ГОЛОВА

Верхня частина тіла, в якій розміщені мозок і органи зору, слуху, запаху та смаку. Слово «голова» (євр. рош; грец. кефале́) вживається у Біблії дуже часто — як у прямому, так і в переносному значенні.

Розтрощити, розчавити голову. У книзі Екклезіаста образною мовою описано наслідки старості, після якої наступає смерть (Ек 12:1—7). Вислів «розкололася золота чаша» вказує на припинення роботи мозку, що міститься у подібному до чаші черепі. Думку про смерть або знищення передано зворотом «розтрощити голову» (Пс 68:21; 74:13, 14). У першому біблійному пророцтві (Бт 3:15) сказано, що «потомство» «жінки», після того як буде поранене в п’яту, розчавить змію голову. Інші біблійні вірші показують, як сповниться це пророцтво: Змій — Сатана Диявол — на 1000 років буде вкинений у безодню, де перебуватиме в стані бездіяльності, а невдовзі після того буде знищений назавжди в «озері вогняному, яке представляє другу смерть» (Об 20:1—3, 7, 10, 14; 12:9).

Підняти голову. Принижений і прибитий горем, Давид звертався до Єгови, який був його Щитом і підносив його голову, тобто додавав йому сил і впевненості (Пс 3:3; пор. Лк 21:28). На сповнення пророчого сну, який витлумачив Йосип, фараон «підняв голову» свого чашника, повернувши йому колишнє становище. А от голову пекаря фараон наказав відрубати (букв. «підняти голову з [нього]») (Бт 40:13, 19—22; див. також прим.).

Благословення, помазання, клятва. Коли людину благословляли, то клали руку (або руки) їй на голову (Бт 48:13—20; 49:26). Прихильність Бога, а також його керівництво та мудрість прирівняно до світильника, що світить над головою, і до розкішного вінця на голові (Йв 29:3; Пр 4:7—9). На голову виливали олію помазання (Лв 8:12; Пс 133:2). У Нагірній проповіді Ісус порадив людям, які постять, намастити голову олією, щоб добре виглядати і не виставляти свого самозречення напоказ (Мт 6:17, 18). Вилити олію на голову гостя було важливим виявом гостинності (Лк 7:46). В юдеїв був звичай клястися своєю головою (тобто життям), але Ісус це засудив (Мт 5:36, 37; див. КЛЯТВА).

Сама людина. Оскільки голова керує всім тілом, вона може представляти саму людину. Коли Ісус Христос сказав, що він «не має де голови прихилити», то мав на увазі, що в нього немає власного житла (Мт 8:20). На голові назорея, образно кажучи, була обітниця, і доказом цього було його довге волосся (Чс 6:5, 18—20). Також на голові або понад голову могли бути провини або гріхи людини (Езд 9:6; Пс 38:4; пор. Дн 1:10, прим.). Давид показав, що цінує докір від праведних, назвавши його вилитою на голову олією, від якої він ніколи не відмовиться (Пс 141:5). Коли в Біблії говориться, що зло або покарання обертається (обрушується) на голови неправедних, це означає, що над ними здійснюється правосуддя і вони отримують відплату за свої вчинки (Сд 9:57, прим.; 1См 25:39; Єр 23:19; 30:23; Йл 3:4, 7, прим.; Ов 15, прим.; пор. Не 4:4). Те, що кров людини була на її голові, означало, що людина сама була винна у своїй смерті, бо заслужила смертний вирок своїми вчинками (2См 1:16; 1Цр 2:37; Єз 33:2—4; Дії 18:6). Повернути на голову людини кров того, кого вона вбила, означало покарати її за пролиття крові (1Цр 2:32, 33).

Кожного року ізраїльський первосвященик визнавав гріхи народу, кладучи руки на голову козла для азазеля (таким чином гріхи переносились на козла). Потім козла відводили в пустелю, щоб він відніс ті гріхи у забуття (Лв 16:7—10, 21, 22). Як показує Біблія, подібно Ісус Христос «сам поніс наші недуги і взяв на себе наш біль», він поніс «гріхи багатьох» (Іс 53:4, 5; Єв 9:28; 1Пт 2:24).

Той, за кого складалось певне приношення (наприклад, священик), клав руки на голову тварини, показуючи цим, що приношення складене саме за нього (Лв 1:2—4; 8:14; Чс 8:12).

Почесті, приниження та зневага. У деяких народах було прийнято під час поховання воїнів класти їхні мечі їм під голови, це вважалося військовими почестями (Єз 32:27). Мудра людина «має очі в голові», тобто бачить, куди йде (Ек 2:14, прим.). Голову посипали порохом або попелом на знак горя, трауру чи приниження (ІсН 7:6; 1См 4:12; 2См 13:19). Описуючи випробування та біди Божого народу, псалмоспівець каже, що люди їздили по голові ізраїльтян. Очевидно, мова йде про те, що над Божим народом панували сильні, жорстокі та пихаті, але разом з цим звичайні смертні люди (євр. ено́ш, озн. «смертна людина») (Пс 66:12, прим.; пор. Іс 51:23). Голову схиляли на знак смирення або жалоби (Іс 58:5); головою хитали, щоб виразити зневагу, подив чи висміяти когось (Пс 22:7; Єр 18:15, 16; Мт 27:39, 40; Мр 15:29, 30).

Вияв доброти до ворогів. Біблія радить виявляти доброту до ворогів і пояснює: «Адже так ти будеш згортати йому на голову розжарене вугілля» (Рм 12:20; Пр 25:21, 22). Ця метафора пов’язана зі стародавнім методом плавки металу, коли на руду нагортали вугілля (а не лише клали руду на нього). Подібно доброта допомагає пом’якшити серце людини і розтопити її суворість, очистити людину від поганих «домішок» і розкрити те добре, що в ній є.

Високе становище. «Головою» могли називати провідника роду, племені, народу чи уряду (1См 15:17; 1Цр 8:1; 1Хр 5:24; Не 10:14). Вислів «голова родини» буквально означає «патріарх» (грец. патріа́рхес) (Дії 2:29; 7:8, 9; Єв 7:4, прим.). Єгова пообіцяв, що коли Ізраїль слухатиметься його, то стане головою народів, буде зверху, тобто буде вільним і процвітатиме, навіть позичатиме іншим народам (Пв 28:12, 13). Але якщо ізраїльтяни виявлятимуть непослух, то будуть змушені позичати в чужинців, і ті стануть для них «головою» (Пв 28:43, 44).

Сім голів дракона. У видінні апостол Іван побачив на небі «дракона», що мав сім голів. Цим драконом є Диявол (Об 12:3, 9). На землі були «дикий звір», який отримав силу від дракона, і «багряний дикий звір» — обидва зображені із сімома головами; ці голови символізують світові держави (Об 13:1; 17:3, 9, 10; пор. Дн 2:32, 37, 38, де «головою» названо династію царя Навуходоносора). Тому можна зробити висновок, що сім голів дракона, увінчані діадемами, вказують на те, що Сатана головує над сімома світовими державами, згаданими в біблійних пророцтвах (Еф 6:12; див. ЗВІРІ СИМВОЛІЧНІ).

Голова християнського збору. Ісус Христос є Головою християнського збору, який названо його «тілом» і який складається зі 144 000 членів (Еф 1:22, 23; Кл 1:18; Об 14:1). Будучи безсмертним, Ісус координує діяльність народжених духом християн, які живуть на землі, в будь-який проміжок часу; він об’єднує їх і дає все необхідне, щоб вони зростали духовно і діяли на славу Богові (1Кр 12:27; Еф 4:15, 16; Кл 2:18, 19). Так само як буквальний храм мав «верхній камінь», який був дуже важливим (Зх 4:7), у духовному храмі «головним наріжним каменем» є Ісус (Дії 4:8—11; 1Пт 2:7). Також Ісус є «головою всякого уряду й влади», але він підкоряється Богу, адже Бог — Голова над усім (Кл 2:10; 1Кр 11:3). Біблія порівнює головування Ісуса над збором з головуванням чоловіка над дружиною, пояснюючи, що в подружжі чоловік має керувати з любов’ю і турботою, а жінка зобов’язана підкорятися чоловікові (Еф 5:22—33).

Спираючись на той факт, що Бог — Голова над Христом — посідає найвищу владу, а чоловік має відносну владу над жінкою, апостол Павло виклав принцип, який діє в християнському зборі: жінки повинні визнавати головування чоловіків, яке встановив Бог, і, молячись або пророкуючи у зборі, їм слід одягати головний убір — «знак підкорення владі» (1Кр 11:3—16; див. ВОЛОССЯ; ГОЛОВНИЙ УБІР; ГОЛОВУВАННЯ).

Інші значення. Єврейське слово, яке перекладається як «голова», вживається також на позначення верхньої частини стовпів у святому наметі та на його подвір’ї (Вх 36:37, 38; 38:17), вершин гір (Бт 8:5), верхівок кущів або дерев (1Хр 14:15), кінчика жезла (Ес 5:2) тощо. Крім того, це слово могло стосуватися початку чогось (наприклад, річки), роздоріжжя (Бт 2:10, прим.; Єз 21:21) або першого місяця року (букв. «голова місяців») (Вх 12:2). Юдейський Новий рік називається Рош-Гашана, що буквально означає «голова року». (Див. ЖЕСТИ І ПОЗИ.)