Догляд за літніми. Труднощі і винагороди
ШІНЕТСУ, християнський служитель, дуже любив своє призначення. Його сім’я складалася з трьох осіб, серед яких була теща. Усі вони з радістю співпрацювали з невеликим збором Свідків Єгови, навчали людей Біблії, аж поки одного дня Шінетсу не попросили зважити можливість подорожувати зі своєю дружиною і відвідувати інші збори. Щоб виконувати цю працю, потрібно було б кожного тижня переїжджати в інше місце. Він був дуже задоволений цією можливістю, але хто доглядатиме тещу?
Багато сімей з часом зустрінуться з такою самою трудністю: як найкраще доглядати літніх батьків. Як правило, люди не задумуються про це, поки батьки ще мають добре здоров’я або працюють. Але з того, що в них трясуться руки, коли вони хочуть всилити нитку в голку або коли зраджує пам’ять, і вони не можуть пригадати, де востаннє бачили якусь загублену річ, можна зрозуміти, що вони старіють. Однак часто якийсь випадок або хвороба нагадує про цей факт. Щось потрібно робити.
У деяких країнах батьки, які мають відносно добре здоров’я, в старості бажають жити зі своїми подружніми партнерами, а не з дітьми. В інших країнах, наприклад, багатьох східних та африканських, цілком природно, щоб старші особи жили зі своїми дітьми, особливо зі старшим сином. Це особливо стосується ситуацій, коли батьки прикуті до ліжка. Наприклад, в Японії 240 000 прикутих до ліжка осіб 65-ти років віку і старших живуть вдома і їх доглядають члени їхніх сімей.
Моральні та біблійні обов’язки
Хоча ми живемо разом з поколінням людей, багато з яких стали «самолюбами» і «без любови», ми таки маємо моральні та біблійні обов’язки стосовно літніх людей (2 Тимофія 3:1—5, Хоменко). Томіко, яка доглядає свою літню маму з хворобою Паркінсона, описала моральну відповідальність, яку вона відчуває стосовно своєї матері, так: «Вона доглядала мене 20 років. Тепер я хочу робити те саме для неї». Мудрий цар Соломон напучував: «Слухай батька свого,— він тебе породив, і не гордуй, як постаріла мати твоя» (Приповістей 23:22).
Ні релігійні упередження, ні ворожість з боку невіруючих батьків не знімають цієї біблійної вимоги. Натхнений Богом, християнський апостол Павло написав: «Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного» (1 Тимофія 5:8). Ісус подав нам приклад, коли перед смертю потурбувався, щоб його мати не залишилася без догляду (Івана 19:26, 27).
Переборювання труднощів
Якщо після багатьох років сім’ї знову живуть разом, усім потрібно робити багато змін. Для цього потрібно багато любові, терпіння і взаєморозуміння. Якщо найстарший син або інший син чи дочка переїжджає зі своєю сім’єю у дім батьків, з’являється багато нових обставин. Можливо, буде нова робота, нові школи для дітей, нові сусіди, до яких потрібно звикати. Часто для жінок це означатиме більше обов’язків.
Так само важко пристосуватися буде батькам. Може бути, що вони звикли до самотності, тиші і свободи; тепер же їх оточує гамір енергійних внуків та їхніх друзів. Вони звикли приймати свої власні рішення і можуть відхиляти будь-яку спробу скеровувати їх. Багато батьків, думаючи про час, коли сім’ї їхніх дітей житимуть з ними, побудували поблизу окремі доми або добудови до своїх домів з проходами, щоб, таким чином, кожен мав деяку міру незалежності.
Якщо дім малий, можливо, потрібно буде зробити більше змін, щоб приготувати місце для новоприбулих. Одна мати сміялася, пригадуючи, як засумували її чотири дочки, коли в їхні спальні почали вносити більше меблів та інших речей для того, щоб зробити місце для їхньої 80-річної бабусі. Однак більшість цих проблем вирішується, коли всі усвідомлюють потребу змін і пам’ятають біблійне нагадування, що любов «не шукає тільки свого» (1 Коринтян 13:5).
Втрата свободи
У християнки можуть з’явитися справжні проблеми, якщо її чоловік не поділяє її віри і вирішує переїхати цілою сім’єю до батьків. Вона буде зобов’язана доглядати сім’ю і тому може здаватися, що врівноважити християнські обов’язки з іншими обов’язками майже неможливо. Сецуко говорить: «Мій чоловік вважав, що не можна залишати стару маму вдома саму, і хотів, щоб я не виходила з дому. Коли я хотіла йти на зібрання, він розстроювався і починав нарікати. Через моє японське походження я спершу теж думала, що залишати її саму недобре. Але з часом я усвідомила, що цю проблему можна вирішити».
Хісако мала подібну проблему. «Коли ми з’їхалися з родиною чоловіка,— розповідає вона,— через страх перед тим, що подумають родичі, він хотів, щоб я змінила свою релігію і припинила свою релігійну діяльність. Погіршувало ситуацію те, що родичі, які жили неподалік, приходили в неділю в гості, і через це мені важко було ходити на зібрання. Окрім цього, замість того щоб іти на зібрання, діти хотіли бавитися зі своїми двоюрідними братами і сестрами. Я бачила, що це мало вплив на нашу духовність. Мені треба було бути непохитною і пояснити чоловікові, що релігія для мене була важливою справою, а не чимось, що можна міняти, як одяг. З часом сім’я призвичаїлася».
Дехто розв’язав проблему вільного часу, найнявши прибиральницю, що приходила б допомагати раз чи два на тиждень. Інші отримали більше свободи для особистих справ та християнської діяльності, попросивши про допомогу дітей, друзів, що живуть недалеко, а навіть друзів у зборі. Вечорами та вихідними днями, коли чоловіки вдома, вони теж можуть допомагати (Екклезіяста 4:9).
Підтримка активності
Підтримка активності літніх людей теж нелегка річ. Деякі старші особи радо допомагають готувати обіди та виконувати іншу хатню роботу. Вони почувають себе потрібними, якщо їх просять посидіти з дітьми. Їм приємно доглядати невеликий город, вирощувати квіти або займатися якимось хобі.
Однак деякі хочуть більшість часу спати і вважають, що інші повинні прислуговувати їм. Але, здається, що для їхнього добробуту, довголіття і нормальної розумової діяльності дуже важливо підтримувати активність. Хідеко зрозуміла, що, хоча її мати пересувалася в кріслі на колесах, зібрання були для неї дуже необхідним підбадьоренням. Усі її там сердечно вітали і залучали до розмов. Через увагу, яку їй там приділяли, вона з часом погодилася, щоб одна старша жінка вивчала з нею Біблію. Одна сім’я брала з собою на християнські зібрання свою матір, що мала хворобу Альцгеймера. «Як правило, вона не хоче нічого робити,— зауважили вони,— але з радістю йде на зібрання. Там її тепло вітають, тому вона радо приходить. Ми вважаємо, що для неї це дуже корисно».
Шінетсу, про якого йшла мова на початку статті, розв’язав свою проблему, знайшовши для своєї тещі квартиру в центрі району, у якому він мав служити роз’їзним наглядачем. Таким чином, кожного тижня у перервах між візитами у різні збори він з дружиною приїжджав до неї. Його дружина Кіоко говорить: «Моя мама відчуває, що вона відіграє важливу роль у нашій праці і почуває себе потрібною. Вона дуже радіє, коли мій чоловік просить її приготувати якусь особливу страву».
Старече слабоумство
Коли батьки досягають похилого віку, у них може розвиватися старече слабоумство, так що буде потрібно приділяти їм більше уваги. Вони забувають дні, часи, пори року та обіцянки. Вони можуть забути постригтись чи випрати одяг. Можуть навіть забути, як одягатися чи купатися. Багато з них втрачає орієнтацію, а інші не можуть заснути вночі. Вони схильні повторюватись і нервуватись, якщо про це їм нагадувати. Розум їх зраджує. Вони можуть наполягати, що у них вкрадено або що грабіжники намагаються вломитися в дім. Одній сім’ї, у якій було чотири дочки, потрібно було зносити постійні безпідставні звинувачення у статевих гріхах. «З цим не можна було погодитися,— кажуть вони,— але ми навчилися зносити нападки і старалися змінити тему розмови. Сперечатися з бабусею було марною справою» (Приповістей 17:27).
Емоційні потреби
З віком у людей з’являються труднощі. Існують тяжкі хвороби, втрата рухомості та розумові страждання. Багато людей вважає, що їхнє життя не має змісту чи мети. Вони можуть вважати себе тягарем і висловлювати бажання померти. Їм потрібно, щоб їх любили, поважали і рахувалися з ними (Левит 19:32). Хісако сказала: «Коли мама присутня, ми завжди намагаємося включати її у свої розмови і, при можливості, розмовляти про неї саму». Інша сім’я старалася підтримувати самоповагу дідуся і просила його проводити обговорення щоденного біблійного вірша.
Потрібно старатися правильно ставитися до стареньких осіб. Особи, прикуті хворобою до ліжка, ображаються, коли відчувають, що з ними розмовляють зверхньо або зневажливо. «Мама була настороженою,— пояснює Кіміко, що жила з хворою свекрухою-інвалідом,— і знала, коли я не була до неї уважною або ставилася поблажливо». Хідеко теж потрібно було працювати над собою. «На початку я розчарувалася, коли мені треба було доглядати свекруху. До цього я була піонером [повночасним служителем Свідків Єгови] і тепер скучала за служінням. Хоча проповідування від дому до дому і є важливим, це теж було частиною виконання Божого наказу (1 Тимофія 5:8). Я зрозуміла, що, якщо хочу мати радість, мені треба розвинути більше любові і співчуття. Сумління мучило мене, коли я просто механічно виконувала справи з почуття обов’язку. Коли я потрапила в аварію і терпіла біль, то думала про свою свекруху і про біль, який терпіла вона. Після цього мені було легше виявляти їй більше тепла і співчуття».
Доглядачі теж потребують догляду
Не треба забувати висловлювати слова подяки тим, на кого падає основний тягар догляду за літніми. (Порівняйте Приповістей 31:28). Більшість жінок виконує свої обов’язки незалежно від того, чують вони подяку чи ні. Але якщо задуматися над тим, що входить у їхню працю, то такі вислови подяки є дійсно заслуженими. Їм, мабуть, доведеться більше прибирати, прати і варити. Згадайте також про потребу ходити в лікарню чи до лікаря, годувати і мити літню хвору особу. Одна жінка, яка довго доглядала свою свекруху, сказала: «Я знаю, що моєму чоловікові важко висловитись, але він виявляє вдячність за мою працю іншими способами». Прості слова подяки за роботу можуть підкреслити її цінність (Приповістей 25:11).
Є теж винагороди
Багато сімей, які доглядали літніх батьків багато років, говорять, що ця необхідність допомогла їм розвинути такі важливі християнські риси, як терпіння, саможертовність, несамолюбна любов, старанність, скромність та чуйність. У багатьох випадках члени сімей емоційно зблизились. Додатковою винагородою є можливість більше порозмовляти з батьками і більше дізнатися про них. Хісако говорила про свою свекруху: «Вона прожила цікаве життя і зазнала немало горя. Я більше дізналася про неї і навчилася цінувати ті її риси, яких я раніше не помічала».
«До того як я почала вивчати Біблію, був час, коли я хотіла розлучитися з чоловіком і втекти,— пояснює Кіміко, яка доглядала батьків свого чоловіка і його прикуту до ліжка бабусю.— Потім я прочитала, що ми повинні «зглянутися над... вдовицями в утисках їхніх» (Якова 1:27). Я рада, що робила усе, що в моїх силах, бо тепер ніхто у моїй родині не може слушно дорікати мені за мою віру. Моє сумління чисте». Інший чоловік сказав: «Я на свої очі побачив жахливі наслідки Адамового гріха і тепер ще більше усвідомлюю потребу викупу».
Чи ваш дім невдовзі поповниться ще одним членом сім’ї? Чи, може, ви самі переїдете до літніх батьків? Чи почуваєте ви себе дещо збентеженими? Це зрозуміло. Потрібно буде перебороти деякі труднощі і зробити зміни. Однак ви відчуєте себе щедро винагородженими, якщо успішно переборюватимете труднощі.
[Ілюстрація на сторінці 24]
Літнім людям потрібно, щоб їх любили і поважали.