Погляд Біблії

Чи «Новий Завіт» антисемітський?

ОДИН американський проповідник сказав якось: «Офіційна церква протягом свого існування робила гріхи і має багато за що відповісти на Суді, особливо за антисемітизм, проявлений до євреїв».

Чому антисемітизм мав таку довгу і жахливу історію, а навіть існує у XX столітті? Дехто звинувачує у цьому Християнське грецьке Святе Письмо, так званий Новий Завіт. Наприклад, Крістер Стендал, декан Гарвардської школи богослов’я, заявляє: «Добре відомо і загальноприйнято, що Новий Завіт служить «божественним» схваленням ненависті до євреїв». Хоча це, може, й загальноприйнято, але чи правильно?

Кого звинувачено в убивстві Ісуса?

Часто на доказ антисемітизму цитують уривок з «Нового Завіту», а саме Матвія 27:15—25. Там сказано, що юрба іудеїв вимагала, щоб Понтій Пілат прибив Ісуса до палі; вони навіть кричали: «На нас Його кров і на наших дітей!» Чи «Новий Завіт» навчає, що всі іудеї першого сторіччя були відповідальні за Ісусову смерть і що іудеї завжди носитимуть ярлик убивць Христа?

Передусім, яка була реакція більшості іудеїв протягом Ісусового служіння? «Новий Завіт» показує, що Ісус був надзвичайно популярним серед іудейського простолюддя, особливо в Галілеї, де він проводив більшу частину свого служіння (Івана 7:31; 8:30; 10:42; 11:45). Навіть за п’ять днів перед арештом та стратою Ісуса іудейський натовп вітав його в Єрусалимі як Месію (Матвія 21:6—11).

Так хто ж тоді бажав Ісусової смерті? «Новий Завіт» зазначає, що Ісус не був популярним серед первосвящеників та серед багатьох фарисеїв і садукеїв, оскільки він викривав їхнє лицемірство (Матвія 21:33—46; 23:1—36)a. Первосвященик Кайяфа був одним з найзапекліших Ісусових противників. Без сумніву, він зазнав особистих матеріальних збитків, коли Ісус порозкидав гроші міняльників у храмі (Марка 11:15—18). Окрім того, Кайяфа боявся, що Ісусова популярність серед іудеїв зрештою приведе до римського збройного нападу, що призведе до втрати його впливовості (Івана 11:45—53). Тому первосвященики змовились проти Ісуса і передали його на розправу римському суду (Матвія 27:1, 2; Марка 15:1; Луки 22:66—23:1). Хоч як це не парадоксально, але Ісусова популярність серед іудейського простолюддя зумовила його смерть!

Якщо зважити на популярність Ісуса, то як могла іудейська юрба голосно вимагати його смерті? Оскільки більшість Ісусових прихильників була з Галілеї, то цілком можливо, що натовп, який вимагав його смерті, був головним чином з Іудеї. Галілеяни за своєю природою були м’якосердими, покірними і простодушними, тоді як іудеї були пихатими, багатими і високоосвіченими, особливо ті, хто з Єрусалима. Матвій виразно показує, що юрба була під’юджена «первосвящениками і старшими» (Матвія 27:20). Яку ж брехню вони сказали натовпові, щоб так негативно настроїти його проти Ісуса? Чи було цією брехнею твердження, яке незадовго перед тим вони висловили на суді і потім повторяли протягом виконання над ним вироку, а саме, що Ісус сказав, що знищить храм? (Марка 14:57, 58; 15:29)b.

Відповідальність людей

Якщо іудейський натовп не представляв усього іудейського народу, то чому апостол Петро, звертаючись до великого натовпу іудеїв, що зібрався через 52 дні після цього в Єрусалимі на свято Тижнів, сказав: «Ви руками беззаконників розп’яли та забили [Ісуса]»? (Дії 2:22, 23). Звичайно, Петро знав, що більшість з них не мала нічого спільного з подіями, які привели до Ісусової смерті. Отже, що мав Петро на увазі?

Згідно зі Святим Письмом, вбивство, яке не підлягало викупу, стягало вину не лише на самого вбивцю, але й на ввесь народ, що не притягнув його до суду (Повторення Закону 21:1—9). Наприклад, ціле Веніяминове плем’я колись було звинувачене в кровопролитті за те, що не покарало серед них групу вбивць. Хоча більшість людей цього племені не були безпосередньо замішані у вбивстві, але через терпиме ставлення до злочину вони прощали його і, отже, несли на собі певну відповідальність за нього (Суддів 20:8—48). Правильно говорять, що «мовчанка — знак згоди».

Подібно й іудейська нація першого століття мовчки погодилася з кровопролитним злочином своїх керівників. Увесь народ ніс відповідальність за те, що терпимо ставився до вбивства, вчиненого первосвящениками та фарисеями. Безсумнівно, Петро звертався до присутніх іудеїв, щоб ті проявили діла покаянняc.

Які були наслідки відкинення Ісуса як Месії? Ісус сказав місту Єрусалимові: «Ось ваш дім залишається порожній для вас!» (Матвія 23:37, 38). Так, Бог більше їх не захищав, і римська армія знищила Єрусалим та його храм. Подібно як вся родина відчуває наслідки того, що її голова протринькав усе своє майно, так і втрату божественного захисту відчули не лише ті, хто кричав, вимагаючи Ісусової смерті, але також їхні родини. У цьому розумінні Ісусова кров була на них і на їхніх дітях (Матвія 27:25).

Проте ніщо в «Новому Завіті» не говорить, що майбутні генерації нестимуть особливу вину за Ісусову смерть. Навпаки, через свою любов до їхнього прабатька Авраама Бог виявив до іудеїв особливу увагу, даючи їм нагоду першим стати християнами (Дії 3:25, 26; 13:46; Римлян 1:16; 11:28). Коли така нагода була зрештою запропонована неіудеям, Бог вже більше не брав до уваги національної приналежності людини. Петро сказав: «Пізнаю я поправді, що «не дивиться Бог на обличчя», але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду» (Дії 10:34, 35). Пізніше апостол Павло написав: «Бо нема різниці поміж юдеєм та гелленом» (Римлян 10:12). Отже, євреї мали і мають сьогодні такий самий стан перед Богом, як і всі інші народи. (Порівняйте Єзекіїля 18:20).

Тоді чому ж існує антисемітизм у загальновизнаному християнстві?

Отож можна бачити, що «Новий Завіт» не антисемітський. Навпаки, у «Новому Завіті» записані вчення людини, що жила та померла євреєм і що навчала своїх єврейських послідовників поважати Мойсеїв закон (Матвія 5:17—19). Але якщо «Новий Завіт» не винуватий, то чому в загальновизнаному християнстві антисемітизм настільки живий?

Також не можна засудити у цьому християнство як таке. Подібно до членів фальшивого християнства за часу Юди, що «благодать нашого Бога оберта[ли] у розпусту», ті, що називали себе християнами протягом усієї історії людства, затягнули ім’я Христа у драговину фанатизму та упередження (Юди 4). Таким чином, антисемітизм загальновизнаного християнства виник через самолюбне упередження людей, які лише називали себе християнами.

Цікаво, що Ісус передрік, що деякі люди будуть говорити, ніби виконують різні могутні діла у його ім’я, але насправді «чинять беззаконня» — вони не є його друзями! (Матвія 7:21—23). Багато хто з них намагається користуватися «Новим Завітом», щоб оправдати свою ненависть та упередження, але розсудливі люди можуть розпізнавати такі облудні підтасовки фактів.

Фальшиві християни будуть відповідати перед Богом за свій антисемітизм. Щось подібне до того, як існування фальшивих грошей не заперечує існування справжніх, так існування несправжніх християн абсолютно не означає, що не існує справжніх християн — людей, яких знають за любов, а не за упередження. Чому б не познайомитися з такими людьми в Залі Царства Свідків Єгови?

[Примітки]

[Вставка на сторінці 13]

Антисемітизм загальновизнаного християнства є серед людей, які лише називають себе християнами.

[Ілюстрація на сторінці 11]

Ні Ісус, ні його учні не заохочували до антисемітизму.