Остерігайтеся хвастощів

СЬОГОДНІ багато людей вважають хвастощі достоїнством. У світі стало модним виставляти напоказ свої здібності, уміння та досягнення. Дехто гадає, що хвастощі просто-таки необхідні для успіху. Інші думають, що цим підноситься почуття власної гідності. Журнал «Тайм» зазначає: «Ідеал скромності, хоча він ще не застарів, почав здаватися чудернацьким». Письменниця Джуді Ґейлін коментує: «Дуже шкода, але відверті хвастощі... є останнім криком моди. У розмові з другом або зі знайомим відчутно новий супровід — самовихваляння».

Норми такої поведінки встановлюють кумири. Ви, можливо, чули слова одного колишнього чемпіона по боксу: «Те, що я є найвидатнішим у світі в цей момент історії, не є випадковим». Твердження одного із учасників музичної групи Бітлз також знане: «Ми тепер набагато популярніші, ніж сам Ісус Христос». Тоді як дехто вважав це невинними словами, інші думали про авторів цих слів як про кумирів самохвальства, котрі гідні наслідування.

Через поширеність хвастощів постає питання: чи корисно хвастати своїми перевагами та здібностями? Звичайно, це природно гордитися своїми досягненнями, а навіть розповідати про них своїм близьким друзям і родичам. Але що сказати про тих, хто живе за принципом: «Коли щось маєш — хизуйся цим»? Крім того, що ж сказати про тих, які, не хвастаючи відверто, вдаються до хитрощів, аби інші дізналися про їхні здібності й досягнення? Чи така самореклама корисна, а може, навіть і необхідна, як твердять декотрі?

Вплив на стосунки

Розгляньте, як хвастощі інших впливають на вас. Наприклад, як ви реагуєте на наступні вислови?

«Книжки, ще не написані мною, ліпші, ніж книжки інших» (відомий автор).

«Коли б я був присутній під час творення, я дав би деякі корисні вказівки, щоб ліпше організувати всесвіт» (середньовічний король).

«Бога не може бути, бо коли б він був, то я не повірив би, що це не Я» (філософ XIX сторіччя).

Чи вислови цих осіб наближують вас до них? Як ви думаєте, чи ви б хотіли бути в їхньому товаристві? Певно, що ні. Хвастощі — висловлені вони серйозно чи жартома — переважно викликають в інших почуття напруги, подратування і, можливо, заздрощів. Такий самий вплив вони мали і на псалмоспівця Асафа, який визнав: «Лихим я завидував» (Псалом 73:3). Безсумнівно, ніхто з нас не хоче викликати погані почуття у своїх близьких і друзів! У 1 Коринтян 13:4 стверджується: «Любов не величається». Побожна любов і чуйність до почуттів інших спонукуватиме нас утримуватися від хизування своїми уявними здібностями і перевагами.

Коли людина володіє собою і скромно розмовляє, інші довкола неї почуваються добре і зручно. Це є безцінною здатністю. Мабуть, британський державний діяч граф Честерфілд власне це мав на думці, коли радив своєму сину: «Коли можеш, будь мудрішим за інших людей, але цього їм не кажи».

Люди не мають однакових здібностей. Що дається відносно легко одній людині, просто не під силу іншій. Любов спонукуватиме обдаровану особу ставитись із співчуттям до тих, хто не має таких здібностей, як вона. Можливо, інша особа обдарована у чомусь другому. Апостол Павло нам сказав: «Через дану мені благодать кажу кожному з вас не думати про себе більш, ніж належить думати, але думайте скромно, у міру віри, як кожному Бог наділив» (Римлян 12:3).

Хвастощі видають слабість

Тоді як одні тримаються осторонь від хвальків, почуваючи себе гіршими в їхній присутності, другі реагують зовсім по-іншому. Вони доходять висновку, що хвалькуваті люди є невпевнені. Письменник Френк Тріппетт пояснює, чому людина, що вихваляється, як це не парадоксально, принижує свою гідність в очах інших: «В глибині душі кожен знає, що хвастощі звичайно є сигналом жалюгідних особистих слабкостей». Оскільки багато людей бачать хвалька, як на долоні, чи ж не мудріше стримуватися від пустого самовихваляння?

«Але ж це правда!»

У цей спосіб декотрі намагаються виправдати самохвальство. На їхню думку, оскільки вони справді обдаровані, удавати, що це не так, було б лицемірством.

Але чи їхні хвастощі правдиві? Самооцінка часто буває суб’єктивною. Те, що ми вважаємо в собі надзвичайним, може здаватися звичайним для інших. Той факт, що людина відчуває спонуку виставляти напоказ свої здібності, може навіть натякати на те, що ці здібності, кінець кінцем, не такі вже й великі — не достатньо великі, аби бути помітними без реклами. У Біблії говориться про людську схильність до самообману, коли нагадується: «Хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!» (1 Коринтян 10:12).

Навіть якщо людина є навдивовижу талановитою в якійсь окремій галузі, чи це виправдовує хвастощі? Ні, бо хвастощами прославляється людей, тоді як усі наші таланти походять від Бога. Слава повинна віддаватись йому. Чому б нас мали хвалити за те, з чим ми народилися? (1 Коринтян 4:7). Крім того, так само як ми маємо «плюси», ми маємо й «мінуси». Чи ж не вимагає чесність того, щоб ми привертали увагу до своїх промахів і недоліків? Мало хто з хвальків і подумає про це. Можливо, Ірод Агріппа I справді був обдарованим промовцем. Усе ж таки брак скромності зумовив його вкрай неприємну смерть. Цей огидний випадок відображає, якою відразливою є зарозумілість для Бога і для багатьох людей (Дії 12:21—23).

Таланти і здібності здебільшого помічаються без надмірної самореклами. Коли інші визнають і хвалять чиїсь риси або досягнення, це благотворніше відбивається на самій людині. У Приповістей 27:2 мудро говориться: «Нехай інший тебе вихваляє, а не уста твої, чужий, а не губи твої».

Необхідне для успіху?

Дехто вважає, що впевнене самозвеличення необхідне для успіху в сьогоднішньому суперницькому суспільстві. Їх гризе те, що, не згадуючи і не рекламуючи своїх здібностей, вони залишаться непоміченими, недооціненими. Їхня занепокоєність виявляється в наступному коментарі з журналу «Популярність» (англ.): «Якшо колись нас навчали, що скромність є достоїнством, то тепер нам кажуть, що стриманість може стати вадою».

Для тих, хто бажає прогресувати в цьому світі, така турбота, можливо, й обґрунтована. Але ситуація християнина є іншою. Він знає, що Бог дбає про смиренних, а не про зарозумілих, і використовує їхні уміння. Тому християнину не потрібно вдаватися до егоїстичної тактики. Щоправда, самовпевнена людина може здобути тимчасовий престиж завдяки своїй настирливості або своїм крутійствам. Але з часом її розкриють, угамують, а навіть принижать. Все стається власне так, як говорив Ісус Христос: «Хто бо підноситься,— буде понижений, хто ж понижується, той піднесеться» (Матвія 23:12; Приповістей 8:13; Луки 9:48).

Переваги скромності

Ралф-Уолдо Емерсон написав: «Кожна людина, яку я зустрічаю, у чомусь ліпша за мене. Цього я і вчусь від неї». Його вислів узгоджується із натхненою божественною пересторогою, яку виголосив апостол Павло, кажучи, що християни не повинні робити ‘нічого підступом або з чванливости, але в покорі мати один одного за більшого від себе’ (Филип’ян 2:3). Такий скромний погляд дає людям можливість вчитися одним від одних.

Отже, вважайте, щоб ваша сила не стала вашою слабкістю. Не відвертайте уваги людей від ваших здібностей і досягнень хвастливими словами. Додайте до своїх позитивних рис скромність. Це по-справжньому підносить людину в очах інших. Це допомагає їй мати ліпші стосунки з людьми і приносить схвалення Бога Єгови (Михея 6:8; 2 Коринтян 10:18).