей випадок,— який не є поодиноким,— показує, що Ісус був образом свого Отця, котрий створив і поважає як чоловіків, так і жінок (Буття 2:18).

Пізніше та самарянка переконала мешканців свого міста піти послухати Ісуса. Багато з них, дослідивши факти, повірили в Ісуса й сказали: «Справді Спаситель Він світу» (Івана 4:39—42). Оскільки ми є частиною «світу» людства, роль Ісуса має велике значення і для нашого майбутнього.

Погляд рибалки

А тепер подивімося на Ісуса очима двох його близьких друзів — спочатку Петра, а тоді Івана. Ці звичайні рибалки були серед перших Ісусових послідовників (Матвія 4:13—22; Івана 1:35—42). Фарисеї вважали їх чоловіками ‘невченими та простими’ й зараховували до людей землі (‘ам-га·’а́·ретс), на яких дивилися з погордою, оскільки, на відміну від ра́бинів, ті не мали релігійної освіти (Дії 4:13; Івана 7:49). Багато таких людей, що були «струджені та обтяжені» під ярмом релігійних традиціоналістів, палко прагнули духовного освічення. Професор Шарль Ґіньєбер із Сорбонни каже, що «їхні серця повністю належали Ягве [Єгові]». Ісус не відвернувся від цих бідних, простих людей задля багатих і впливових. Радше він відкрив їм Отця через свої вчення і діла (Матвія 11:25—28).

Петро особисто відчув Ісусову турботу. Невдовзі після того, як він приєднався до Ісуса в служінні, його теща захворіла й лежала в гарячці. Прийшовши в дім Петра, Ісус взяв її за руку — і гарячка минула! Ми не знаємо, як саме відбулося те уздоровлення, так само як лікарі сьогодні не можуть повністю пояснити деякі випадки видужання; але гарячка залишила жінку. Важливішим за розуміння Ісусового методу зцілень є, однак, усвідомлення того, що, вздоровлюючи хворих і недужих, він виявляв їм своє співчуття. Ісус справді хотів допомогти людям, і його Отець теж цього хоче (Марка 1:29—31, 40—43; 6:34). Цей випадок показав Петрові, що Творець вважає кожну особу достойною піклування (1 Петра 5:7).

Якось пізніше, перебуваючи на Подвір’ї жінок в Єрусалимському храмі, Ісус спостерігав за тим, як люди кидали до скарбниці пожертви. Заможні люди жертвували багато монет. Пильно придивившись, Ісус побачив, як одна бідна вдова кинула дві лепти. Тоді він сказав Петрові, Івану та іншим: «Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала,— свій прожиток увесь» (Марка 12:41—44).

Це свідчить про те, що Ісус шукав у людях добрі сторони й цінував зусилля кожного з них. Як, на вашу думку, слова Вчителя вплинули на Петра та інших апостолів? Зрозумівши на прикладі Ісуса, яким є Єгова, Петро пізніше процитував псалом: «Очі Господні — до праведних, а вуха Його — до їхніх прохань» (1 Петра 3:12; Псалом 34:16, 17). Чи вас не приваблює Творець і його Син, які хочуть знайти щось добре у вас і з готовністю вислуховують ваші прохання?

Після майже двох років спілкування з Ісусом Петро твердо переконався, що Ісус — то Месія. Одного разу Ісус запитав своїх учнів: «За кого Мене люди вважають?» Відповіді були різними. Тоді він запитав: «А ви за кого Мене маєте?» Петро впевнено відповів: «Ти — Христос!» Вас, можливо, здивує те, що далі зробив Ісус. Він «заборонив їм, щоб нікому... вони не казали» про це (Марка 8:27—30; 9:30; Матвія 12:16). Чому він так вчинив? Тоді Ісус ще перебував серед людей, тому не хотів, щоб вони робили висновки про нього, ґрунтуючись лише на чутках. Це було розумно, хіба ж ні? (Івана 10:24—26). Так само і наш Творець хоче, аби ми дізналися про нього, особисто дослідивши надійні докази. Він бажає, щоб наші переконання ґрунтувалися на фактах (Дії 17:27).

Як того й можна було сподіватися, деякі з Ісусових співвітчизників, попри велику кількість доказів, що він мав підтримку Творця, не прийняли його. Багатьом з них, надто заклопотаним своїм суспільним становищем або політичними цілями, не подобався цей щирий, але покірний Месія. З наближенням кінця свого служіння Ісус сказав: «Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої... та ви не захотіли! Ось ваш дім залишається порожній для вас» (Матвія 23:37, 38). Ця зміна становища вибраного народу була важливим кроком у виконанні Божого наміру поблагословити усе людство.

Невдовзі після того Петро й три інші апостоли почули Ісусове докладне пророцтво про «закінчення системи речей» (НС)d. Перше сповнення Ісусового передбачення відбулося в 66—70 роках н. е., коли римляни напали на Єрусалим і повністю зруйнували його. Історія підтверджує, що передречене Ісусом справді сповнилося. Петро був свідком багатьох подій, які саме передрікав Ісус, і це відображено у 1 та 2 Петра — двох книгах, написаних Петром (1 Петра 1:13; 4:7; 5:7, 8; 2 Петра 3:1—3, 11, 12).

Під час служіння Ісус був дуже терпеливим і добрим до євреїв. Але він сміливо засуджував негідні вчинки. Це допомогло Петрові — і повинно допомогти також нам — ліпше зрозуміти нашого Творця. Бачачи, як сповняються інші деталі Ісусового пророцтва, Петро написав християнам, що їм потрібно ‘твердо пам’ятати присутність дня Єгови’. Петро також сказав: «Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття». Після цього Петро підбадьорив своїх читачів словами про ‘небо нове й нову землю, що правда на них пробуває’ (2 Петра 3:3—11, 13; 3:12, НС). Чи ми цінуємо так, як Петро, Божі риси, відображені в Ісусі, і чи виявляємо віру в обітниці Єгови на майбутнє?

Чому Ісус помер?

Останній вечір свого земного служіння Ісус провів з апостолами за особливою вечерею. Згідно з єврейським звичаєм, господар виявляв під час такої вечері свою гостинність, миючи гостям ноги, оскільки в ті часи люди часто подорожували курними дорогами в сандалях. Проте ніхто не запропонував цієї послуги Ісусові. Тому він смиренно встав, узяв рушник та умивальницю й почав мити ноги апостолам. Коли надійшла черга Петра, йому стало соромно. Тож він сказав: «Ти повік мені ніг не обмиєш». «Коли Я не вмию тебе,— відповів Ісус,— ти не матимеш частки зо Мною». Знаючи, що незабаром помре, він додав: «Коли обмив ноги вам Я, Господь і Вчитель, то повинні й ви один одному ноги вмивати. Бо то Я вам приклада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив» (Івана 13:5—17).

Кілька десятків років після того Петро написав у листі до християн, щоб вони наслідували Ісуса — але не обрядом миття ніг. Він заохочував їх покірно служити іншим, а ‘не панувати’ над ними. Петро також зрозумів, що Ісусів приклад засвідчує: «Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать». Який чудовий урок про Творця! (1 Петра 5:1—5; Псалом 18:36, НС [18:36, Ог.]). Однак Петро навчився ще чогось.

Після тієї останньої вечері Юда Іскаріотський, який був апостолом, але почав красти, привів групу озброєних чоловіків, щоб арештувати Ісуса. Коли ті приступили до Вчителя, Петро вирішив втрутитися. Він витягнув меча й поранив одного з них. Ісус сказав Петрові: «Сховай свого меча в його місце, бо всі хто візьме меча,— від меча і загинуть». Потім Петро побачив, як Ісус торкнувся того чоловіка й зцілив його (Матвія 26:47—52; Луки 22:49—51). Безумовно, Ісус жив згідно з власним вченням — «любіть ворогів своїх»,— наслідуючи у цьому Отця, який «наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних» (Матвія 5:44, 45).

У ту напружену ніч відбулося поспішне слухання справи Ісуса в єврейському верховному суді. Його фальшиво звинуватили в богозневазі, відвели до римського намісника й тоді несправедливо віддали на страту. Євреї та римляни досхочу насміялися над ним, і зрештою, після жорстоких знущань, його розп’яли. Велика частина цієї наруги була сповненням пророцтв, записаних кілька століть перед тим. Навіть воїни, що спостерігали за Ісусом на стовпі мук, визнали: «Він був справді Син Божий» (Матвія 26:57—27:54; Івана 18:12—19:37).

Те, що сталося, напевно, викликало у Петра та інших запитання: «Чому Христос мусив померти?» Тільки пізніше вони зрозуміли чому. По-перше, так сповнилося пророцтво з 53-го розділу Ісаї, яке виявляло, що Ісус уможливить визволення не лише для євреїв, але й для всього людства. Петро написав: «Він Сам возніс гріхи наші тілом Своїм на дерево, щоб ми, вмерши для гріха, жили для праведності; ранами Його ви зцілилися» (1 Петра 2:21—25, Дерк.). Петро зрозумів суть істини, викладеної Ісусом: «Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох» (Матвія 20:28). Так, Ісус, як досконала людина, мусив відректися від свого права на життя, щоб викупити людство з гріховного стану, успадкованого від Адама. Це вчення про викуп і є основним вченням Біблії.

Що ж таке викуп? Його можна уявити собі так: припустімо, ви маєте комп’ютер, але один з його електронних файлів пошкоджено помилкою (або вірусом), яку хтось ввів у досконалу програму. Це ілюструє наслідок того, що зробив Адам, навмисно не послухавшись Бога, або згрішивши. Продовжмо нашу ілюстрацію. Кожна копія цього файла буде пошкодженою. Проте не все ще втрачено. За допомогою спеціальної програми можна визначити й усунути ту помилку з ваших файлів і комп’ютера. Подібно до цього, людство отримало від Адама та Єви «вірус», або гріх, і потрібно сторонньої допомоги, щоб стерти його (Римлян 5:12). Згідно з Біблією, Бог подбав про таке очищення через Ісусову смерть. Це вияв любові, з якого ми можемо скористати (1 Коринтян 15:22).

Цінування того, що зробив Ісус, спонукало Петра «решту часу в тілі жити вже не для пожадливостей людських, а для Божої волі». Це мало б означати для Петра, а також для нас, уникати поганих звичок та неморального способу життя. Можливо, інші люди створюватимуть проблеми тому, хто намагається чинити «Божу волю». Однак він побачить, що його життя стає багатшим, змістовнішим (1 Петра 4:1—3, 7—10, 15, 16). Власне так було з Петром і може бути з нами, коли ми ‘душі свої, або життя, віддаємо в доброчинстві Йому, як Створителю вірному’ (1 Петра 4:19).

Учень, якого привабила любов

Апостол Іван — це ще один учень, який мав близькі взаємини з Ісусом і, отже, може допомогти нам ліпше зрозуміти Творця. Іван написав одне з Євангелій, а також три послання (1, 2 і 3 Івана). В одному з послань він дає нам таке пояснення: «Знаємо ми, що Син Божий прийшов і дав нам прозріння [«розум», Ог.], щоб ми пізнали Того, Хто істинний [Творця]. І ми справді у Тому, Хто істинний, оскільки ми в Його Сині, Ісусі Христі. Це й є істинний Бог, і Він — це вічне життя» (1 Івана 5:20, СМ).

Іван каже, що, аби пізнати «Того, Хто істинний», треба застосувати «розум». Що Іван довідався про риси Творця? «Бог є любов,— написав він,— і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі». Чому Іван був певний цього? «Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина», щоб принести викупну жертву за нас (1 Івана 4:10, 16). Івана, так само як і Петра, зворушувала любов Бога, який заради нас послав на смерть свого Сина.

Бувши дуже близьким товаришем Ісуса, Іван розумів почуття свого Вчителя. Випадок у Віфанії, що коло Єрусалима, справив глибоке враження на цього учня. Коли Ісус почув, що його друг Лазар дуже хворий, то відправився з апостолами у Віфанію. Однак, діставшись туди, вони довідалися, що Лазар помер чотири дні тому. Іван знав, що Ісус має підтримку самого Творця — Джерела людського життя. Тож чи міг Ісус воскресити Лазаря? (Луки 7:11—17; 8:41, 42, 49—56). Ісус сказав Марті, сестрі Лазаря: «Воскресне твій брат» (Івана 11:1—23).

Тоді Іван побачив іншу сестру Лазаря, Марію, яка вийшла назустріч Ісусові. Як відреагував на це Ісус? Він «в дусі розжалобився та й зворушився Сам». Щоб описати реакцію Ісуса, Іван використав грецьке слово (перекладене українською як «розжалобився»), котре передає думку про сильні почуття з глибини серця. Іван бачив, що Вчитель «зворушився», або розхвилювався всередині, сильно затужив. Ісус не був байдужим або якимось відчуженим. Далі Іван говорить, що «закапали сльози Ісусові» (Івана 11:30—37). Безсумнівно, Ісус мав глибокі й ніжні почуття, які допомогли Іванові — і повинні допомогти також нам — зрозуміти почуття Творця.

Іван довідався, що Ісусові почуття спонукували його до добрих вчинків, коли почув, як Христос голосно вигукнув: «Лазарю,— вийди сюди!» І сталося за його словом. Лазар повернувся до життя й вийшов з гробниці. Як же зраділи його сестри та інші очевидці того чуда! Багато людей тоді повірили в Ісуса. Звичайно, його вороги не могли заперечити, що він воскресив Лазаря, але коли ця новина розійшлася, вони «змовилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти», й Ісуса також вбити (Івана 11:43; 12:9—11).

Біблія говорить, що Ісус — ‘образ істоти Творця’ (Євреїв 1:3). Отже Ісусове служіння переконливо свідчить, що він і його Отець щиро бажають знищити всі нещастя, спричинені хворобами та смертю. Про це свідчать не лише кілька воскресінь, описаних у Біблії. Іван чув, як Ісус говорив: «Надходить година, коли всі, хто в [«пам’ятних», НС] гробах,— Його [Сина] голос почують, і повиходять» (Івана 5:28, 29). Зауважте, що замість звичайного слова «гроби» Іван використав тут слово, яке перекладається «пам’ятні гроби». Чому?

Це стосується Божої пам’яті. Звичайно, Творець безмежного Всесвіту може пам’ятати кожну близьку нам людину, що померла, з усіма подробицями її характеру, в тому числі успадкованими й набутими рисами. (Порівняйте Ісаї 40:26). І він не тільки може пам’ятати. Бог та його Син хочуть пам’ятати. Вірний чоловік Йов сказав про Бога у зв’язку з чудовою надією на воскресіння: «Коли хтось умре, хіба оживе знову? ...Ти [Єгова] кликнув би, і я тобі відповів би, ти прагнув би діла рук твоїх» (Йова 14:14, 15, Хом.; Марка 1:40—42). Якого ж чудового Творця ми маємо — він справді достойний нашого поклоніння!

Воскреслий Ісус — ключ до змістовного життя

Іван, улюблений учень Ісуса, уважно спостерігав за своїм Учителем аж до Його смерті. Крім того, Іван описав найважливіше в історії воскресіння — подію, яка заклала міцну основу для нашого тривалого й змістовного життя.

Вороги стратили Ісуса, прибивши його до стовпа як звичайного злочинця. Спостерігачі ж — у тому числі й релігійні провідники — протягом декількох годин, поки він страждав, насміхалися над ним. Хоча Ісус терпів страшні муки на стовпі, побачивши свою матір та Івана, він сказав їй: «Оце, жоно, твій син!» На той час Марія, мабуть, була уже вдовою, а її інші діти ще не стали Ісусовими учнямиe. Тому Ісус доручив учневі Івану піклуватися про Його вже немолоду матір. Це знову ж таки відображає мислення Творця, який заохочує піклуватися про вдів і сиріт (Івана 7:5; 19:12—30; Марка 15:16—39; Якова 1:27).

Однак коли Ісус помер, як він міг далі служити «Насінням», через котре «всі народи землі будуть... благословляти себе»? (Буття 22:18, Ог., 1988). Померши того квітневого пополудня 33 року н. е., Ісус віддав своє життя як основу для викупу. Його чуйному Батькові було, напевно, дуже боляче дивитися на страшні муки свого невинного Сина. Але так Єгова забезпечив викупну ціну, потрібну для звільнення людства від рабства гріха й смерті (Івана 3:16; 1 Івана 1:7). Усе було готове для грандіозного завершення.

Оскільки Ісус Христос відіграє основну роль у виконанні Божих намірів, він мусив повернутися до життя. Власне це й сталося, очевидцем чого був Іван. Рано-вранці третього дня після Ісусової смерті й поховання деякі учні прийшли до гробниці. Вона виявилася порожньою. Це сильно бентежило учнів, аж поки Ісус не з’явився багатьом із них. Коли Марія Магдалина сповістила учням, що «бачила Господа», вони не повірили їй. Пізніше, коли учні зібралися в кімнаті за замкнутими дверима, Ісус з’явився знову, навіть порозмовляв з ними. Протягом кількох днів свідками того, що Ісус був живий, стало понад 500 чоловіків і жінок. Люди, які жили у ті часи й, можливо, скептично дивилися на воскресіння Ісуса, могли розпитати про все тих гідних довір’я очевидців та перевірити їхні свідчення. Християни могли не сумніватися, що Ісус воскрес і живе тепер як духовна особа, подібно до Творця. Існувало стільки переконливих доказів цього, що багато швидше йшли на смерть, ніж зрікалися віри у воскресіння Ісуса (Івана 20:1—29; Луки 24:46—48; 1 Коринтян 15:3—8)f.

Апостол Іван теж терпів гоніння за свідчення про Ісусове воскресіння (Об’явлення 1:9). Але, будучи у засланні, він отримав незвичайну нагороду. Ісус показав йому ряд видінь, що допомагають ліпше зрозуміти Творця й виявляють майбутнє. Про все це можна прочитати в книзі Об’явлення, яка часто використовує символічну мову. Там Ісуса зображено як переможного Царя, котрий незабаром повністю підкорить своїх ворогів. Тими ворогами є смерть (наш спільний ворог) і зіпсоване духовне створіння, що зветься Сатаною (Об’явлення 6:1, 2; 12:7—9; 19:19—20:3, 13, 14).

Майже під кінець апокаліпсичної звістки Іван отримав видіння часу, коли земля перетвориться в рай. Голос описав апостолу умови, які пануватимуть тоді: «Сам Бог буде з [людством]», «і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре», і не буде вже смерти — ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» (Об’явлення 21:3, 4). Коли сповниться Божий намір, здійсниться також і Божа обітниця, дана Авраамові (Буття 12:3; 18:18).

Тоді настане «істинне життя», подібне до того, що лежало перед Адамом у час його створення (1 Тимофія 6:19, СМ). Людство більше не буде шукати наосліп Творця та робити здогади про свої взаємини з ним. Однак ви можете запитати: «Коли ж цей час настане? І чому Творець, який піклується нами, допускає зло та страждання аж до сьогодні?» Дослідімо тепер ці питання.

[Примітки]

[Рамка на сторінці 150]

Можливо, вам буде цікаво порівняти паралельні розповіді про те, як Ісус уздоровив тещу Петра (Матвія 8:14—17; Марка 1:29—31; Луки 4:38, 39). Лікар Лука, описуючи її стан, включив медичну подробицю — вона лежала «в великій гарячці». Завдяки чому Ісус міг уздоровити її та інших? Лука каже, що «сила Господня була на ньому [Ісусові], щоб оздоровляти» (Луки 5:17; 6:19; 9:43).

[Рамка на сторінці 152]

Найвизначніша з усіх проповідей

Індуський провідник Мохандас Ганді якось сказав, що, дотримуючись її вчень, «ми розв’яжемо проблеми... цілого світу». Відомий антрополог Ашлі Монтеґю написав, що сучасні відкриття про важливість любові для душевного благополуччя людини є лише «підтвердженням» тієї проповіді.

Ці чоловіки говорили про Ісусову Нагірну проповідь. Ганді також сказав, що «вчення цієї проповіді призначалися для кожного з нас». Професор Ганс Дітер Бец недавно зауважив: «Загалом вплив Нагірної проповіді поширився далеко за межі юдаїзму, християнства й навіть західного світу». Він додав, що проповідь здобула «виключне всесвітнє визнання».

Чому ж не прочитати цю порівняно коротку, але захопливу промову? Вона міститься в 5, 6 та 7-му розділах Матвія і в Луки 6:20—49. Ось деякі цікаві пункти, висвітлені у цій найвизначнішій з проповідей:

[Рамка на сторінці 159]

Людина дії

Ісуса Христа аж ніяк не назвеш пасивним відлюдником. Він був рішучою людиною дії. Ісус подорожував «по селах навкруг та навчав», допомагаючи людям, що були «змучені та розпорошені, «як ті вівці, що не мають пастуха» (Марка 6:6; Матвія 9:36; Луки 8:1). На відміну від багатьох заможних релігійних провідників наших днів, Ісус не збирав собі багатства — він не мав «де й голови прихилити» (Матвія 8:20).

Хоча Ісус більше зосереджувався на духовному уздоровленні та харчуванні людей, він не нехтував їхніми фізичними потребами. Він зціляв хворих, калік та одержимих демонами (Марка 1:32—34). Два рази Ісус нагодував тисячі людей, які жадібно слухали його, бо йому було жаль їх (Марка 6:35—44; 8:1—8). І робити чуда його теж спонукувала турбота про людей (Марка 1:40—42).

Ісус діяв рішуче, коли виганяв з храму пожадливих торговців. Ті, хто бачив це, пригадали собі слова псалмоспівця: «Ревність до дому Твого з’їдає Мене» (Івана 2:14—17). Він нещадно засуджував лицемірство релігійних провідників (Матвія 23:1—39). І не піддавався тиску осіб, що мали політичний вплив (Матвія 26:59—64; Івана 18:33—37).

Вам дуже сподобається розповідь про Ісусове активне служіння. Багато тих, хто читає її вперше, починають з короткого, але яскравого опису життя цієї людини дії, поданого Марком.

[Рамка на сторінці 164]

Ісус спонукав їх до дій

У книзі Дії апостолів подається історична розповідь про те, як Петро, Іван та інші свідчили про воскресіння Ісуса. Значна частина книги присвячена подіям, пов’язаним з розумним чоловіком на ім’я Савл, або Павло, який був добре обізнаний із законом. Свого часу він чинив сильний опір християнству, але потім йому з’явився воскреслий Ісус (Дії 9:1—16). Незаперечні докази того, що Ісус ожив і перебував на небі, спонукали Павла ревно свідчити про це євреям і неєвреям, у тому числі філософам та правителям. Його розмови з тими освіченими й впливовими людьми справляють дійсно глибоке враження на читачів (Дії 17:1—3, 16—34; 26:1—29).

Протягом кількох десятиліть Павло написав багато книг так званого Нового Завіту, або Християнських грецьких Писань. Більшість перекладів Біблії містять зміст, або список книг, 14 з яких написав Павло — від Римлян до Євреїв. У них викладено глибокі істини й мудре керівництво для християн тих часів. Для нас же вони мають навіть більшу цінність, оскільки ми не можемо безпосередньо спілкуватися з апостолами й іншими свідками Ісусових вчинків, навчання та воскресіння. Ви переконаєтесь, що Павлові послання можуть допомогти вам поліпшити своє родинне життя, стосунки зі співпрацівниками й сусідами, а також знайти справжню мету й задоволення в житті.

[Ілюстрація на сторінці 146]

Науковці проводять запліднення ін вітро. Творець переніс життя свого Сина, щоб він став людиною.

[Ілюстрація на сторінці 148]

Багато з тих, хто слухав Ісуса й бачив, як він поводився з людьми, змогли ліпше зрозуміти його Отця.

[Ілюстрація на сторінці 154]

Помивши апостолам ноги, Ісус подав приклад смирення, яке цінує Творець.

[Ілюстрація на сторінці 157]

Помилку (або вірус) можна усунути з комп’ютерної системи; людство потребує Ісусового викупу, щоб позбутися успадкованої недосконалості.

[Ілюстрація на сторінці 163]

Було чимало очевидців того, що Ісуса поклали в гробницю (подібну до цієї) і що він повернувся до життя на третій день.