Майбутність релігії беручи до уваги її минуле

Частина 11: 2 р. до н. е.—100 р. н. е. Шлях віри, надії, і любові

«Найбільші правди, це найпростіші: як також найбільші люди». Британські автори з 19 століття, Джуліус і Август Гер

БЛИЗЬКО 320 років після смерті Александра Македонського, народився великий завойовник. У два різні способи він був інакшим від Александра, так як було передречено в Луки 1:32, 33: «Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий,.. і царюванню Його не буде кінця». Правитель — це Ісус Христос, Який не буде живим тільки в порошних сторінках історичних книг.

Ісус був простою людиною, жив скромно. У Нього не було розкішного дому. Він не обкружував Себе заможними і могутніми; у Нього теж не було земних скарбів. Ісус народився близько жовтня 2 р. до н. е., у скромній родині під дуже простими обставинами в маленькому селі Віфлеємі. Його дитинство було багате на події. Він вивчився на тесля, «бувши, як думано, сином Йосипа» (Луки 3:23; Марка 6:3).

Навіть ті люди, які насміхаються з думки, що Ісус був Божим Сином, не можуть заперечити, що Його народження дало початок новій ері, і ніхто не може успішно заперечити сказане в Світовій християнській енциклопедії (англ.), що «християнство стало найбільш поширеною й універсальною релігією в історії».

Не нове, але інакше

Християнство не було зовсім новою релігією. Його коріння сягало глибоко в релігію ізраїльтян, і живилось тим самим законом Бога Єгови. Навіть перед організуванням Ізраїлю в народ, їхні предки Ной, Авраам і Мойсей поклонялись Єгові. В дійсності християнство було продовження найдавнішої релігії, правдивого поклоніння Творця яке на початку практикувалось у Едемі. Але народні й релігійні провідники Ізраїлю дозволили фальшивій релігії з вавілонськими відтінками вторгуватись у їхнє поклоніння й таким чином забруднило його. Так як каже в Світова Біблія (англ.): «Єврейський збір у дні Ісусового народження був заплямований лицемірством і насичений формалізмом, який затьмарював основні духовні правди, промовлені великими єврейськими пророками».

У порівнянні з людинотвореними заплутаностями закріпленими в єврейську віру, Ісусове навчання відзначалось Його простотою. Павло, один з найбільш енергійних місіонерів християнства в першому столітті, виявив цей факт коли говорив про головні риси християнства: «Залишаються віра, надія, любов,— оці три. А найбільша між ними — любов!» (1 Коринтян 13:13). Інші релігії теж говорять про «віру, надію, і любов», однак християнство є інакше. Як?

Віра в кого й в що?

Ісус звернув увагу на потребу «практикування віри в Бога», Який Він сказав був Творцем (Івана 14:1; Матвія 19:4; Марка 13:19, НС). Християнство є інакше від джейнізму й буддизму, які-то релігії не вірять у Творця, заявляючи що світ завжди існував. І тому що Христос говорив про «єдиного правдивого Бога», то ясно, що Він не вірив у численність правдивих богів і богинь так як релігії стародавнього Вавілона, Єгипту, Греції, і Риму навчали, або як те, що індуси ще до цих пір навчають (Івана 17:3).

Бог мав на меті, Ісус пояснив, щоб Він віддав Свою «душу за багатьох», тобто «спасти загублене», щоб «усі хто практикує віру в Нього не були знищені але мали вічне життя». (Марка 10:45; Луки 19:10; Івана 3:16, НС; порівняйте Римлян 5:17-19). Віра в жертовну смерть, як покута за гріх різниться від синтоїзму, який не визнає оригінального або успадкованого гріха.

Ісус навчав, що є тільки одна правдива віра. Його порада така: «Увіходьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога що веде до погибелі,— і нею багато-хто ходять. Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя,— і мало таких, що знаходять її!» (Матвія 7:13, 14). У книжці Імператорський Рим (англ.) каже: «[Ранні] християни твердили що тільки вони мали правду і, що всі інші релігії... були фальшиві». Очевидно це інакше від індуїзму й буддизму, які бачать достоїнство в усіх релігіях.

Яка надія?

Християнська надія зосереджується на обіцянці Творця, що Його уряд розв’яже світові проблеми. Тому то з самого початку Ісусової служби в 29 р. н. е., Він заохочував людей «покладати віру на добру новину», і що «Боже Царство наблизилось» (Марка 1:15). Не Такий як східні релігії, як-от чхондоге (релігія небесногу шляху в Кореї), Ісус у Своєму проповідуванню не навчав здійснення християнської надії шляхом націоналізму. Ісус відкидав усі запропонування втручуватись у політику (Матвія 4:8-10; Івана 6:15). Очевидно, Він не робив висновку, так як декотрі єврейські провідники, що «людство мусить активно допомагати Богові послати Месію».

У християнстві поміщається можливість вічного життя на землі під праведними обставинами. (Порівняйте Матвія 5:5; Об’явлення 21:1-4). Чи ж це не легко зрозуміти? Люди затьмарені буддійським поняттям нірвани, яка Віри людства (англ.) каже є «припинення», однак «не винищування». Книжка твердить, що в дійсності, нірвану «неможливо пояснити».

Любов — до кого й яка?

Ісус сказав, що найбільша заповідь така: «Люби Господа [Єгову, НС], Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!» (Марка 12:30). Яке ж інакше це є від тих релігій, які кладуть спасіння людства на першому місці, однак зневажають божественні інтереси. Друга у важливості, Ісус сказав є позитивна любов ближнього. «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди,— Він порадив,— те саме чиніть їм і ви» (Матвія 7:12; 22:37-39). Зверніть увагу на те, що це інакше від негативного навчання Конфуція: «Чого не бажаєте для себе, не чиніть його іншим». Котра любов, ви думаєте краща, любов яка запобігає людей шкодити вам або яка спонукує їх чинити вам добро?

«Перше випробування дійсно великої людини є її покірність»,— сказав англійський письменник Джон Рускин з 19 століття. Покірно пожертвувавши Своє життя заради інтересів Ім’я й репутації Свого Отця, а потім заради людства, Ісус показав любов до Бога як також людини. Який ж інакший від Александра Македонського, який себелюбно прагнув позиції божества, і про якого Колірз енциклопедія (англ.) каже: «Через ціле Своє життя, яким Він постійно рискував, немає жодного доказу, що Він задумувався над питанням про долю Його людей після Його смерті».

Показуючи Свою любов до Бога й людини, Ісус, не так як Його індуські сучасники в Індії, не погоджувався з кастовою системою. І не як ті єврейські групи, які дозволяли їхнім членам повставати проти непопулярних праветелів, Ісус перестеріг Своїх послідовників, що «всі хто візьме меча,— від меча і загинуть» (Матвія 26:52).

Віра доказана ділами

Віра, надія й любов раннього християнства виявлялась поведінкою. Християнам було сказано «відкинути стару особистість» грішної людини й «надівати нову створену згідно з Божою волею в праведності» (Ефесян 4:22-24, НС). І так то вони зробили. Цікаво, померлий Гарольд Й. Ласкі, англійський вчитель політики, сказав: «Випробовування віровчення не є спроможність його прихильників погоджуватись з ним і оголошувати їхню віру; його випробовування знаходиться в спроможності змінювати свою поведінку в щоденному житті» (курсив наш). (Порівняйте 1 Коринтян 6:11).

Сповненні непохитної віри й добревгрунтованої надії спонукані правдивою любов’ю, ранні християни послухались Ісусового остаточного наказу перед Його вознесінням на небо: «Ідіть, і робіть учнів з людей всіх народів, хрестячи їх... навчаючи їх додержувати всього, що Я наказав вам» (Матвія 28:19, 20, НС).

У свято П’ятидесятниці 33 р. н. е., Бог вилив Свого духа на 120 християнських учнів зібраних у верхній кімнаті в Єрусалимі. Так то народився християнський збірa! Того ж дня християни одержали спроможність говорити чужими мовами, і таким чином могли розмовляти з євреями й новонаверненими з інших країн, які зібрались до Єрусалима на свято (Дії 2:5, 6, 41). З яким же результатом! У один день, число християн збільшилось від близько 120 на понад 3000!

Ісус проповідував головно євреям. Але незабаром після свята П’ятидесятниці, Бог користувався апостолом Петром, щоб розкрити «шлях» самарянам, які додержувались п’ятикнижжя, а пізніше, у 36 р. н. е., усім неєвреям. Павло став «апостолом поган» і подався на три місіонерські подорожі (Римлян 11:13). Таким чином організувались збори, і пишно росли. «Їхня запопадливість поширюватись безмежна,— каже в книжці Від Христа до Константина (англ.), додаючи: — проповідування християн дуже ефективно поширилось». Переслідування християн не зазнало бажаних наслідків, і це допомогло поширити звістку, так як вітер підвіває полум’я. У біблійній книзі Дій апостолів говорить про неспинну християнську діяльність на початку християнства.

«Це не таке християнство якого я знаю!»

Чи це ваша реакція, прочитавши наш опис раннього християнства? Чи ви знаходете, що замість міцної віри, багато так званих християн сьогодні дуже сумніваються й не є певні в що вірити? Чи ви знайшли, що замість надії, багато християн охоплює страх, і непевність про майбутнє? І чи ви знайшли, що становище є таке як його описав англійський сатирик, Джонатан Свіфт з 18 століття, тобто «нам вистачає релігії, щоб спонукати до ненависті, але не маємо достачі, щоб спонукати нас любити одні одних»?

Павло передрік такий негативний розвиток. «Вовки люті,— християнські провідники тільки по імені,— постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою» (Дії 20:29, 30). Які ж будуть далекосяжні результати цього? Пояснимо в наступному номері.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 12]

Християнин вірить у живого Бога.

[Ілюстрація на сторінці 13]

Християнин має надію на відновлення земного раю.

[Ілюстрація на сторінці 13]

Безстороння християнська любов допомагає іншим людям служити Богові.