«Цурайся... байок»

БІБЛІЯ містить багато випадків та історій про людей. Нам не тільки цікаво читати їх, але й дуже корисно. Апостол Павло написав християнському зборові в Римі: «Все, що давніше написане, написане нам на науку, щоб терпінням і потіхою з Писання ми мали надію» (Римлян 15:4).

Сам Павло розповідав різні випадки. Біблія говорить про Павла та Варнаву під кінець їхньої першої місіонерської подорожі: «Прибувши [в Антіохію Сирійську] та скликавши Церкву, вони розповіли, як багато вчинив Бог із ними» (Дії 14:27). Брати, без сумніву, дуже підкріпилися цими розповідями.

Але не всі випадки йдуть на добро. Під натхненням Павло перестерігав Тимофія: «Цурайся нечистих та бабських байок» (1 Тимофія 4:7). А до Тита він написав, щоб вірні християни «на юдейські байки не вважали, ані на накази людей, що від правди відвертаються» (Тита 1:14).

Що ж це за байки? Слово байки перекладене з грецького мı́·тос («міф»). «Міжнародна стандартна біблійна енциклопедія» (англ.) вказує, що цим словом описується «(релігійна) історія, яка не має жодного зв’язку з реальністю».

Світ за днів Павла був переповнений такими історіями. Прикладом є апокрифічна книга Товита, написана, мабуть, понад двісті років до Павлового часу. Ця історія розповідає про Товита, благочестивого єврея, який осліп, коли йому в очі потрапив пташиний послід. Пізніше він посилає свого сина Товію зібрати борг. Під керівництвом ангела Товія по дорозі отримує серце, печінку та жовчний міхур риби. Потім він зустрічає вдову, яка, хоча сім разів виходила заміж, ще є дівою, тому що кожного разу весільної ночі злий дух вбивав її чоловіків. Спонуканий ангелом, Товія одружується з нею і виганяє демона, спалюючи серце та печінку риби. За допомогою жовчі риби Товія пізніше повертає батькові зір.

Ясно, що ця розповідь не є правдивою. Окрім фантастичного сюжету і забобонів, вона також містить помилку. Наприклад, у розповіді говориться, що Товит був свідком і бунту північних племен, і виселення ізраїльтян до Ніневії. Це події, що відбулися в історії Ізраїля з інтервалом у 257 років. Однак в розповіді говориться, що Товит помер у віці 112 років (Товита 1:4, 10; 14:2, Хоменко).

Такі байки чужі «взору здорових слів», проголошуваних вірними Божими слугами (2 Тимофія 1:13). Ці розповіді безбожних старих жінок є результатом уяви, і вони суперечать історичним фактам. Це історії, яких християнам потрібно було цуратися.

Розрізняти слова правди

Подібних історій багато і сьогодні. Павло писав: «Настане бо час, коли [люди] здорової науки не будуть триматись, але... слух свій від правди відвернуть та до байок нахиляться» (2 Тимофія 4:3, 4). У деяких частинах землі розповіді про надприродне дуже поширені та популярні. Тому християни ‘розрізняють слова’ релігійних розповідей, щоб побачити, чи вони в гармонії з Біблією (Йова 12:11, Хом.).

Ясно, що багато таких історій не є в згоді з Біблією. Наприклад, у багатьох куточках землі часто можна почути розповіді, які підтримують погляд, що людська душа є безсмертною. Ці історії описують, як людина помирає і тоді знову з’являється як новонароджене немовля, дух, тварина або людина в іншому місці.

Проте Боже Слово показує, що людські душі не є безсмертними, що душі помирають (Єзекіїля 18:4). Більше цього, Біблія каже, що мертві знаходяться у безжиттєвому стані в могилі і не в змозі думати, говорити чи будь-що робити (Екклезіяста 9:5, 10; Римлян 6:23). Таким чином, люди, зведені байками, які підтримують ідею про безсмертя душі, «відвернулися», як сказав Павло, від «здорової науки» Біблії.

Розповіді про надприродне

Інші розповіді ставлять у центр уваги відьом та чаклунів. Наприклад, в деяких частинах Африки ці агенти зла, як говорять, мають жахливу владу: можуть обертатися самі чи перетворювати інших у плазунів, мавп та птахів, можуть літати в повітрі, з’являтися і щезати, проникати крізь стіни і бачити предмети, закопані в землі.

Велика кількість таких розповідей, а також факт, що багато людей вірить у них, можуть спонукувати також декого в християнському зборі вірити, що все це правда. Вони можуть твердити, що, хоча звичайні люди і не в стані чинити таке, ті, хто отримує надприродну силу від духовних створінь, демонів,— можуть. На доказ такого висновку можуть приводитися слова з 2 Солунян 2:9, 10, де говориться: «Його прихід — за чином сатани — буде з усякою силою й знаками та з неправдивими чудами, і з усякою обманою неправди між тими, хто гине, бо любови правди вони не прийняли, щоб їм спастися».

Хоча ці вірші справді показують, що Сатана здатний чинити могутні діла, у них згадується теж, що Сатана є джерелом ‘знаків та неправдивих чуд’, а також «обмани неправди». Біблія послідовно виявляє Сатану як архіобманщика, який «зводить усесвіт» (Об’явлення 12:9). Він майстерно заставляє людей вірити в те, що не є правдиве.

З цієї причини навіть свідчення та розповіді осіб, які займалися спіритизмом та чаклунством, часто далеко не надійні. Ці люди можуть щиро вірити, що вони щось бачили, чули чи чогось зазнали, але в дійсності всього цього не було. Наприклад, є люди, які думають, що спілкувалися з духами померлих. Але вони обманені, зведені жертви сатанинської містифікації. Біблія каже, що мертвий «сходить у місце мовчання» (Псалом 115:17).

Якщо взяти до уваги багато прикладів Дияволового обману, правдивість розповідей про надприродне є принаймні дуже підозрілою. Більшість із них — це витвори забобонної уяви, перебільшені постійним переказуванням.

Повторювання таких байок служить інтересам батька неправди, Сатани Диявола (Івана 8:44). Вони викликають зацікавлення окультизмом, який Єгова ненавидить (Повторення Закону 18:10—12). Вони заплутують людей у павутиння страху та забобонів. Не дивно, що Павло радив християнам «не звертати уваги на вигадки» (1 Тимофія 1:3, 4).

Відкидайте свідчення демонів

А що, коли історії виглядають правдоподібними? Деколи розповідають випадки про духів та спіритистів, які визнавали вищість Єгови та правдивість його Свідків. Чи повинні християни повторювати такі історії?

Ні, не повинні. Біблія каже, що коли нечисті духи кричали, що Ісус — Син Божий, він «їм суворо наказував, щоб вони Його не виявляли» (Марка 3:12). Подібно до цього, коли віщунський демон спонукував дівчину називати Павла та Варнаву «рабами Всевишнього Бога» та вісниками «дороги спасіння», Павло вигнав з неї духа (Дії 16:16—18). Ні Ісус, ні Павло, ані жоден інший біблійний письменник не дозволяли демонам свідчити про Божий намір або про його вибраних слуг.

Цікаво також, що до того, як Ісус Христос прийшов на землю, він жив у духовному світі. Він знав Сатану особисто. Але Ісус не розважав своїх учнів історіями про діла Сатани і не додавав деталей про те, що Диявол може робити, а чого ні. Сатана та його демони не були друзями Ісуса. Вони були вигнанцями, бунтівниками, ненависниками усього святого та Божими ворогами.

Біблія розповідає все те, що нам потрібно знати. Вона пояснює, ким є демони, як вони зводять людей і як можна їх уникати. Вона показує, що Єгова та Ісус могутніші від демонів. Вона також вчить нас, що, якщо ми вірно служимо Єгові, злі духи не можуть завдати нам жодної тривалої шкоди (Якова 4:7).

Отже, є хороші підстави, щоб християни цуралися байок — розповідей, які лише служать інтересам Божих противників. Ісус ‘засвідчував правду’, і те саме сьогодні роблять його послідовники (Івана 18:37). Вони мудро чинять, бо слухаються біблійного застереження: «Що тільки правдиве...— думайте про це!» (Филип’ян 4:8).

[Ілюстрація на сторінці 31]

Правдиві християни повинні рішуче уникати всіх проявів окультизму.