ЗАКОНОДАВЕЦЬ

Той, хто встановлює, видає закони. Біблія підкреслює, що найвищим Законодавцем у всесвіті є Бог Єгова.

Єгова — Законодавець. Єгова є єдиним правдивим Законодавцем у всесвіті. Саме він створив фізичні закони, яким підкоряється все неживе створіння, а також рослини і тварини (Йв 38:4—38; 39:1—30; Пс 104:5—19). Людина, ще одне творіння Єгови, теж підкоряється його фізичним законам. Оскільки вона наділена здатністю мислити й почуттям моралі та має духовні потреби, то підлягає і його моральним законам (Рм 12:1; 1Кр 2:14—16). Встановлені Єговою закони поширюються також на духовних істот, ангелів (Пс 103:20; 2Пт 2:4, 11).

Фізичні закони Єгови непорушні (Єр 33:20, 21). У всьому видимому для нас всесвіті ці закони діють настільки чітко і надійно, що вчені за допомогою вже відкритих законів фізики можуть з величезною точністю розрахувати рух Місяця, планет та інших небесних тіл. Той, хто йде всупереч фізичним законам, відразу відчуває наслідки цього. Так само неможливо безкарно обійти чи порушити Божі закони моралі. Хоча покарання за їхнє порушення може настати не відразу, дія цих законів така ж непереборна, як і дія законів природи. «Бог не той, з кого можна насміхатися, бо що людина посіє, те й пожне» (Гл 6:7; 1Тм 5:24).

Звідки люди знали, чого від них очікує Єгова, до того як він дав Ізраїлю закон?

Хоча з часів бунту Адама і до Потопу людство загалом ставало чимраз гіршим, деякі вірні чоловіки «ходи[ли] з правдивим Богом» (Бт 5:22—24; 6:9; Єв 11:4—7). Описуючи той період, Біблія не згадує жодних прямих вказівок від Єгови, окрім вказівок стосовно ковчега, які отримав і повністю виконав Ной (Бт 6:13—22). Все ж вірні чоловіки могли керуватися різними принципами та уроками з минулого, і це допомагало їм ходити з правдивим Богом.

Ті служителі Бога знали, яку щедрість він виявляв першим людям в Едемі, і бачили докази його безкорисливої турботи й любові. Вони знали, що від самого початку діяв принцип головування: Бог був головою чоловіка, а чоловік — головою жінки. Їм було відомо, що Єгова доручив людям певні завдання і що він хотів, аби вони правильно розпоряджалися його дарами і насолоджувалися ними. Також Божі служителі розуміли, що інтимні стосунки дозволені лише між чоловіком і жінкою, які об’єднані подружніми узами,— між тими, хто покинув батька та матір, щоб створити вічний союз (а не тимчасовий, як у випадку статевої розпусти). З Божого наказу стосовно дерев в Едемському саду, особливо дерева знання добра і зла, вони могли зрозуміти, що таке право власності, і навчитися поважати його. Їм було відомо про гіркі наслідки першої брехні. Також вони знали, що Єгова схвалював поклоніння Авеля, був незадоволений Каїном, який через заздрість зненавидів свого брата, і покарав Каїна за вбивство Авеля (Бт 1:26—4:16).

Отже, навіть без додаткових наказів, постанов та вказівок від Бога вірні чоловіки могли робити висновки на основі відомих їм принципів і ситуацій з минулого, щоб правильно поводитися за подібних обставин. Століттями пізніше Ісус і його апостоли теж спиралися на принципи, які були очевидними ще в часи до Потопу (Мт 19:3—9; Ів 8:43—47; 1Тм 2:11—14; 1Ів 3:11, 12). Закон — це норма поведінки. Роздумуючи над словами і вчинками Бога, вірні чоловіки давнини могли певною мірою зрозуміти норми, за якими він діє, і зробити їх своїми нормами поведінки, або законами. Завдяки цьому вони «ходи[ли] з правдивим Богом». Ті, хто цього не робив, грішили — «не влучали в ціль», хоча в той час не існувало писаного зводу законів, який би їх засуджував.

Після Потопу Бог дав Ною закон, який поширювався на всіх людей. Він дозволив їм їсти м’ясо, але заборонив споживати кров. Також Бог сказав, що вбивство має каратися смертю (Бт 9:1—6). Вірні чоловіки, які жили невдовзі після Потопу,— такі як Авраам, Ісак, Яків і Йосип,— щиро старалися триматись доріг Єгови, його норм поведінки (Бт 18:17—19; 39:7—9; Вх 3:6). Бог дав цим чоловікам деякі конкретні закони (Бт 26:5), як-от закон про обрізання, але ніде в Біблії не згадується, що вони отримали детальний звід законів. (Пор. Пв 5:1—3.) А втім, вони вже могли керуватися не лише тими принципами й вказівками, які були відомі до Потопу. В пізніші часи Єгова теж не раз промовляв до людей та показував своє ставлення до їхніх вчинків. Роздумуючи над всім цим, вони могли навчитися багатьох принципів.

Отже, хоча в той час Бог не дав детального зводу законів, подібного до того, що пізніше отримали ізраїльтяни, люди не були залишені в незнанні стосовно правильної і неправильної поведінки. Наприклад, тоді ще не існувало конкретного закону, який би забороняв ідолопоклонство. Однак, як пояснив апостол Павло, ідолопоклонникам не було виправдання, адже Божі «невидимі риси — вічну силу й божественність — чітко видно ще від створення світу, оскільки вони помітні у творінні». Люди, які «поклонялися та служили створінню, а не Творцю», діяли всупереч здоровому глузду. Пізніше вони чинили й інші гріхи, наприклад вдавалися до гомосексуалізму і замінювали «природні статеві стосунки на протиприродні». І знову, хоча конкретного закону тоді не існувало, було очевидно, що гомосексуалізм суперечить нормам Творця, оскільки про це свідчила сама будова тіла чоловіка і жінки. Людина була створена на образ Божий, а отже, мала достатньо розуму, щоб усвідомити це все. Тому якщо вона йшла проти Божих норм, то мусила за це відповісти. Людина чинила гріх — «не влучала в ціль», хоча й не існувало закону, на підставі якого її можна було визнати винною (Рм 1:18—27; пор. Рм 5:13).

Закон-угода. Єгова давав ізраїльтянам постанови ще до того, як вони вийшли з Єгипту (Вх 12:1, 14—20; 13:10). Але по-особливому він виявив себе в ролі Законодавця тоді, коли уклав Закон-угоду. Це був перший писаний звід законів, який охоплював усі сфери життя. Завдяки Закон-угоді Ізраїль став вибраним народом, власністю Єгови, і вирізнявся з-поміж усіх інших народів (Вх 31:16, 17; Пв 4:8; Пс 78:5; 147:19, 20).

Пророк Ісая, передрікаючи спасіння, яке дасть Єгова, написав: «Єгова — наш Суддя, Єгова — наш Законодавець, Єгова — наш Цар, він той, хто нас врятує» (Іс 33:22). Отже, в Ізраїлі всі три гілки влади — судова, законодавча і виконавча — були в руках Єгови. Пророцтво Ісаї наголошувало на тому, що Єгова є Всевладним Правителем, і так запевняло ізраїльтян, що він даватиме їм захист і керівництво.

Називаючи Єгову Законодавцем, Ісая використав форму єврейського слова хака́к, яке буквально означає «висікати» або «викарбовувати». Вільям Гезеніус у своєму словнику пояснив: «Оскільки саме законодавці висікали укази та постанови на таблицях і монументах, це слово також вказувало на право видавати постанови» (A Hebrew and English Lexicon of the Old Testament / translated by E. Robinson. 1836. P. 366). У різних перекладах Біблії воно передане як «законодавець», «командувач», «провідник», «начальник» (Бт 49:10; Пв 33:21; Сд 5:14; Пс 60:7; 108:8; пор. Кул., НС, Ог.). Тож варіант «Законодавець» добре передає значення єврейського слова і в Ісаї 33:22 цілком доречно згадується разом з титулами «Суддя» і «Цар», дозволяючи читачу глибше зрозуміти, яку владу посідає Єгова.

Жодному народу Бог не дав такого детального закону, як ізраїльтянам. Однак він створив людину праведною і наділив її сумлінням. Хоча після гріхопадіння люди стали недосконалими й схильними до гріха, було і далі видно, що вони створені на Божий образ і подобу та мають сумління. Тому навіть серед інших народів існували деякі норми поведінки та судові постанови, які певною мірою віддзеркалювали праведні принципи Єгови.

Про це апостол Павло написав: «Всі, хто згрішив, не будучи під законом [тобто законом, який Бог дав своєму народу], загинуть без закону, а всі, хто згрішив під законом, за законом будуть суджені. І оскільки в Божих очах праведні не ті, хто слухає закон, а ті, хто його виконує, то саме вони будуть визнані праведними. Коли ж люди з інших народів, які не мають закону, з природи виконують те, чого вимагає закон, то вони, хоча й без закону, є законом самі для себе. Вони показують, що суть закону написана в їхніх серцях, і водночас їхнє сумління свідчить разом з ними, а їхні думки звинувачують їх або ж виправдовують» (Рм 2:12—15). Отже, хоча ті народи не перебували під законом Бога, це не означає, що вони були безгрішними. Вони «не влучали в ціль», оскільки порушували досконалі норми Єгови. (Пор. Рм 3:9.)

Давши ізраїльтянам Закон, Бог ясно показав, що всі люди — не тільки язичники, але й самі ізраїльтяни — винні в гріху. Закон змусив ізраїльтян усвідомити, що вони багато в чому не відповідають досконалим нормам Єгови. Це було потрібно, «щоб кожні уста замовкли і весь світ підпав покаранню від Бога... Бо закон дає нам лише точне знання про гріх» (Рм 3:19, 20). Навіть якщо ізраїльтянин не поклонявся ідолам, стримувався від крові і нікого не вбивав, з погляду Закону він все одного був винним у гріху. Адже, за Законом, гріховними вважалися безліч різних вчинків і навіть бажань. Тому Павло, пишучи про себе так, ніби він жив у часи своїх прабатьків, до появи Закону, зазначив: «Якби не Закон, я не знав би, що таке гріх. Скажімо, я не знав би, що таке пожадливість, якби Закон не говорив: “Не жадай чужого”... По суті, у минулому, коли не було закону, я був живий. Але коли з’явилась заповідь, гріх ожив, а я помер» (Рм 7:7—9).

Інші законодавці. Коли Божий Син жив на землі, то визнавав Єгову своїм Законодавцем і Богом. Ісус, як єврей, був народжений під Закон-угодою і мав досконало дотримуватися її умов (Гл 4:4, 5). Він також давав певні закони своїм послідовникам. Ісус робив це, спілкуючись з ними особисто, а також послуговуючись святим духом, під впливом якого деякі учні записали книги Грецьких Писань. Усі ці закони разом називаються «законом Христа» (Гл 6:2; Ів 15:10—15; 1Кр 9:21). Їм підкоряється «Ізраїль Божий», духовний «народ» Єгови (Гл 6:16; 1Пт 2:9). Однак Христос не створював цих законів, а отримав їх від Великого Законодавця, Єгови (Ів 14:10).

Мойсей. Хоча в Біблії неодноразово згадується «Закон Мойсея» (ІсН 8:31, 32; 1Цр 2:3; 2Хр 23:18; 30:16), в ній також показано, що справжнім Законодавцем був Єгова, а Мойсей виступав лише в ролі його представника, який передав Закон Ізраїлю (2Хр 34:14). Навіть ангели відіграли роль Божих представників під час укладення Закон-угоди, адже «Закон було передано через ангелів рукою посередника». Все ж оскільки Бог призначив Мойсея посередником цієї угоди, про нього говориться так, наче він був законодавцем (Гл 3:19; Єв 2:2).

Людські правителі в ролі законодавців. Бог не створював світських урядів і не давав їм влади, але він допустив їхнє існування. У певних ситуаціях, коли це відповідало його наміру, він позбавляв правителів влади і дозволяв запанувати новим (Пв 32:8; Дн 4:35; 5:26—31; Дії 17:26; Рм 13:1). Деякі з цих правителів ставали законодавцями для свого народу, країни або общини. Але їхні закони й постанови були слушні лише тоді, коли узгоджувалися з законами Великого Законодавця, Бога Єгови. Відомий британський юрист Вільям Блекстон, пишучи про встановлені Богом закони природи, сказав: «Вони діяли і діють по всій землі, в усіх країнах та в усі часи. Будь-який людський закон, який їм суперечить, втрачає свою силу. Якщо ж говорити про чинні людські закони, то свою силу і авторитет вони, прямо чи непрямо, черпають з цього першоджерела». Також він зазначив: «На цих двох підвалинах: законах природи й виявленому законі [який міститься лише в Біблії] — базуються всі людські закони, тобто жоден людський закон не може їм суперечити» (Chadman’s Cyclopedia of Law. 1912. Vol. I. P. 89, 91; пор. Мт 22:21; Дії 5:29).

У християнському зборі. Ісусів єдиноутробний брат Яків написав деяким християнам, які були гордими й хвалькуватими і критикували своїх братів: «Перестаньте обмовляти одне одного. Кожен, хто обмовляє чи судить брата, обмовляє і судить закон. Якщо ж ти судиш закон, ти вже не виконавець закону, а суддя. Є лише один Законодавець [грец. номоте́тес] та Суддя, який може врятувати і знищити. А ти хто такий, щоб судити свого ближнього?» Далі Яків згадав про тих, хто хвалився своїми планами на майбутнє; вони говорили так, ніби не залежать від жодних обставин, хоча мали б казати: «Якщо Єгова захоче...» (Як 4:11—16). Попередньо Яків писав про «царський закон»: «Люби свого ближнього, як самого себе» (Як 2:8). Тож, обмовляючи своїх ближніх, замість того щоб любити їх, ті християни, по суті, судили Божий закон, робили себе законодавцями.

Апостол Павло у своєму листі до римлян дав подібну пораду тим, хто засуджував інших за те, яку їжу або напої вони споживали. Він написав: «Хто ти такий, щоб судити чийогось слугу? Чи стоятиме він, чи впаде, вирішує його пан. І він стоятиме, бо Єгова може зробити так, щоб він стояв» (Рм 14:4).

Беручи до уваги вищезгадане, як слід розуміти Павлові вказівки стосовно чоловіка в коринфському зборі, який чинив статеву розпусту? Він сказав: «Хоча я відсутній тілом, але присутній духом, тому я вже засудив цього чоловіка так, немов був з вами... Чи не ви повинні судити своїх, тимчасом як Бог судить сторонніх? Тож “вилучіть грішника з-поміж себе”». Далі Павло написав коринфянам, що в їхньому зборі є досвідчені чоловіки, які можуть розсуджувати життєві справи, і порадив не робити суддями невіруючих (1Кр 5:1—3, 12, 13; 6:3, 4; пор. Ів 7:24).

Як апостол Ісуса Христа, Павло мав певну владу у зборах і відповідав за їхню чистоту і добробут (2Кр 1:1; 11:28), тому він давав вказівки тим, кого керівний орган наділив владою у зборі (Дії 14:23; 16:4, 5; 1Тм 3:1—13; 5:22). Їхнім обов’язком було дбати про те, щоб збір залишався чистим і мав Боже схвалення. Те, що брати розглядали вищезгадану судову справу, яка стосувалася відкритого й зухвалого порушення Божого закону, не означало, що вони судили Божий закон чи створювали закони на свій розсуд. Вони не виходили за рамки закону, даного Великим Законодавцем, а діяли відповідно до нього. Згідно з цим законом, статева розпуста вважалась нечистотою і ті, хто нею займався, не могли ввійти в Боже Царство (1Кр 6:9, 10). Такі люди не були гідні того, щоб залишатися у зборі Христа. Але навіть коли відповідальні брати виключали нерозкаяного грішника зі збору, вони не робили того, що лежало в компетенції Законодавця,— не карали грішника смертю (Рм 1:24—27, 32).

Павло також звернув увагу одновірців на те, що «святі судитимуть світ» і будуть «судити ангелів». Тут він говорив не про свої часи, а про майбутнє — про час, коли ті, хто разом з Христом правитиме в Царстві, служитимуть небесними суддями, вершитимуть правосуддя відповідно до Божого закону і виконуватимуть вироки, винесені грішникам (1Кр 6:1—3; Об 20:6; пор. 1Кр 4:8).

Благословення, яке Гад отримав від Мойсея. Коли Мойсей перед смертю благословляв племена Ізраїля, він сказав про Гада: «Нехай буде благословенний той, хто розширює кордони Гада... Він [Гад] вибере собі найліпшу землю, частку, виділену законодавцем» (Пв 33:20, 21). Ось як, мабуть, сповнилися слова про «законодавця». Між більшістю племен наділи були розподілені жеребкуванням, яке провели Ісус Навин та первосвященик Елеазар. Але ще раніше, невдовзі після перемоги над мідіянітянами, племена Гада і Рувима попросили собі зе́млі на Сх. від річки Йордан, бо вони мали дуже багато худоби, а там було достатньо місця. Мойсей задовольнив їхнє прохання (Чс 32:1—5, 20—22, 28). Таким чином вони отримали «частку, виділену законодавцем», тобто Мойсеєм, законодавцем Ізраїля.