Запитання читачів

Що мав на увазі апостол Яків, коли писав: «Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд приймемо»? (Якова 3:1).

Безумовно, Яків не відмовляв християн від того, щоб навчати правди інших людей. Згідно з Матвія 28:19, 20 (Хоменко), Ісус наказав своїм послідовникам ‘робити учнями всі народи, навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав’. Отже, всі християни повинні бути вчителями. Апостол Павло давав поради християнам єврейського походження, тому що вони ще не стали вчителями. Він писав: «Ви бо за віком повинні б бути вчителями, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших початків Божого Слова» (Євреїв 5:12).

Про що ж у такому разі говорив Яків? Він звертався до тих, хто мав особливі привілеї навчати у зборі. У Ефесян 4:11 ми читаємо: «Він [Ісус Христос, Голова збору], отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів». У першому столітті, як і сьогодні, деякі християни мали особливі привілеї навчати у зборах. Наприклад, Керівний орган представляє «вірного і мудрого раба» і має особливу відповідальність наглядати за навчанням всесвітнього збору (Матвія 24:45). Роз’їзні наглядачі та старійшни зборів також мають особливі відповідальності навчати.

Чи Яків говорив про кваліфікованих християнських чоловіків, що їм не треба брати на себе роль вчителів через страх отримати ще більший осуд від Бога? Безумовно, що ні. Становище старійшини є великим привілеєм, як вказано у 1 Тимофія 3:1, де говориться: «Вірне це слово: коли хто єпископства хоче,— доброго діла він прагне». Для того щоб християнина було призначено старійшиною збору, необхідно, аби цей чоловік був «здібний навчати» (1 Тимофія 3:2). Яків не суперечив натхненим словам Павла.

Проте, здається, що в першому столітті н. е. деякі робили самі себе вчителями, хоч вони були некваліфіковані і ніхто їх не призначав на це. Ймовірно, вони вважали, що таким чином займатимуть видатне становище, а їм хотілося слави. (Порівняйте Марка 12:38—40; 1 Тимофія 5:17). Апостол Іван згадував Діотрефа, який «любить бути першим у них, нас [будь-чого від Івана] не приймає» (3 Івана 9). У 1 Тимофія 1:7 говориться про тих, які «забажали бути вчителями Закону,— та не розуміли ні того, що говорять, ні про що запевняють». Слова з Якова 3:1 особливо підходять до тих чоловіків, котрі бажають бути вчителями, але мають неправильні мотиви. Такі чоловіки могли б серйозно шкодити отарі і відповідно отримати більший осуд (Римлян 2:17—21; 14:12).

У Якова 3:1 також міститься добре нагадування тим, хто є кваліфікований і служить вчителем. Оскільки їм багато довірено, то з них багато і вимагатиметься (Луки 12:48). Ісус сказав: «За кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня» (Матвія 12:36). Це особливо стосується тих чоловіків, на чиї слова більше зважають,— призначених старійшин.

Старійшини даватимуть звіт за те, як вони поводяться з вівцями Єгови (Євреїв 13:17). Те, що вони говорять, впливає на життя інших людей. Отже кожному старійшині слід бути уважному, щоб не висувати своїх власних думок або не зневажати овець, як це робили фарисеї. Йому необхідно докладати зусиль, щоб виявляти таку ж саму любов, яку виявляв Ісус. Кожного разу, коли старійшина навчає, й особливо під час розгляду судових справ, йому потрібно добре обдумувати свої слова, не поспішати говорити і не висловлювати виключно свої думки. Якщо пастир покладатиметься у всьому на Єгову, на Його Слово і вказівки, дані через організацію, то він отримає Божі рясні благословення, а не «більший осуд».