Зважаймо одні на одних і підбадьорюймо одні одних

1, 2. Що допомогло 230 Свідкам Єгови вижити під час маршу смерті в кінці Другої світової війни?

У КІНЦІ Другої світової війни нацистський режим зазнав краху. Тоді був даний наказ знищити тисячі в’язнів, які все ще перебували в концтаборах. В’язнів концтабору в Заксенгаузені повинні були відправити до морських портів, де їх мали посадити на кораблі і потопити в морі. Це була частина плану, який пізніше став знаний як марші смерті.

² Тридцять три тисячі в’язнів Заксенгаузена мусили йти пішки 250 кілометрів до Любека, портового міста в Німеччині. Серед них було 230 Свідків Єгови з шести країн, яким наказали йти разом. Усі були виснажені через голод і хвороби. Що допомогло нашим братам вижити під час цього маршу? «Ми постійно підбадьорювали один одного йти далі»,— розповів один з них. Завдяки «силі, яка перевершує людську» і яка походить від Бога, а також взаємній любові вони пережили це важке випробування (2 Кор. 4:7).

 3. Чому нам варто підбадьорювати одні одних?

³ Сьогодні нам не загрожують марші смерті, але ми стикаємося з багатьма труднощами. Після встановлення Божого Царства в 1914 році Сатану було скинуто з неба і обмежено його свободу околицями землі. Тепер він «надзвичайно лютує, оскільки знає, що йому залишилось мало часу» (Об’яв. 12:7—9, 12). З наближенням Армагеддону Сатана використовує різні випробування і труднощі, щоб послабити нашу духовність. Крім того, ми відчуваємо на собі тиск щоденних тривог (Йова 14:1; Еккл. 2:23). Іноді наші проблеми виснажують нас настільки, що ми не знаходимо емоційних і духовних сил, щоб боротися зі знеохоченням. Щось подібне сталося з братом, який упродовж десятиліть надавав багатьом людям духовну допомогу. На схилку літ він і його дружина мали проблеми зі здоров’ям, через що він дуже занепав духом. Подібно до цього брата, всі ми потребуємо від Єгови «сили, яка перевершує людську» і підбадьорення інших.

 4. Яку пораду апостола Павла нам необхідно пам’ятати, якщо ми хочемо бути джерелом підбадьорення для інших?

⁴ Аби бути джерелом підбадьорення для інших, нам необхідно пам’ятати заохочення, яке апостол Павло дав християнам з євреїв. Він сказав: «Зважаймо одні на одних, щоб спонукувати до любові й добрих учинків, та не покидаймо наших спільних зібрань, як деякі мають за звичай, а підбадьорюймо одні одних, і робімо так ще більше в міру того, як бачимо наближення цього дня» (Євр. 10:24, 25). Як нам застосовувати цю пораду?

 5. Що означає «зважати одні на одних» і чого це від нас вимагає?

⁵ «Зважати одні на одних» означає «брати до уваги потреби інших, думати про них». Чи зможемо ми по-справжньому зважати на потреби наших одновірців, якщо будемо обмежувати своє спілкування з ними швидким привітанням у Залі Царства чи обговоренням лише дріб’язкових справ? Не дуже. Звичайно, ми прагнемо бути обережними, щоб не «втручатися в чужі справи», а «займатися власними справами» (1 Фес. 4:11; 1 Тим. 5:13). Все ж, якщо ми хочемо підбадьорювати наших братів і сестер, то повинні добре їх знати — знати їхні життєві обставини, духовний стан, риси, сильні і слабкі сторони. Вони мають вважати нас своїми друзями і відчувати, що ми їх любимо. Для цього необхідно проводити з ними час. Це слід робити не лише тоді, коли вони стикаються з труднощами чи знеохоченням, але й за інших обставин (Рим. 12:13).

 6. Що допоможе старійшинам зважати на тих, про кого вони дбають?

⁶ Старійшинам збору радиться «пасти доручену [їм] Божу отару» добровільно і з завзяттям (1 Пет. 5:1—3). Хіба вони зможуть ефективно виконувати пастирську працю, якщо не будуть добре знати овець, про яких мають піклуватися? (Прочитайте Приповістей 27:23). Якщо старійшини доступні та з готовністю проводять час з братами і сестрами, ті, скоріш за все, звертатимуться до них по необхідну допомогу й охочіше виявлятимуть свої почуття і переживання. Завдяки цьому старійшини зможуть зважати на тих, про кого дбають, і надавати їм необхідну допомогу.

 7. Як нам ставитися до нерозважних слів тих, хто перебуває у депресії?

⁷ Звертаючись до християн у Фессалоніках, Павло заохочував їх «підтримувати слабких». (Прочитайте 1 Фессалонікійців 5:14). Слабкими можуть бути «пригнічені душі», а також ті, хто занепав духом. У Приповістей 24:10 сказано: «Якщо ти в день недолі знесилився, то мала твоя сила». Ті, хто відчуває сильне знеохочення, можуть говорити «нерозважне» (Йова 6:2, 3). Ми будемо зважати на таких осіб, якщо пам’ятатимемо, що їхні слова не завжди відображають те, що дійсно криється в їхньому серці. Рейчел, матір якої перебувала в глибокій депресії, зрозуміла це з власного досвіду. Вона каже: «Нерідко мама могла говорити щось дуже неприємне. У більшості таких випадків я намагалась згадати, якою людиною вона є насправді: сердечною, доброю і великодушною. Я довідалась, що люди, які мають депресію, часто говорять те, чого не мають на увазі. Найгірше, якщо хтось віддає злом за зло — чи то словом, чи ділом». У Приповістей 19:11 написано: «Розум людини припинює гнів її, а величність її — перейти над провиною».

 8. Кого особливо ми повинні запевняти у своїй любові?

⁸ Як нам зважати на того, хто знеохотився через колишній гріх? Хоча така людина зробила необхідні кроки, аби виправити ситуацію, вона все ще може відчувати сором і бути у відчаї. Про розкаяного грішника в Коринфі Павло написав: «Вам ліпше з готовністю простити цього чоловіка та потішити, аби часом його не охопив надмірний смуток. Тож настійно вас заохочую: запевніть його у своїй любові» (2 Кор. 2:7, 8). Згідно з одним словником, слово, перекладене як «запевняти», означає «ратифікувати, затверджувати, зобов’язувати законом». Наш одновірець не дізнається про те, що ми любимо його і турбуємось про нього, якщо ми не виявимо цього словом і ділом.

 9. Що означає «спонукувати до любові й добрих учинків»?

⁹ «Зважаймо одні на одних, щоб спонукувати до любові й добрих учинків»,— писав Павло. Ми маємо заохочувати одновірців виявляти любов і робити добрі вчинки. Коли багаття затухає, необхідно розворушити вугілля і роздмухати вогонь (2 Тим. 1:6). Так само ми можемо своїми словами і ділами заохочувати братів і сестер виявляти любов до Бога і ближніх. Щоб спонукати інших до добрих учинків, вкрай важливо хвалити їх.

10, 11. а) Хто серед нас потребує похвали? б) Поясніть, як похвала може допомогти людині, котра зробила хибний крок.

¹⁰ Незалежно від того, почуваємося ми знеохоченими чи ні, кожен з нас потребує похвали. «Мій батько жодного разу не похвалив мене за те, що я зробив,— написав один старійшина.— Я виріс із заниженим почуттям самоповаги... Хоча мені вже 50 років, я все ще ціную, коли друзі запевняють мене в тому, що я добре виконую обов’язки старійшини... Я навчився з власного досвіду, наскільки важливо підбадьорювати інших, і з усіх сил намагаюсь робити це». Похвала може бути джерелом підбадьорення для всіх, у тому числі піонерів, старійшин, а також тих, хто занепав духом (Рим. 12:10).

¹¹ У той час як духовно зрілі брати стараються виправити людину, котра зробила хибний крок, сердечна порада і доречна похвала може спонукати її змінити своє мислення і чинити правильне (Гал. 6:1). Це справдилось у випадку Міріам. Вона пише: «У мене був надзвичайно важкий період життя, коли майже одночасно кілька моїх близьких друзів покинуло збір і в тата стався крововилив у мозок. Я почувалася дуже засмученою. Намагаючись перебороти депресію, я почала зустрічатися зі світським хлопцем». Через це Міріам вважала себе недостойною любові Єгови і думала залишити правду. Але старійшина нагадав цій сестрі про її колишнє вірне служіння, і це її зворушило. Вона дозволила старійшинам запевнити її в любові Єгови. Завдяки цьому знову запалала її любов. Міріам порвала стосунки з невіруючим хлопцем і продовжила служити Єгові.

12. Що може трапитись, якщо ми засоромлюємо, осуджуємо чи звинувачуємо людину?

¹² Якщо порівнювати людину з іншими, осуджувати її за те, що вона не відповідає встановленим нами суворим нормам, або звинувачувати в тому, що вона робить зовсім мало, то можна її засоромити і так спонукати до надзвичайної активності, але ненадовго. Однак якщо від усього серця хвалити одновірця і нагадувати про його любов до Бога, можна досягти тривалого і позитивного результату. (Прочитайте Филип’ян 2:1—4).

13. Що означає підбадьорювати інших? (Дивіться ілюстрацію на сторінці 18).

¹³ Ми маємо «підбадьорювати одні одних, і робити так ще більше в міру того, як бачимо наближення цього дня». Підбадьорювати братів і сестер значить заохочувати їх до подальшого поступу в служінні Богові. Те, що ми спонукуємо когось до любові і добрих учинків, можна порівняти з розпалюванням полум’я, яке ледь жевріє. Коли ми підбадьорюємо інших, то наче підкладаємо дрова у вогонь, щоб він не згас або палав ще яскравіше. Підбадьорювати інших означає зміцнювати і потішати пригнічених. Якщо в нас є нагода підбадьорити таку людину, ми повинні говорити лагідно і сердечно (Прип. 12:18). Крім того, нам треба бути «швидкими до слухання» і «повільними на слова» (Як. 1:19). Слухаючи зі співчуттям, ми зможемо зрозуміти, через що засмучується наш одновірець, і підібрати слова, які допоможуть йому долати труднощі.

14. Яку допомогу отримав знеохочений брат?

¹⁴ Подивімось, як один співчутливий старійшина допоміг братові, який кілька років був неактивним. Під час розмови з братом старійшина зрозумів, що той все ще глибоко любить Єгову. Він ретельно вивчав кожен номер журналу «Вартова башта» і докладав зусиль, щоб регулярно відвідувати зібрання. Однак його розчарували і трохи обурили вчинки деяких християн. Старійшина, не засуджуючи брата, уважно вислухав його і сказав, що переживає за нього і його сім’ю. Поволі брат почав усвідомлювати, що дозволив неприємним подіям минулого перешкодити йому служити Богові, якого він любив. Старійшина запросив брата піти разом у проповідницьке служіння. З допомогою старійшини він відновив своє служіння і згодом відповідав вимогам, щоб знову служити старійшиною.

15. Чого ми вчимося в Єгови щодо підбадьорення пригнічених?

¹⁵ Знеохочена людина може не одразу відчути себе краще або не так скоро відгукнутися на нашу допомогу. Не варто опускати рук. Павло заохочував «підтримувати слабких, бути довготерпеливими до всіх» (1 Фес. 5:14). Замість того щоб поспішно махнути на слабких рукою, нам треба допомагати їм доти, доки вони потребуватимуть підтримки. У минулому Єгова виявляв терпіння до своїх служителів, які іноді знеохочувалися. Наприклад, він був дуже люб’язний з Іллею і зважав на його почуття. Бог подбав про потреби пророка, аби той продовжував своє служіння (1 Цар. 19:1—18). Єгова великодушно простив Давида, коли той щиро розкаявся (Пс. 51:9, 19). Також Бог допоміг письменнику 73-го Псалма, який мало не перестав служити йому (Пс. 73:13, 16, 17). Єгова люб’язний і добрий до нас, особливо коли ми засмучуємося чи занепадаємо духом (Вих. 34:6). Його милосердя «нове... кожного ранку» і «не вичерпується» (Плач 3:22, переклад П. Куліша; 3:23). Єгова сподівається, що ми будемо наслідувати його приклад і ставитись до пригнічених з ніжністю.

16, 17. Що ми хочемо робити з огляду на близький кінець цієї системи і чому?

¹⁶ З 33 000 в’язнів, які залишили концтабір у Заксенгаузені, тисячі загинули. Але всі 230 Свідків Єгови, які покинули табір, витримали тяжке випробування і залишилися живими. Пережити марш смерті їм передусім допомогло те, що вони підбадьорювали і підтримували одні одних.

¹⁷ Сьогодні ми йдемо «дорогою», яка «веде до життя» (Матв. 7:14). Незабаром усі поклонники Єгови об’єднано ввійдуть у новий світ праведності (2 Пет. 3:13). Тож рішуче постановімо допомагати одні одним іти шляхом, який веде до вічного життя.