Запопадливі свідки Єгови — на марші!
СВІДКИ Єгови в першому столітті були сміливі й запопадливо дійові. Запопадливо вони виконували Ісусів наказ: «Ідіть... робіть учнів з людей всіх народів» (Матвія 28:19, 20, НС).
Але як ми знаємо, що Христові ранні послідовники серйозно ставились до цього наказу? У біблійній книзі Дії апостолів маємо доказ на те, що вони були запопадливими свідками Єгови, справді на марші!
КОРИСТІ Й ІНШІ РИСИ
Подібна мова й стиль між третім Євангелієм а Діями натякає на одного письменника Луку — «улюбленого лікаря» (Колосян 4:14). Між винятковими рисами книги Діїв зберігаються розмови й молитви. Близько 20 процентів цієї книги складається з Петрових і Павлових розмов на підтвердження правдивої віри.
Книга Дії апостолів писалась близько 61 р. н. е. Правдоподібно з цієї причини в ній не згадується про Павла перед кесарем або переслідування християн імператором Нероном близько 64 р. н. е. (2 Тимофія 4:11).
Так як Євангеліє від Луки, книгу Дії апостолів написано Теофілові. Цю книгу написано з наміром підкріпити віру й дати звіт про поширення християнства (Луки 1:1-4; Дії 1:1, 2). У цій книзі маємо доказ на те, що Єгова допомагав Своїм вірним слугам. З неї усвідомлюємо силу Його духа й вона зміцнює наше довір’я в пророцтва натхнені Богом. Дії апостолів теж допоможе нам зносити переслідуванн. Воно спонукує нас жертвувати собою як свідки Єгови, і підкріпляє нашу надію на Царство.
ІСТОРИЧНА ТОЧНІСТЬ
Будучи Павловим співучасником, Лука записує його подорожі. Він теж говорив з очевидцями. Через ці факти, як також докладне дослідження, ця біблійна книга є дуже точна історично.
Тому вчений Уїльям Рамсей міг сказати: «Лука є першорядним істориком: факти, яких він записує в правдивому історичному значенні, вірогідні... Цього автора слід помістити між найбільшими істориками».
ПЕТРО — ВІРНИЙ СВІДОК
Богом дана праця проповідувати добру новину може виконуватись тільки з допомогою святого духа Єгови. Отже, коли Ісусові послідовники одержать святого духа, то стануть Його свідками в Єрусалимі, Іудеї, і Самарії, і «до країв землі». У свято П’ятидесятниці 33 р. н. е., вони стають сповнені святим духом. Тому що це тільки дев’ята година, то вони не можуть бути п’яні, так як дехто думає. Петро засвідчує їм правду, і 3000 охрещуються. Релігійні противники стараються заглушити проповідників Царства, але у відповідь на молитву, Бог уможливлює Своїм свідкам сміливо говорити Його слово. Коли їм знову погрожують, вони відповідають: «Мусимо більше Бога слухатись, ніж людей» (НС). Вони продовжують проповідувати від дому до дому (1:1—5:42).
Покладаючись на духа Єгови, Його свідки зносять переслідування. Тому, після каменування на смерть вірного свідка Степана, Ісусові послідовники розпорошуються, але це тільки поширює слово. Євангеліст Пилип проповідує в Самарії. На здивування всім, насильний переслідник Савл з Тарси навертається до християнства. Ставши апостолом Павлом, його дуже переслідують у Дамасці, але він уникає душогубних замірів євреїв. Короткий час, Павло спілкується з апостолами в Єрусалимі а тоді продовжує його службу (6:1—9:31).
Рука Єгови з Його свідками, так як бачимо з Діїв апостолів. Петро воскрешає Тавіту. Відповідаючи на запрошення, у Кесарії він проповідує добру новину Корнилієві, його родині й друзям. Вони охрещуються й стають Ісусовими першими язичеськими учнями. При цьому кінчаються «сімдесят тижнів», і це приводить нас до 36 р. н. е. (Даниїла 9:24). Незабаром, Ірод Агріппа І страчує апостола Якова й арештує Петра. Але ангели визволяють його з тюрми, і «слово Єгови росте й поширюється» (9:32—12:25).
ПАВЛОВІ ТРИ МІСІОНЕРСЬКІ ПОДОРОЖІ
Так як Павло, ті що ревно служать Богові одержують благословення від Нього. Перша місіонерська подорож починається в Антіохії, Сірії. На острові Кіпрі, Павло проповідує проконсулові Сергієві Павлові й він, а також багато інших, стають віруючими. У Пергї в Памфілії, Іван Марк відправляється в Єрусалим, але Павло й Варнава в Антіохію Пісідійську. У Лістрі, євреї підбурюють переслідування. Незважаючи на те, що Павла дуже били й залишили як померлого, він таки видужує й продовжує свою службу. Зрештою, він з Варнавою вертаються в Антіохію в Сірії, закінчуючи першу подорож (13:1—14:28).
Так як у першому столітті, сьогоднішній Керівний орган розв’язує питання під керівництвом святого духа. Обрізання не було між «потрібним», поміщаючи в собі «стримування від ідольських жертов та крови, задушенини, та від блуду» (15:28, 29). Павло й Сила починають другу подорож і пізніше беруть з собою Тимофія. Відповідаючи на поклик, Павло негайно вступає в Македонію. У Филипах здіймається заколот через їхнє проповідування й їх посадили до в’язниці. Але Павла й Силу звільнено землетрусом. Вони проповідують тюремникові й його домашнім, і ці охрещуються (15:1—16:40).
Слуги Єгови повинні ревно студіювати Його слово, так як Павло й Біблію досліджуючі верійці. На ареопазі в Афінах, він дає свідчення про Єгову як Творець, і декотрі увірували. У Коринті зацікавилось так багато людей, що Павло перебуває в тому місті 18 місяців. З Коринта він пише Перше й Друге послання до солунян. Розійшовшись із Силом і Тимофієм, апостол відплив у Ефес, а тоді пішов у Кесарію, і подорожує в Єрусалим. Його друга місіонерська подорож кінчається поворотом у сірійську Антіохію (17:1—18:22).
Так як Павло показує, свідчити від дому до дому є важливою частиною християнської служби. Під час апостолової третьої подорожі (52—56 р. н. е.) він головно відвідує ті самі місця, що під час другої. Павлова служба заворушує опозицію в Ефесі, з якого то міста він пише своє Перше послання до коринтян. Друге послання до коринтян він пише з Македонії, а тоді, з Коринта, пише до римлян. У Мілеті, Павло зійшовся із старшими Ефеса й пригадав їм, як він навчав їх публічно й від дому до дому. Прибуттям у Єрусалим кінчається його третя подорож (18:23—21:14).
ПЕРЕСЛІДУВАННЯ БЕЗРЕЗУЛЬТАТНЕ
Переслідування не затулює уста вірних свідків Єгови. Отже, коли в Єрусалимському храмі проти Павла заворушився насильний натовп, він таки сміливо проповідує їм. Змова, щоб стратити Павла безрезультатна, коли під військовою вартою його посилають до губернатора Фелікса в Кесарії. Павла ув’язнили на два роки. Фелікс сподівався від Павла грошей (хабар), яких ніколи не одержав. Його наступник, Фест, вислуховує Павлову просьбу відкликаючись до кесаря. Перед Агріппою, Павло із захопленням обороняє себе, перш ніж іде в Рим (21:15—26:32).
Незважаючи на випробовування, слуги Єгови, так як Павло, безстрашно проповідують. Через те, що Павло відкликався до кесаря, то близько 58 р. н. е. він з Лукою вирушують у Рим. У Лікійській Мірі Павло пересідає на іншого корабля. Корабель розбився й вони врятувались на острові Меліті. Пізніше іншим кораблем вони припливають до Італії. У Римі, під військовою вартою, Павло таки скликає людей й проповідує їм добру новину. Протягом цього ув’язнення він пише Послання до ефесян, филип’ян, колосян, Филимона, і до євреїв (27:1—28:31).
ЗАВЖДИ НА МАРШІ
Книга Дії апостолів є доказом на те, що праця, яку розпочав Божий Син, продовжувалась свідками Єгови в першому столітті. Так, з допомогою Божого святого духа, вони запопадливо свідчили.
Тому що в молитві Ісусові ранні послідовники покладались на Бога, то Він благословив їх. Тисячі людей увірували, і «добра новина проповідувалась всьому створінню під небом» (Колосян 1:23, НС). Справді, тоді, як також тепер, правдиві християни доказались бути запопадливими свідками Єгови, які завжди є на марші!
[Рамка/Ілюстрація на сторінці 22]
КОРНИЛІЙ СОТНИК: Корнилій був сотником полку (10:1). Сотник заробляв п’ять разів більше ніж піхотинець, або близько 1200 динаріїв, але його зарплата могла бути багато більша. У пенсійному віці йому давали гроші або землю. Військовий убір дуже яскравий, від срібного шолома до спідницеподібного одягу, гарний вовняний плащ, і прикрашені наголінники. Загін сотника складався з 100 солдатів, але деколи в ньому служило тільки 80. Новобранців до «полку» очевидно вибиралось з поміж римських громадян і вільних італійського народу.
[Рамка/Ілюстрація на сторінці 22]
МОЛИТВА НА ПОКРІВЛІ: Петро не молився на покрівлі тільки на показ (10:9). Правдоподібно через поруччя на плоскому даху ніхто не бачив його (5 Мойсеєва 22:8). Вечором люди відпочивали на даху, а також щоб уникнути вуличного шуму.
[Рамка на сторінці 22]
БОГИ ЛЮДЯМ УПОДІБНИЛИСЬ: Через те, що Павло зцілив каліку, то мешканці Лістри думали, що він був богом подібним людині (14:8-18). У тому місті був дуже пишний храм грецькому богові Зевсу й його синові Гермесу, вісник богів. Люди гадали, що Павло був Гермесом, тому що брав провід у проповідуванні, а Варнава Зевсом. За звичаєм, ідолів фальшивих богів прикрашали вінком квітів або листям кипариса або сосни, але Павло й Варнава відкинули такий ідольський обряд.
[Рамка/Ілюстрація на сторінці 22]
ТЮРЕМНИК УВІРУВАВ: Коли повстало велике трясіння землі, повідчинялись двері у в’язниці, і кайдани з усіх поспадали, то сторож в’язничний хотів убити себе (16:25-27). Чому? Через те, що римський закон вимагав, щоб тюремник потерпів кару втікаючих в’язнів. І, здається, цей тюремник волів би покінчити з собою самогубством, ніж вмерти від тортур, так як мучили декотрих ув’язнених. Проте, він увірував у добру новину, і «охристився негайно він сам та його всі домашні» (16:28-34).
[Рамка/Ілюстрація на сторінці 23]
ВІДКЛИКАЮЧИСЬ ДО КЕСАРЯ: Будучи римським громадянином з народження, Павло мав право вдатись до кесаря, щоб його судили в Римі (25:10-12). Вони не мали права ув’язнювати, бити, або карати римського громадянина без суду (16:35-40; 22:22-29; 26:32).
[Відомості про джерело]
З ласки: Musei Capitolini, Roma
[Рамка/Ілюстрація на сторінці 23]
ДОГЛЯДАЧ ХРАМУ АРТЕМІДИ: Розсердившись через Павлове проповідування, золотар Дмитро підбурив заколот. Але міський писар заспокоїв народ (19:23-41). Золотарі виробляли маленькі срібні храмки найсвятіших частин храму в якому поміщалась Артемідина великогрудна богиння родючості. Міста змагались одно з одним за честь бути її не·о·коʹросом, або «доглядачем [її] храму».
[Рамка/Ілюстрація на сторінці 23]
АВАРІЯ НА МОРІ: Коли велика буря, евроклідон, бушувала корабель з Павлом на ньому, то «човна насилу затримати змогли» (27:15, 16). Скіф був малий човен, якого звичайно тягнув корабель. Канатами обв’язували корабель довкола корпуса, щоб оточувати його й зберегти від напруги вітрил під час бурі (27:17). Моряки кинули чотири якори й розв’язали поворозки із стерна, яким керували корабель (27:29, 40). Олександрійський корабель мав на собі знака «Сини Зевса» — Кастора й Поллукса, яких уважали бути захисниками моряків (28:11).