-
Ніколи не відступаймо на погибель!Вартова башта — 1999 | 15 грудня
-
-
Ніколи не відступаймо на погибель!
«Ми не з тих, що відступають собі на погибель» (ЄВРЕЇВ 10:39, Хом.).
1. Які події призвели до того, що апостол Петро піддався страху?
АПОСТОЛИ, мабуть, були приголомшені, коли їхній любимий Господь, Ісус, сказав, що всі вони розбіжаться хто куди й залишать його самого. Як таке могло статися, тим більше тепер, коли він особливо потребував їхньої підтримки? Петро почав переконувати Ісуса: «Хоч спокусяться й усі,— та не я!» Що й казати, Петро був безстрашною, сміливою людиною. Проте, коли Ісуса зрадили і заарештували, апостоли — у тому числі й Петро — розбіглися хто куди. Пізніше, під час допиту Ісуса в будинку первосвященика Кайяфи, сповнений тривоги й вагань, Петро стояв на подвір’ї. Коли холодна довга ніч наближалася до кінця, Петро, очевидно, з жахом усвідомив, що Ісуса, а разом з ним і всіх його спільників, можуть стратити. І тут хтось із людей, які стояли осторонь, упізнав у Петрі близького приятеля Ісуса. Огорнений панічним страхом, Петро тричі зрікся будь-яких зв’язків з Ісусом. Він навіть заперечив, що знає його! (Марка 14:27—31, 66—72).
2. а) Чому боягузлива поведінка Петра в ніч, коли арештували Ісуса, не зробила з нього людини, ‘що відступила’? б) Що ми повинні рішучо постановити?
2 Ця подія була прикрим моментом у житті Петра, і можна не сумніватися, що він розкаювався у цьому до кінця своїх днів. Але чи те, як Петро повівся тої ночі, зробило з нього боягуза? Чи став він одним «з тих», кого апостол Павло описав пізніше в одному зі своїх листів так: «Та ми не з тих, що відступають собі на погибель»? (Євреїв 10:39, Хом.). Більшість із нас, мабуть, погодиться, що Павлові слова не стосуються Петра. Чому? Тому що його страх був скороминущий, це був хвилинний прогріх у житті, яке в загальному відзначалося винятковою мужністю й вірою. Так само багато з нас пережили в своєму житті такі моменти, про котрі тепер згадуємо з почуттям сорому,— моменти, коли нами несподівано оволодів страх і ми не змогли виступити за правду настільки сміливо, наскільки нам цього хотілося б. (Порівняйте Римлян 7:21—23). Але можна бути певними: такі хвилинні прогріхи не роблять з нас тих, що відступають на погибель. І все ж ми повинні бути сповненими рішучості ніколи не стати такими людьми. Чому? І як ми можемо цього уникнути?
Що означає відступити на погибель
3. Як пророки Ілля та Йона піддалися страху?
3 Коли Павло писав про «тих, що відступають», він не мав на увазі людей, котрим у певний момент забракло мужності. Павло, безперечно, знав про випадок з Петром та інші подібні ситуації. Одного разу Ілля, сміливий і відвертий пророк, піддався страху перед нечестивою царицею Єзавеллю. Коли вона пообіцяла вбити Іллю, він утік, рятуючи своє життя (1 Царів 19:1—4). Ситуація, коли пророк Йона піддався страху, була ще серйознішою. Єгова доручив йому відправитися в подорож до міста Ніневії, яке мало недобру славу через насильство та аморальність. Хутко сівши на корабель, Йона поплив, але не туди, а до Таршішу — міста, що лежало за 3500 кілометрів у зовсім іншому напрямку! (Йони 1:1—3). Проте все одно було б неправильно назвати цих вірних пророків, а також апостола Петра тими, що відступили. Чому?
4, 5. а) Як контекст допомагає з’ясувати, що́ Павло мав на увазі під словом «загибель» в Євреїв 10:39? б) Що Павло мав на увазі, коли сказав: «Ми не з тих, що відступають собі на погибель»?
4 Зверніть увагу, як закінчується Павлова думка: «Та ми не з тих, що відступають собі на погибель». Що він мав на увазі під словом «погибель»? Вжите тут грецьке слово деколи означає вічне знищення. І це визначення відповідає контексту. У попередніх віршах Павло застерігає: «Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви, а страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти противників» (Євреїв 10:26, 27).
5 Отже, коли Павло писав своїм співвіруючим: «Ми не з тих, що відступають собі на погибель», то мав на увазі, що як він сам, так і вірні християни, котрі читали його листа, були сповнені рішучості ніколи не відвертатися від Єгови й не залишати служіння йому. Адже єдине, до чого це призвело б, було б вічне знищення. Серед тих, хто відступив на таку погибель, був Юда Іскаріотський, а також інші вороги правди, котрі свідомо діяли проти духу Єгови (Івана 17:12; 2 Солунян 2:3). Такі особи належать до числа «лякливих», на яких чекає вічне знищення в символічному вогняному озері (Об’явлення 21:8). Ми аж ніяк не хочемо належати до числа таких людей!
6. На який шлях прагне скерувати нас Сатана Диявол?
6 Сатана Диявол прагне, аби ми відступили на погибель. Будучи майстром різних «хитрощів», він знає, що такий шлях до загибелі часто починається з малого (Ефесян 6:11). Якщо Сатані не вдається досягти свого через пряме переслідування, він намагається поступово зруйнувати віру правдивих християн більш підступними методами. Він прагне, щоб сміливі, ревні Свідки Єгови замовкли. Подивімося, яку тактику він використовував проти єврейських християн, до котрих писав Павло.
Як християн змушували відступити
7. а) Як складалася історія збору в Єрусалимі? б) У якому духовному стані перебував дехто з читачів Павлового листа?
7 Згідно з існуючими доказами, Павло написав Послання до Євреїв десь у 61 році н. е. Історія єрусалимського збору була досить бурхливою. Після смерті Ісуса здійнялася хвиля шалених гонінь, тож багато єрусалимських християн були змушені розпорошитись по різних місцевостях. Однак згодом настав період миру, і завдяки цьому до збору прийшло багато нових християн (Дії 8:4; 9:31, Дерк.). З бігом часу накочувались, а потім знову стихали все нові й нові хвилі переслідувань і тяжких випробувань. Коли Павло писав листа до Євреїв, то збір, здається, знову ввійшов у період відносного миру. Проте труднощі все одно були. Відтоді, як Ісус передрік знищення Єрусалима, минуло майже три десятиріччя. Не виключено, що декому здавалось, нібито кінець запізнюється, причому без жодних на то причин, і, можливо, за їхнього життя вже не прийде. Інші, передусім молодші у вірі, ще не були випробувані жорстокими переслідуваннями, а тому їм було мало відомо, наскільки важливо під час випробувань виявляти витривалість (Євреїв 12:4). Сатана, безперечно, намагався використати ці обставини. До яких же «хитрощів» він вдавався?
8. Якого погляду щодо молодого християнського збору дотримувалось багато юдеїв?
8 Єврейське суспільство в Єрусалимі та Юдеї дивилося на молодий, недосвідчений християнський збір з презирством. Аналізуючи зміст Павлового листа, можна дістати деяке уявлення про ті ущипливі коментарі, які сипалися на християн з боку зарозумілих єврейських релігійних провідників та їхніх послідовників. Вони могли казати щось на зразок цього: «У нас в Єрусалимі є величний храм, котрий стоїть уже багато сторіч! У ньому служить шляхетний первосвященик, а також підсвященики. Щоденно приносяться жертви. У нас є Закон, переданий через ангелів Мойсею і введений у дію з великими знаменнями на горі Сінай. А ця сектантська вискочка, ці християни, відступники від юдаїзму — в них же нема абсолютно нічого!» Чи таке глузування досягло своєї мети? Деяких християн з-поміж євреїв такі нападки, очевидно, бентежили. Тож Павлів лист був для них великою поміччю і надійшов у дуже слушний час.
Чому їм не можна було відступати на погибель
9. а) На яку тему звернено найбільше уваги в Посланні до Євреїв? б) У якому розумінні християни служили в храмі ліпшому, ніж Єрусалимський?
9 Розгляньмо дві наведені Павлом причини, через які братам і сестрам з Юдеї не можна було відступати на погибель. Найбільшу увагу в Посланні до Євреїв звернено на першу причину — вищість християнської системи поклоніння. Павло червоною ниткою проводить цю тему через увесь свій лист. Храм у Єрусалимі був лише подобою набагато величнішої реальності — духовного храму Єгови, будівлі «нерукотворної» (Євреїв 9:11). Християни, до яких звертався Павло, мали привілей служити в тому духовному устрої для чистого поклоніння. Вони виконували служіння під ліпшою угодою — під давно обіцяною новою угодою, Посередник котрої, Ісус Христос, був вищий від Мойсея (Єремії 31:31—34).
10, 11. а) Чому родовід Ісуса не позбавив його права служити Первосвящеником у духовному храмі? б) У чому Ісус був Первосвященик вищий від того, котрий служив у Єрусалимському храмі?
10 Ті християни також мали набагато ліпшого Первосвященика, Ісуса Христа. Ні, він не був нащадком Аарона. Він був радше Первосвященик «за чином Мелхиседековим» (Псалом 110:4). Мелхиседек, чий родовід ніде не був записаний, служив у стародавньому Салимі царем, а також первосвящеником. Отже, він був підхожий прообраз Ісуса, чиє священство залежало не від якихось недосконалих людських предків, а від чогось набагато величнішого — від клятви самого Бога Єгови. Подібно до Мелхиседека, Ісус служить не тільки як Первосвященик, але також як Цар, котрий ніколи не зазна́є смерті (Євреїв 7:11—21).
11 Крім того, на відміну від первосвященика в Єрусалимському храмі, Ісусові не потрібно було приносити жертви з року в рік. Його жертва — власне досконале життя — була принесена раз і назавжди (Євреїв 7:27). Усі жертви, які приносились у храмі, були лише тінню, тобто прообразами, жертви, принесеної Ісусом. Його досконала жертва стала підґрунтям для справжнього прощення гріхів усіх тих осіб, котрі виявляли б віру. Зворушливою також є Павлова думка про те, що цей Первосвященик був той самий незмінний Ісус, котрого добре знали християни в Єрусалимі. Він був такий же смиренний і добрий, що може «співчувати слабостям нашим» (Євреїв 4:15; 13:8). І ті помазані християни мали надію служити Христовими підсвящениками! Як можна було взагалі думати про те, щоб відступити до «слабих та вбогих стихій» зіпсованого юдаїзму? (Галатів 4:9).
12, 13. а) Яку другу причину, аби ніколи не відступати, навів Павло? б) Чому пройдений єврейськими християнами шлях витривалості мусив заохотити їх ніколи не відступати на погибель?
12 Та Павло не зупинився на цьому; він навів євреям другу причину, через яку їм не можна було відступати на погибель,— їхній власний пройдений шлях витривалості. Він написав: «Згадайте ж [«постійно пам’ятайте», НС] про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу страждань». Павло нагадав їм, що свого часу вони були «виставлені прилюдно» на зневаги й знущання. Дехто пройшов в’язниці, інші в’язням співчували та підтримували їх. Вони насправді виявили зразкову віру й стійкість (Євреїв 10:32, 34; 10:33, Хом.). Але навіщо Павло просив їх ‘постійно пам’ятати’ такі прикрі ситуації? Хіба ж це не засмучувало б їх?
13 Навпаки, якби євреї ‘пам’ятали про перші дні’, це нагадувало б їм про ту підтримку, яку вони отримували від Єгови під час випробувань. Маючи його допомогу, вони вже дали відсіч багатьом нападкам Сатани. Павло написав: «Не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови, яку показали в Ім’я Його ви» (Євреїв 6:10). Єгова, котрий має безмежну пам’ять, справді пам’ятав усю їхню вірну працю. З цього приводу пригадується Ісусове напучування складати собі скарби в небі. Жодний злодій не зможе їх украсти, не знищить їх також ані міль, ані іржа (Матвія 6:19—21). Християнин може втратити такі скарби лише в тому випадку, якщо відступить на погибель. Це позбавило б його будь-яких складених у небі скарбів. Яку ж вагому причину навів Павло, заохочуючи єврейських християн ніколи не опинятися на такому шляху! Навіщо ж одним махом перекреслювати стільки років вірного служіння? Наскільки ж мудріше й ліпше було б і далі виявляти витривалість!
Чому нам не можна відступати на погибель
14. З якими проблемами, що існували вже в першому столітті, стикаємося ми сьогодні?
14 Сьогодні правдиві християни мають такі ж переконливі причини, аби не відступати. По-перше, пам’ятаймо, яким благословенням для нас є чиста форма поклоніння, дана Єговою. Подібно до християн з першого сторіччя, ми живемо в час, коли члени більш популярних релігій насміхаються й глузують з нас, гордовито вказуючи на свої величаві релігійні споруди та на давність традицій. Проте Єгова запевняє, що схвалює саме нашу форму поклоніння. Сьогодні ми маємо навіть такі благословення, яких не було у християн першого сторіччя. «Як так?» — подумаєте ви. Адже вони жили в час, коли почав функціонувати духовний храм. Христос став у ньому Первосвящеником, охрестившися 29 року н. е. Декотрі з тих християн на власні очі бачили Сина Божого, який творив чудеса. Навіть після його смерті християни чинили багато чудес. Але, як і було передречено, з часом такі дари припинилися (1 Коринтян 13:8).
15. У часі сповнення якого пророцтва живуть сьогоднішні правдиві християни і що це означає для нас?
15 Однак ми живемо в час, коли знаходить своє знаменне сповнення детальне пророцтво про храм з 40 по 48 розділи книги Єзекіїляa. Завдяки цьому ми змогли побачити відновлення Божого устрою для чистого поклоніння. Описаний Єзекіїлем духовний храм був очищений від усякого роду релігійного забруднення та ідолопоклонства (Єзекіїля 43:9; Малахії 3:1—5). Подумайте лише про користь, яку принесло нам це очищення.
16. Яка тенденція засмучувала християн першого століття?
16 У першому сторіччі майбутнє організованого християнського збору виглядало досить похмурим. Як передрік Ісус, все мало виглядати так, ніби на тільки-но засіяному полі пшениці посіяли кукіль, через який згодом майже неможливо було розпізнати саму пшеницю (Матвія 13:24—30). Так воно і сталося. Наприкінці першого століття, коли ще був живий літній апостол Іван,— та остання сила, котра стримувала зіпсуття,— відступництво вже було в розквіті (2 Солунян 2:6; 1 Івана 2:18). Невдовзі після смерті апостолів виник окремий клас духівництва, члени якого гнобили отару й носили характерне вбрання. Відступництво поширювалось немов та гангрена. Як же це засмучувало вірних християн! Вони побачили, як новостворений устрій для чистого поклоніння був поглинутий його зіпсутою підробкою. І сталося це менше ніж через століття після того, як Христос заснував збір.
17. У якому розумінні сучасний християнський збір існує довше, ніж збір у першому сторіччі?
17 Розгляньмо тепер, який контраст існує між цим та сьогоднішніми подіями. В наші дні чисте поклоніння вже існує довше, ніж у період до смерті апостолів. Відтоді, як 1879 року було видано перший номер цього журналу, Єгова благословляє нас поклонінням, яке стає чимраз чистішим. У 1918 році Єгова та Ісус Христос увійшли до духовного храму, аби провести там очищення (Малахії 3:1—5). Починаючи з 1919 року, устрій для поклоніння Богу Єгові постійно очищується. Наше розуміння біблійних пророцтв і принципів стає дедалі яснішим (Приповістей 4:18). Кому за все це слід дякувати? Простим недосконалим людям? Ні. Лише Єгова, чий Син є Головою збору, міг захистити свій народ від зіпсуття в ці розбещені часи. Тому ніколи не переставаймо дякувати Єгові, за те що він дозволив нам сьогодні брати участь у чистому поклонінні. І будьмо сповнені рішучості ніколи не відступати на погибель!
18. Яка у нас є причина ніколи не відступати на погибель?
18 Подібно до тих єврейських християн, у нас є ще одна причина, щоб не відступити, пішовши шляхом боягузтва,— наш власний пройдений шлях витривалості. Кожен з нас — і ті, хто почав служити Єгові в останні роки, і ті, хто вірно служить йому протягом багатьох десятиріч,— має за плечима певний багаж християнських учинків. Багатьом з нас довелося зносити різні випробування: ув’язнення, роки заборони, звірства, втрату майна. Набагато більше християн зазнали протидії в родинному колі та стикалися з презирством, глузуванням або байдужістю. Однак усі ми залишилися витривалими і, попри життєві негаразди й випробування, продовжуємо вірно служити Єгові. Завдяки цьому пройдений нами шлях, який Єгова ніколи не забуде, став свідченням нашої стійкості — свого роду скарбницею в небесах. Отже, немає сумніву, що тепер не час відступати до зіпсованої старої системи, яку ми залишили за собою! Навіщо зводити нанівець усю свою тяжку працю? І це особливо стосується нашого часу, коли до кінця залишилося «мало, дуже мало» (Євреїв 10:37).
19. Що буде обговорюватись у наступній статті?
19 Тому сповнюймося рішучістю не бути «з тих, що відступають собі на погибель»! Будьмо радше «з тих, що вірують» (Євреїв 10:39, Хом.). Що ми повинні робити, аби належати до цієї, другої категорії людей, і як ми можемо допомагати співхристиянам чинити так само? Відповіді на ці запитання буде дано в наступній статті.
-
-
Будьмо з тих, що віруютьВартова башта — 1999 | 15 грудня
-
-
Будьмо з тих, що вірують
«Ми... з тих, що вірують, щоб врятувати душу» (ЄВРЕЇВ 10:39, Хом.).
1. Чому можна сказати, що віра кожного вірного й відданого слуги Єгови дорогоцінна?
НАСТУПНОГО разу, коли ви будете в Залі Царства, наповненому поклонниками Єгови, зупиніться на хвилинку й подивіться на людей навколо себе. Подумайте, за яких різних обставин вони виявляють віру. Ви побачите літніх людей, котрі служать Єгові вже багато десятиріч, молодь, яка щоденно чинить опір тиску з боку ровесників, а також батьків, котрі не шкодують своїх сил, виховуючи богобійних дітей. Ви побачите старійшин і службових помічників, які виконують багато різних обов’язків. Іншими словами, ви побачите духовних братів і сестер різного віку, котрі долають безліч різних перешкод, аби служити Єгові. Наскільки ж цінна віра кожного з них! (1 Петра 1:7).
2. Чому Павлові поради з 10 та 11 розділів Послання до Євреїв корисні для нас сьогодні?
2 Мало хто з недосконалих людей усвідомлював важливість віри ліпше, ніж апостол Павло. Він навіть сказав, що істинна віра може «врятувати душу» (Євреїв 10:39, Хом.). Проте Павло знав, що в цьому безвірному світі віра піддаватиметься нападкам та може поступово зруйнуватися. Він глибоко переживав за єврейських християн у Єрусалимі та Юдеї, котрі боролися, аби зберегти свою віру. Розглядаючи деякі вірші з 10 та 11 розділів Послання до Євреїв, звернімо увагу на те, які методи вживає Павло для будування їхньої віри. У ході розгляду ми побачимо, як можна будувати свою віру та віру осіб навколо нас.
Висловлюйте впевненість одні в одних
3. Як Павлові слова з Євреїв 10:39 показують, що він був упевнений у своїх братах і сестрах по вірі?
3 Перше, що ми можемо зауважити,— це Павлове позитивне ставлення до читачів. Він пише: «Ми не з тих, що відступають собі на погибель, а з тих, що вірують, щоб врятувати душу» (Євреїв 10:39, Хом.). Павло не вважав своїх вірних співхристиян нічого не вартими людьми; навпаки, він був надзвичайно високої думки про них. Зверніть увагу також на те, що він ужив займенник «ми». Павло був праведною людиною. Однак не звертався до своїх читачів як до людей нижчого ґатунку, так, немовби він стояв високо над ними на п’єдесталі праведності. (Порівняйте Екклезіяста 7:16). Павло радше поставив себе на одному рівні з ними. Він з цілого серця висловив упевненість у тому, що всі вони (і він сам, і вірні християни, котрі читали його листа) протистоятимуть будь-яким перешкодам, зловісні обриси яких вимальовувались попереду. Він висловив упевненість, що вони мужньо відмовлятимуться відступити на погибель і доведуть, що є з тих, котрі вірують.
4. Які підстави для впевненості у співвіруючих мав Павло?
4 Звідки Павло мав таку впевненість? Чи він був сліпий і не бачив вад єврейських християн? Зовсім ні, він дав їм конкретні поради, щоб допомогти подолати духовні недоліки (Євреїв 3:12; 5:12—14; 6:4—6; 10:26, 27; 12:5). Проте Павло мав принаймні дві вагомі підстави для впевненості у своїх братах. 1) Будучи наслідувачем Єгови, Павло намагався дивитися на Божих людей так, як на них дивиться Єгова. Тож він звертав увагу не стільки на їхні недоліки, скільки на добрі риси та на велику ймовірність того, що в майбутньому вони робитимуть правильні рішення (Псалом 130:3; Ефесян 5:1). 2) Павло мав непохитну віру в силу святого духу. Він знав: жодна перешкода, жодна людська слабкість не можуть завадити Єгові наділити «наднормальною силою» будь-якого християнина, котрий намагається вірно Йому служити (2 Коринтян 4:7, НС; Филип’ян 4:13, Хом.). Отже, Павлова впевненість у братах і сестрах не була недоречною, нереалістичною або сліпооптимістичною. Вона мала вагомі підстави й ґрунтувалася на Святому Письмі.
5. Як ми можемо наслідувати Павлову впевненість у братах і яких результатів можна сподіватися?
5 Звичайно, впевненість, висловлена Павлом, не могла не вплинути на братів. Наскільки ж цінними для зборів у Єрусалимі та Юдеї були його підбадьорливі слова. Такі висловлювання допомогли єврейським християнам постановити в своєму серці бути з тих, що мають віру, і то попри нещадне глузування та гордовиту байдужість з боку юдейських противників. Чи можемо ми допомагати так одне одному сьогодні? Для того щоб бачити в інших людях лише довгий список вад та примх характеру, багато труда не треба (Матвія 7:1—5). Однак ми допоможемо одне одному набагато більше, коли будемо зауважувати й цінувати ту неповторну віру, яку має кожен з нас. Таке підбадьорення є чудовим ґрунтом для подальшого росту віри (Римлян 1:11, 12).
Належне використання Божого Слова
6. З якого джерела цитував Павло, коли писав слова, котрі ми читаємо в Євреїв 10:38?
6 Віру своїх співвіруючих Павло також будував умілим використанням Писань. Наприклад, він написав: «А праведник мій з віри буде жити; коли ж він відступить, моя душа не матиме вподобання у ньому» (Євреїв 10:38, Хом.). У даному вірші Павло цитує пророка Авакумаa. Ці слова, мабуть, були добре знайомі Павловим читачам — єврейським християнам, непогано обізнаним з пророцькими книгами. Коли взяти до уваги Павлову мету,— зміцнити віру християн у Єрусалимі та його околицях (а це було близько 61 року н. е.),— то посилання на часи Авакума можна вважати надзвичайно влучним. Чому?
7. Коли Авакум записав своє пророцтво і які умови існували на той час в Юді?
7 Авакум, очевидно, написав свою книгу незадовго до знищення Єрусалима в 607 році до н. е.— десь понад два десятиріччя перед тією подією. Він побачив у видінні, як халдеї (тобто вавилоняни), «народ лютий та скорий», накидаються на Юду й нищать Єрусалим, а по дорозі поглинають інші країни й народи (Авакума 1:5—11). Але таке лихо було передречене ще за часів Ісаї, понад 100 років перед тим. За днів Авакума на зміну доброму царю Йосії на трон зійшов Єгояким, і в Юді знову почався розквіт беззаконня. Єгояким переслідував і навіть убивав тих, хто говорив іменем Єгови (2 Хронік 36:5; Єремії 22:17; 26:20—24). Отже не дивно, що пророк Авакум із болем вигукнув: ‘Доки, Господи?’ (Авакума 1:2).
8. Чому приклад Авакума виявився корисним для християн у першому столітті та є корисним для нас?
8 Авакум не знав, скільки часу залишилося до знищення Єрусалима. Християни в першому сторіччі також не знали, коли надійде кінець єврейській системі речей. Те саме можна сказати й про нас: ми не знаємо ‘дня й години’, коли Єгова виконає присуд над цим безбожним світом (Матвія 24:36). Тож звернімо увагу на два аспекти відповіді Єгови Авакуму. Спочатку він запевнив пророка, що кінець надійде вчасно. «Не спізниться»,— сказав Бог. Навіть якщо б з людського погляду здавалося, ніби кінець запізнюється (Авакума 2:3). Потім Єгова нагадав Авакуму: «Праведний житиме вірою своєю» (Авакума 2:4). Які чудові, прості істини! Найважливішим є не те, коли надійде кінець, а те, чи ми продовжуємо вести життя, кероване вірою.
9. Як слухняні слуги Єгови продовжували жити завдяки своїй вірності а) у 607 році до н. е.? б) після 66 року н. е.? в) Чому для нас важливо зміцнювати свою віру?
9 Коли 607 року до н. е. Єрусалим був сплюндрований, Єремія, його секретар Барух, Евед-Мелех та вірні й віддані Рехавіти побачили правдивість обітниці Єгови, даної Авакуму. Вони змогли ‘жити’ далі, уникнувши жахливого знищення Єрусалима. Чому? Тому що Єгова винагородив їхню вірність (Єремії 35:1—19; 39:15—18; 43:4—7; 45:1—5). Подібно і єврейські християни першого століття, напевно, добре відгукнулися на Павлову пораду, адже, коли римські війська напали 66 року н. е. на Єрусалим, а тоді без видимих на то причин відступили, ті християни вірно послухались Ісусового остереження і втекли з міста (Луки 21:20, 21). Вони змогли жити далі завдяки своїй вірності. Так само буде і з нами: якщо, коли надійде кінець, ми виявимося вірними, то житимемо далі. Яка ж це вагома підстава для того, щоб уже тепер зміцнювати свою віру!
Живий опис прикладів віри
10. Як Павло описав віру Мойсея і як ми можемо Мойсея в цьому наслідувати?
10 Павло будував віру також тим, що надзвичайно вдало послуговувався прикладами. Читаючи 11-й розділ Послання до Євреїв, зверніть увагу, як живо він змальовує біблійні персонажі. Павло, приміром, говорить про Мойсея: «Він був непохитний, як той, хто Невидимого бачить» (Євреїв 11:27). Іншими словами, Єгова був настільки реальний для Мойсея, що він немовби бачив невидимого Бога. Чи можна те саме сказати про нас? Говорити про стосунки з Єговою дуже легко, а от будувати й зміцнювати їх — то вже інша справа; для цього треба докладати чимало зусиль. Власне над цим нам і треба працювати! Чи Єгова для нас настільки реальний, що ми зважаємо на нього, коли треба зробити якесь рішення, хоч би яким маловажним воно нам здавалося? Така віра допоможе нам залишитися витривалими і перед лицем найважчих випробувань.
11, 12. а) За яких обставин була, очевидно, випробувана віра Еноха? б) Яку підбадьорливу нагороду отримав Енох?
11 Розгляньмо також приклад віри Еноха. Протидію, з котрою він стикався, важко собі навіть уявити. Енох мав проголошувати гостру звістку осуду проти нечестивих людей свого часу (Юди 14, 15). Переслідування, яке загрожувало цьому вірному чоловікові, було, очевидно, настільки жорстоким, настільки брутальним, що Єгова «переселив» його, тобто дозволив йому заснути сном смерті, аби він не потрапив до рук ворогів. Отже, Еноху не довелося побачити сповнення проголошуваного ним пророцтва. Але він отримав дар, котрий в дечому був навіть ліпший (Євреїв 11:5, Дерк.; Буття 5:22—24).
12 Павло пояснює: «Ще до переселення свого [Енох] отримав свідчення, що догодив Богові» (Євреїв 11:5, Дерк.). Що це означає? Перш ніж заснути смертним сном, Енох, мабуть, отримав якесь видіння — можливо, видіння земного Раю, де він незабаром прокинеться. Хоч би як там було, Єгова показав цьому слузі, що той догодив Йому своїм вірним життям. Енох потішив серце Єгови. (Порівняйте Приповістей 27:11). Роздуми про життя Еноха зворушують серце, і ви, напевно, погодитеся з цим. Чи не хочете й ви мати таке ж сповнене віри життя? Тоді розмірковуйте про такі приклади; думайте про цих осіб як про реальних людей. Будьте сповнені рішучості день у день жити вірою. Пам’ятайте також, що ті, хто вірують, не служать Єгові лише з огляду на якусь дату або кінцевий термін, тобто поки Бог не виконає всі свої обітниці. Наше бажання — служити Єгові вічно! А це є найліпша дорога життя як у цій системі речей, так і в майбутній.
Як зміцнити свою віру
13, 14. а) Як Павлові слова з Євреїв 10:24, 25 можуть допомогти зробити наші зібрання радісними подіями? б) Що є найголовнішою метою християнських зібрань?
13 Павло показав єврейським християнам ряд практичних кроків, які можуть допомогти зміцнити віру. Розгляньмо два з них. Ми, мабуть, добре знаємо напучення з Євреїв 10:24, 25, де Павло заохочує нас регулярно зустрічатися на християнських зібраннях. Однак пам’ятайте: Павлові натхнені слова не означають, що під час таких зібрань ми повинні бути лише пасивними спостерігачами. Згідно з Павловим описом, зібрання радше дають нам можливість ліпше познайомитись одні з одними, спонукувати одні одних до ще повнішого служіння Богу, а також підбадьорювати одні одних. Ми приходимо туди, щоб давати, а не просто брати. Завдяки цьому наші зібрання стають радісними подіями (Дії 20:35).
14 Однак найголовніша мета нашого відвідування християнських зібрань — це поклоніння Богу Єгові. Ми поклоняємось Богу, коли разом молимось, співаємо, коли уважно слухаємо програму та приносимо «плід уст», вихваляючи Єгову в коментарях і пунктах програми (Євреїв 13:15). Якщо ми пам’ятатимемо про такі цілі та діятимемо згідно з ними на кожному зібранні, наша віра неодмінно буде постійно будуватись.
15. Чому Павло закликав єврейських християн міцно триматися служіння і чому та сама порада доречна сьогодні?
15 Ще одна поміч у будуванні віри — це проповідницька праця. Павло написав: «Тримаймо непохитне визнання надії, вірний бо Той, Хто обіцяв» (Євреїв 10:23). Інколи ми радимо іншим триматися того, від чого вони готові відмовитись. Сатана, безсумнівно, намагався змусити єврейських християн відмовитись від служіння; такі самі методи він використовує і проти людей Єгови сьогодні. Що ми повинні робити перед лицем такого натиску? Подивімося, що робив сам Павло.
16, 17. а) Завдяки чому Павло відважився продовжити служіння? б) Які слід зробити кроки, якщо нас лякають деякі галузі християнського служіння?
16 У листі до християн із Солуня Павло писав: «Та хоч ми натерпілися перед тим, і дізнали зневаги в Филипах, як знаєте, проте ми відважилися в нашім Бозі звіщати вам Божу Євангелію з великою боротьбою» (1 Солунян 2:2). У якому розумінні Павло та його супутники «дізнали зневаги» у Филипах? На думку певних біблеїстів, ужите Павлом грецьке слово означає образливе, ганебне або обурливе ставлення. Филипські чиновники висікли цих християн різками, кинули у в’язницю та закували в колоди (Дії 16:16—24). І як ця дуже неприємна ситуація вплинула на Павла? Чи жителі Солуня — наступного міста у його місіонерській подорожі — побачили у Павлі людину, котра зі страху відступила від своєї місії? Ні, він ‘відважився’— переборов страх і продовжив сміливо проповідувати.
17 Завдяки чому Павло зміг відважитись? Знайшов якісь внутрішні ресурси? Ні, за словами самого Павла, він відважився «в нашім Бозі». У певному довіднику для перекладачів Біблії говориться, що це твердження можна перекласти як «Бог забрав страх з наших сердець». Отже, якщо ви не вважаєте себе досить сміливим для служіння або якщо деякі галузі служіння вас особливо лякають, чому б не попросити Єгову зробити те саме для вас? Попросіть його забрати у вас із серця страх. Попросіть його допомогти вам відважитись, аби виконувати працю проповідування. Окрім того, зробіть певні практичні кроки. Наприклад, домовтеся попрацювати з тим, хто має досвід у тій галузі свідчення, котра дається вам нелегко. Це може бути служіння в ділових частинах міста, свідчення на вулиці, неформальне проповідування або свідчення по телефону. Можливо, на початку ваш напарник погодиться взяти провід. Якщо так, спостерігайте й учіться. А тоді відважтеся спробувати самі.
18. Яких благословень можна очікувати, коли ми відважуємось виконувати служіння?
18 Подумайте про результати, які може принести ваша відважність. Якщо ви старанно докладатимете зусиль і не дозволите собі знеохотитись, то цілком можливо, що, розповідаючи про правду, матимете в служінні цікаві випадки — випадки, котрих інакше у вас не було б. (Дивіться сторінку 25). Ви відчуватимете задоволення, викликане усвідомленням того, що догодили Єгові, виконуючи нелегке завдання. Ви відчуєте його благословення й поміч у подоланні своїх побоювань. Ваша віра стане ще міцнішою. По суті, ви не зможете будувати віру інших, якщо одночасно не будете будувати власну (Юди 20, 21).
19. Яка дорогоцінна нагорода чекає на «тих, що вірують»?
19 Тож продовжуйте зміцняти свою віру та віру людей навколо вас. Ви зможете це робити, коли будуватимете себе та інших, вміло послуговуючись Божим Словом, вивчаючи приклади мужів віри, описаних у Біблії, і розглядаючи їх як реальних людей. Ви також зможете зміцнити свою віру, готуючись до християнських зібрань, беручи в них участь та міцно тримаючись дорогоцінного привілею публічного служіння. І в міру того як ви все це робитимете, будьте певні: ви справді належатимете до «тих, що вірують». Пам’ятайте також, що на таких людей чекає дорогоцінна нагорода. Адже вони є «з тих, що вірують, щоб врятувати душу»b. Нехай ваша віра й надалі зростає і нехай Бог Єгова врятує вас та дасть вам вічне життя!
[Примітки]
a Павло цитував з Авакума 2:4 в перекладі Септуагінта, де міститься фраза «коли хтось відступить, моя душа не матиме вподобання у ньому». Цього виразу немає в жодному існуючому єврейському рукописі. Дехто припускає, що при перекладі Септуагінти за основу було взято ранні єврейські рукописи, які не дійшли до наших днів. Хоч би як там було, Павло включив ці слова в свою цитату під дією Божого святого духу. А значить, це було зроблено з Божого дозволу.
b Провідний вірш Свідків Єгови на 2000 рік звучатиме так: «Ми не з тих, що відступають... а з тих, що вірують» (Євреїв 10:39, Хом.).
-