«Прийди до Македонії»

1—3. а) Яку вказівку Павло і його товариші отримали через святий дух? б) Які події ми розглянемо?

З МАКЕДОНСЬКОГО міста Філіппи кілька жінок іде до річки Гангітіс. За своїм звичаєм вони сідають на березі, щоб молитися до Бога Ізраїля. Єгова бачить це (2 Хр. 16:9; Пс. 65:2).

² А за більш ніж 800 кілометрів на схід, у місті Лістра, що на півдні Галатії, троє чоловіків вирушають у подорож. Через декілька днів вони дійдуть до мощеної дороги, яка веде на захід у найбільш густозаселені області Азії. Це Павло, Сила і Тимофій. Вони планують піти до Ефеса та інших міст, в яких тисячі людей ще не чули про Христа. Однак святий дух якимось чином їх зупиняє. Їм не можна йти проповідувати в Азію. За допомогою Божого духу Ісус направляє Павла і його товаришів через Малу Азію та Егейське море до берегів невеличкої річки Гангітіс.

³ Ми можемо почерпнути багато корисного з розповіді про те, як Ісус вів Павла з товаришами до Македонії. Тож розгляньмо деякі події, що відбулися під час другої місіонерської подорожі Павла, яка почалась приблизно 49 року н. е.

4, 5. а) Чому Павло з товаришами не зміг потрапити до Віфінії? б) Що вирішили брати і як події розвивалися далі?

⁴ Після того як святий дух заборонив Павлу і його товаришам проповідувати в Азії, вони попрямували на північ до Віфінії. Щоб дістатись цієї провінції, їм, напевно, треба було багато днів іти ґрунтовими дорогами через рідконаселені регіони Фригії та Галатії. Однак коли вони наблизились до Віфінії, Ісус через святий дух знову зупинив їх (Дії 16:6, 7). Це вкрай спантеличило братів. Вони знали, що проповідувати, як проповідувати, але не могли зрозуміти, де проповідувати. Вони, так би мовити, стукали у двері, що вели до Азії, але марно. Потім спробували потрапити до Віфінії — і теж безуспішно. Але Павло не опускав рук. Він і його товариші прийняли рішення, яке здавалось нелогічним. Вони повернули на захід і, минаючи місто за містом, пройшли понад 500 кілометрів до Троади, з якої можна було потрапити в Македонію (Дії 16:8). Там перед ними нарешті широко відчинилися двері до діяльності.

⁵ У Троаді до них приєднався Лукаa. Він написав: «Уночі Павло побачив у видінні, як один македонянин стоїть і просить його: “Прийди до Македонії та допоможи нам”. Як тільки він побачив це видіння, ми відразу вирушили до Македонії, оскільки дійшли висновку, що Бог покликав нас проголошувати там добру новину» (Дії 16:9, 10). Нарешті Павло зрозумів, де проповідувати. Він, мабуть, дуже зрадів, що не зупинився на півдорозі. Тож Павло з товаришами, тепер ще й з Лукою, вирушив до Македонії.

6, 7. а) Чого ми можемо навчитися з розгляду подій, що сталися під час подорожі Павла? б) Чому варто бути такими наполегливими, як Павло?

⁶ Чого ми можемо навчитися з цієї розповіді? Зверни увагу: Ісус через Божий дух втрутився в хід подій лише після того, як Павло вирушив до Азії, і лише тоді, коли він наблизився до Віфінії. Ісус сказав Павлу йти до Македонії лише після того, як він прийшов у Троаду. Як Голова збору, Ісус керує своїми учнями і в наш час (Кол. 1:18). Скажімо, ми розмірковуємо, чи не почати піонерське служіння або чи не переїхати в місцевість, де мало вісників Царства. Ісус через Божий дух буде керувати нами тільки після того, як ми зробимо якісь кроки на шляху до досягнення своєї мети. Водій, наприклад, може повертати вліво чи вправо тільки тоді, коли автомобіль вже їде. Так само Ісус керує нами тільки тоді, коли ми «рухаємось», тобто докладаємо зусиль, щоб розширити своє служіння.

⁷ Що робити, коли наші старання не приносять бажаного результату, коли ми не бачимо керівництва Божого духу? Опустити руки? У жодному разі. Пригадай: Павло не відразу досягнув своєї мети, але він не зупинявся. Якщо ми будемо наполегливо шукати «широкі двері, а з ними й доступ до діяльності», наші зусилля будуть винагороджені (1 Кор. 16:9).

 8. а) Що нам відомо про місто Філіппи? б) Що відбулося завдяки тому, що Павло проповідував на «місці молитви»?

⁸ Прибувши в Македонію, Павло з товаришами вирушив до міста Філіппи, мешканці якого пишалися своїм римським громадянством. Колишні воїни римської армії, які жили в цій колонії, перетворили Філіппи на маленький Рим. За містом, біля невеликої річки, місіонери знайшли «місце молитви»b. В суботу вони пішли туди і побачили кілька жінок, які зібралися, щоб поклонятися Богові. Учні заговорили з ними. Їх слухала жінка на ім’я Лідія, і «Єгова відкрив її серце». Лідію настільки зворушило почуте, що вона та її домашні охрестилися. Після цього вона змусила Павла і його товаришів пожити в неїc (Дії 16:13—15).

 9. Як деякі брати і сестри наслідують приклад Павла і які благословення вони отримують?

⁹ Уяви, як зраділи брати, коли Лідія охрестилась! Павло, мабуть, був дуже задоволений, що прийняв запрошення прийти до Македонії. Через нього і його товаришів Єгова відповів на молитви богобоязливих жінок. У наш час чимало братів і сестер різного віку, одружених і неодружених, переїжджають у місцевості, де мало Свідків. Звичайно, іноді їм доводиться нелегко. Але все це — ніщо в порівнянні з радістю, яку вони відчувають, коли знаходять таких людей, як Лідія. Чи не міг би і ти щось змінити у своєму житті, аби «прийти» в територію, де існує велика потреба у вісниках Царства? Єгова щедро благословить тебе. Наприклад, брат на ім’я Аарон у 20-річному віці переїхав в одну центральноамериканську країну. Він виразив почуття багатьох братів і сестер такими словами: «Служіння в іншій країні допомогло мені вирости духовно і наблизитись до Єгови. Проповідувати тут — справжнє задоволення. Я проводжу вісім біблійних вивчень!»

10. Як Сатана і демони спробували перешкодити Павлу і його товаришам?

¹⁰ Сатана, безперечно, лютував через те, що в місті, де він і його демони мали необмежену владу, люди приймали добру новину. Тож зовсім не дивно, що демони спричинили різкий поворот подій. Павло з товаришами і далі приходив до місця молитви, але за ними почала ходити опанована демоном служниця, яка передрікала майбутнє і приносила своїм господарям великий прибуток. Вона викрикувала вслід Павлу і його товаришам: «Ці люди — раби Всевишнього Бога! Вони звіщають вам дорогу спасіння!» Можливо, демон змушував дівчину вигукувати ці слова, щоб складалося враження, ніби її передречення і те, чого навчав Павло, походять з одного джерела. Так демон відвертав увагу людей від послідовників Христа. Але Павло вигнав демона, і дівчина замовкла (Дії 16:16—18).

11. Що відбулося після того, як Павло вигнав з дівчини демона?

¹¹ Господарі служниці дуже розгнівались, зрозумівши, що втратили джерело легкого прибутку. Вони потягли Павла та Силу на ринкову площу, щоб віддати їх під суд міським управителям — чиновникам, яких призначив Рим. Знаючи про упередженість і патріотизм суддів, господарі скаржились: «Ці чоловіки порушують спокій у нашому місті. Вони юдеї і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не дозволено ні приймати, ні дотримуватися». Такі слова ви́кликали миттєву реакцію. У Біблії сказано: «Проти них [Павла та Сили] повстав натовп [на ринковій площі], а міські управителі... наказали висікти їх різками». Після цього Павла і Силу ув’язнили. Тюремний наглядач вкинув їх до внутрішньої в’язниці і закував їм ноги в колодки (Дії 16:19—24). Коли за наглядачем зачинилися двері, Павла та Силу огорнула така темрява, що вони навряд чи бачили один одного. Але їх бачив Єгова (Пс. 139:12).

12. а) Як послідовники Христа сприймали переслідування і чому? б) Яку тактику досі використовує Сатана і його слуги?

¹² Колись Ісус попередив своїх послідовників: «Будуть переслідувати й вас» (Ів. 15:20). Тож, прийшовши до Македонії, Павло і його товариші знали, з чим вони можуть зіткнутися. Коли почались випробування, вони розуміли, що страждають не тому, що Єгова їх не схвалює, а тому, що Сатана лютує. Слуги Сатани і досі використовують ту ж тактику, що й у Філіппах. Підступні противники зводять на нас наклепи в школі й на роботі, провокуючи переслідування. У деяких країнах релігійні противники висувають у суді проти нас звинувачення, суть яких зводиться до такого: «Свідки порушують спокій, навчаючи звичаїв, яких ми, прихильники “традиційної релігії”, не можемо прийняти». Нерідко наших братів і сестер б’ють і кидають до в’язниці. Але Єгова все бачить (1 Пет. 3:12).

13. За яких обставин тюремний наглядач запитав: «Що мені робити, щоб отримати спасіння?»

¹³ Силі та Павлу потрібен був час, щоб прийти до тями після подій того дня. Однак приблизно опівночі вони вже трохи відійшли і навіть «молилися і вихваляли Бога піснями». Раптом в’язниця захиталась від землетрусу. Тюремний наглядач прокинувся, побачив відчинені двері і подумав, що в’язні повтікали. Знаючи, що його покарають за їхню втечу, наглядач «витягнув меч і вже збирався вбити себе». Але Павло вигукнув: «Не губи себе, ми всі тут!» Наляканий чоловік запитав: «Панове! Що мені робити, щоб отримати спасіння?» Звичайно, Павло і Сила не могли спасти його. Це міг зробити тільки Ісус. Тому вони відповіли: «Вір у Господа Ісуса, і спасешся» (Дії 16:25—31).

14. а) Як Павло і Сила допомогли тюремному наглядачеві? б) Яку нагороду вони отримали за те, що не опустили рук?

¹⁴ Павло не сумнівався в щирості тюремного наглядача. Однак цей чоловік не поклонявся Єгові і не знав Писань, тому мав навчитись основних істин. Тож Павло і Сила не пожаліли часу і «розповіли [йому] слово Єгови». Навчаючи його, вони забули про біль від ударів. Тим часом тюремний наглядач помітив глибокі рани на їхніх спинах і обмив їх. Потім він і його домашні «відразу охрестилися». Для Павла і Сили це була справжня нагорода за те, що вони не впали у відчай через переслідування (Дії 16:32—34).

15. а) Як чимало Свідків наслідують приклад Павла і Сили? б) Чому слід робити повторні відвідини на своїй території для проповідування?

¹⁵ У наш час багато Свідків, яких ув’язнюють за віру, подібно до Павла і Сили, проповідують добру новину у в’язниці. Це приносить хороші результати. Наприклад, в одній країні, де наша діяльність була заборонена, 40 відсотків Свідків пізнали правду у в’язниці (Ісаї 54:17). Пригадай: тюремний наглядач попросив Павла і Силу про допомогу тільки після того, як стався землетрус. Так само сьогодні люди, які раніше не відгукувались на звістку про Царство, змінюють свою позицію, коли в їхньому житті стається, так би мовити, «землетрус» — якась надзвичайна подія. Проповідуючи на своїй території і роблячи повторні відвідини, ми показуємо, що готові їм допомогти.

16. Що сталося наступного дня після покарання Павла і Сили?

¹⁶ Наступного дня після покарання міські управителі наказали звільнити Павла і Силу. Але Павло сказав: «Нас, римлян, вони прилюдно без суду висікли і вкинули до в’язниці. А тепер що, таємно виганяють? Ні, цього не буде! Нехай самі прийдуть і виведуть нас». Дізнавшись, що Павло та Сила — римські громадяни, міські управителі налякалися, що порушили їхні праваd. Несподівано обвинувачі стали винними. Християн публічно побили, тепер міські управителі мали публічно вибачитись. Управителі стали вмовляти Павла і Силу покинути Філіппи. Брати так і зробили, але спочатку пішли підбадьорити нових учнів. Тільки після цього вони вирушили в дорогу.

17. Чого могли навчитися нові учні, спостерігаючи за Павлом і Силою?

¹⁷ Як римські громадяни, Павло і Сила мали можливість уникнути тілесного покарання (Дії 22:25, 26). Однак місцеві християни могли подумати, що вони користуються своїми правами, аби не страждати за Христа. Як це вплинуло б на віру тих, хто не мав римського громадянства? Адже закон не звільняв би їх від такого покарання. А втім, Павло і Сила не намагались уникнути бичування, і так показали новим учням, що послідовники Христа спроможні вистояти в переслідуваннях. Крім того, Павло і Сила змусили міських управителів публічно визнати незаконність своїх дій. Це могло стримувати їх від розправи над Павловими одновірцями і до деякої міри захищати християн у майбутньому.

18. а) Як християнські старійшини наслідують приклад Павла? б) Як ми захищаємо і законно утверджуємо добру новину?

¹⁸ Сьогодні старійшини в християнських зборах теж беруть на себе провід, подаючи приклад, гідний наслідування. Вони самі роблять те, чого сподіваються від своїх одновірців. Подібно до Павла, ми зважено підходимо до захисту своїх прав. Якщо потрібно, ми звертаємось до місцевих, верховних і навіть міжнародних судів, щоб захистити своє право на поклоніння. Наша мета полягає не в тому, щоб здійснювати соціальні реформи, а щоб «захищати і законно утверджувати добру новину», як про це писав Павло до збору у Філіппах приблизно через 10 років після свого ув’язнення в цьому місті (Філ. 1:7). Хоч би які рішення приймали судді, ми, так само як Павло і його товариші, сповнені рішучості «проголошувати... добру новину» (Дії 16:10).