«Я чистий від крові всіх людей»

1—3. а) Розкажи про обставини смерті Євтиха. б) Що зробив Павло і що це про нього говорить?

ПАВЛО в переповненій горішній кімнаті одного з будинків у Троаді. Він довго виступає перед братами, оскільки це останній вечір, який вони проведуть разом. Уже північ. У кімнаті горить багато світильників, і від цього в ній стало душно. На одному з вікон сидів юнак на ім’я Євтих. Під час Павлової промови Євтих заснув і впав з третього поверху.

² Лука, як лікар, мабуть, одним з перших побіг подивитись, що сталося. Сумнівів бути не могло: Євтих помер (Дії 20:9). Але потім відбулось чудо. Павло припав до юнака і сказав: «Не здіймайте галасу, бо він живий». Апостол воскресив хлопця! (Дії 20:10).

³ Цей випадок показує, наскільки могутній Божий святий дух. Павло не був винний у тому, що Євтих помер. І все ж він не хотів, щоб смерть юнака затьмарила враження від цієї важливої зустрічі чи стала для когось каменем спотикання. Воскресивши Євтиха, Павло підбадьорив збір і заохотив усіх продовжувати служіння. Безумовно, Павло дуже цінував життя людей. Саме тому він міг сказати: «Я чистий від крові всіх людей» (Дії 20:26). Розгляньмо, як ми можемо наслідувати його приклад.

 4. З яким важким випробуванням зіткнувся Павло?

⁴ Як говорилось у попередньому розділі, Павлу довелось зіткнутися з важким випробуванням. Його служіння ви́кликало в Ефесі велике сум’яття. Майстри срібних справ, достаток яких залежав від поклоніння Артеміді, зчинили заворушення. «Коли галас стих,— читаємо в Дії,— Павло послав за учнями і, підбадьоривши їх, попрощався з ними та вирушив у подорож до Македонії» (Дії 20:1).

5, 6. а) Скільки часу Павло пробув у Македонії і що він робив? б) Як Павло ставився до своїх одновірців?

⁵ Дорогою до Македонії Павло на якийсь час зупинився в портовому місті Троаді. Він сподівався, що тут до нього приєднається Тит, якого трохи раніше відрядили до Коринфа (2 Кор. 2:12, 13). Однак коли стало зрозуміло, що Тит не прийде, Павло сам вирушив до Македонії, де приблизно рік підбадьорював братів «багатьма добрими словами»a (Дії 20:2). Зрештою Тит прийшов до Македонії і приніс Павлу добрі новини про відгук коринфян на його перший лист (2 Кор. 7:5—7). Це спонукало Павла написати їм ще один лист, відомий як Другий лист до коринфян.

⁶ Зверни увагу: пишучи про перебування Павла серед братів в Ефесі й Троаді, Лука вживає слово «підбадьоривши». Це слово відображає ставлення Павла до одновірців. На відміну від фарисеїв, які дивились на інших з презирством, Павло вважав християн своїми співпрацівниками (Ів. 7:47—49; 1 Кор. 3:9). Він не змінював свого ставлення до братів і тоді, коли картав їх (2 Кор. 2:4).

 7. Як наглядачі можуть наслідувати приклад Павла?

⁷ Старійшини і районні наглядачі намагаються наслідувати приклад Павла. Навіть коли їм доводиться докоряти братам чи сестрам, вони прагнуть зміцнити їх. Виявляючи співчуття, наглядачі бажають підбадьорити їх, а не засудити. Один досвідчений районний наглядач сказав про це так: «Більшість наших братів і сестер з усіх сил стараються поводитись правильно. Однак їм часто заважає розчарування, страх і відчуття безпорадності». Наглядачі можуть стати для таких християн джерелом сили і підбадьорення (Євр. 12:12, 13).

8, 9. а) Що завадило Павлові відплисти до Сирії? б) Чому юдеї затаїли злобу на Павла?

⁸ З Македонії Павло пішов до Коринфаb. Пробувши там три місяці, він зібрався в Кенхрею, звідки планував вирушити кораблем у Сирію. Звідти він міг би піти до Єрусалима і передати пожертви нужденним братамc (Дії 24:17; Рим. 15:25, 26). Але несподіваний поворот подій змінив плани Павла. У Дії 20:3 говориться: «Юдеї вчинили проти нього змову».

⁹ Зовсім не дивно, що юдеї затаїли злобу на Павла, адже вони вважали його відступником. Раніше на його проповідування відгукнувся і став християнином Крисп, начальник синагоги (Дії 18:7, 8; 1 Кор. 1:14). Іншим разом євреї повели Павла на суд до Галліона, проконсула Ахайї. Однак він вважав їхні звинувачення безпідставними, і це рішення вкрай розлютило Павлових ворогів (Дії 18:12—17). Тепер коринфські юдеї знали або здогадувались, що Павло збирається сісти на корабель у Кенхреї, і вирішили на нього там напасти. Що ж зробить Павло?

10. Чи Павло не пішов до Кенхреї через страх? Поясни.

¹⁰ Щоб не наражати своє життя на небезпеку і зберегти довірені гроші, Павло вирішив не йти до Кенхреї, а повернутися до Македонії. Безумовно, така подорож теж була небезпечною. На дорогах у ті часи чатували грабіжники. Не спокійніше було і в заїжджих дворах. І все ж Павло зважився на цю подорож. На щастя, він подорожував не сам. Його супроводжували Аристарх, Гай, Секунд, Сопатер, Тимофій, Тихик і Трохим (Дії 20:3, 4).

11. Що в наші дні роблять християни, щоб не наражатись на небезпеку, і який приклад подав Ісус?

¹¹ Як і Павло, християни сьогодні роблять усе від них залежне, щоб не наражатися на небезпеку. У деяких місцевостях вони ходять у служіння групами або принаймні по двоє. Чи захищаються християни від переслідувань? Вони розуміють, що їх не уникнути (Ів. 15:20; 2 Тим. 3:12). Однак, наскільки це можливо, вони стараються не ризикувати своїм життям. Згадаймо приклад Ісуса. Одного разу, коли він був в Єрусалимі, розлючені вороги хотіли закидати його камінням, але «він сховався і потім вийшов з храму» (Ів. 8:59). Згодом, коли юдеї задумали вбити його, «Ісус вже не з’являвся юдеям відкрито. Він пішов до міста Єфрема, у місцевість поблизу пустелі» (Ів. 11:54). Коли загрожувала небезпека, Ісус намагався вберегти своє життя, щоб виконати Божу волю. У наші дні християни роблять так само (Матв. 10:16).

12, 13. а) Як воскресіння Євтиха вплинуло на збір? б) Яка біблійна надія потішає сьогодні тих, у кого смерть забрала близьких людей?

¹² Павло та його товариші пройшли Македонію, а потім, очевидно, розділилися. Згодом вони зустрілись у Троадіd. Лука написав: «Ми... через п’ять днів прибули до них у Троаду»e (Дії 20:6). Тут Павло воскресив Євтиха, про що розповідалось на початку цього розділу. Уяви, як зраділи брати, коли Євтих повернувся до життя! Ми читаємо, що вони «всі безмежно тішилися» (Дії 20:12).

¹³ Звичайно, сьогодні такі чудеса не відбуваються. І все ж ті, в кого смерть забрала близьких людей, безмежно тішаться біблійною надією на воскресіння (Ів. 5:28, 29). Подумай: Євтих був недосконалим і врешті-решт знову помер (Рим. 6:23). Але ті, хто воскресне в Божому новому світі, матимуть можливість жити вічно! Ті, що воскресають, аби правити з Ісусом на небі, отримують безсмертя (1 Кор. 15:51—53). Тому християни — помазані чи «інші вівці» — мають усі підстави безмежно тішитися (Ів. 10:16).

14. Що Павло сказав ефеським старійшинам на зустрічі в Мілеті?

¹⁴ Павло та його товариші вирушили з Троади до Асса, потім зупинялися в Мітилені, на Хіосі, Самосі і нарешті прибули в Мілет. Павло хотів прибути в Єрусалим до свята П’ятидесятниці. Тому він сів на корабель, який не зупинявся в Ефесі. Але оскільки Павло хотів поговорити зі старійшинами з Ефеса, він попросив їх прийти в Мілет (Дії 20:13—17). Павло сказав їм: «Ви добре знаєте, як я поводився серед вас з першого дня, відколи прийшов у провінцію Азія. Незважаючи на випробування, які спіткали мене через змови юдеїв, я служив Господу як раб з усією смиренністю і зі слізьми на очах. Я не стримувався від того, щоб розповідати вам про все корисне і навчати вас привселюдно та від дому до дому. До того ж я ґрунтовно свідчив як юдеям, так і грекам та показував їм, що необхідно покаятися перед Богом і вірити в нашого Господа Ісуса» (Дії 20:18—21).

15. Які переваги має проповідування від дому до дому?

¹⁵ Ми використовуємо різні методи проповідування доброї новини. Як і Павло, ми свідчимо скрізь, де є люди: на автобусних зупинках, вулицях та ринках. Але головним методом поширення доброї новини є проповідування від дому до дому. Чому? Завдяки такому методу всі мають можливість регулярно чути звістку про Царство, і це свідчить про неупередженість Бога. Також ми можемо допомогти кожній щирій людині зокрема, зважаючи на її потреби. Крім того, проповідування від дому до дому зміцнює віру і витривалість вісників Царства. Справді, ревне свідчення «привселюдно та від дому до дому» — це розпізнавальний знак правдивих християн.

16, 17. Як Павло виявив рішучість і як християни сьогодні наслідують його приклад?

¹⁶ Павло пояснив ефеським старійшинам, що не знає, яка небезпека чекає на нього в Єрусалимі. «Але я зовсім не вважаю своє життя важливим для себе. Найголовніше,— сказав він їм,— завершити свій шлях і виконати служіння, яке я отримав від Господа Ісуса, тобто дати ґрунтовне свідчення, звіщаючи добру новину про Божу незаслужену доброту» (Дії 20:24). Павло був сповнений рішучості виконати своє служіння, незважаючи на будь-які обставини, наприклад слабке здоров’я чи люту протидію.

¹⁷ Сьогодні християнам також доводиться долати чимало труднощів. Дехто живе в країнах, де наша діяльність заборонена, і зносить переслідування. Хтось мужньо бореться з виснажливою фізичною хворобою чи емоційним розладом. Юні християни намагаються не піддаватися тиску ровесників у школі. Але за будь-яких обставин Свідки Єгови виявляють таку ж непохитність, як і Павло. Вони готові завжди давати «ґрунтовне свідчення, звіщаючи добру новину».

18. Чому Павло міг сказати, що він чистий від крові, і як ефеські старійшини мали наслідувати його приклад?

¹⁸ Потім Павло дав ефеським старійшинам пораду, посилаючись на власний приклад. Спочатку він сказав їм, що це, мабуть, їхня остання зустріч. Тоді він додав: «Я чистий від крові всіх людей, бо я не стримувався від того, щоб розповідати вам про всю волю Бога». Як ефеські старійшини могли наслідувати Павла і бути чистими від крові? «Пильнуйте за собою та за всією отарою,— сказав їм апостол,— святий дух призначив вас у ній наглядачами, щоб ви пасли збір Бога, який він придбав кров’ю власного Сина» (Дії 20:26—28). Павло попередив, що в отару проникнуть «люті вовки», які будуть «перекручувати правду, щоб потягти за собою учнів». Що повинні робити старійшини? «Пильнуйте,— застеріг їх Павло,— і пам’ятайте: три роки ніч і день я не переставав зі слізьми наставляти кожного з вас» (Дії 20:29—31).

19. Що відбулося наприкінці I століття н. е. і до чого призвело відступництво?

¹⁹ «Люті вовки» з’явилися наприкінці I століття н. е. Приблизно 98 року н. е. апостол Іван написав: «Навіть тепер з’явилося багато антихристів... Ці люди... покинули нас, оскільки не були такими, як ми. Якби вони були такими, як ми, то залишилися б з нами» (1 Ів. 2:18, 19). У III столітті н. е. відступництво призвело до того, що в християнстві сформувався клас духівництва, а в IV столітті н. е. імператор Константин зробив відступницьке християнство державною релігією. Назвавши язичницькі ритуали християнськими, релігійні провідники «перекру[тили] правду». Відступництво породило вчення і звичаї, поширені в сучасному християнському світі.

20, 21. Чому можна сказати, що Павло був саможертовним, і як християнським старійшинам наслідувати його приклад?

²⁰ Спосіб життя Павла дуже відрізнявся від способу життя тих, хто згодом почав визискувати отару. Він важко працював, щоб не бути тягарем для збору. Він безкорисливо дбав про своїх одновірців. Ефеських старійшин Павло закликав теж бути саможертовними. «Ви повинні допомагати слабким і при цьому пам’ятати слова Господа Ісуса, адже він сам сказав: “Більше щастя в тому, щоб давати, а не брати”» (Дії 20:35).

²¹ Наслідуючи Павла, старійшини виявляють саможертовність. На відміну від духівництва, яке наживається на своїх одновірцях, ті, кому довірено пасти збір Бога, виконують свої обов’язки безкорисливо. У християнському зборі немає місця гордості і честолюбству, адже ті, хто шукає собі слави, зрештою будуть принижені (Присл. 25:27). Зухвалість призводить до ганьби (Присл. 11:2).

22. За що ефеські старійшини любили Павла?

²² Своєю щирою любов’ю до братів Павло завоював їхню прихильність. Коли надійшов час прощатися, «всі вони розридалися, обійняли Павла та почали його цілувати» (Дії 20:37, 38). Християни дуже поважають і цінують тих, хто, подібно до Павла, безкорисливо піклується про отару. Розглянувши видатний приклад Павла, ти, безумовно, погодишся, що він не хвалився і не перебільшував, коли казав: «Я чистий від крові всіх людей» (Дії 20:26).