Довір’я у недосконалому світі

«НЕ РОБЛЮ я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню». Чи ви такої самої думки про себе? Нехай для вас стане відрадою те, що апостол Павло мав подібну проблему, хоча був винятково непорочним християнином. Чи в цьому є якась суперечність? У своєму посланні до християн у Римі Павло аналізував цю проблему: «Коли ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені». Про який гріх Павло говорить і як він переміг цей гріх, щоб стати непорочною людиною? (Римлян 7:19, 20).

Раніше у своєму посланні Павло написав: «Через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили». Цим ‘одним чоловіком’ був Адам (Римлян 5:12, 14). Адамів гріх — це причина успадкованої недосконалості людства й основна причина того, чому так важко залишатися непорочним.

Павлів погляд на «первородний гріх», як його колись називали, не є популярним сьогодні, бо теологічні кола замінили біблійну розповідь про сотворення еволюційними теоріями. «Вчені повністю спростували цей уривок»,— так говориться в одній сучасній праці про слова з Римлян 5:12—14. Однак сто років тому в біблійних коментарях одностайно пояснювалося, що, «коли Адам згрішив... він заразив гріхом усіх своїх нащадків і спровадив на них притаманні йому [гріху] наслідки»a.

Перша втрата непорочності

Оскільки сьогодні багато людей заперечують існування першої людини Адама, вони також вважають міфологічною постаттю і Сатану Дияволаb. Не хто інший, як сам Ісус Христос, говорить нам, що цей «в правді не встояв», інакше кажучи, йому не можна було більше довіряти (Івана 8:44). Це Сатана намовив Адама та його дружину Єву збунтуватися проти Єгови й відкинути свою непорочність під час випробування (Буття 3:1—19).

Оскільки всі ми походимо від Адама, в кожному з нас є вспадкована схильність грішити. Мудрець Соломон сказав: «Немає людини праведної на землі, що робила б добро й не грішила» (Екклезіяста 7:20). Усе ж таки будь-яка людина може заслуговувати довір’я. Як це можливо? Щоб залишатися непорочним, не обов’язково бути досконалим.

Основа непорочності

Ізраїльський цар Давид зробив чимало помилок, серед яких є документально підтверджений перелюбний зв’язок з Вірсавією (2 Самуїла 11:1—27). Численність помилок Давида підкреслила те, що він був далеко не досконалим. Але що Єгова бачив у цьому чоловікові? Звертаючись до Давидового сина Соломона, Єгова сказав: «Будеш ходити перед лицем Моїм, як ходив був батько твій Давид, у чистості [«непорочності», НС] серця та в правоті» (1 Царів 9:4). Незважаючи на Давидові численні помилки, Єгова вважав його надійним. Чому?

Відповідь знаходимо в Давидових словах до Соломона: «Господь вивідує всі серця та знає всякий витвір думок» (1 Хронік 28:9). Давид допускався помилок, але він був смиренний і хотів робити те, що є правильним. Він постійно приймав картання й виправлення, навіть просив цього. «Перевір мене, Господи, і випробуй мене, перетопи мої нирки та серце моє»,— просив він (Псалом 26:2). І Давид був очищений. Почуття збентеження через гріх з Вірсавією переслідувало його до кінця життя. Однак Давид ніколи не намагався виправдувати свій прогріх (2 Самуїла 12:1—12). Ще важливішим є те, що він ніколи не відхилявся від правдивого поклоніння. Беручи до уваги це, а також щире, сердечне благання і розкаяння Давида, Єгова був готовий простити його гріхи й визнати його непорочною людиною. (Також дивіться Псалом 51).

Гідний довір’я під час випробування

Сатана Диявол випробовував Ісуса, намагаючись зломити його непорочність. На противагу досконалому Адамові, слухняність якого випробовувалася лише тим, що йому було наказано слухатися божественного закону, Ісус мав залишатися непорочним, зазнаючи труднощів і страждань. До того ж Ісус знав, що від його непорочності залежить порятунок людського роду (Євреїв 5:8, 9).

Сповнений рішучості зломити непорочність Ісуса, Сатана підступив до нього, коли той був вкрай знесиленим після 40-денних роздумів і посту в пустелі. Сатана три рази спокушував Ісуса, намовляючи його перетворити каміння у хліб, кинутися з наріжника храму, сподіваючись, що ангели врятують його, і цим дати надприродний знак на доказ його Месіанства, а також пропонуючи прийняти правління над усіма царствами цього світу взамін за лише один акт ‘поклоніння’ Сатані. Але Ісус не піддався жодній спокусі й зберіг непорочність перед Єговою (Матвія 4:1—11; Луки 4:1—13).

Непорочність Йова

Позиція Йова, який зберігав непорочність під час випробування, також добре відома. Цікаво зазначити, що Йов не розумів, чому на нього звалилося нещастя. Він не знав, що Сатана приписав йому фальшиві спонуки, заявляючи, що Йов служить Богові небезкорисливо й що він буде ладен відкинути свою непорочність, аби лише врятуватися. Бог допустив, щоб Йов пройшов дуже тяжкі випробування, аби показати, що Сатана помиляється (Йова 1:6—12; 2:1—8).

На сцені подій з’явилося троє лжедрузів. Вони свідомо перекрутили Божі норми й наміри. Навіть Йовова дружина, котра також неспроможна була зрозуміти цілої справи, не підбадьорила свого чоловіка в крайній потребі (Йова 2:9—13). Але Йов був непохитний. «Доки я не помру, своєї невинности я не відкину від себе,— за свою справедливість тримаюся міцно,— й її не пущу, моє серце не буде ганьбити ні одного з днів моїх» (Йова 27:5, 6).

Чудовий приклад Йова, а також непорочність багатьох інших вірних чоловіків та жінок, про яких записано в Біблії, доводить, що Сатана є брехуном.

Непорочність і християнське служіння

Чи Єгова шанує непорочність лише через те, що вона приносить задоволення йому особисто? Ні. Непорочність має справжню цінність для всіх нас. Для нашого ж добра Ісус умовляв нас ‘любити Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою’. Справді, це «найбільша й найперша заповідь», і, щоб дотримуватися її, чоловіки, жінки й діти повинні бути непорочними (Матвія 22:36—38). Що означає бути непорочними і які нагороди це несе із собою?

Непорочній людині може довіряти не тільки ближній, але перш за все сам Бог. Чистота серця людини увиразнюється в її вчинках, ця людина не лицемірить. Вона не є лукавою або продажною. Апостол Павло сказав про це так: «Ми відреклися тайного сорому, не ходячи в хитрості та не перекручуючи Божого Слова, але з’явленням правди доручуємо себе кожному сумлінню людському перед Богом» (2 Коринтян 4:2).

Зауважте, що Павло згадує справи, пов’язані з християнським служінням. Як християнський служитель міг би допомагати іншим, якби у нього були нечисті руки й він не був би непорочною людиною? Визнання настоятеля ірландського релігійного ордену, який недавно склав із себе обов’язки, може допомогти нам ліпше зрозуміти це. Він зізнався, повідомляє газета «Індепендент», що «дозволяв священику-педофілу працювати з дітьми багато років після того, як дізнався про здійснювану ним наругу над дітьми». У повідомленні говориться, що така наруга тривала понад 24 роки. Священика засудили на чотири роки, але подумайте про страждання дітей, яких він зґвалтував за ці роки лише тому, що його наглядачеві не вистачало моральної непорочності вжити заходів!

Нагорода за непорочність

Апостол Іван був безстрашним чоловіком. Через запальність Івана і його брата Якова Ісус назвав їх ‘синами громовими’ (Марка 3:17). Іван був винятково непорочним, і разом з Петром пояснив єврейським керівникам, що він ‘не може не казати’ про те, що бачив та чув, коли ходив з Ісусом. Іван також був одним із апостолів, що сказали: «Бога повинно слухатися більш, як людей» (Дії 4:19, 20; 5:27—32).

Коли Іванові було вже, мабуть, поза 90 років, його заслали на острів Патмос ‘за те, що він проповідував Слово і свідчив про Ісуса Христа’ (Об’явлення 1:9, СМ). У такому віці він міг вважати, що його служіння вже закінчилося. Однак тільки непорочному чоловікові, як він, можна було доручити написання захопливих видінь Об’явлення. Іван вірно виконав це завдання. Яким же привілеєм це стало для нього! Але це ще не все. Пізніше десь в околицях Ефеса він написав своє Євангеліє й три послання. Який же величний привілей для увінчання 70 років вірного й надійного служіння!

Людина отримує глибоке задоволення від усвідомлення того, що їй довіряють. А коли вона гідна довір’я в Божих очах, це приносить нескінченні нагороди. Сьогодні «великий натовп» правдивих поклонників готується ввійти в новий світ миру та злагоди й має перед собою перспективу вічного життя (Об’явлення 7:9). Попри всі випробування у цій системі речей і труднощі, які Сатана може спроваджувати на нас, ми повинні залишатися непорочними у важливих питаннях моралі й поклоніння. Будьте певні, ви можете мати успіх завдяки силі, якою наділяє Єгова! (Филип’ян 4:13, Хом.).

Говорячи про сучасність і майбуття, псалмоспівець Давид запевняє всіх нас, звертаючись до Єгови зі словами подяки: «А я — через невинність мою Ти підсилиш мене, і перед обличчям Своїм ти поставиш навіки мене! Благословенний Господь... Амінь і амінь!» (Псалом 41:13, 14).

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 4]

Давид був гідний довір’я, хоча допускався помилок.

[Ілюстрація на сторінці 5]

Ісус залишив нам найліпший приклад надійної людини.

[Ілюстрації на сторінці 7]

Коли нам довіряють, ми відчуваємо велике задоволення.