Проповідуй добру новину із сильним переконанням
1 На початку першого століття Ісус Христос доручив своїм послідовникам проповідувати добру новину про Царство і ‘робити учнями всі народи’ (Матв. 24:14; Матв. 28:19, 20, Хом.). Свідки Єгови дуже серйозно поставилися до його вказівки, і тому наприкінці ХХ століття наше братство виросло до понад 5 900 000 учнів у 234 країнах. Який же це грандіозний вигук хвали нашому небесному Отцю!
2 У цей час ми стоїмо на порозі ХХІ століття. Наш Супротивник підступно старається перешкоджати нашій головній праці проповідування про Царство і роблення учнів. Він використовує цю систему речей, аби відвернути нашу увагу, поглинути наш час і направити нашу енергію на безліч несуттєвих справ та інтересів. Ми не дозволяємо цій системі диктувати нам те, що є важливим у житті, бо на підставі Божого Слова впевнені, що найголовнішим є сповнення волі Єгови (Рим. 12:2). Це означає, що нам треба підкорятися біблійному напучуванню ‘проповідувати слово вчасно-невчасно і [«повністю», НС] виконувати свою службу’ (2 Тим. 4:2, 5).
3 Розвивай тверде переконання. Християнам потрібно ‘стояти непохитно в досконалості й виконувати [«з твердим переконанням», НС] волю Божу в усім» (Кол. 4:12, Хом.). Слово «переконання» визначається, як «сильна переконаність або віра; стан впевненості». Як християнам, нам слід бути впевненими в тому, що Боже пророче слово є надійним і що сьогодні ми живемо при завершенні часу кінця. Нам необхідно мати таку ж сильну віру, як апостол Павло, котрий сказав, що добра новина є «сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (Рим. 1:16).
4 Диявол використовує злих людей та обманщиків, яких теж введено в оману, щоб впливати на інших осіб і зводити їх (2 Тим. 3:13, Дерк.). Маючи таке попередження, ми вживаємо заходів для зміцнення свого переконання в тому, що знаємо правду. Замість того щоб дозволяти життєвим клопотам зменшувати нашу запопадливість, ми продовжуємо ставити справи Царства на перше місце (Матв. 6:33, 34). Нам не слід забувати про невідкладність нашого часу і не думати, що кінець цієї системи ще далеко. Час кінця швидко наближається (1 Пет. 4:7). Хоча нам може здаватися, що вже немає ефективних результатів від проголошення доброї новини в країнах, території яких було опрацьовано вже багато разів, але праця остереження має продовжуватися (Єзек. 33:7—9).
5 У цей останній період виникають такі основні запитання: «Чи я серйозно ставлюся до Ісусового доручення робити учнів? Чи я виявляю сильне переконання в реальності Царства, коли проповідую добру новину? Чи я сповнений рішучості брати якомога більшу участь у цьому життєво важливому служінні?» Розуміючи, наскільки далеко ми просунулись у часі кінця, нам необхідно зважати на самих себе і на своє доручення проповідувати й навчати. Чинячи так, ми спасемо і самих себе, і тих, хто нас слухає (1 Тим. 4:16). Як кожен з нас, будучи служителем, може зміцнити своє переконання?
6 Наслідуй солунян. Згадуючи важку працю солунських братів, апостол Павло сказав їм: «Наша Євангелія не була для вас тільки у слові, а й у силі, і в Дусі Святім, і з великим упевненням [«сильним переконанням», НС], як знаєте ви, які ми були поміж вами для вас. І ви стали наслідувачі нам і Господеві, слово прийнявши в великому утискові з радістю Духа Святого» (1 Сол. 1:5, 6). Так, Павло похвалив збір солунян, оскільки, попри багато утисків, вони проповідували із запопадливістю і сильним переконанням. Що дало змогу їм це робити? Значною мірою на них вплинули запопадливість і переконання, виявлені апостолом Павлом та його співробітниками. Як саме?
7 Своїм життям апостол Павло та його супутники засвідчили, що на них був Божий дух і що вони щиросердо вірили в те, про що проповідували. Ще до того, як Павло й Сила прийшли до Солуня, з ними брутально повелися у Филипах. Без судового розгляду їх побили, ув’язнили і закували в колоди. Однак усе це не зменшило їхньої запопадливості у ділі, пов’язаному з доброю новиною. Завдяки Божому втручанню вони були звільнені, сторож та його домашні навернулися до правди, а ці брати могли продовжувати своє служіння (Дії 16:19—34).
8 Будучи зміцнений Божим духом, Павло прийшов до Солуня. Там він працею заробляв собі на життя, а потім докладав усіх сил, щоб навчати правди солунян. Він без вагань використовував кожну нагоду, щоб проголошувати добру новину (1 Сол. 2:9). Павлове проповідування із сильним переконанням мало такий могутній вплив на місцевих людей, що декотрі з них відмовилися від свого колишнього поклоніння ідолам і стали служителями правдивого Бога Єгови (1 Сол. 1:8—10).
9 Переслідування не перешкоджало новим віруючим проповідувати добру новину. Новознайдена віра й цілковита впевненість у здобутті вічних благословень спонукала солунян проголошувати правду, яку вони з радістю прийняли. Така діяльність членів збору привела до того, що новина про їхню віру та запопадливість досягла інших частин Македонії і навіть Ахаї. Отже, коли Павло писав перший лист до солунян, вже було добре відомо про їхню завзяту працю (1 Сол. 1:7). Який же то чудовий приклад!
10 Спонукані любов’ю до Бога і до людей. Як кожен з нас сьогодні, подібно до солунян, може із сильним переконанням проповідувати добру новину? Про них Павло написав: «Ми згадуємо безперестанку про ваше діло віри, і про працю [«труд вашої», Хом.] любови» (1 Сол. 1:3). Було явно видно їхню глибоку й щиру любов до Бога Єгови і до людей, яким вони проповідували. То була така ж сама любов, котра спонукувала Павла та його супутників передати солунянам «не тільки Божу Євангелію, але й душі свої» (1 Сол. 2:8).
11 Подібно й наша глибока любов до Єгови та до нашого ближнього пробуджує в нас бажання брати якнайповнішу участь у проповідницькій праці, яку доручив нам виконувати Бог. Відчуваючи таку любов, ми розуміємо, що кожен з нас має обов’язок, який дав нам Бог,— поширювати добру новину. Якщо ми з позитивним складом розуму і вдячністю роздумуємо про все те, що для нас зробив Єгова, аби скерувати нас до «правдивого життя», то відчуваємо спонуку розповідати іншим про ті чудові істини, в які самі віримо з усього серця (1 Тим. 6:19).
12 Тоді як ми активно займаємось проповідницькою працею, наша любов до Єгови і до людей повинна постійно зростати. Якщо це так, то ми відчуємо спонуку збільшувати свою участь у служінні від дверей до дверей та в інших можливих для нас видах свідчення. Ми будемо використовувати нагоди для неформального свідчення своїм родичам, сусідам та знайомим. Хоча більшість людей можуть відкидати запропоновану нами добру новину і декотрі намагатимуться перешкоджати проголошенню звістки про Царство, але ми відчуваємо внутрішню радість. Чому? Бо знаємо, що робимо все можливе, аби свідчити про Царство і допомогти людям спастися. Єгова благословить наші зусилля знайти людей з праведними серцями. Навіть під час складних життєвих ситуацій та намагань Сатани зруйнувати нашу радість ми можемо й далі із сильним переконанням і запопадливістю свідчити іншим. Коли кожен з нас виконуватиме свою частку праці, то збори будуть сильними і в них виявлятиметься дух ревності, як і в зборі в Солуні.
13 Ніколи не занепадай духом під час випробування. Переконаність також необхідна тоді, коли ми стикаємося з різними випробуваннями (1 Пет. 1:6, 7). Ісус чітко сказав своїм учням, що коли вони наслідуватимуть його, то їх будуть «ненавидіти всі народи» (Матв. 24:9). Павло та Сила відчули це на собі у Филипах. Згідно з повідомленнями у книзі Дії, розділ 16, Павла й Силу вкинули до внутрішньої в’язниці та закували в колоди. Здебільшого головною в’язницею служило якесь подвір’я або коридор, навколо якого розміщалися камери; таке розташування сприяло доступу в камери світла й повітря. Проте у внутрішній в’язниці не було світла й доступу свіжого повітря. Павло й Сила мусили перебувати в темряві, зносити духоту і сморід у цьому жалюгідному місці ув’язнення. Чи ти можеш собі уявити, який біль вони відчували, коли протягом багатьох годин були заковані у колоди, а на їхніх спинах кровоточили рани від побоїв?
14 Незважаючи на ці випробування, Павло й Сила залишалися вірними. Вони виявили щиросердне переконання, яке зміцняло їх для служіння Єгові попри випробування. На їхнє переконання звертає увагу вірш 25 з розділу 16, де говориться, що Павло й Сила «молилися, і Богові співали». Хоча їх посадили до внутрішньої в’язниці, вони були впевнені, що Бог схвалює їхні дії; тому вони співали і то так голосно, що й інші в’язні могли їх чути! Сьогодні у нас має бути подібне переконання під час випробування нашої віри.
15 Диявол дає нам багато випробувань. Для декотрих це може бути переслідування з боку родини. Багато наших братів мають правові проблеми. Дехто може зіткнутися з протидією відступників. Існують фінансові тягарі та занепокоєність щодо того, як звести кінці з кінцями. Молоді особи зносять тиск з боку ровесників у школі. Як ми можемо успішно подолати ці випробування? Що необхідно для того, аби виявляти переконання?
16 Передусім потрібно підтримувати близькі особисті взаємини з Єговою. Під час перебування у внутрішній в’язниці Павло й Сила не використовували той час на те, щоб нарікати на свою долю чи жаліти самих себе. Вони відразу звернулися до Бога в молитві й вихваляли його піснею. Чому? Тому що в них були близькі особисті взаємини з небесним Отцем. Вони розуміли, що страждають заради праведності і що їхнє спасіння в руках Єгови (Пс. 3:9).
17 Сьогодні, стикаючись із випробуваннями, нам також потрібно звертатися до Єгови за допомогою. Павло заохочує нас, християн, ‘виявляти Богові свої бажання. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, збереже серця наші та наші думки’ (Фил. 4:6, 7). Як же приємно знати, що Єгова не допустить того, аби ми залишилися самотніми під час випробування! (Ісаї 41:10). Він завжди з нами, якщо ми служимо йому з правдивим переконанням (Пс. 46:8).
18 Ще один важливий спосіб, необхідний для того, щоб виявляти переконання,— активно брати участь у служінні Єгові (1 Кор. 15:58). Павла й Силу кинули до в’язниці, тому що вони активно займалися проповідуванням доброї новини. Чи вони перестали проповідувати через випробування? Ні, ці християни й далі проповідували як під час ув’язнення, так і після визволення. Вони подорожували до Солуня і прийшли до юдейської синагоги, щоб ‘обговорювати Святе Письмо’ (Дії 17:1—3, СМ). Коли маємо сильне переконання або віру в Єгову і впевненість в тому, що знаємо правду, то ніщо «не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим. 8:35—39).
19 Сучасні приклади сильного переконання. Існує багато чудових прикладів осіб, які в наші дні, подібно до Павла й Сили, виявляють сильне переконання. Одна сестра, яка вижила в концентраційному таборі Освенцім, розповідає про непохитну віру і переконання, виявлені братами й сестрами. Вона говорить: «Якось під час допиту один офіцер підійшов до мене зі стиснутими кулаками. Він вигукнув: «Що нам робити з такими людьми, як ви? Якщо ми арештовуємо вас, то вам це байдуже. Якщо ми відсилаємо вас до в’язниці, то це вас зовсім не турбує. Якщо ми відправляємо вас до концентраційного табору, то вас це не тривожить. Коли ми виносимо вам смертний вирок, ви просто стоїте незворушно. Що нам робити з вами?» Як зміцнюється наша віра, коли ми бачимо, яку віру виявляли наші брати в таких тяжких ситуаціях! Вони постійно зверталися до Єгови, щоб він допоміг їм вистояти.
20 Безсумнівно, ми пам’ятаємо, як в останні роки багато наших братів в умовах етнічної ненависті виявляли свої переконання. Незважаючи на ризик для свого життя, відповідальні брати пильнували за тим, щоб їхні брати й сестри харчувалися духовно. Усі вони залишаються вірними і мають сильне переконання в тому, що ‘жодна зброя, що зроблена буде на них, не матиме успіху’ (Ісаї 54:17).
21 Чимало наших братів і сестер, які живуть з невіруючими подружніми партнерами, також виявляють сильну віру й витривалість. Невіруюча дружина одного брата з Гваделупи чинила йому сильний опір. Для того щоб він знеохотився й не відвідував християнських зібрань, вона не готувала йому їсти, не прала, не прасувала й не ремонтувала його одягу. Протягом довгого часу вона не розмовляла з ним. Проте цей брат зміг все витримати, виявляючи своє щире переконання у тому, що служив Єгові та молився про допомогу. Протягом якого часу? Протягом майже 20 років, після чого його дружина поступово змінила своє ставлення. Зрештою, він відчув справжню потіху, оскільки вона прийняла надію на Боже Царство.
22 Нам не слід забувати про сильне переконання наших молодих братів і сестер, які щоденно ходять до школи і зносять тиск з боку ровесників та інші труднощі. Оповідаючи про цей тиск, одна молода дівчина-Свідок сказала: «Усі в школі постійно підбивають тебе трохи побунтувати. Роби щось на межі дозволеного — і завоюєш у хлопців та дівчат більше поваги». З яким же тиском стикаються наші молоді люди! Вони мусять усім розумом і серцем постановити не піддаватися спокусі.
23 Багато наших юнаків і дівчат зберігають свою непорочність попри випробування. Ось приклад однієї молодої сестри, яка живе у Франції. Якось після обіду декотрі хлопці змушували її поцілувати їх, але вона молилася й сильно противилася їм, так що ці хлопці відстали від неї. Пізніше один з них знову прийшов до нашої сестри і сказав, що він захоплений її мужністю. Вона змогла дати йому добре свідчення про Царство, пояснюючи високі норми, які встановлює Єгова для всіх, хто бажає отримати благословення того Царства. Протягом шкільного року вона також пояснила свої вірування цілому класу.
24 Яким же ми володіємо дорогоцінним привілеєм — бути в числі осіб, якими Єгова з радістю послуговується, щоб вони з твердим переконанням повідомляли іншим людям про Божу волю! (Кол. 4:12). Крім того, у нас є чудова можливість доводити свою непорочність тоді, коли ми зазнаємо нападу з боку подібного до лева Супротивника — Сатани Диявола (1 Пет. 5:8, 9). Ніколи не забуваймо: Єгова за допомогою звістки про Царство приносить спасіння як нам, проповідникам Царства, так і тим, хто слухає нас. Нехай же своїми рішеннями та щоденним способом життя ми доведемо, що ставимо Царство на перше місце. Проповідуймо й далі добру новину із сильним переконанням!