Вони виконували волю Єгови
Найбільша людина дає урок смиренного служіння
ІСУС розумів, наскільки цінними будуть останні години, проведені з апостолами. Незабаром на нього чекав арешт і небувале випробування віри. Ісус знав і про те, що попереду — великі благословення. Невдовзі він мав бути вознесений до Божої правиці та отримати «Ім’я, що вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних» (Филип’ян 2:9, 10).
Усе-таки ані тривога через близьку смерть, ані прагнення обіцяної нагороди не змусили Ісуса забути про потреби своїх апостолів. Він «до кінця полюбив їх», перегодом написав Іван у своїй Євангелії (Івана 13:1). І ось, у ці критичні години, останні години свого досконалого людського життя, Ісус дав апостолам надзвичайно важливий урок.
Урок смиренності
Апостоли та Ісус зібрались у горішній кімнаті в Єрусалимі, щоб відсвяткувати Пасху. Перед тим він чув, як апостоли сперечались про те, котрий з них найбільший (Матвія 18:1; Марка 9:33, 34). Ісус уже розмовляв з ними про це і намагався виправити їхній погляд (Луки 9:46). Проте цього разу він наголосив на тих уроках, застосувавши інший підхід: вирішив не тільки поговорити про смиренність, але й проілюструвати її на прикладі.
Ісус «устає від вечері, і здіймає одежу, — пише Іван, — бере рушника й підперізується. Потому налив Він води до вмивальниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушником, що ним був підперезаний» (Івана 13:4, 5).
У теплих погодних умовах стародавнього Близького Сходу люди, зазвичай, подорожували курними шляхами у відкритих сандалях. Якщо подорожній вступав у небагатий дім, господар вітав його, а також давав посудину і воду для миття ніг. У заможніших помешканнях ноги гостю мив раб (Суддів 19:21; 1 Самуїла 25:40—42).
Проте Ісус та його апостоли не були гістьми у горішній кімнаті. Там не було ані господаря з посудинами, ані рабів, котрі б обмили їм ноги. Апостоли зніяковіли, коли Ісус почав мити їм ноги. Той, хто був серед них найбільший, взявся за найсмиреннішу справу!
Петро спершу відмовився від Ісусової послуги. Христос, однак, промовив до нього: «Коли Я не вмию тебе,— ти не матимеш частки зо Мною». Обмивши ноги всім апостолам, Ісус сказав: «Чи знаєте ви, що Я зробив вам? Ви Мене називаєте: Учитель і Господь,— і добре ви кажете, бо Я є. А коли обмив ноги вам Я, Господь і Вчитель, то повинні й ви один одному ноги вмивати. Бо то Я вам приклада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив» (Івана 13:6—15).
Ісус не започатковував обряду миття ніг. Він радше допомагав апостолам засвоїти новий спосіб мислення — зі смиренністю й готовністю виконувати найменш престижні завдання заради своїх братів. З усього видно, що вони зрозуміли урок. Зважмо на те, що трапилося через багато років, коли постало питання про обрізання. Незважаючи на ‘велике змагання’, присутні підтримували належний порядок і з повагою вислуховували одне одного. Більш того, схоже, що на тій зустрічі головував учень Яків — не з числа апостолів, хоча вони там були і, як можна сподіватись, мали б її проводити. Ця подробиця з розповіді у книзі Дії свідчить про те, що апостоли стали набагато смиреннішими (Дії 15:6—29).
Урок для нас
Ісус дав яскравий урок смиренності, обмивши своїм учням ноги. Справді-бо, християнину не варто вважати себе винятково важливою персоною, яку повинні завжди обслуговувати; йому теж не слід домагатися видатного й престижного становища. Замість цього християнинові потрібно наслідувати приклад Ісуса, котрий «прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох» (Матвія 20:28). Так, послідовники Ісуса повинні бути готові до найсмиреннішого служіння одне одному.
Не без причини Петро написав: «Усі ж, один одному корячись, смирностю підпережіть ся; бо «Бог гордим противить ся, смирним же дає благодать» (1 Петра 5:5, Кул.). Грецьке слово, перекладене як «підпережіться», походить від слова, що означає «фартух раба», котрим обперізували просторий одяг. Може, Петро мав на увазі випадок, коли Ісус підперезався рушником і обмив ноги своїм апостолам? Неможливо з абсолютною певністю твердити про це. А втім, смиренне служіння Ісуса залишило незгладимий слід у Петровому серці і повинно так само вплинути на кожного, хто хоче бути послідовником Христа (Колосян 3:12—14).