Зненавиджені за свою віру

«За Ім’я Моє будуть усі вас ненавидіти» (МАТВІЯ 10:22).

1, 2. Чи можете ви розповісти випадки з життя, коли Свідкам Єгови довелося зазнати випробувань через свої релігійні переконання?

ЧЕСНОГО крамаря з острова Крит заарештовують десятки разів; неодноразово він постає перед судами Греції. Понад 6 років він проводить у в’язниці далеко від дружини та п’ятьох дітей. В Японії 17-річного учня виключають зі школи, незважаючи на добру поведінку й те, що серед 42 учнів у класі він має найліпшу успішність. У Франції багато людей несподівано опиняються без роботи, хоча мають за плечима багато років старанної й добросовісної праці. Як пов’язані між собою ці випадки з реального життя?

² Усі ті люди — Свідки Єгови. В якому ж «злочині» їх звинувачували? По суті, в тому, що вони сповідували свою релігію. Виявляючи послух до вчень Ісуса Христа, крамар ділився своєю вірою з іншими людьми (Матвія 28:19, 20). Його засудили здебільшого на підставі архаїчного грецького закону, згідно з яким прозелітизм вважається кримінальним злочином. Учня виключили зі школи через те, що його навчене Біблією сумління не дозволяло брати участь в обов’язкових заняттях з японського виду фехтування, кендо (Ісаї 2:4). У Франції звільненим з роботи людям повідомили: єдиною причиною звільнення була їхня належність до релігії Свідків Єгови.

 3. Чому більшість Свідків Єгови досить рідко зазнає́ великих страждань від рук інших людей?

³ Такі прикрі випадки не поодинокі; останнім часом з подібними проблемами стикаються Свідки Єгови і в інших країнах. Однак більшість Свідків Єгови досить рідко зазнає́ великих страждань від рук інших людей. По всьому світі люди Єгови мають чудову репутацію за свою добру поведінку, отже ні в кого не може бути обґрунтованих підстав бажати заподіяти їм якоїсь шкоди (1 Петра 2:11, 12). Люди Єгови не замишляють змов та не займаються небезпечною діяльністю (1 Петра 4:15). Навпаки, вони намагаються жити за біблійною порадою бути в послусі: перш за все Богу, а тоді — світським урядам. Вони сплачують передбачені законом податки та роблять усе від них залежне, аби ‘жити у мирі зо всіма людьми’ (Римлян 12:18; 13:6, 7; 1 Петра 2:13—17). Своєю працею біблійної освіти вони заохочують інших поважати закон, сімейні цінності та принципи моралі. Багато урядів дуже схвально відгукувалися про них як про законослухняних громадян (Римлян 13:3). А втім, як зазначалося у вступному абзаці, часом вони стикаються з відвертою протидією, а в деяких країнах навіть стають об’єктом урядових заборон. Чи це повинне нас дивувати?

«Кошти» учнівства

 4. Чого, за словами Ісуса, може сподіватися людина, яка стає його учнем?

⁴ Ісус Христос не залишив жодних сумнівів стосовно того, що́ означатиме бути його учнем. «Раб не більший за пана свого,— казав він своїм послідовникам.— Як Мене переслідували,— то й вас переслідувати будуть». Ісуса зненавиділи «безпідставно» (Івана 15:18—20, 25; Псалом 69:5; Луки 23:22). Його учні могли сподіватися того самого — протидії без яких-небудь обґрунтованих причин. Ісус декілька разів попереджав їх: ‘Будуть вас ненавидіти’ (Матвія 10:22; 24:9).

5, 6. а) Чому Ісус заохочував своїх майбутніх послідовників «обрахувати кошти»? б) Тож, чому нам не слід бути в замішанні, якщо ми зіткнемося з протидією?

⁵ Тому Ісус настійно заохочував своїх майбутніх послідовників «обрахувати кошти» учнівства (Луки 14:28, Галущинський). Навіщо? Не для того, аби вирішити: ставати послідовником чи ні; обрахувавши кошти, вони були б сповнені рішучості виконати все до кінця, хоч би що це для них означало. Нам слід бути готовими витримати будь-яке випробування, будь-які труднощі, котрі може принести з собою привілей учнівства (Луки 14:27). Ніхто не змушує нас служити Єгові та бути послідовником Христа. Таке рішення є добровільним; але воно також свідоме. Ми знаємо наперед, що, увійшовши у присвячені стосунки з Богом, отримаємо величезні благословення, але разом з тим нас почнуть ‘ненавидіти’. Тож, зіткнувшися з протидією, ми не відчуваємо замішання. Ми ‘обрахували кошти’ і цілком готові сплатити їх (1 Петра 4:12—14).

⁶ Однак чому деякі люди, у тому числі й певні урядовці, хочуть чинити опір правдивим християнам? Щоб знайти відповідь на це запитання, було б корисно розглянути приклад двох релігійних груп, котрі існували в першому сторіччі нашої ери. До обох груп люди ставилися з ненавистю, але з різних причин.

Ненависть до тих, хто сам виявляв ненависть

7, 8. Які вчення відображали зневагу до язичників і як євреї почали ставитися до язичників у результаті тих учень?

⁷ У першому сторіччі нашої ери Ізраїль був під владою Римської імперії; у цей час юдаїзм, тобто єврейська релігійна система, в основному був у руках таких деспотичних лідерів, як фарисеї та книжники (Матвія 23:2—4). Ці фанатичні керівники взяли з Мойсеєвого Закону вказівки про відокремленість від інших народів та перекрутили їх, вимагаючи від людей ставитися з презирством до неєвреїв. Так вони поступово створили релігію, що закликала ненавидіти язичників, а це в свою чергу викликало ненависть з боку тих самих язичників.

⁸ Юдейським провідникам було досить легко проповідувати презирство до язичників, бо євреї за тих часів і так вважали язичників підлими створіннями. Ті релігійні керівники навчали, що єврейська жінка в жодному разі не може залишатися наодинці з язичниками, бо їх «підозрювали у похітливості». Єврейський чоловік не повинен був «залишатися із ними наодинці, оскільки їх підозрювали у кровопролитті». Молоко, яке надоїв язичник, можна було використовувати тільки тоді, коли хто-небудь з євреїв спостерігав за доїнням. Під впливом своїх керівників євреї трималися осторонь від інших та розвинули в собі підкреслене почуття виключності. (Порівняйте Івана 4:9).

 9. До чого призвело вчення єврейських провідників стосовно неєвреїв?

⁹ Такі вчення про неєвреїв аж ніяк не сприяли добрим стосункам між євреями та язичниками. Язичники почали вважати євреїв людьми, котрі ненавидять усе людство. Римський історик Таціт (народився коло 56 року н. е.) зауважив стосовно євреїв, що «вони ставляться до всіх інших людей з цілковитою ненавистю, як до справжніх ворогів». Таціт також стверджував, що язичників, навернених в юдаїзм, вчили зректися своєї країни та вважати за ніщо свою сім’ю та друзів. У більшості випадків римляни толерантно ставилися до євреїв, котрі через свою чисельність здавалися досить грізним ворогом. Але повстання, учинене євреями 66 року н. е., призвело до жорстоких репресій з боку римлян, кульмінацією яких стало знищення Єрусалима в 70 році н. е.

10, 11. а) Як, згідно з Мойсеєвим Законом, треба було ставитися до чужинців? б) Чого ми можемо навчитися з того, що сталося з юдаїзмом?

¹⁰ Чи було щось спільне між таким поглядом на чужинців та формою поклоніння, якої навчав Мойсеїв Закон? Закон справді заохочував триматися окремо від інших народів, однак метою цього було захистити ізраїльтян, особливо їхнє чисте поклоніння (Ісуса Навина 23:6—8). Одночасно Закон вимагав, аби до чужинців ставилися справедливо й чесно, а також виявляли до них гостинність; відійти від цієї вимоги можна було лише тоді, коли чужинець виявляв явний непослух до ізраїльських законів (Левит 24:22). Єврейські релігійні провідники Ісусових днів відійшли від поміркованості у стосунках із чужинцями, якої з усією очевидністю навчав Закон. Отже, вони створили форму поклоніння, котра розпалювала ненависть і до котрої ставилися з ненавистю інші. Насамкінець єврейський народ у першому сторіччі втратив схвалення Єгови (Матвія 23:38).

¹¹ Чи можемо ми з вами чогось навчитися з того прикладу? Так. Самовдоволений склад розуму, почуття вищості та презирливе ставлення до людей, які не поділяють наших релігійних переконань, не узгоджується з чистим поклонінням Єгові, усе це аж ніяк не подобається йому. Розгляньмо приклад вірних християн у першому сторіччі. Вони не мали ненависті до нехристиян, а також не бунтувалися проти Риму. Незважаючи на це, їх ‘ненавиділи’. Чому? І хто?

Ранні християни. Хто їх ненавидів?

12. Які біблійні вірші чітко показують, що Ісус бажав, аби його послідовники мали зрівноважений погляд на нехристиян?

¹² Ісусові вчення ясно показують, що його учні повинні були мати зрівноважений погляд на нехристиян. З одного боку, він сказав, що його послідовникам слід бути відокремленими від світу, тобто остерігатися поглядів та поведінки, які несумісні з праведними шляхами Єгови. Вони мали дотримуватися нейтралітету щодо воєн та політики (Івана 17:14, 16). З іншого боку, Ісус не тільки не проповідував презирливого ставлення до нехристиян, але й наказував своїм послідовникам ‘любити своїх ворогів’ (Матвія 5:44). Апостол Павло заохочував християн: «Як твій ворог голодний,— нагодуй його; як він прагне,— напій його» (Римлян 12:20). Він також сказав християнам ‘робити добро всім’ (Галатів 6:10).

13. Чому єврейські релігійні провідники настільки противилися учням Христа?

¹³ Проте невдовзі Христові учні відчули на собі ненависть, яка походила з трьох різних джерел. По-перше, їх зненавиділи єврейські релігійні провідники. Не дивно, що християни відразу привернули їхню увагу! Вони дотримувалися високих принципів моралі та непорочності, а також палко, із завзятістю розносили звістку, що вселяла надію. Тисячі людей залишали юдаїзм та ставали християнами (Дії 2:41; 4:4; 6:7). Для юдейських релігійних провідників євреї, котрі стали учнями Ісуса, були не ким іншим, як відступниками! (Порівняйте Дії 13:45). Ці розгнівані провідники вважали, що християнство скасовує їхні традиції. Більш того, християни навіть відмовлялися від їхнього погляду на язичників! Починаючи з 36 року н. е., язичники також могли стати християнами та мати ту саму віру й ті самі привілеї, що і християни з-поміж євреїв (Дії 10:34, 35).

14, 15. а) Чому язичницькі поклонники почали ненавидіти християн? Наведіть приклад. б) Яка третя група людей почала ‘ненавидіти’ ранніх християн?

¹⁴ По-друге, християни також відчули ненависть з боку язичницьких поклонників. Так, наприклад, у стародавньому Ефесі досить прибутковою справою було виготовлення срібних храмків богині Артеміди. Але, коли Павло проповідував у тому місті, чимало ефесян відгукнулося на його звістку та полишило поклоніння Артеміді. Справа майстрів срібних виробів опинилася під загрозою, тож вони вчинили заколот (Дії 19:24—40). Дещо подібне сталося тоді, коли християнство поширилось на територію Віфінії (північний захід теперішньої Турції). Невдовзі після того як була написана остання книга Християнських грецьких Писань, намісник Віфінії, Пліній Молодший, повідомив, що язичницькі храми спорожніли, до того ж мало хто купував тепер корм для жертовних тварин. Вину за це поклали на християн, оскільки їхнє поклоніння не дозволяло приносити в жертву тварин та вклонятися ідолам; почалися гоніння (Євреїв 10:1—9; 1 Івана 5:21). Безсумнівно, поширення християнства торкнулося інтересів деяких привілейованих осіб, пов’язаних з язичницьким поклонінням; і ті, хто через це втратив як роботу, так і гроші, були дуже незадоволені.

¹⁵ По-третє, християн почали ‘ненавидіти’ націоналістично настроєні римляни. Спочатку християни були в очах римлян просто якоюсь невеликою і, можливо, фанатичною релігійною групою. Однак із часом лише належність до християнства вже була злочином, який карався смертю. Чому чесних громадян, котрі провадили християнське життя, почали вважати придатною мішенню для переслідувань та винищення?

Ранні християни. Чому їх ненавидів римський світ?

16. Як християни залишалися відокремленими від світу і чому через це до них почав неприязно ставитися римський світ?

¹⁶ Перш за все, римський світ ненавидів християн за те, що вони діяли згідно зі своїми релігійними переконаннями. Наприклад, вони залишалися відокремленими від світу (Івана 15:19). Вони не займали політичних посад і відмовлялися від військової служби. Унаслідок цього їх «представлялося як мертвих для світу людей і не корисних ні в яких життєвих справах», говорить історик Август Неандер. Те, що християни не були частиною світу, також означало для них уникати нечестивих шляхів розбещеного римського світу. «Невеличкі християнські общини завдавали сповненому жаги до задоволення язичницькому світові болю своїм благочестям і своєю порядністю»,— пояснює історик Вілл Дюрант (1 Петра 4:3, 4). Можливо, коли римляни переслідували й страчували християн, то намагалися цим змусити замовчати своє розтривожене сумління.

17. Із чого видно, що праця проповідування, яку в першому сторіччі виконували християни, була ефективною?

¹⁷ Християни першого сторіччя проповідували добру новину про Боже Царство з неослабною ревністю (Матвія 24:14). Близько 60 року н. е. Павло міг сказати, що добра новина була «проповідана всьому створінню під небом» (Колосян 1:23). Наприкінці першого сторіччя послідовники Ісуса зробили учнів по всій Римській імперії — в Азії, Європі та Африці! Навіть деякі члени «кесаревого дому» стали християнамиa (Филип’ян 4:22). У декого таке запопадливе проповідування викликало обурення. Ось що говорить Неандер: «Християнство неухильно поширювалося серед усіх верств населення та загрожувало повалити державну релігію».

18. Чому виявлення Єгові виключної відданості з боку християн спричинилося до напружених стосунків між ними та римським урядом?

¹⁸ Ісусові послідовники виявляли виключну відданість Єгові (Матвія 4:8—10). Можливо, саме через цей аспект їхнього поклоніння стосунки між християнами та Римом були настільки напруженими. Римляни толерантно ставилися до інших релігій, коли прихильники цих релігій поклонялись імператору. Ранні християни просто не могли брати участь у такому поклонінні. Вони вважали себе підзвітними владі, що стояла вище від влади Римської держави: вони підкорялися Єгові Богу (Дії 5:29). У результаті — хоч би яким добрим громадянином був християнин у всіх інших сферах життя, його вважали ворогом держави.

19, 20. а) Хто був найбільш відповідальний за поширення ганебних наклепів на вірних християн? б) Які фальшиві звинувачення висувались проти християн?

¹⁹ Проте була ще одна причина, чому вірних християн ‘зненавидів’ римський світ: люди охоче вірили ганебним наклепам про них, і відповідальними за поширення таких наклепів великою мірою були єврейські релігійні провідники (Дії 17:5—8). Близько 60 чи 61 року н. е., коли Павло був у Римі й невдовзі мав постати на суді перед імператором Нероном, видатні євреї того часу казали про християн: «Відомо про секту цю нам, що їй скрізь спротивляються» (Дії 28:22). Навряд чи наклепницькі розповіді про християн залишилися непоміченими Нероном. Як відомо, коли 64 року н. е. Нерона звинуватили у вчиненні величезної пожежі в Римі, він зробив козлом відпущення саме християн, котрих і так уже багато обмовляли. Здається, що ці події стали причиною хвилі жорстоких переслідувань, метою яких було винищити християн.

²⁰ Фальшиві звинувачення проти християн часто були сумішшю відвертої брехні та перекручених фактів щодо їхніх вірувань. Оскільки їхня релігія була монотеїстичною і вони не поклонялися імператору, на них почепили ярлик — «атеїсти». Деякі члени сімей християн самі не були християнами, а інколи навіть чинили їм опір; отже учнів Христа звинувачували в тому, нібито вони розбивають сім’ї (Матвія 10:21). Їх таврували як канібалів, і це звинувачення, за деякими джерелами, базувалося на кривотлумаченні слів Ісуса, які він сказав під час Господньої Вечері (Матвія 26:26—28).

21. З яких двох причин християн почали ‘ненавидіти’?

²¹ Отже, римляни ‘ненавиділи’ вірних християн із двох основних причин: 1) через їхні біблійні переконання і звичаї та 2) через фальшиві звинувачення на їхню адресу. Хоч би якими були ці причини, противники мали одне бажання — придушити християнство. Звичайно, справжніми підбурювачами до переслідування християн були надлюдські противники, невидимі злі духовні сили (Ефесян 6:12).

22. а) Які приклади показують, що Свідки Єгови намагаються ‘чинити добро всім’? (Дивіться інформацію в рамці на сторінці 11). б) Що буде обговорюватись у наступній статті?

²² Подібно до ранніх християн, Свідки Єгови у наш час стали об’єктом ‘ненависті’ в різних країнах. Проте вони не мають ненависті до тих, хто не є Свідком; вони також ніколи не підбурюють до бунту проти урядів. Навпаки, по всьому світі їх знають як людей, котрі виявляють щиру любов — любов, що стоїть вище від будь-яких соціальних, расових та етнічних бар’єрів. Чому ж тоді їх переслідують? І як вони реагують на протидію? Ці запитання розглядатимуться в наступній статті.

[Примітка]

Як би ви відповіли?

◻ Чому Ісус заохочував своїх майбутніх послідовників обрахувати кошти учнівства?

◻ Як на юдаїзм вплинуло поширене тоді ставлення до неєвреїв і чого ми можемо з цього навчитися?

◻ З яких трьох джерел зазнавали протидії вірні ранні християни?

◻ З яких основних причин ранніх християн ‘ненавиділи’ римляни?

[Рамка на сторінці 11]

«Усім робімо добро»

Свідки Єгови намагаються зважати на біблійну вказівку ‘усім робити добро’ (Галатів 6:10). У кризових ситуаціях любов до ближнього спонукує їх допомагати тим, хто не поділяє їхніх релігійних поглядів. Наприклад, 1994 року після жахливих подій у Руанді Свідки з Європи виявили бажання поїхати до Африки, аби посприяти у наданні допомоги потерпілим. Невдовзі для надання допомоги вже були створені добре організовані табори й польові лікарні. Літаками туди відправили у величезних кількостях продукти харчування, одяг та ковдри. Число біженців, що скористалися з цієї допомоги, більше як у три рази перевищувало кількість Свідків у тій місцевості.

[Ілюстрація на сторінці 9]

Християни першого сторіччя з неослабною ревністю проповідували добру новину.