«Царство [його] улюбленого Сина». У П’ятидесятницю 33 р. н. е., через 10 днів після вознесіння Ісуса на небо, він вилив на своїх учнів святий дух — це було для них доказом того, що Бог «звеличив [його], посадивши... праворуч від себе» (Дії 1:8, 9; 2:1—4, 29—33). Так набрала чинності «нова угода», і вони стали першими членами нового «народу святого», духовного Ізраїля (Єв 12:22—24; 1Пт 2:9, 10; Гл 6:16).

Відтоді Христос, сівши праворуч від Батька, є Головою цього збору (Еф 5:23; Єв 1:3; Флп 2:9—11). Біблія показує, що з П’ятидесятниці 33 р. н. е. над його учнями править духовне царство. У листі до християн, які жили в першому столітті в Колоссах, апостол Павло говорив про Ісуса Христа як про того, хто вже має царську владу: «[Бог] врятував нас з-під влади темряви й переніс у царство свого улюбленого Сина» (Кл 1:13; пор. Дії 17:6, 7).

Царство Христа, яке існує починаючи з П’ятидесятниці 33 р. н. е., є духовним царством у тому розумінні, що править над духовним Ізраїлем — християнами, котрі народжені Божим духом, щоб стати духовними дітьми Бога (Ів 3:3, 5, 6). Коли ці народжені духом християни отримають небесну нагороду, вони перестануть бути земними підданими духовного царства Христа, а царюватимуть з Христом у небі (Об 5:9, 10).

«Наш Господь», який утверджує свою «царську владу над світом»,— це Всевладний Господь Єгова, який по-новому виражає свою верховну владу над землею. У цьому Царстві він відводить своєму Сину, Ісусу Христу, роль помічника, тому говориться, що «царська влада... належить нашому Господу і його Христу». Це Царство має значно більші розміри і сферу впливу, ніж «царство [його] улюбленого Сина», про яке йдеться в Колоссян 1:13. «Царство [його] улюбленого Сина» з’явилося у П’ятидесятницю 33 р. н. е. і править над помазаними послідовниками Христа; Царство «нашого Господа і його Христа» з’явилося, коли закінчилися «визначені для народів часи», і має владу над усіма мешканцями землі (Лк 21:24).