Де знаходяться померлі?
«ЗЕМЛЯ — це базар, а небо — наш дім»,— кажуть в народі йоруба, що в Західній Африці. Ця ідея має відображення у багатьох релігіях. У ній передається думка, що на землю ми приходимо, як на базар — лише на короткий час, а тоді ідемо далі. Згідно з цим віруванням, після смерті ми йдемо до неба — нашої справжньої оселі.
Біблія вчить, що деякі люди йдуть на небо. Ісус Христос сказав своїм вірним апостолам: «Багато осель у домі Мого Отця... [Я] йду приготувати місце для вас... А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я — були й ви» (Івана 14:2, 3).
Ісусові слова не означають, що всі добрі люди йдуть на небо або що небо є домом для людей. Деякі люди беруться на небо у зв’язку з правлінням над землею. Бог Єгова знав, що людські уряди ніколи не зможуть успішно справитися з ділами на землі. Тому він попіклувався про небесний уряд, або Царство, яке з часом мало взяти під свій контроль землю і сповнити Божий початковий намір — перетворити її у Рай (Матвія 6:9, 10). Ісус мав бути Царем у Божому Царстві (Даниїла 7:13, 14). Інші люди вибираються, щоб правити разом з ним. У Біблії було передречено, що ті, кого береться на небо, мають бути «царством і священиками для нашого Бога» і «правити як царі над землею» (Об’явлення 5:10, НС).
Хто йде на небо?
З огляду на велику відповідальність, яку матимуть ці небесні правителі, не дивно, що вони повинні відповідати суворим вимогам. Ті, хто йде на небо, мусять мати точне знання про Єгову і повинні слухатися його (Івана 17:3; Римлян 6:17, 18). Від них вимагається віри у викупну жертву Ісуса Христа (Івана 3:16). Але це ще не все. Вони мусять бути покликані Богом через його Сина (2 Тимофія 1:9, 10; 1 Петра 2:9). Крім того, вони повинні бути охрещеними християнами, що є «народжені знову», зачаті Божим святим духом (Івана 1:12, 13; 3:3—6, НС). Їм також потрібно залишатися бездоганними у служінні Богові аж до смерті (2 Тимофія 2:11—13; Об’явлення 2:10).
Багато мільйонів людей, які жили і померли, не відповідали цим вимогам. Одні не мали можливості навчитися про правдивого Бога. Інші ніколи не читали Біблії і нічого або майже нічого не знали про Ісуса Христа. Навіть серед сьогоднішніх правдивих християн на землі лише деякі були вибрані Богом до небесного життя.
Отже, кількість тих, які ідуть до неба, має бути відносно невелика. Ісус говорив про них, як про «черідку малу» (Луки 12:32). Пізніше апостолу Івану було відкрито, що «викуплені від землі» для правління з Христом на небі нараховуватимуть лише 144 000 (Об’явлення 14:1, 3; 20:6). У порівнянні з мільярдами людей, які до цього часу жили на землі, це число дійсно мале.
Ті, що не йдуть на небо
А що стається з тими, що не йдуть на небо? Чи вони страждають у місці вічних мук, як навчають деякі релігії? Звичайно, ні, тому що Єгова є Богом любові. Люблячі батьки не кидають своїх дітей у вогонь, і Єгова теж не мучить людей таким чином (1 Івана 4:8).
Перспективою переважної більшості померлих є воскресіння в земному раю. Біблія каже, що Єгова створив землю «на проживання» (Ісаї 45:18). Псалмоспівець сказав: «Небо,— небо для Господа, а землю віддав синам людським» (Псалом 115:16). Постійним домом для людства буде земля, а не небо.
Ісус передрік: «Надходить година, коли всі, хто в гробах,— Його [Ісуса, «Людського Сина»] голос почують, і повиходять» (Івана 5:27—29). Християнський апостол Павло запевнив: «Маю надію я в Бозі... що настане воскресення праведних і неправедних» (Дії 24:15). Ісус на стовпі мук обіцяв розкаяному злочинцеві життя через воскресіння в земному раю (Луки 23:43).
В якому ж стані знаходяться померлі, які воскреснуть до життя на землі? Один випадок із служіння Ісуса допомагає відповісти на це питання. Сталося так, що помер його друг Лазар. Перш ніж піти і воскресити його, Ісус сказав своїм учням: «Друг наш Лазар заснув,— та піду розбудити Його» (Івана 11:11). Так Ісус порівняв смерть до сну — глибокого сну без сновидінь.
Смертельний сон
Інші біблійні вірші підтримують думку про смертельний сон. Вони не навчають, що люди мають безсмертну душу, яка після смерті відходить у духовну сферу. Замість цього Біблія каже: «Померлі нічого не знають... їхнє кохання, і їхня ненависть, та заздрощі їхні загинули вже... Немає в шеолі [могилі], куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости» (Екклезіяста 9:5, 6, 10). Крім цього, псалмоспівець сказав, що чоловік «до своєї землі повертається,— того дня його задуми гинуть» (Псалом 146:4).
Ці вірші пояснюють, що особи, які сплять сном смерті, не можуть ні бачити нас, ні чути. Вони не спроможні принести ані благословення, ані нещастя. Вони не є на небі, не живуть вони і у володіннях предків. Вони безжиттєві, вони просто не існують.
У призначений Богом час особи, які сплять сном смерті, але є у Божій пам’яті, пробудяться до життя на райській землі. Це буде земля, очищена від забруднення, клопотів і проблем, які турбують людство сьогодні. Який же радісний час попереду! У тому Раю вони матимуть перспективу жити вічно, тому що Псалом 37:29 запевняє нас: «Успадкують праведні землю, і повік будуть жити на ній».
[Рамка на сторінках 6, 7]
Я ПЕРЕСТАВ ПОКЛОНЯТИСЯ ПОМЕРЛИМ
«У дитинстві я допомагав батькові під час регулярних жертвоприношень його померлому батькові. Одного разу, коли мій батько виздоровів після важкої хвороби, оракул сказав йому, що з вдячності за видужання він повинен принести в жертву своєму батькові козла, ямс, горіхи кола та спиртний напій. Батькові була також дана порада просити померлих предків, щоб ті охороняли його від подальших хвороб та нещастя.
Мати купила все необхідне для жертви, яка мала бути принесена на могилі мого діда. Згідно з місцевим звичаєм, могила була біля нашої хати.
Друзів, родичів і сусідів запросили спостерігати за жертвоприношенням. Батько, елегантно вдягнений відповідно до ситуації, сів на стілець обличчям до святині, в якій лежали черепи кількох козлів, принесених в жертву раніше. Моїм завданням було наливати вино з пляшки у невеликий бокал і подавати його батькові. Він у свою чергу приносив вино у жертву — виливав його на могилу. Тато тричі кликав свого батька на ім’я і молився до нього про захист від майбутніх нещасть.
Були принесені в жертву горіхи кола, закололи і зварили козла, якого з’їли всі присутні. Я теж їв, танцював і співав під барабанний бій. Батько чудово і вправно танцював, хоча було видно, що вік бере своє. У перервах він молився до предків, щоб вони благословили всіх присутніх, після чого всі, в тому числі і я, казали: «Ісе», що значить: «Нехай так буде». Я з цікавістю і захопленням спостерігав за батьком і мріяв про час, коли стану дорослим і також зможу приносити жертви померлим предкам.
Незважаючи на велику кількість принесених нами жертв, мир таки обходив наш дім. Хоча в нашій сім’ї було три сини, жодна з трьох народжених дочок не жила довго, всі померли в дитинстві. Коли мати знову завагітніла, тато приніс вишукані жертви, щоб дитина народилася здоровою.
Це була ще одна дівчинка. Через два роки вона захворіла і померла. Батько пішов до оракула, який сказав йому, що в смерті винен ворог. Оракул також говорив, що «душа» дитини відімстить, якщо принести в жертву палаючий шматок дерева, пляшку спиртного напою і молодого пса. Дерево слід було покласти на могилу, спиртний напій викропити на неї, а молодого пса закопати поряд живцем. Це мало пробудити душу померлої дитини, щоб вона помстилася за її смерть.
Я ніс на могилу пляшку напою і палаючий шматок дерева, а батько ніс собаку, яку він поховав згідно із вказівками оракула. Всі ми вірили, що протягом семи днів душа померлої дівчинки знищить особу, відповідальну за її передчасну смерть. Минуло два місяці, а по сусідству ніхто так і не помер. Мене це розчарувало.
У той час мені було 18 років. Невдовзі я зустрівся зі Свідками Єгови, які показали мені на підставі Біблії, що померлі не можуть зробити для живих ні доброго, ні злого. Коли знання з Божого Слова вкоренилися в моєму серці, я сказав батькові, що не можу більше допомагати йому у жертвоприношенні для померлих. Спершу він був злий за те, що, як він сказав, я покинув його. Але побачивши, що я не бажаю відмовитися від новознайденої віри, він перестав противитися моєму поклонінню Єгові.
Вісімнадцятого квітня 1948 року я символізував своє присвячення водним хрещенням. Відтоді я служу Єгові з великою радістю і задоволенням, допомагаючи іншим звільнитися від поклоніння мертвим предкам, які не можуть ні допомогти нам, ні принести шкоду». (Надіслав Дж. Б. Оміеґбе, Бенін-Сіті, Нігерія).
[Ілюстрація на сторінці 7]
Настане велика радість, коли померлі воскреснуть до життя на райській землі.