Лідія. Гостинна поклонниця Бога
ЩЕ ЗІ стародавніх часів слуги правдивого Бога вирізнялися своєю гостинністю (Буття 18:1—8; 19:1—3). Гостинність, котра за визначенням у словнику означає «готовність, бажання приймати гостей і пригощати їх» і котра походить від щирого серця, навіть сьогодні є відзнакою правдивого християнства. Фактично вона є вимогою для всіх, хто хоче прийнятно поклонятися Богові (Євреїв 13:2; 1 Петра 4:9).
До людей, які виявляли зразкову гостинність, належала Лідія. Вона «змусила» християнських місіонерів, котрі прийшли до Филипів, погостювати в її домі (Дії 16:15). Хоча у Біблії про Лідію є тільки коротка згадка, вона може слугувати нам заохоченням. Яким чином? Ким була Лідія? Що нам відомо про неї?
«Купчиха кармазином»
Лідія жила у Филипах, головному місті Македонії. Однак родом вона була з Тіятир — міста, що лежало на території Лідії в західній частині Малої Азії. На цій підставі дехто припускає, що «Лідія» — то не ім’я, а прізвисько, яке їй дали у Филипах. Іншими словами, вона була «лідіянкою» подібно до того, як жінка, котрій проповідував Ісус Христос, звалася «самарянкою» (Івана 4:9). Лідія продавала «кармазин» або вироби з сукна такого кольору (Дії 16:12, 14). Виробництво фарбників у Тіятирах і Филипах підтверджене написами, що їх розкопали археологи. Цілком можливо, що Лідія переселилася через свою роботу: або для того, щоб провадити власний бізнес, або як представниця підприємства тіятирських фарбоварів.
Кармазиновий барвник одержували з різних джерел. Найдорожчий з них добували з певних видів морських молюсків. За римським поетом першого сторіччя Марціалом, плащ з найліпшого кармазину Тира (то був ще один центр, де виготовлялася ця тканина) міг коштувати до 10 000 сестерціїв, або 2500 динарів, а це еквівалент зарплати робітника за 2500 днів. Ясно, що такий одяг був предметом розкоші й небагато хто міг собі його дозволити. Отож Лідія, напевно, була заможною. У всякому разі вона була в змозі виявити гостинність до апостола Павла та його супутників Луки, Сили, Тимофія і, можливо, інших.
Павлове проповідування у Филипах
Десь 50 року н. е. Павло вперше прибув у Європу й почав проповідувати у Филипахa. Павло мав звичай, приїхавши до нового міста, іти у синагогу, щоб спершу проповідувати євреям і прозелітам, котрі там збирались. (Порівняйте Дії 13:4, 5, 13, 14; 14:1). Однак, за свідченням деяких джерел, римський закон забороняв євреям відправляти свої релігійні служби у «священних межах» Филипів. Отож, провівши там «днів кілька», в суботу місіонери знайшли собі пристановище за містом над рікою, де, «за звичаєм, було місце молитви» (Дії 16:12, 13). Це, вочевидь, була річка Ґанґітіс. Там місіонери зустріли тільки жінок, між котрими була й Лідія.
«Бога вона шанувала»
Лідія шанувала Бога, але, мабуть, була навернена на юдаїзм у пошуках релігійної правди. І хоча Лідія мала добру роботу, однак не була матеріалістичною. Натомість вона виділяла час на духовні речі. «Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив», і Лідія прийняла правду. Отож «охристилась вона й її дім» (Дії 16:14, 15).
Біблія не уточнює, хто саме належав до дому Лідії. Оскільки не згадується її чоловік, то вона, ймовірно, була незаміжньою або вдовою. Можливо, її «дім» складався з родичів, але цей термін також може охоплювати рабів чи слуг. У всякому разі Лідія ревно ділилася почутим з тими, хто жив з нею. І як вона напевно раділа, коли вони увірували й прийняли правду!
«І змусила нас»
Перш ніж зустріти Лідію, місіонери, певно, мусили задовольнятися тим притулком, який змогли найняти за власні гроші. Лідія ж була щаслива, що може запропонувати їм інше житло. Проте той факт, що вона була вимушена наполягати, показує, що Павло та його товариші опиралися. Чому? Павло хотів ‘благовіствувати про Христа даром, не використовуючи своєї влади’ і ні для кого не бути тягарем (1 Коринтян 9:18, Дерк.; 2 Коринтян 12:14). Але Лука додає: «А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: «Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть». І змусила нас» (Дії 16:15). Найвищою турботою Лідії було залишатися вірною Єгові, і вияв гостинності, вочевидь, був доказом її віри. (Порівняйте 1 Петра 4:9). Який чудовий приклад! Чи й ми також використовуємо своє майно для підтримки інтересів доброї новини?
Брати у Филипах
Коли Павло та Сила були випущені з в’язниці після випадку з опанованою демоном служницею, то повернулися до Лідіїного дому, де зустріли братів (Дії 16:40). Віруючі у новосформованому филипському зборі, мабуть, використовували Лідіїн дім як місце для своїх регулярних зустрічей. Тож логічним буде думати, що її дім і надалі залишався центром теократичної діяльності у місті.
Тепла гостинність, виявлена Лідією спочатку, стала характерною рисою цілого збору. Незважаючи на свою убогість, филип’яни неодноразово посилали Павлові те, чого він потребував, і апостол був вдячний (2 Коринтян 8:1, 2; 11:9; Филип’ян 4:10, 15, 16).
Павло не згадує Лідію у своєму листі до филип’ян, написаному десь у 60—61 роках н. е. Святе Письмо не повідомляє, що було з нею після подій, описаних у 16-му розділі Дій апостолів. Проте коротка згадка про цю енергійну жінку викликає у нас бажання ‘дбати про гостинність’ (Римлян 12:13, Хом). Наскільки ж ми вдячні, що серед нас є такі християни, як Лідія! Їхній дух значною мірою сприяє тому, щоб атмосфера у зборах була теплою й дружньою — на славу Бога Єгови.
[Примітка]
a Серед найважливіших міст Македонії Филипи були порівняно багатою військовою колонією, яка підлягала jus italicum (італійському законові). Це законодавство гарантувало филип’янам ті ж права, якими користувалися громадяни Риму (Дії 16:9, 12, 21).
[Рамка на сторінці 28]
Життя євреїв у Филипах
Життя у Филипах напевно не було легким для євреїв і навернених на юдаїзм. Там, мабуть, панували антиюдейські настрої, бо незадовго до Павлового візиту імператор Клавдій вигнав євреїв з Рима. (Порівняйте Дії 18:2).
Варто зазначити, що Павло та Сила були приведені до судді після того, як зцілили служницю, котра мала віщунського духа. Її власники, позбавлені вигідного джерела прибутку, використали упередження своїх співгромадян, заявивши: «Ці люди, юдеї, наше місто бунтують, і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не годиться приймати, ані виконувати». Як наслідок, Павла та Силу висікли різками й укинули у в’язницю (Дії 16:16—24). За таких обставин відкрите поклоніння Єгові, Богові євреїв, вимагало мужності. Та, очевидно, Лідія не боялася бути іншою.
[Ілюстрації на сторінці 27]
Руїни у Филипах.