Ближче знайомство з декотрими міфами про смерть

УПРОДОВЖ історії люди проймалися збентеженням і страхом перед похмурою перспективою померти. Більш того, страх перед смертю посилювався поєднанням фальшивих релігійних уявлень, загальнопоширених звичаїв та закоренілих особистих понять. Проблема страху перед смертю полягає в тому, що він може паралізувати здатність людини тішитися життям та може сіяти сумніви, чи воно взагалі має зміст.

Головні релігії несуть особливу відповідальність за поширення багатьох міфів, пов’язаних зі смертю. Переглядаючи декотрі з них у світлі біблійної правди, подивіться, чи можна внести ясність у ваше особисте уявлення про смерть.

Міф 1. Смерть — це природний кінець життя.

«Смерть... є невід’ємною частиною нашого життя»,— говориться в книжці «Смерть — кінцева стадія розвитку» (англ.). Такі коментарі відображають погляд, що смерть — це звичайний, природний кінець усіх живих істот. У свою чергу такий погляд породив філософію нігілізму та покоління пристосованців.

Але чи смерть справді є природним кінцем життя? Не всі дослідники так думають. Приміром, біолог Кальвін Гарлей, який досліджує причини старіння людей, сказав в інтерв’ю, що не вірить, ніби люди «запрограмовані помирати». Імунолог Вільям Кларк зазначив: «Смерть не є нероздільно переплетена з поняттям життя». А Сеймур Бензер з Каліфорнійського технологічного інституту розмірковує, що «про старіння доречніше говорити не як про хід годинника, а як про хід подій, котрі ми сподіваємося змінити».

Досліджуючи людський організм, учені вкрай збентежені. Вони доходять висновку, що нас наділено потенціалом, який набагато перевершує потреби для 70—80 років життя. Наприклад, учені з’ясували, що мозок людини має неосяжний об’єм пам’яті. За підрахунками одного вченого, наш мозок може зберігати інформацію, що «заповнила б близько двадцяти мільйонів томів — стільки, скільки їх налічується у найбільших бібліотеках світу». На думку деяких неврологів, у середньому за життя людина використовує лише 1/100 частку 1 процента (або 0,0001) свого розумового потенціалу. Ви, можливо, запитаєте: «Чому ж ми тоді наділені мозком з таким великим потенціалом, якщо використовуємо протягом свого життя зовсім незначну його частину?»

Подивіться також, з яким розпачем люди реагують на смерть! Для більшості втрата дружини, чоловіка або дитини може бути найболіснішою подією в житті. Упродовж довгого часу після смерті дорогої людини її близькі перебувають у стані емоційного розпачу. Навіть тим, хто твердить, нібито смерть є природним явищем, важко погодитися з думкою, що їхня смерть означатиме кінець усьому. У виданні «Брітіш медікал джорнел» говориться про «загальноприйнятий висновок експертів, що всі хочуть жити якомога довше».

Беручи до уваги загальну реакцію людини на смерть, її дивовижні можливості запам’ятовувати та здобувати знання, а також внутрішній потяг до вічності, чи ж не стає очевидним, що вона була створена жити? Бог створив людей не для того, щоб вони зрештою померли, а щоб вони мали перспективу жити нескінченно. Послухаймо, що Бог сказав про свій намір стосовно першої пари людей: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі» (Буття 1:28). Яка ж чудова й далекосяжна перспектива!

Міф 2. Бог забирає людей до себе.

Двадцятисемирічна жінка, яка помирала, залишаючи трьох дітей, сказала католицькій монашці: «Не приходьте й не говоріть мені, що це Божа воля... Я і чути цього не хочу». Але саме цього навчають про смерть багато релігій — що Бог забирає людей до себе.

Чи Творець насправді такий жорстокий, аби безсердечно заподіювати нам смерть, знаючи, що це призводить до тяжких душевних мук? Ні, Бог, про якого розповідається в Біблії, не такий. Згідно з 1 Івана 4:8, «Бог є любов». Візьміть до уваги: тут не говориться, що Бог має любов або що Бог люблячий, натомість — Бог є любов. Божа любов настільки палка, чиста й досконала і так нерозривно пов’язана з його особистістю та діями, що його слушно можна назвати самим уособленням любові. Він не той Бог, який забирає людей до себе через смерть.

Фальшива релігія заплутала багатьох людей стосовно місцеперебування та стану померлих. Небо, пекло, чистилище, лімб — ці та інші приречення охоплюють широкий спектр ідей: від незбагненних до вкрай жахливих. Проте Біблія говорить, що мертві перебувають у несвідомому стані, який можна прирівняти до сну (Екклезіяста 9:5, 10; Івана 11:11—14). Отже, нам не треба непокоїтися, що́ станеться з нами після смерті, так само як ми не хвилюємося за когось, хто міцно спить. Ісус розповів про час, коли «всі, хто в [«пам’ятних», НС] гробах... повиходять», щоб жити на райській землі (Івана 5:28, 29; Луки 23:43).

Міф 3. Бог забирає немовлят, щоб вони стали ангелами.

Елізабет Кюблер-Росс, яка проводила дослідження серед невиліковно хворих, згадала про ще один загальний погляд релігійних людей. Описуючи реальний нещасний випадок, вона сказала, що це «безглуздо говорити дитині, яка втратила свого братика, що Бог настільки любив маленького Джонні, що аж забрав його на небо». Такі слова представляють Бога в поганому світлі й не відображають його справжньої особистості та способу дій. Д-р Кюблер-Росс веде далі: «Коли ця дівчинка виросла, вона ніколи не позбулася гніву на Бога — гніву, який через три десятиліття перейшов у психотичну депресію, коли в неї самої помер маленький син».

Навіщо Богові відбирати дитину в батьків, аби мати ще одного ангела, начебто Йому дитина потрібна більше, ніж їм? Якби Бог забирав дітей, чи ж не був би він немилосердним, егоїстичним Творцем? На противагу цьому Біблія говорить: «Від Бога любов» (1 Івана 4:7). Чи Бог любові заподіяв би смерть, з якою не погодиться жодна людина, котра має хоч трохи сумління?

Але чому помирають діти? Біблія частково відповідає на це запитання словами з Екклезіяста 9:11 (Москаленко): «Час і випадок панують над усіма». У Псалмі 51:7 говориться, що всі ми недосконалі, грішні від часу свого зачаття, тому кожна людина може померти через багато різних причин. Інколи смерть вражає ще до приходу на світ, наслідком чого є народження мертвого плода. В інших випадках діти гинуть за трагічних обставин або в нещасних випадках. Проте Бог не відповідальний за такі інциденти.

Міф 4. Декотрі люди зазнають мук після смерті.

Чимало релігій навчають, що погані підуть у вогняне пекло та будуть вічно мучитись. Чи таке вчення логічне і чи має воно біблійні підстави? Людське життя триває всього-на-всього 70—80 років. Навіть якщо хтось ціле своє життя чинив страшне зло, чи були б вічні муки справедливим покаранням для нього? Ні. Мучити людину вічно за гріхи, які вона вчиняла протягом короткого життя, було б надто несправедливим.

Тільки Бог може виявити те, що́ стається з людиною після смерті, і він робить це через своє написане Слово — Біблію. А Біблія ось що говорить: «Як оці [тварини] помирають, так само вмирають і ті [люди], і для всіх один подих... Все до місця одного йде: все постало із пороху, і вернеться все знов до пороху» (Екклезіяста 3:19, 20). Тут не згадується про вогняне пекло. Коли люди помирають, вони повертаються до пороху — до неіснування.

Щоб відчувати страждання, особа повинна бути у стані свідомості. Чи померлі мають свідомість? І знову Біблія дає відповідь: «Знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають, і заплати немає вже їм,— бо забута і пам’ять про них» (Екклезіяста 9:5). Мертві, які «нічого не знають», ніде не можуть відчувати жодних мук.

Міф 5. Смерть — це остаточний кінець нашого існування.

Коли ми помираємо, то перестаємо існувати, але це не означає, що все безповоротно закінчується. Вірний чоловік Йов знав, що після смерті він піде в могилу, в шеол. Проте послухаймо його молитву до Бога: «О, якби ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені,— та й про мене згадав! Як помре чоловік, то чи він оживе? ...Кликав би Ти,— то я відповів би Тобі» (Йова 14:13—15).

Йов вірив, що, коли він буде вірний до смерті, Бог пам’ятатиме про нього та з часом його воскресить. У це вірили всі Божі слуги давнини. Сам Ісус підтвердив цю надію і показав, що через нього Бог воскрешатиме померлих. Таке запевнення ми знаходимо в Христових словах: «Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в [«пам’ятних», НС] гробах,— Його [Ісусів] голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду» (Івана 5:28, 29).

Уже не за горами той час, коли Бог усуне все зло та встановить новий світ під небесним правлінням (Псалом 37:10, 11; Даниїла 2:44; Об’явлення 16:14, 16). Результатом цього стане Рай по всій землі, заселеній людьми, які служать Богу. У Біблії читаємо: «Почув я гучний голос із престолу, який кликав: «Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними», «і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре», і не буде вже смерти — ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» (Об’явлення 21:3, 4).

Визволяє від страху

Знання про надію на воскресіння, поєднане зі знанням про Джерело цього дару, може принести вам заспокоєння. Ісус пообіцяв: «Пізнаєте правду,— а правда вас вільними зробить!» (Івана 8:32). Сюди входить звільнення від страху перед смертю. Тільки Єгова може насправді відвернути процес старіння й смерть, і він у стані дати нам вічне життя. Чи можна покладатися на Божі обітниці? Так, бо Боже Слово завжди сповняється (Ісаї 55:11). Ми заохочуємо вас більше дізнатися про Божі наміри для людства. У цьому вам з радістю допоможуть Свідки Єгови.

[Вставка на сторінці 6]

Проблема страху перед смертю полягає в тому, що цей страх може паралізувати здатність людини тішитися життям.

[Таблиця на сторінці 7]

● Смерть — це природний кінець життя Буття 1:28; 2:17; Римлян 5:12

● Бог забирає людей до себе Йова 34:15; Псалом 37:11, 29; 115:16

[Ілюстрація на сторінці 8]

Знання правди про смерть визволяє нас від страху.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 5]

Barrators​—Giampolo/The Doré Illustrations For Dante’s Divine Comedy/Dover Publications Inc.