‘Мертві воскреснуть’

«Засурмить бо [сурма], і мертві нетлінними воскреснуть, і ми перемінимося» (1 КОРИНТЯН 15:52, Хом.).

1, 2. а) Яка потішаюча обітниця була дана через пророка Осію? б) Звідки ми знаємо, що Бог схильний повернути мертвих до життя?

ЧИ СМЕРТЬ колись забирала від вас близьку людину? Тоді ви знаєте, якого болю вона може завдати. А втім, християни отримують утіху через обітницю, яку Бог дав через пророка Осію: «З рук шеолу Я викуплю їх, від смерти їх вибавлю. Де, смерте, жало твоє? Де, шеоле, твоя перемога?» (Осії 13:14).

² Для скептиків думка про повернення мертвих до життя здається безглуздою. Але Всемогутній Бог таки має силу виконати це чудо! Питання полягає в тому, чи Єгова схильний повернути померлих до життя. Праведний Йов запитав: «Як помре чоловік, то чи він оживе?» Відтак він дав цю переконливу відповідь: «Кликав би Ти,— то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би» (Йова 14:14, 15). Слово «сумував» може вказувати на палке бажання. (Порівняйте Псалом 84:3, Хом.). Так, Єгова дуже чекає воскресіння — він прагне знову бачити вірних померлих, котрі живі в його пам’яті (Матвія 22:31, 32).

Ісус проливає світло на воскресіння

3, 4. а) Яке світло Ісус пролив на надію воскресіння? б) Чому Ісус воскрес як дух, а не в плоті?

³ Такі стародавні люди віри, як Йов, лише частково розуміли воскресіння. Саме Ісус Христос пролив яскраве світло на цю чудову надію. Він показав провідну роль, яку сам відіграє́, кажучи: «Хто вірує в Сина, той має вічне життя» (Івана 3:36). Де буде це життя? Для величезної більшості тих, хто вірить,— на Землі (Псалом 37:11). Проте Ісус сказав своїм учням: «Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство» (Луки 12:32). Боже Царство є небесним. Отже, ця обітниця означає, що члени «малої черідки» будуть з Ісусом у небі як духовні істоти (Івана 14:2, 3; 1 Петра 1:3, 4). Яка ж славетна перспектива! Ісус пізніше виявив апостолу Іванові, що ця «мала черідка» нараховуватиме всього 144 000 членів (Об’явлення 14:1).

⁴ Як 144 000 входитимуть до небесної слави? Ісус «вивів на світло життя та нетління Євангелією». Через свою кров він відкрив ‘нову й живу дорогу’ до неба (2 Тимофія 1:10; Євреїв 10:19, 20, Хом.). По-перше, він помер, про що передрікалося в Писанні (Ісаї 53:12). Відтак, як проголосив пізніше апостол Петро, «Бог Ісуса Цього воскресив» (Дії 2:32). Проте Ісус не воскрес як людина. Він сказав: «Хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам» (Івана 6:51). Взявши назад своє тіло, він скасував би цю жертву. Тому Ісус був «умертвлений тілом, але оживлений у дусі» (1 Петра 3:18, Хом.). Отже, Ісус «набув вічне відкуплення [«для нас», НС]», тобто для «малої черідки» (Євреїв 9:12). Він представив Богові ціну свого досконалого людського життя як викуп за грішне людство, і 144 000 мали першими скористатися з цього.

 5. Яку надію отримали Ісусові послідовники в першому сторіччі?

⁵ Ісус не мав бути єдиним воскреслим до небесного життя. Павло сказав християнським братам у Римі, що вони помазані святим духом, аби бути Божими синами й співспадкоємцями з Христом, якщо затвердять своє помазання витривалістю до кінця (Римлян 8:16, 17). Павло також пояснив: «Коли ми з’єдналися подобою смерти Його, то з’єднаємось і подобою воскресення» (Римлян 6:5).

У захист надії на воскресіння

 6. Чому в Коринті здійснювалися нападки на вірування у воскресіння і як на це відреагував апостол Павло?

⁶ Воскресіння входить у «початки науки» християнства (Євреїв 6:1, 2). А втім, у Коринті здійснювалися нападки на цю доктрину. Декотрі в зборі, очевидно, під впливом грецької філософії, говорили: «Немає воскресення мертвих» (1 Коринтян 15:12). Коли про це довідався апостол Павло, він став на захист надії на воскресіння, зокрема надії помазаних християн. Дослідімо Павлові слова, які записані в 1 Коринтян 15-му розділі. Вам буде корисно прочитати цей розділ повністю, за порадою у попередній статті.

 7. а) На якому провідному питанні зосередився Павло? б) Хто бачив воскреслого Ісуса?

⁷ У перших двох віршах 15-го розділу 1 Коринтян Павло говорить про предмет свого обговорення: «Звіщаю ж вам, браття, Євангелію, яку я вам благовістив, і яку прийняли ви, в якій і стоїте, Якою й спасаєтесь, ...якщо тільки ви ввірували не наосліп». Якщо коринтяни не стояли твердо в Євангелії, то вони пізнали правду надармо. Павло далі сказав: «Я передав вам найперш, що й прийняв,— що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, і що з’явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. А потім з’явився нараз більше як п’ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили. Потому з’явився Він Якову, опісля — усім апостолам. А по всіх Він з’явився й мені, мов якому недородкові» (1 Коринтян 15:3—8).

8, 9. а) Наскільки важливим є вірування у воскресіння? б) Коли Ісус міг з’явитися «більше як п’ятистам браттям»?

⁸ Для тих, хто прийняв добру новину, віра у воскресіння Ісуса не була справою вибору. Багато очевидців могли підтвердити, що «Христос був умер ради наших гріхів» і був воскрешений. Одним з них був Кифа, якого ліпше знають за ім’ям Петро. Після того як Петро відрікся від Ісуса в ніч зради та арешту Ісуса, він напевно дуже втішився, коли Ісус з’явився йому. Воскреслий Ісус також відвідав ‘Дванадцятьох’, апостолів як групу. Це, поза всяким сумнівом, допомогло їм подолати страх і стати сміливими свідками Ісусового воскресіння (Івана 20:19—23; Дії 2:32).

⁹ Христос також з’явився численнішій групі — «більше як п’ятистам браттям». Оскільки таке велике число послідовників Ісус мав тільки в Галілеї, він дав наказ робити учнів, можливо, за обставин про які записано в Матвія 28:16—20 (Хом.). Яке ж яскраве свідчення могли дати ці люди! У 55 році н. е., коли Павло написав це Перше послання до коринтян, декотрі з тих людей ще жили. Проте зауважте, про померлих говориться, що вони «спочили». Вони в той час ще не воскресли, щоб отримати небесну нагороду.

10. а) Яким був результат останньої зустрічі Ісуса зі своїми учнями? б) Як пояснити те, що Ісус з’явився Павлові, «мов якому недородкові»?

¹⁰ Ще одним видатним свідком Ісусового воскресіння був Яків, син Йосипа та Ісусової матері, Марії. Перед воскресінням Яків, очевидно, не був віруючим (Івана 7:5). Але після того як Ісус з’явився Якову, той увірував і, можливо, відіграв важливу роль у наверненні інших братів (Дії 1:13, 14). На останній зустрічі зі своїми учнями Ісус доручив їм ‘бути свідками аж до останнього краю землі’ й після цього вознісся на небо (Дії 1:6—11). Пізніше він з’явився тарсянину Савлові, гонителю християн (Дії 22:6—8). Ісус з’явився Савлові, «мов якому недородкові». Усе було так, немовби Савл вже воскрес до духовного життя і міг бачити прославленого Господа ще за багато сторіч до початку такого воскресіння. Завдяки цьому випадку Савл відразу перестав переслідувати християнський збір і зробив дивовижні зміни (Дії 9:3—9, 17—19). Савл став апостолом Павлом, видатним поборником християнської віри (1 Коринтян 15:9, 10).

Необхідно мати віру у воскресіння

11. Як Павло викрив облудність висловлювань про те, що «немає воскресення»?

¹¹ Отже, воскресіння Ісуса було добре засвідченим фактом. «Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих,— запитує Павло,— як же дехто між вами говорять, що немає воскресення мертвих?» (1 Коринтян 15:12). Такі особи не тільки мали особисті сумніви або питання щодо воскресіння, але й відверто висловлювали невіру в нього. Тому Павло викриває облудність їхнього міркування. Він говорить, що, коли Христос не воскрес, християнська звістка є неправдою, а ті, хто засвідчив про Христове воскресіння, є «неправдивими свідками Божими». Якби Христос не воскрес, то Богові не було б сплачено жодного викупу — християни були б ‘ще у своїх гріхах’ (1 Коринтян 15:13—19; Римлян 3:23, 24; Євреїв 9:11—14). І християни, що «спочили», в декотрих випадках як мученики, загинули, не маючи справжньої надії. В якому ж жалюгідному стані були б християни, якби вони покладалися виключно на це життя! Їхні страждання були б до нічого.

12. а) Яке значення того, що Христа названо ‘первістком серед покійних’? б) Як Христос уможливив воскресіння?

¹² А втім, це було зовсім не так. Павло продовжує: «Христос воскрес із мертвих». Більше того, він — «первісток серед покійних» (1 Коринтян 15:20). Коли ізраїльтяни слухняно складали Єгові початки первоплодів, він благословляв їх рясними врожаями (Вихід 22:28, 29; 23:19; Приповістей 3:9, 10). Називаючи Христа «первістком», або первоплодом, Павло має на увазі, що наступний врожай осіб буде воскрешено до небесного життя. «Смерть бо через людину,— говорить Павло,— і через Людину воскресення мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть» (1 Коринтян 15:21, 22). Ісус уможливив воскресіння, бо віддав своє досконале людське життя на викуп, відкриваючи людству нагоду звільнитися від рабства гріха й смерті (Галатів 1:4; 1 Петра 1:18, 19)a.

13. а) Відколи відбувається небесне воскресіння? б) Як зрозуміти, що декотрі помазанці не ‘засинають’ сном смерті?

¹³ Павло продовжує: «Кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу» (1 Коринтян 15:23). Христос воскрес 33 року н. е. Проте його помазані послідовники — «ті, що Христові» — мали ще трохи почекати після початку Ісусової царської присутності, яка, за біблійним пророцтвом, розпочалась 1914 року (1 Солунян 4:14—16; Об’явлення 11:18). Що можна сказати про тих, хто мав жити під час цієї присутності? Павло говорить: «Ось кажу я вам таємницю: не всі ми заснемо, та всі перемінимось,— раптом, як оком змигнути, при останній сурмі: бо засурмить вона — і мертві [«нетлінними», Хом.] воскреснуть, а ми перемінимось!» (1 Коринтян 15:51, 52). Зрозуміло, не всі помазанці сплять смертним сном, чекаючи воскресіння. Ті, хто помирає під час Христової присутності, миттєво перемінюються (Об’явлення 14:13).

14. Як зрозуміти, що помазанці «охрещуються, щоб бути мертвими»?

¹⁴ Павло запитує: «Бо що зроблять ті, хто христяться ради мертвих [«щоб бути мертвими», НС]? Коли мертві не воскресають зовсім, то нащо вони ради мертвих і христяться [«щоб бути такими», НС]? Для чого й ми повсякчас наражаємось на небезпеки?» (1 Коринтян 15:29, 30). Павло не мав на думці, що живі охрещувалися заради померлих, як подається в декотрих перекладах Біблії. Кінець кінцем, хрещення пов’язане з християнським учнівством, а мертві душі не можуть бути учнями (Івана 4:1). Радше, Павло говорив про живих християн, багато з котрих, як і він, ‘повсякчас наражалися на небезпеки’. Помазані християни ‘христилися у Христову смерть’ (Римлян 6:3). Вже від помазання вони ‘христилися’, так би мовити, стаючи на шлях, що мав вести до смерті, яка подібна до Христової (Марка 10:35—40). Вони мали помирати, плекаючи надію славетного небесного воскресіння (1 Коринтян 6:14; Филип’ян 3:10, 11).

15. Які небезпеки могли поставати перед Павлом і як віра у воскресіння допомагала зносити їх?

¹⁵ Павло тепер пояснює, що він сам колись зазнав такої великої небезпеки, що міг сказати: «Я щодень умираю». Щоб хтось не обвинуватив Павла в перебільшенні, він додає: «Так свідчу, браття, вашою хвалою, що маю її в Христі Ісусі, Господі нашім». У «Новому Завіті сучасною мовою» цей вірш перекладається так: «Я щодня вмираю. І це правда, як те, брати мої, що я пишаюся вами в Ісусі Христі, Господі нашому». Наводячи приклад того, які небезпеки поставали перед ним, у 32-му вірші Павло говорить про ‘боротьбу із звірами в Ефесі’. Римляни часто страчували злочинців, кидаючи їх на арени до звірів. Якщо Павло боровся зі справжніми звірами, він міг вижити тільки завдяки допомозі Єгови. Без надії на воскресіння обраний ним небезпечний шлях був би дійсною нерозсудливістю. Тяжкі випробування і скрути через служіння Богові не мали б ніякого значення без надії на майбутнє життя. «Коли мертві не воскресають,— говорить Павло,— «будемо їсти та пити, бо ми взавтра вмремо!» (1 Коринтян 15:31, 32; дивіться 2 Коринтян 1:8, 9; 11:23—27).

16. а) Звідки може походити вислів «будемо їсти та пити, бо ми взавтра вмремо»? б) Чим такий погляд був небезпечний?

¹⁶ Павло, можливо, цитував Ісаї 22:13, де описується фаталістичний умонастрій неслухняних мешканців Єрусалима. Або він міг мати на думці вірування епікурейців, які зневажали будь-яку надію на життя після смерті й вважали плотське задоволення головною метою в житті. Хоч би що там було, філософія того, аби тільки «їсти та пити» була безбожною. Отже, Павло попереджує: «Не дайте себе звести,— товариство лихе псує добрі звичаї!» (1 Коринтян 15:33). Єднання з тими, хто відкидав воскресіння, могло бути згубним. Таке товариство могло деякою мірою зумовлювати проблеми, котрі Павлові довелося розв’язувати в коринтському зборі, як, наприклад, статева неморальність, поділення, позови й нешанобливість до Господньої Вечері (1 Коринтян 1:11; 5:1; 6:1; 11:20—22).

17. а) Яке напучення дав коринтянам Павло? б) На які запитання ще потрібно відповісти?

¹⁷ Отже, Павло дає коринтянам таке позитивне напучення: «Протверезіться правдиво, та й не грішить, бо деякі Бога не знають,— говорю вам на сором!» (1 Коринтян 15:34). Негативний погляд на воскресіння призвів декотрих до духовного остовпіння, начебто сп’яніння. Їм слід було залишатися тверезими, або пробудитися. Також помазані християни сьогодні повинні бути духовно пильними й не піддаватися впливу скептичних поглядів світу. Вони мусять міцно триматися своєї надії на небесне воскресіння. Але перед коринтянами в той час і перед нами тепер усе ще стоять запитання. Наприклад, в якому вигляді воскресають 144 000, щоб жити на небі? І що сказати про мільйони інших, які досі перебувають у могилах і не мають небесної надії? Що воскресіння означатиме для таких осіб? У наступній статті ми дослідимо подальші слова Павла про воскресіння.

[Примітка]

Чи ви пам’ятаєте?

◻ Яке світло Ісус пролив на воскресіння?

◻ Хто був серед свідків Христового воскресіння?

◻ Чому було поставлено під сумнів доктрину про воскресіння і як відреагував на це Павло?

◻ Чому віра у воскресіння була необхідною для помазаних християн?

[Ілюстрація на сторінці 15]

Випадок з донькою Яіра став доказом того, що воскресіння є можливим.

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Якщо немає надії на воскресіння, мучеництво вірних християн було даремним.