Будуймо з відповідних матеріалів

 9. Хоча Павло переважно лише закладав основу, з чого видно, що він турбувався про людей, котрі пізнали через нього правду?

⁹ Павло пише: «А коли хто на цій основі будує з золота, срібла, дорогоцінного каміння, із дерева, сіна, соломи, то буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об’являється, і огонь діло кожного випробує, яке воно є» (1 Коринтян 3:12, 13). Що тут мається на увазі? Розгляньмо обставини, за яких були написані ці слова. Як правило, Павло лише закладав основу. Відвідуючи під час місіонерських подорожей одне місто за іншим, він проповідував багатьом людям, котрі ніколи не чули про Христа (Римлян 15:20). Деякі з них приймали правду, якої навчав апостол, і завдяки цьому створювались нові збори. Павло від усього серця піклувався про цих вірних братів (2 Коринтян 11:28, 29). А втім, попереду на нього чекало ще багато роботи, і тому треба було йти далі. Отож після 18 місяців перебування у Коринті, протягом яких Павло закладав там основу, він знову вирушив у путь, аби проповідувати в інших містах. Але навіть тоді його не залишали думки про Коринт і про те, як започатковану ним роботу тепер виконували інші (Дії 18:8—11; 1 Коринтян 3:6).

10, 11. а) Які різні типи будівельних матеріалів протиставив Павло? б) Будинки яких типів, очевидно, існували у стародавньому Коринті? в) Які типи будинків, найвірогідніше, можуть устояти під час пожежі та чого з цього прикладу можуть навчитися християни, котрі роблять учнів?

¹⁰ Здається, що деякі з тих, хто будував у Коринті на основі, закладеній Павлом, виконували свою роботу недбало. Бажаючи викрити цю проблему, Павло навів приклад двох типів будівельних матеріалів, протилежних за своїми властивостями: з одного боку — золота, срібла та дорогоцінного каміння, з другого — дерева, сіна та соломи. Щоб звести будинок, можна використати добротні, надійні, вогнестійкі матеріали, але його також можна побудувати похапцем із матеріалів, що є низькоякісними, недовговічними та займистими. Безумовно, у такому великому місті, як Коринт, було безліч будинків обох типів. Деякі храми, що вражали своєю грандіозністю, були побудовані з масивних і дорогих кам’яних брил; можливо, їхні фасади та інтер’єри прикрашали золотом і срібломb. Напевно, ці довговічні будівлі велично здіймалися над своїми сусідами — маленькими хатинами, куренями й базарними прилавками — неотесаними дерев’яними спорудами із солом’яною покрівлею.

12. З чого було видно, що деякі коринтські християни недбало виконували працю будування?

¹² Безсумнівно, на думку Павла, деякі християни в Коринті будували погано. У чому була їхня помилка? Як показує контекст, у зборі існували такі нездорові явища, як поділення та вихваляння окремих осіб; це загрожувало єдності цілого збору. Дехто казав: «Я ж Павлів», тимчасом як інші твердили: «Я Аполлосів». Були, очевидно, й ті, хто надмірно пишався своєю мудрістю. Тож не дивно, що внаслідок цього атмосфера у зборі була насичена плотським мисленням та духовною незрілістю, панувала «заздрість та суперечки» (1 Коринтян 1:12; 3:1—4, 18). Не викликає сумніву також те, що подібні погляди знаходили своє відображення у навчанні як у самому зборі, так і в служінні. Усе це спричинилося до недбалого виконання праці роблення учнів; коринтські християни, так би мовити, споруджували будинок з низькоякісних матеріалів. Їхнє діло не могло встояти у ‘вогні’. Але про який вогонь говорив Павло?

14. а) В якому розумінні християни, котрі роблять учнів, можуть ‘мати шкоду’ та як вони можуть спастися, немов через огонь? б) Як можна зменшити ризик утрати?

¹⁴ Ці слова й справді змушують задуматись! Якщо ви наполегливо працюєте, допомагаючи людині стати учнем, а потім бачите, як вона через спокуси чи переслідування кінець кінцем залишає дорогу правди, це може завдати великого болю. Саме такі почуття Павло й мав на увазі, говорячи, що в подібних випадках ми зазнаємо шкоди, або втрати. Пережити це може бути настільки важко, що, як пише Павло, ми спасаємося «як через огонь». Ми можемо почувати себе як людина, котра під час пожежі втратила все своє майно й ледве врятувалася сама. Що можна зробити зі свого боку, аби зменшити ризик утрати? Будувати з довговічних матеріалів! Коли у процесі навчання ми намагатимемося досягнути сердець своїх зацікавлених, будемо спонукувати їх до цінування таких важливих християнських рис, як мудрість, розважність, страх Єгови та справжня віра, то таким способом будуватимемо з довговічних, вогнестійких матеріалів (Псалом 19:10, 11; Приповістей 3:13—15; 1 Петра 1:6, 7). Особи, котрі набувають таких рис, і надалі виконуватимуть волю Єгови; вони мають незламну надію на те, що залишаться жити вічно (1 Івана 2:17). Проте, як Павлову ілюстрацію можна застосувати на практиці? Розгляньмо деякі можливості.

15. Які кроки допоможуть нам уникнути недбалості при будуванні зацікавлених?

¹⁵ Проводячи біблійні вивчення, ніколи не слід надмірно скеровувати увагу зацікавлених на людей, відсуваючи Бога Єгову на друге місце. Було б неправильно привчати зацікавлених звертатися до нас як до найвищого джерела мудрості. Ми бажаємо, аби вони зверталися за керівництвом до Єгови, його Слова та його організації. Отже, відповідаючи на їхні запитання, ми не просто висловлюємо якісь власні погляди. Натомість ми вчимо їх шукати відповіді за допомогою Біблії та публікацій «вірного і мудрого раба» (Матвія 24:45—47). З тих самих міркувань нам потрібно бути обережними й не вважати тих, з ким ми вивчаємо Біблію, своєю власністю. Тож, коли хтось виявляє до них інтерес, не треба обурюватися; ліпше заохочувати зацікавлених до того, щоб вони ‘розширялися’ у вияві своїх почуттів, якомога ближче познайомилися зі збором і з цінуванням ставилися до його членів (2 Коринтян 6:12, 13).

16. Як старійшини можуть будувати з вогнестійких матеріалів?

¹⁶ Істотну роль у будуванні учнів відіграють також християнські старійшини. Навчаючи у зборі, вони намагаються будувати з вогнестійких матеріалів. Усі старійшини різні: одні добре володіють вмінням навчати, інші мають багатий досвід, ще інші можуть мати дуже привабливу особистість; проте ці брати не користуються своїми сильними сторонами, аби тягнути за собою учнів. (Порівняйте Дії 20:29, 30). Ми не можемо з певністю сказати, чому дехто з коринтських християн говорив «я ж Павлів» або «я Аполлосів». Однак можна бути певними: ані один, ані другий вірний старійшина не підтримували такого мислення, яке викликає поділення. Павла аж ніяк не тішили такі погляди; навпаки, він відверто спростовував їх (1 Коринтян 3:5—7). Подібно й сьогодні старійшини пам’ятають, що пасуть «стадо Боже» (1 Петра 5:2). Воно не є власністю жодної людини. Тож, коли старійшини помічають, що якась особа намагається панувати чи то над отарою, чи над радою старійшин, вони вживають рішучих заходів, аби викоренити подібну тенденцію. І коли спонукою старійшин є бажання смиренно служити збору, досягати сердець та допомагати вівцям від душі служити Єгові, тоді можна сказати, що вони справді будують із вогнестійких матеріалів.

17. Як християнські батьки намагаються будувати з вогнестійких матеріалів?

¹⁷ Це питання також глибоко хвилює християнських батьків. Вони усім серцем прагнуть, аби їхні діти жили вічно! Тому батьки дуже наполегливо працюють, пильно навчаючи своїх нащадків, щоб принципи з Божого Слова вкоренилися в їхніх серцях (Повторення Закону 6:6, 7). Вони хочуть, щоб діти пізнали правду, але щоби правда була для них не просто якимось зводом правил чи переліком сухих фактів, а повноцінним, винагородливим та щасливим способом життя (1 Тимофія 1:11). Люблячі батьки, котрі бажають побудувати зі своїх дітей вірних учнів Христа, намагаються використовувати вогнестійкі матеріали. Вони терпеливо працюють з дітьми, допомагаючи їм рішучо позбуватися тих рис, які Єгова ненавидить, та розвивати інші — ті, які Єгова любить (Галатів 5:22, 23).