Чого можна навчитися з чудес Ісуса
«А ТРЕТЬОГО дня весілля справляли в Кані Галілейській... На весілля запрошений був теж Ісус та учні Його. Як забракло ж вина, то мати Ісусова каже до Нього: «Не мають вина!» На фоні такої ситуації Ісус вчинив своє перше чудо (Івана 2:1—3).
Чи не була ця проблема занадто незначною, надміру дріб’язковою, щоб привернути увагу Ісуса? Один біблеїст пояснює: «На Сході гостинність була священним обов’язком... Справжня гостинність, особливо на весіллі, вимагала надлишку всього. Якби ж запаси [вичерпалися] на весіллі, то родина і молода пара ніколи б не позбавилися сорому».
Отже Ісус почав діяти. Він помітив «шість камінних посудин на воду, що стояли для очищення юдейського». Ритуальне обмивання перед їдою ввійшло у звичай серед євреїв, тому для присутніх було потрібно багато води. «Наповніть водою посудини»,— наказав Ісус слугам. Ісус не був «весільним старостою», але він говорив прямо і владно. Розповідь повідомляє: «Як весільний же староста скуштував воду... [вона] сталась вином» (Івана 2:6—9; Марка 7:3).
Може здаватися дивним, що перше Ісусове чудо відбулося за таких звичайних обставин, на весіллі, але це говорить багато про Ісуса. Він був неодруженим та навіть іншим разом обговорював зі своїми учнями переваги самотності (Матвія 19:12). Однак його присутність на весіллі показує, що він зовсім не був противником шлюбу. Він був врівноваженим, підтримував шлюб і розглядав його як щось дорогоцінне в очах Бога. (Порівняйте Євреїв 13:4).
Ісус не був суворим аскетом, як церковні художники пізніше малювали його. Безсумнівно, він любив бути з людьми і не виступав проти спілкування. (Порівняйте Луки 5:29). Його поведінка стала взірцем для послідовників. Ісус особисто показав, що його послідовники не повинні бути похмурими або насупленими, ніби праведність значить безрадісність. На противагу цьому пізніше християнам було сказано: «Радійте в Господі завсіди» (Филип’ян 4:4). Сьогодні християни стараються тримати розваги в розумних межах. Вони мають велику радість у служінні, а також, згідно з прикладом Ісуса, час від часу збираються разом на вечірках.
Зверніть увагу також на ніжність Ісусових почуттів. Він не мусив робити чуда. Про це не було пророцтва, яке він мав би сповнити. Очевидно, Ісус був просто зворушений турботою своєї мами і незручним становищем молодят. Його турбували їхні почуття, і він хотів, щоб вони уникнули сорому. Чи не викликає це у вас упевненості, що Христос справді цікавиться вами, навіть вашими повсякденними проблемами? (Порівняйте Євреїв 4:14—16).
Оскільки кожна посудина «вміщала дві або три мірки» води, то наслідком Ісусового чуда став великий об’єм вина — можливо, 390 літрів! (Івана 2:6, Хоменко). Навіщо так багато? Ісус не пропагував пияцтва, яке Бог засуджує (Ефесян 5:18). Натомість він показав Божу щедрість. Оскільки вино було звичайним напоєм, то лишок можна було використати іншим разом. (Порівняйте Матвія 14:14—20; 15:32—37).
Перші християни наслідували Ісусів приклад щедрості. (Порівняйте Дії 4:34, 35). А народ Єгови сьогодні також заохочується ‘давати’ (Луки 6:38). Проте перше чудо Ісуса має теж і пророче значення. Це стосується майбутнього, коли Бог зробить щедру «гостину із вин молодих, із шпікового товщу, із очищених вин молодих», повністю ліквідувавши голод (Ісаї 25:6).
А що ж сказати про велику кількість чуд Ісуса, пов’язаних з фізичними зціленнями? Чого ми можемо навчитися з них?
Робив добро в суботу
«Уставай, візьми ложе своє — та й ходи!» Ісус промовив ці слова до чоловіка, хворого вже 38 років. Розповідь з Євангелії говорить: «І зараз одужав оцей чоловік, і взяв ложе своє — та й ходив». Дивно, але не всі були задоволені таким поворотом подій. Розповідь продовжує: «Зачали юдеї переслідувати Ісуса, що таке Він чинив у суботу» (Івана 5:1—9, 16).
Субота була дана як день відпочинку і радості для всіх (Вихід 20:8—11). А втім, у дні Ісуса вона стала сплетенням гнітючих людських правил. Науковець Альфред Едершайм писав, що в довжелезному розділі Талмуду про суботній закон «серйозно обговорюються питання, нібито надзвичайно важливі в релігійному плані, але людина зі здоровим глуздом навряд чи стане брати їх до уваги» («Життя і час Ісуса Месії», англ.). Рабини надавали життєво важливого значення дріб’язковим, свавільним правилам, які керували майже усім життям єврея, часто холоднокровно ігноруючи людські почуття. Одне правило про суботу говорить: «Якщо будівля завалила людину і сумнівно, є вона там чи ні, або жива вона чи мертва, або язичник це чи ізраїльтянин, то можна почати усувати уламки. Якщо видно, що людина жива, можна далі розчищати, якщо ж вона мертва, то треба залишити її» (Трактат «Йома» 8:7, «Мішна», англ., у перекладі Герберта Денбі).
А як Ісус дивився на таке дріб’язкове буквоїдство? Коли його звинувачували у порушенні суботи, він сказав: «Отець Мій працює аж досі,— працюю і Я» (Івана 5:17). Ісус не займався світською роботою для того, щоб збагатитися. Навпаки, він чинив Божу волю. Як левитам було дозволено продовжувати священне служіння в суботу, так і він міг по праву виконувати доручені Богом обов’язки, не порушуючи Божого Закону (Матвія 12:5).
Ісусові зцілення в суботу також відкрили, що єврейські книжники та фарисеї були ‘справедливі занадто’, заскнілі та неврівноважені у своєму мисленні (Екклезіяста 7:16). Звичайно, Бог не бажав, аби добрі діла обмежувалися певними днями тижня, рівно ж Бог не призначив суботи для беззмістовного виконання зводу правил. Ісус сказав у Марка 2:27: «Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи». Ісус любив людей, а не свавільні правила.
Християнам сьогодні добре не бути надто заскнілими або бюрократичними у своєму мисленні. Ті, хто має вповноваження в зборі, не обтяжують інших надмірними людськими правилами і дисципліною. Приклад Ісуса також заохочує нас шукати нагоди чинити добро. Приміром, християнин ніколи не буде міркувати, що проповідуватиме біблійні істини тільки у служінні від дому до дому або на сцені. Християни, за словами апостола Петра, повинні бути «завжди готовими... на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас» (1 Петра 3:15). Для того щоб чинити добро, не існує обмежень у часі.
Урок співчуття
Про інше видатне чудо записано в Луки 7:11—17. За розповіддю, Ісус «відправивсь у місто, що зветься Наїн, а з Ним ішли учні Його та багато народу». Дотепер місця поховання можна побачити на північному сході сучасного арабського села Наїн. «Як до брами міської наблизився Він», то несподівано побачив галасливу процесію. «Виносили вмерлого, одинака в своєї матері, що вдовою була. І з нею був натовп великий із міста». Г. Б. Трістрам зауважує, що «звичай проведення похорону не змінився» зі стародавніх часів, і додає: «Я бачив жінок, що йшли попереду похоронних нош, а їх очолювали професійні плакальниці. Вони заламували руки, рвали на собі волосся, були в нестямі від горя і несамовито вигукували ім’я померлого» («Звичаї Сходу в біблійних краях», англ.).
Усередині такого стоголосого безладу йшла зажурена вдова, тільки вираз обличчя якої вже викликав біль. Втративши чоловіка, вона дивилася на свого сина, за словами письменника Герберта Лок’єра, як на «поміч у старості, потіху в самотності — допомогу й опору дому. Втративши єдиного сина, вона загубила останнє, що підтримувало її» («Усі чуда Біблії», англ.). Як зреагував Ісус? За красномовними словами Луки, «як Господь же побачив її, то змилосердивсь над нею, і до неї промовив: «Не плач!» Слово «змилосердивсь» перекладено з грецького слова, котре буквально значить «нутрощі». Воно означає «бути глибоко зворушеним» («Вайнівський тлумачний словник слів Старого й Нового Завіту», англ.) Дійсно, Ісус був зворушений до глибини душі.
Мабуть, мати Ісуса тоді теж була вдовою, тому він, можливо, знав біль від тяжкої втрати свого названого батька Йосипа. (Порівняйте Івана 19:25—27). Вдові не треба було просити Ісуса. Несподівано «він підійшов, і доторкнувся до мар», хоча, згідно з Мойсеєвим законом, людина ставала нечистою, доторкнувшись до мерця (Числа 19:11). Своєю чудодійною силою Ісус міг знищити саме джерело нечистості! «Він сказав: «Юначе, кажу тобі: встань!» І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері».
Який же зворушливий урок співчуття! Християни не повинні наслідувати нелюбов та холодне ставлення, котрі виявляються в ці «останні дні» (2 Тимофія 3:1—5). На противагу цьому в 1 Петра 3:8 закликається: «Нарешті ж, будьте всі однодумні, спочутливі, братолюбні, милосердні». Коли в родині наших знайомих хтось помирає або серйозно хворіє, ми не можемо здійснити воскресіння або зцілити хворого. Але ми можемо запропонувати практичну допомогу і потішати, може, навіть просто тим, що будемо там і поплачемо разом з ними (Римлян 12:15).
Це зворушливе воскресіння, що вчинив Ісус, також вказує на майбутнє — на час, коли «всі, хто в гробах, — Його голос почують, і повиходять»! (Івана 5:28, 29). По цілій землі осиротілі люди на собі відчують Ісусове співчуття, коли зустрінуться з покійними матерями, батьками, дітьми та друзями, котрі повернуться з могил!
Чого ми можемо навчитися з чудес
Абсолютно очевидно, що Ісусові чудеса були не тільки могутніми виявами сили. Вони прославляли Бога і стали прикладом для християн, бо їм говориться ‘славити Бога’ (Римлян 15:6). Християнам дається заохочення чинити добро, бути щедрими і виявляти співчуття. А що більш важливо, чуда наперед показали, що відбуватиметься протягом Тисячолітнього правління Христа.
Коли Ісус був на землі, то чинив могутні діла на порівняно малій географічній території (Матвія 15:24). Його вповноваження як прославленого Царя поширюватимуться по цілій землі! (Псалом 72:8). Тоді, в минулому, ті, котрі були чудодійно зцілені та воскрешені, зрештою повмирали. Під небесним царюванням гріх та смерть будуть цілком усунені, і тим відкриється шлях до вічного життя (Римлян 6:23; Об’явлення 21:3, 4). Авжеж, Ісусові чуда вказують шлях до славного майбутнього. Свідки Єгови допомогли мільйонам людей розвинути надію на нього. А поки прийде цей час, яке ж чудове передчуття того, що станеться, дають чуда Ісуса Христа!
[Ілюстрація на сторінці 7]
Ісус перетворює воду на вино.