Чи Бог уже встановив для нас приречення?

«СТІЛЬКОХ уявних проблем можна було б уникнути, якби взагалі не вживати слова приречення, котре часто неправильно розуміють». Вас може цікавити, чому так, якщо ви часто вживаєте слово «приречення» або чули, як його вживають інші.

Згідно з останньою французькою католицькою енциклопедію «Те́о», краще не вживати слова «приречення». В іншій книжці говориться: «Здається, що сьогодні приречення вже не стоїть у центрі богословських дебатів навіть для більшості протестантів».

А втім, питання приречення турбувало багатьох людей протягом історії. Воно лежало в основі суперечок, що призвели до Реформації, а навіть у самій католицькій церкві це питання сторіччями було предметом гарячих дискусій. Хоча воно менше обговорюється сьогодні, все ж проблема залишається. Хто б не бажав знати, чи його приречення встановлено наперед?

Значення слова приречення

Яке ж значення надає церква слову «приречення»? У «Діксіонер де теоложі католік» воно визначається як «божественний намір привести певних людей, визначених поіменно, до вічного життя». Поширена думка, що вибрані люди, «визначені поіменно», це ті, котрих згадує апостол Павло у листі до римлян такими словами: «Тим, які люблять Бога,— покликаним за його постановою, усе співдіє на добро. Бо яких він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина його... яких же наперед призначив, тих і покликав; а яких покликав, тих оправдав; яких же оправдав, тих і прославив» (Римлян 8:28—30, Хоменко).

Як вважають, Бог вибирає деяких людей ще до народження для небесної слави з Христом. Це приводить до питання, яке вже довгий час обговорюється: чи Бог довільно вибирає тих, кого хоче спасти, чи людина має свободу волі і може здобути та зберегти Божу ласку?

Августин — батько приречення

Хоча інші отці церкви теж писали про приречення, Августин (354—430 роки н. е.) загально вважається засновником цього догмата як у католицизмі, так і в протестантизмі. Згідно зі словами Августина, праведникам ще відвічно були приречені Богом вічні благословення. З іншого боку, неправедники, хоча й не приречені Богом у прямому значенні цього слова, але будуть засуджені, тобто одержать заслужене покарання за свої гріхи. Пояснення Августина майже не залишає місця для свободи волі і тому дає привід для багатьох суперечок.

Наступники Августина

Дебати стосовно приречення і свободи волі знову і знову відбувалися протягом середньовіччя, а під час Реформації вилилися в дії. Лютер розумів приречення людини як вільний вибір Бога, без того щоб Він передбачав майбутні заслуги або добрі діла своїх вибраних. Кальвін дійшов до радикальнішого висновку, висунувши концепцію про те, що приречення має два боки: одним приречено вічне спасіння, а іншим вічне засудження. Однак Кальвін також вважав, що вибір Бога є довільним, а рівно ж і незбагненним.

Проблема стосовно приречення тісно пов’язана з питанням про «благодать» (слово, яке вживається церквами для визначення дій Бога, що спрямовані на спасіння і проголошення людини праведною), це питання настільки загострилося у 1611 році, що папський престол заборонив видавництво без його дозволу будь-якого матеріалу на цю тему. У католицькій церкві вчення Августина отримало сильну підтримку від французьких янсеністів у XVII — XVIII сторіччях. Вони були прибічниками дуже суворої елітарної форми християнства і мали послідовників навіть серед аристократії. Однак суперечки щодо цього питання не втишилися. Король Луї XIV наказав зруйнувати абатство в Порт-Роялі, колиску ясеністської думки.

У протестантських церквах обговорення цього питання було далеким від завершення. Разом з іншими ремонстранти, послідовники Якоба Армінія, вважали, що людина відіграє певну роль у власному спасінні. Протестантський собор у Дордрехті (1618—1619) на деякий час вирішив це питання, прийнявши сувору форму ортодоксального кальвінізму. Згідно з книжкою «Авантюр де ла реформ — ле монд де Жан Кальвен», у Німеччині сварки стосовно приречення і свободи волі дали початок довгому періоду «безуспішних спроб досягти згоди, а також насиллю, ув’язненням і засланням богословів».

Приречення чи свобода волі?

Від самого початку багато напружених конфліктів викликали дві діаметрально протилежні ідеї: про приречення і свободу волі. Августин не міг пояснити цю несумісність. Кальвін теж бачив у цьому виявлення Божої вищої влади і тому незбагненність.

А втім, чи допомагає нам зрозуміти ясніше ці питання біблійне відкриття Божих рис і особистості? У наступній статті це детально буде розглядатися.

[Ілюстрації на сторінці 4]

Кальвін.

Лютер.

Янсеній.

[Відомості про джерело]

Pictures: Bibliothèque Nationale, Paris