Він захищав добру новину перед високими урядовцями

«ЦЕЙ чоловік — вибрана для мене посудина: він має звіщати про моє ім’я іншим народам, а також царям» (Дії 9:15). Ці слова Господа Ісуса стосувалися юдея, який навернувся на християнство і згодом став відомим як апостол Павло.

Одним з тих «царів» був римський імператор Нерон. Як би ви почувалися, якщо б вам довелося захищати свою віру перед таким правителем? Біблія заохочує християн наслідувати Павла (1 Кор. 11:1). Зокрема ми можемо наслідувати те, як діяв Павло, коли зіткнувся з судовою системою своїх днів.

Мойсеїв закон був основним законом в Ізраїлі, а також моральним кодексом для побожних юдеїв, хоч би де вони жили. Після П’ятидесятниці 33 року н. е. поклонники правдивого Бога вже не були зобов’язані дотримуватися Мойсеєвого закону (Дії 15:28, 29; Гал. 4:9—11). Усе ж Павло та інші християни не говорили зневажливо про Закон і завдяки цьому могли безперешкодно свідчити в багатьох юдейських громадах (1 Кор. 9:20). Часто Павло заходив у синагоги. Там він свідчив людям, які знали Авраамового Бога і з якими можна було вести розмови, наводячи докази з Єврейських Писань (Дії 9:19, 20; 13:5, 14—16; 14:1; 17:1, 2).

Апостоли вибрали Єрусалим першим осередком, звідки здійснювався нагляд за працею проповідування. Вони регулярно навчали в храмі (Дії 1:4; 2:46; 5:20). Час від часу Павло подорожував до Єрусалима, і саме там його взяли під варту. Так почався судовий процес над Павлом, через який він опинився в Римі.

Як римська влада сприймала вірування, котрі проповідував Павло? Щоб відповісти на це запитання, варто розглянути, як римляни ставилися до релігії загалом. Вони не змушували різні етнічні групи в імперії відмовлятися від своїх релігій, якщо не бачили загрози для держави чи суспільної моралі.

Римська імперія надавала юдеям багато прав. В одній книжці про раннє християнство сказано: «Юдаїзм посідав привілейоване становище в Римській імперії... Юдеї могли вільно сповідувати свою релігію і не були зобов’язані поклонятися божествам Римської держави. Вони могли регулювати життя у своїх громадах відповідно до власного закону» («Backgrounds of Early Christianity»). Також їх не змушували служити у військуa. Павло спирався на той факт, що Римське право захищало юдейську віру, коли обстоював християнство перед представниками римської влади.

Противники Павла використовували різні методи, щоб налаштувати проти нього простих людей і представників влади (Дії 13:50; 14:2, 19; 18:12, 13). Розгляньмо один випадок. Старійшини збору в Єрусалимі дізналися, що серед юдеїв поширюються чутки, ніби Павло своїм навчанням спонукує «до відступництва від Мойсея». Почувши про це, деякі новонавернені християни з юдеїв могли подумати, що Павло не поважає встановленого Богом порядку. До того ж Синедріон міг проголосити християн відступниками від юдейської віри. У такому разі юдеїв, котрі спілкувалися з християнами, могли покарати. Вони стали б вигнанцями, і їм було б заборонено свідчити в храмі і в синагогах. Тому старійшини збору порадили Павлу спростувати ці чутки. Для цього він мав піти до храму і зробити те, чого від нього не вимагав Бог, але що само по собі не було неприйнятним (Дії 21:18—27).

Павло так і зробив. Це дало йому можливість «захищати і законно утверджувати добру новину» (Філ. 1:7). У храмі юдеї зчинили заворушення і хотіли вбити Павла. Римський воєначальник узяв його під варту. Коли Павла вже збиралися бичувати, він сказав, що є римським громадянином. Через це його доставили в Кесарію, звідки римляни управляли Юдеєю. Там він мав особливу нагоду сміливо свідчити перед представниками влади. Завдяки цьому люди, які майже нічого не чули про християнські вчення, імовірно, більше дізналися про християнство.

У 24-му розділі книги Дії описано, як Павло захищав себе перед Феліксом, римським намісником Юдеї, якому вже дещо було відомо про вірування християн. Юдеї звинуватили Павла в трьох злочинах проти римського права. Вони сказали, що він по всій імперії закликає юдеїв до заколоту, очолює небезпечну секту, а також намагався осквернити храм, який на той час перебував під захистом римлян (Дії 24:5, 6). Через такі звинувачення його могли засудити на смерть.

Сьогодні християнам варто знати, як Павло поводився, коли проти нього висунули звинувачення. Він залишався спокійним і ставився до всіх з повагою. Павло посилався на Закон і Пророків і обстоював своє право поклонятися «Богу своїх прабатьків». Адже інші юдеї користувалися цим правом, яке гарантував римський закон (Дії 24:14). Пізніше Павло захищався та свідчив про свою віру перед наступним намісником, Порцієм Фестом, і перед царем Іродом Агріппою.

Зрештою, сподіваючись на справедливий розгляд його справи, Павло сказав: «Я вимагаю суду цезаря!» — наймогутнішого правителя того часу (Дії 25:11).

Згодом ангел сказав Павлові: «Ти маєш стати перед цезарем» (Дії 27:24). На початку свого правління римський імператор Нерон заявив, що не розглядатиме сам усі судові справи. Упродовж перших восьми років свого правління він, як правило, доручав це завдання іншим. У книжці «Життя і послання святого Павла» (англ.) повідомляється, що, коли Нерон вирішував розглядати якусь судову справу, він робив це у своєму палаці, де йому допомагала група досвідчених і впливових радників.

У Біблії не сказано, чи Нерон особисто проводив судове слухання у справі Павла, чи він призначив когось іншого розглянути цю справу і доповісти йому. У будь-якому разі Павло, мабуть, пояснив, що поклоняється Богові юдеїв і заохочує всіх людей віддавати належну пошану тим, хто має владу (Рим. 13:1—7; Тита 3:1, 2). Очевидно, Павло успішно захищав добру новину перед урядовцями, адже суд цезаря звільнив його (Філ. 2:24; Филим. 22).

Ісус попередив своїх учнів: «Через мене вас поведуть до правителів та царів, і це дасть вам нагоду свідчити їм, а також людям з інших народів» (Матв. 10:18). Бути представниками Ісуса і свідчити за таких обставин — це велика честь. Захищаючи добру новину, ми нерідко здобуваємо юридичні перемоги. Звичайно, рішення недосконалих людей не можуть повною мірою «законно утверджувати добру новину». Лише Боже Царство назавжди покінчить з гнобленням і несправедливістю (Еккл. 8:9; Єрем. 10:23).

А втім, навіть у наш час ім’я Єгови прославляється, коли християни обстоюють свою віру. Подібно до Павла, намагаймося говорити спокійно, щиро і переконливо. Ісус сказав своїм послідовникам, що їм не потрібно буде «готуватись наперед, як захищатися», бо він дасть їм «такі слова й мудрість, яким всі... противники разом узяті не зможуть протистояти чи перечити» (Луки 21:14, 15; 2 Тим. 3:12; 1 Пет. 3:15).

Коли християни захищають свою віру перед царями, правителями або іншими урядовцями, вони можуть свідчити людям, яким інакше було б важко донести добру новину. Завдяки деяким позитивним судовим рішенням було внесено зміни в закони, що захищають свободу слова і віросповідання. Але незалежно від того, які рішення приймає суд, Богові завжди приємно, що його служителі виявляють мужність під час випробувань.