Епікур також навчав, що після смерті життя повернути неможливо. Це, звичайно, суперечило біблійному вченню про воскресіння. По суті, коли апостол Павло промовляв в Ареопазі, цілком можливо, що серед тих, хто не зійшовся з Павлом у вченні про воскресіння, були епікурейці (Дії 17:18, 31, 32; 1 Коринтян 15:12—14).

Можливо, найнебезпечніший елемент філософії Епікура також був найбільш підступний. Його заперечення життя після смерті довело до висновку, що людина повинна жити якомога щасливіше під час короткочасного перебування на землі. Стає зрозумілим, що він вважав, що не обов’язково вдаватися до гріха, натомість, треба тішитися сьогоденням, оскільки це все, що є.

Отже, Епікур відраджував від прихованого лиходійства, щоб відвертати страх перед викриттям, який став би прямою загрозою для теперішнього щастя. Він заохочував до помірності, щоб уникати згубних наслідків зловживання чим-небудь, які є ще однією перешкодою теперішньому щастю. Він також радив мати добрі стосунки з іншими, бо це вигідно. Звісна річ, уникати прихованого лиходійства, бути поміркованим і розвивати дружбу є само в собі добром. Чому ж тоді філософія Епікура становила небезпеку для християн? Бо Епікурова порада ґрунтувалася на його безвірницькому погляді: «Будемо їсти та пити, бо ми взавтра вмремо!» (1 Коринтян 15:32).

Звичайно, Біблія показує людям, як можна жити щасливо вже тепер. Але вона радить: «Бережіть себе самих у Божій любові, і чекайте милости Господа нашого Ісуса Христа для вічного життя» (Юди 21). Так, Біблія більше наголошує на вічному майбутньому, а не на скороминущому сьогоденні. Для християнина найголовнішим є служити Богові, і християнин бачить, що, ставлячи Бога на першому місці, він відчуває щастя й задоволення. Так само й Ісус, який, замість клопотатися своїми особистими справами, безкорисливо віддавав сили тому, щоб служити Єгові й допомагати людям. Він навчав своїх учнів робити добро іншим, не сподіваючись нічого взамін, але керуючись справжньою любов’ю до них. Зрозуміло, засади епікуреїзму і християнства є абсолютно різними (Марка 12:28—31; Луки 6:32—36; Галатів 5:14; Филип’ян 2:2—4).

Хоча епікуреїзм зник у четвертому сторіччі н. е., все ще живуть ті, хто дотримується подібного погляду «жити сьогоднішнім днем». Ці люди майже не вірять або взагалі заперечують віру в Божу обіцянку вічного життя. Все ж декотрі з них мають відносно високі норми поведінки.

Християнин може відчути спокусу зав’язати з ними тісні стосунки, можливо, міркуючи, що їхня порядність виправдовує дружбу. А втім, хоча ми не вважаємо себе вищими, нам слід пам’ятати, що всіляке «товариство лихе»,— включаючи тих, чий вплив менш очевидний,— «псує добрі звичаї».

Філософія «жити сьогоднішнім днем» також з’являється в програмі декотрих семінарів з бізнесу, самовчителях, романах, кінофільмах, телепрограмах та музиці. Хоча в них прямо не популяризується гріховної поведінки, то чи такі безвірницькі погляди можуть непомітно впливати на нас? Наприклад, чи ми можемо настільки клопотатися самовираженням, що аж випустимо з поля зору питання суверенітету Єгови? Чи ми можемо схилитися до думки, що нам не слід «утруднювати себе», замість «мати багато роботи у ділі Господньому»? Чи нас можуть довести до сумнівів щодо слушності й благотворності норм Єгови? Нам потрібно стерегтися як впливу відвертої неморальності, насилля й спіритизму, так і людей, які є під впливом світських поглядів! (1 Коринтян 15:58, НС; Колосян 2:8).