Міцно тримаймося нашої дорогоцінної віри!
«До тих, хто прийняв з нами однаково дорогоцінну віру» (2 ПЕТРА 1:1, Дерк.).
1. Яке попередження дав своїм апостолам Ісус, але чим хвастав Петро?
У НІЧ перед своєю смертю, Ісус сказав, що всі апостоли покинуть його. Один з них, Петро, хвастав: «Якби й усі спокусились про Тебе,— я не спокушуся ніколи» (Матвія 26:33). Але Ісус знав, що це не так. Ось чому він тут же сказав Петрові: «Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!» (Луки 22:32).
2. Які вчинки Петра, незважаючи на його крайню самовпевненість, видали те, що його віра була слаба?
2 Петро, який став украй самовпевненим щодо своєї віри, тієї ж ночі зрікся Ісуса. Він три рази відмовився від того, що знає Христа! (Матвія 26:69—75). Коли він ‘повернувся’, слова його Пана «зміцни браттю свою», напевно, голосно й чітко звучали в його вухах. Ця вказівка глибоко вплинула на подальше життя Петра, як це можна побачити з двох написаних ним біблійних послань.
Чому Петро написав послання
3. Чому Петро написав своє перше послання?
3 Десь через 30 років після Ісусової смерті Петро написав своє перше послання до братів з Понта, Галатії, Каппадокії, Азії та Віфінії — територій, з яких складається сьогоднішня Північна й Західна Туреччина (1 Петра 1:1). Безсумнівно, серед тих, до кого писав Петро, були й євреї, які стали християнами в П’ятидесятницю 33 року н. е. (Дії 2:1, 7—9). Там було й багато язичників, які зносили вогненні випробовування від рук противників (1 Петра 1:6, 7; 2:12, 19, 20; 3:13—17; 4:12—14). Тому Петро написав до цих братів, щоб їх підбадьорити. Він намагався допомогти їм досягнути ‘їхньої мети — спасіння [їхніх] душ’. Таким чином, у своїй прощальній вказівці він заохотив їх: «Противтесь йому [Дияволу], тверді в вірі» (1 Петра 1:9; 5:8—10).
4. Чому Петро написав своє друге послання?
4 Пізніше Петро написав другого листа, або послання, до цих християн (2 Петра 3:1). Чому? Тому що їм загрожувала ще більша небезпека. Неморальні особи намагалися поширити свою розбещеність серед віруючих і звести декотрих на манівці! (2 Петра 2:1—3). Крім того, Петро перестерігав перед глузіями. У своєму першому посланні він написав, що «кінець... всьому наблизився», і тепер декотрі, мабуть, насміхалися з цього (1 Петра 4:7; 2 Петра 3:3, 4). Дослідімо друге послання Петра й подивімося, як воно утвердило братів, і допомогло їм бути непохитними у вірі. В цій статті ми розглянемо 1-й розділ 2 Петра.
Мета першого розділу
5. Як Петро підготовляє своїх читачів до обговорення проблем?
5 Петро не згадує відразу про серйозні проблеми. Радше він підготовляє ґрунт для обговорення цих проблем, поглиблюючи вдячність своїх читачів за те, що́ вони отримали, коли стали християнами. Він нагадує їм про Божі чудові обітниці й надійність біблійних пророцтв. Він робить це, розповідаючи про преображення, своє видіння Христа в царській владі (Матвія 17:1—8; 2 Петра 1:3, 4, 11, 16—21).
6, 7. а) Чого ми можемо навчитися зі вступу Петрового послання? б) Що ми можемо інколи визнавати про себе, коли даємо пораду?
6 Чи ми можемо чогось навчитися з Петрового вступу? Чи ж порада не буде прийнятнішою, якщо спочатку обговорити зі слухачами деякі складові величної надії на Царство, котру всі ми глибоко цінуємо? А чому б не звернутися до особистих життєвих ситуацій? Очевидно, після Ісусової смерті Петро часто розповідав про своє видіння Христа в царській славі (Матвія 17:9).
7 Також пам’ятаймо, з усього видно, що, коли Петро писав своє друге послання, вже були поширені Євангеліє Матвія і послання апостола Павла до галатів. Тому сучасники Петра уже знали і про його людські слабкості, і про вірність (Матвія 16:21—23; Галатів 2:11—14). Однак це не позбавило його свободи мови. Говорячи по суті, це могло зробити його послання ще привабливішим для тих, хто усвідомлював свої слабкості. Хіба ж не доречно, допомагаючи людині розв’язувати проблеми, визнавати, що ми також допускаємося помилок? (Римлян 3:23; Галатів 6:1).
Підбадьорливе привітання
8. В якому значенні Петро, мабуть, вживав слово «віра»?
8 Тепер розгляньмо Петрове привітання. Він одразу торкається питання віри, звертаючись до своїх читачів як до «тих, хто прийняв з нами однаково дорогоцінну віру» (2 Петра 1:1, Дерк.). Тут слово «віра», очевидно, означає «тверде переконання» і стосується ряду християнських вірувань або вчень, які у Святому Письмі інколи називаються «правдою» (Галатів 5:7; 2 Петра 2:2, Хом.; 2 Івана 1). Слово «віра» часто використовується в цьому значенні, а не в основному, в значенні довір’я чи упевненості стосовно людини або речі (Дії 6:7; 2 Коринтян 13:5; Галатів 6:10, Хом.; Ефесян 4:5; Юди 3).
9. Чому Петрове привітання особливо зігріло серце язичникам?
9 Петрове привітання, напевно, особливо зігріло серце читачам язичницького походження. Адже євреї не мали ніяких стосунків з язичниками, навіть ставилися до них з презирством, і тому упередження до язичників було відчутним серед євреїв, які стали християнами (Луки 10:29—37; Івана 4:9; Дії 10:28). Але Петро, з народження єврей і апостол Ісуса Христа, сказав, що його читачі — євреї та язичники — поділяють з ним ту саму віру й мають однаковий привілей.
10. Чого ми можемо навчитися з Петрового привітання?
10 Подумайте, як багато корисного ми можемо взяти сьогодні з Петрового привітання. Бог є безсторонній — він не виявляє більшої прихильності до якоїсь одної раси або національності (Дії 10:34, 35; 11:1, 17; 15:3—9). Як навчав сам Ісус, усі християни є братами й жоден з нас не повинен вважати себе вищим. Крім того, Петрове привітання наголошує на тому, що ми — справжнє усесвітнє братство, котре має «однаково дорогоцінну віру», таку, як Петро та його співапостоли (Матвія 23:8; 1 Петра 5:9).
Знання й Божі обіцянки
11. На яких важливих речах наголошує Петро після свого привітання?
11 Після привітання, Петро пише: «Благодать вам та мир нехай примножиться». Як нам може примножитися благодать і мир? «В пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого»,— відповідає Петро. Далі він говорить: «Усе, що потрібне для життя та побожности, подала нам Його Божа сила». Але як ми можемо отримати ці важливі речі? «Пізнанням [«через точне знання», НС] Того, Хто покликав нас славою та чеснотою». Отже, Петро двічі наголошує на тому, що необхідно мати точне знання про Бога та його Сина (2 Петра 1:2, 3; Івана 17:3).
12. а) Чому Петро наголошує на тому, що потрібно мати точне знання? б) Що ми спочатку повинні зробити, аби скористатися з Божих обітниць?
12 «Учителі неправдиві», перед якими Петро застерігає в 2-му розділі, послуговуються «словами облесними», щоб вводити християн в оману. Таким способом ці вчителі намагаються спокусити християн повернутися назад до неморальності, від якої ті визволилися. Наслідки для тих, хто врятувався через «пізнання Господа й Спасителя Ісуса Христа» і хто пізніше піддався такому обману, були катастрофічні (2 Петра 2:1—3, 20). Очевидно, бажаючи пізніше повернутися до цієї проблеми, Петро вже на початку свого послання наголошує на ролі точного знання у збереженні чистого становища перед Богом. Петро зауважує, що Бог ‘дарував нам цінні й превеликі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої природи’. Але, за словами Петра, щоб скористатися з цих обітниць, які є невід’ємною частиною нашої віри, ми насамперед повинні ‘уникати зіпсуття, яке через похоть розповсюдилось у світі’ (2 Петра 1:4, УКУ).
13. Чого міцно тримаються помазані християни та «інші вівці»?
13 Як ви ставитесь до Божих обітниць? Чи так само, як до них ставиться останок помазаних християн? У 1991 році Фредерік Франц, тодішній президент Товариства Вартової башти, який провів понад 75 років у повночасному служінні, чітко висловився про почуття тих, хто сподівається царювати з Христом: «Ми трималися до цього часу й триматимемося далі, аж Бог зрештою доведе, що він вірний своїм «цінним і превеликим обітницям». Брат Франц був упевнений у Божій обітниці небесного воскресіння, і він міцно тримався віри аж до смерті у віці 99 років (1 Коринтян 15:42—44; Филип’ян 3:13, 14; 2 Тимофія 2:10—12). Так само мільйони осіб сьогодні міцно тримаються віри, зосереджуючи увагу на Божій обітниці земного раю, де люди будуть жити вічно в щасті. Чи ви є серед цих осіб? (Луки 23:43; 2 Петра 3:13; Об’явлення 21:3, 4).
Відгук на Божі обітниці
14. Чому Петро навів чесноту як першу рису, що нею потрібно поповнювати віру?
14 Чи ми вдячні Богові за його обітниці? Якщо так, розмірковує Петро, це потрібно виявляти. «Тому саме» (оскільки Бог дав нам дуже дорогоцінні обітниці) ми повинні докладати всіх зусиль, щоб відповідно діяти (2 Петра 1:5, Хом.). Ми не можемо задовольнятися лише віруванням або ознайомленням з біблійною правдою. Цього недостатньо! Можливо, за днів Петра декотрі в зборах багато говорили про віру, але втягувалися в аморальність. Вони мали бути чеснотливими, і тому Петро переконував їх: «Поповнюйте вашу віру чеснотою» (2 Петра 1:5, НС; Якова 2:14—17).
15. а) Чому пізнання наводиться після чесноти як риса, що нею слід поповнювати нашу віру? б) Які інші риси дадуть нам можливість міцно триматися віри?
15 Після згадки про чесноту Петро наводить ще шість рис, якими потрібно поповнювати нашу віру. Кожна з них є необхідною, щоб непохитно ‘стояти у вірі’ (1 Коринтян 16:13). Оскільки відступники ‘перекручували Писання’ і поширювали ‘оманливі’ вчення, Петро далі говорить про важливість знання: ‘Чесноту [поповнюйте] пізнанням’. Він продовжує: ‘До пізнання [додайте] стримання, а до стримання — терпеливість, а до терпеливості — благочестя, а до благочестя — братерство, а до братерства — любов» (2 Петра 1:5—7; 2:12, 13; 3:16).
16. Що буде, коли згаданими Петром рисами поповнювати віру, і що станеться, коли цього не робити?
16 Що буде, коли тими сімома рисами поповнюватимемо свою віру? «Коли це в вас є та примножується,— відповідає Петро,— то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для [«точного», НС] пізнання Господа нашого Ісуса Христа» (2 Петра 1:8). З другого боку, Петро говорить: «А хто цього не має, той сліпий, короткозорий, він забув про очищення з своїх давних гріхів» (2 Петра 1:9). Зауважте, що Петро переходить від «вас» і «нашого» до «той» і «він». Хоча декотрі, на превеликий жаль, є сліпі, забутливі й нечисті, Петро, керуючись доброзичливістю, не натякає на те, що читач є одним з них (2 Петра 2:2).
Зміцнює своїх братів
17. Що могло спонукати Петра до лагідного заохочення «робити так»?
17 Мабуть, усвідомлюючи те, що нових звести особливо легко, Петро лагідно заохочує їх: «Браття, тим більше дбайте чинити міцним своє покликання та вибрання, бо, роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь» (2 Петра 1:10; 2:18). Помазані християни, які поповнюють свою віру цими сімома рисами, отримають величну нагороду, як говорить Петро: «Щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа» (2 Петра 1:11). «Інші вівці» отримають вічну спадщину в земних володіннях Божого Царства (Івана 10:16; Матвія 25:33, 34).
18. Чому Петро намагається ‘повсякчас пригадувати’ певні речі своїм братам?
18 Петро від усього серця хоче, щоб його брати отримали таку величну нагороду. «Ось чому,— він пише,— я повсякчас дбатиму, щоб пригадувати вам ці речі, хоч ви їх знаєте й утверджені в теперішній правді» (2 Петра 1:12, Хом.). Петро використовує грецьке слово сте·рı́зо, що перекладається тут словом «утверджені», а в колишній Ісусовій вказівці Петрові — «зміцни браттю свою» — словом ‘зміцнювати’ (Луки 22:32). Використання цього слова може натякати на те, що Петро пам’ятає цю яскраву вказівку свого Пана. Тепер Петро говорить: «Вважаю я за справедливе, доки я в цій оселі [людському тілі], спонукувати вас нагадуванням, знаючи, що я незабаром повинен покинути оселю свою» (2 Петра 1:13, 14).
19. Якої допомоги ми потребуємо сьогодні?
19 Хоча Петро привітно говорить, що його читачі «утверджені в... правді», він розуміє, що їхня віра може розбитися (1 Тимофія 1:19). Оскільки Петро знає, що незабаром помре, він зміцняє своїх братів, кажучи про те, що́ вони можуть запам’ятати, аби залишатися духовно міцними (2 Петра 1:15; 3:12, 13). Так само й ми потребуємо сьогодні постійних нагадувань, щоб залишатися твердими у вірі. Незалежно від того, хто ми або скільки часу в правді, нам не можна занедбувати регулярного читання Біблії, особистого вивчення і зборових зібрань. Декотрі намагаються виправдувати свою відсутність на зібраннях тим, що дуже втомлені, що там постійно говорять те саме, або низьким рівнем проведення зібрань. Однак Петро знав, як швидко можна втратити віру, якщо стати самовпевненим (Марка 14:66—72; 1 Коринтян 10:12; Євреїв 10:25).
Тверда основа для нашої віри
20, 21. Як преображення зміцнило віру Петра й читачів його послань, включаючи нас?
20 Чи наша віра ґрунтується на хитросплетених міфах? Ні, бо Петро переконливо відповідає: «Ми сповістили вам силу та прихід Господа нашого Ісуса Христа, не йдучи за хитро видуманими байками, але бувши самовидцями Його величі». Петро, Яків та Іван були з Ісусом, коли у видінні побачили його в царській владі. Петро пояснює: «Він честь та славу прийняв від Бога Отця, як до Нього прийшов від величної слави голос такий: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!» І цей голос, що з неба зійшов, ми чули, як із Ним були на святій горі» (2 Петра 1:16—18).
21 Коли Петро, Яків та Іван бачили видіння, Царство напевно стало для них реальним! «Отже,— зауважує Петро,— ми маємо ще певніше пророче слово, і ви добре робите, звертаючи на нього увагу». Так, читачі Петрового послання, включаючи нас, мають усі причини звертати увагу на пророцтва про Боже Царство. В який спосіб ми повинні звертати увагу? Петро відповідає: «Як на світильник, котрий світить у темному місці,— аж поки не засвітає день і не зійде ранкова зоря,— у ваших серцях» (2 Петра 1:19, НС; Даниїла 7:13, 14; Ісаї 9:5, 6).
22. а) До чого повинні бути пильними наші серця? б) Як нам слід звертати увагу на пророче слово?
22 Якби наші серця не були освітлені пророчим словом, вони були б темними. Оскільки християни звертають на нього увагу, їхні серця пильні до світанку дня, коли «ранкова зоря», Ісус Христос, сходить у царській славі (Об’явлення 22:16). Як ми можемо звертати увагу на пророче слово сьогодні? Вивчаючи Біблію, готуючись до зібрань, беручи в них участь і ‘міркуючи про це й будучи усі у цьому’ (1 Тимофія 4:15, Хом.). Аби пророче слово було світильником, котрий сяє у «темному місці» (в наших серцях), ми повинні давати йому глибоко впливати на наші бажання, почуття, спонуки й цілі. Нам потрібно бути дослідниками Біблії, бо Петро закінчує 1-й розділ словами: «Жодне пророцтво в Писанні від власного вияснення не залежить. Бо пророцтва ніколи не було з волі людської, а звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим» (2 Петра 1:20, 21).
23. До чого підготовляє читачів перший розділ 2 Петра?
23 У початковому розділі другого послання Петро дав нам сильну спонуку міцно триматися своєї дорогоцінної віри. Тепер ми готові розглянути подальші важливі питання. У наступній статті обговорюватиметься 2-й розділ 2-го послання Петра, де цей апостол розглядає нелегке питання аморальних впливів, які просочились у збори.
Чи ви пам’ятаєте?
◻ Чому Петро наголошує на тому, що необхідно мати точне знання?
◻ З якої можливої причини чеснота наводиться як перша риса, що нею потрібно поповнювати віру?
◻ Чому Петро старається повсякчас пригадувати певні речі своїм братам?
◻ Яку тверду основу Петро дає нашій вірі?
[Ілюстрація на сторінці 9]
Петрові недоліки не змусили його зректися своєї віри.