Погляд Біблії

Чи справді Біблія не похваляє свободи думки?

ЯЗИКИ полум’я рвуться догори — багаття пожирає цінні книги, вкинені у нього німецькими урядовцями. Сцена з нацистської Німеччини? Так, але вона також може бути сценою з 1199 року, коли римо-католицький архієпископ наказав спалити усі Біблії німецькою мовою.

Власне кажучи, випадки спалення книжок — усесвітній символ придушення свободи думки і слова — відбувалися в багатьох країнах і в різні часи. Часто це провокувалося релігійними провідниками, які боялися впливу свободи думки на простих людей.

Тож не дивно, що дехто нині вважає, ніби Біблія встановлює тісні межі, за які жага знань не може вирватися. Але чи це справді так? Чи Біблія підтримує обмежування свободи думки?

‘Люби Господа, Бога свого, всім своїм розумом’

Біблія нікого не відраджує від використання свого розуму. По суті справи, Ісус заохочував кожного з нас ‘любити Господа, Бога свого, всім своїм розумом’ (Марка 12:30). Його служіння показує, що він щиро цікавився поточними подіями (Луки 13:1—5), біологією (Матвія 6:26, 28; Марка 7:18, 19), рільництвом (Матвія 13:31, 32), людською природою (Матвія 5:28; 6:22—24). Його притчі засвідчують те, що він чітко розумів принципи, викладені у Божому Слові, а також брав до уваги походження та мислення своїх слухачів і ретельно продумував, як би щонайкраще донести їм це Слово.

Павло благав усіх християн виконувати службу Богові «згідно з розумом» (Римлян 12:1, Укр. Катол. Ун-т). Він заохочував солунян «не спішити вагатися розумом» (2 Солунян 2:2, Деркач). Він трохи знався на грецькій та критській поезії (Дії 17:28; Тита 1:12), зброї і військовій тактиці (Ефесян 6:14—17; 2 Коринтян 2:14—16). Він також цікавився місцевими звичаями (Дії 17:22, 23).

Хоча Ісус та Павло мали свободу думки, вони не вважали себе єдиними авторитетами у справі розмежування того, що правильне, а що ні. Замість того щоб відкидати Біблію, віддаючи перевагу власним міркуванням, Ісус неодноразово цитував Святе Письмо. Його негайна й сувора відповідь на Петрову пропозицію піти іншим шляхом, ніж той, який був передбачений для нього Богом — віддати своє життя у жертву, показала, що він і думки про таке не міг припустити (Матвія 16:22, 23). Подібно і Павло сказав коринтянам: «А я, як прийшов до вас, браття, не прийшов вам звіщати про Боже свідоцтво з добірною мовою або мудрістю» (1 Коринтян 2:1). Його міркування, так само як Ісусові, твердо базувалися на Святому Письмі (Дії 17:2).

Біблія заохочує нас використовувати свої розумові здібності повною мірою, але не без обмежень. Проте відповідальність за узгодження свого мислення з мисленням Єгови лягає на кожного християнина зокрема, а не на збір у цілому. Таким чином, коли чимало ефесян привселюдно зреклися спіритизму, яким займалися, і стали християнами, Павло не взявся власноручно палити їхні книжки, але «багато-хто з тих, що займалися чарами, позносили книги свої та й перед усіма попалили» (Дії 19:19). Чому ті християни вважали за необхідне спалити свої власні книжки?

Перший оборонний рубіж

Розгляньмо такий приклад. Для успішної військової оборони часто необхідно декілька рядів захисного валу. Жоден талановитий генерал не буде вважати, що котрийсь з них не важливий і його можна здати без боротьби. У боротьбі християнина проти гріха є також декілька оборонних рубежів.

В Якова 1:14, 15 сказано, що «кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною. Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх». Перший крок до гріха полягає в тому, що людина розвиває неправильне бажання. Отже, першим охоронним рубежем є те, що людина стримується і не розвиває бажання, тобто контролює своє мислення.

Саме з огляду на цей зв’язок між думкою і вчинком Біблія каже нам: «Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі» (Колосян 3:2). Коли християни відкидають думки про неморальність, спіритизм чи відступництво, вони роблять це не тому, що бояться, нібито ці ідеї можуть переважити біблійні істини, а через те, що бажають уникати всього того, що може запровадити їх на гріховний шлях.

«Все наге та відкрите»

Ще однією вагомою підставою контролювати своє мислення є почуття любові та шанування Божої спроможності читати наші думки. Уявіть собі, що у вас є дорогий вам друг або близький родич, який має особливу відразу до бруду і пилу. Чи ви перестанете запрошувати цю людину до себе, не бажаючи завдавати собі зайвого труду? Чи любов не спонукає вас докласти додаткових старань, щоб підтримувати чистоту в домі? Обізнаність Єгови з нашими найпотаємнішими думками показана у Псалмі 44:22: «Він знає таємності серця». Павло сказав, що ми відповідальні за свої думки: «І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його,— Йому дамо звіт!» (Євреїв 4:13; Псалом 10:4; Приповістей 6:16, 18).

Йов теж визнавав той факт, що людина відповідальна перед Богом за свої думки. «Йов... приносив цілопалення... бо Йов казав: «Може згрішили сини мої, і зневажили Бога в серці своєму» (Йова 1:5). І вже саме по собі свідоме обмірковування неправильного вчинку може розглядатися Єговою як гріх. (Порівняйте Вихід 20:17).

Справжня свобода думки

Біблія заохочує кожного християнина поставити собі за мету ‘полонити всяку думку на послух Христу’ (2 Коринтян 10:5, Дерк.). Це досягається не обмеженнями, що накладаються релігійними провідниками, а самоконтролем, любов’ю до Єгови та розумінням його принципів. Коли цю мету осягнено, тоді приходить справжня свобода думки, обмежена лише встановленими Богом нормами і збагачена радістю від знаття того, що ми приємні Богові навіть своїми думками.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 20]

З книги Bildersaal deutscher Geschichte.