Біблійна книга 59. Якова

Письменник: Яків

Місце написання: Єрусалим

Написання закінчено: до 62 року н. е.

«ВІН зійшов з розуму». Так думали про Ісуса його родичі. У час земного служіння Ісуса «його... брати не вірили в нього», тож Яків, так само як і Йосип, Симон та Юда, не згадувався в числі Ісусових ранніх учнів (Марка 3:21; Ів. 7:5; Матв. 13:55). Чому ж можна зробити висновок, що саме Яків, Ісусів брат по матері, написав біблійну книгу, яка носить його ім’я?

² Біблія каже, що воскреслий Ісус з’явився Якову, і це, безсумнівно, повністю переконало його, що Ісус був Месією (1 Кор. 15:7). У Дії 1:12—14 говориться, що ще до П’ятдесятниці Марія та Ісусові брати зібралися з апостолами на молитву в горішній кімнаті в Єрусалимі. А чи не написав цей лист один з апостолів, на ім’я Яків? Ні, оскільки на початку листа письменник представляється не як апостол, а як ‘раб Господа Ісуса Христа’. Крім того, Юда у вступних словах свого листа, подібних до вступних слів Якова, також згадується як «раб Ісуса Христа, брат же Якова» (Як. 1:1; Юди 1). Отож можна з певністю зробити висновок, що Яків та Юда, рідні брати Ісуса по матері, написали біблійні книги, які носять їхні імена.

³ Яків мав відповідний досвід, щоб написати лист з порадами для християнського збору. Його дуже поважали як наглядача в єрусалимському зборі. Павло говорить про «Якова, Господнього брата» як про один із «стовпів» у зборі разом з Кифою та Іваном (Гал. 1:19; 2:9). Про відповідальне становище Якова свідчить те, що Петро після звільнення з в’язниці попросив відразу повідомити про це «Якову і братам». І хіба не Яків виступив від імені «апостолів і старійшин», коли Павло і Варнава прибули до Єрусалима, щоб з’ясувати питання про обрı́зання? Між іншим, і те рішення, і лист Якова починається таким самим вітанням — і це також показує, що вони належали одному автору (Дії 12:17; 15:13, 22, 23; Як. 1:1).

⁴ Історик Йосиф Флавій повідомляє, що за каменування Якова був відповідальний первосвященик Анан (Ананій), саддукей. Це відбулося близько 62 року н. е. після смерті римського намісника Феста, перед тим як намісником став його наступник Альбінa. Але коли Яків написав свій лист? Він писав його з Єрусалима до «дванадцятьох племен, розпорошених по світі» (Як. 1:1). Тож мав пройти час, поки християнство поширилось після вилиття святого духу в 33 році н. е. і поки склались тривожні обставини, згадані у листі. Крім того, з листа видно, що християни вже не були малими групами, натомість існували організовані збори зі зрілими «старійшинами», які могли молитись і піклуватись про слабих. Також минуло достатньо часу, поки до певної міри у збір прокралися самозадоволення і формалізм (2:1—4; 4:1—3; 5:14; 1:26, 27). Отже, найімовірніше, Яків написав свого листа пізніше, можливо, незадовго до 62 року н. е.,— це в тому випадку, якщо є точним повідомлення Йосифа Флавія про події, пов’язані зі смертю Феста, і якщо не помиляються джерела, згідно з якими Фест помер близько 62 року н. е.

⁵ Достовірність листа Якова підтверджується тим, що він міститься у Ватиканському манускрипті 1209, а також Сінайському та Александрійському манускриптах. Його включено принаймні у десять стародавніх списків Християнських Грецьких Писань до часів Карфагенського собору 397 року н. е.b Цей лист часто цитували ранні церковні письменники. Також чітко видно узгодженість листа Якова з рештою натхнених Писань.

⁶ Чому Яків написав цей лист? Уважний розгляд листа показує, що ситуація у зборі спричиняла труднощі серед братів. Християнські норми занижувались, а то й зовсім ігнорувались, тож деякі стали духовними перелюбниками через дружбу зі світом. Намагаючись дошукатися якихось суперечностей, дехто стверджував, що лист Якова, в якому заохочується виявляти віру вчинками, повністю заперечує слова Павла, який писав про спасіння завдяки вірі, а не завдяки ділам. Однак контекст показує, що Яків говорить про віру, підтверджену вчинками, а не просто словами, в той час як Павло явно має на увазі діла Закону. По суті, Яків доповнює аргументи Павла, розвиваючи думку про те, як виявляється віра. Поради Якова дуже практичні у розв’язанні повсякденних проблем, з якими стикаються християни.

⁷ Пояснення Якова стосовно віри, терпіння і витривалості чудово проілюстровані прикладами зі щоденного життя, в яких згадуються зокрема тварини, кораблі, рільники і рослинність. Яків наслідує Ісусові успішні методи навчання, і це робить його поради надзвичайно переконливими. У цьому листі вражає те, з якою глибокою проникливістю Яків описує спонуки людей.

ЧОМУ КОРИСНА

⁸ Хоча Яків згадує ім’я Ісуса лише два рази (1:1; 2:1), він часто звертає увагу на практичне застосування вчень Пана — це можна побачити, уважно порівнявши лист Якова і Нагірну проповідь. У той же час ім’я Єгови згадано 13 разів («Переклад нового світу») і наголошено на обіцянках Єгови, які стануть нагородою для вірних християн (4:10; 5:11). Яків неодноразово звертається за прикладом до Єврейських Писань і цитує з них відповідні уривки, для того щоб побудувати на тому свої практичні поради. Вказуючи, звідки походять ці поради, Яків вживає такі вислови: «з Писання», «сповнилися такі слова з Писання» і «Писання... каже»; також він показує, як застосувати ці вірші до християнського життя (2:8, 23; 4:5). Даючи чіткі настанови і зміцнюючи віру в Боже Слово як одне гармонійне ціле, Яків відповідно посилається на вчинки Авраама, які супроводжували його віру; на віру Рахав, яку вона виявила вчинками; на витривалість вірного Йова і на впевненість Іллі у силі молитви (Як. 2:21—25; 5:11, 17, 18; Бут. 22:9—12; Іс. Нав. 2:1—21; Йова 1:20—22; 42:10; 1 Цар. 17:1; 18:41—45).

⁹ Безцінними є поради Якова, щоб бути виконавцями слова, а не лише слухачами; доводити віру праведними вчинками; залишатись радісними, витривало зносячи різні випробування; безупинно просити у Бога мудрості; завжди наближатись до нього в молитві і виконувати царський закон: «Люби свого ближнього, як самого себе» (Як. 1:22; 2:24; 1:2, 5; 4:8; 5:13—18; 2:8). Яків рішуче попереджає про те, наскільки небезпечно навчати хибних поглядів, використовувати свій язик на зло, поділяти у зборі людей на групи за їхнім становищем, прагнути тілесної насолоди і покладатись на тлінні багатства (3:1, 8; 2:4; 4:3; 5:1, 5). Він прямо говорить, що дружба зі світом — це духовний перелюб і ворожнеча з Богом; також він пояснює, у чому на ділі полягає спосіб поклоніння, чистий в очах Бога: «щоб піклуватися сиротами і вдовами, коли вони зносять лихо, а також зберігати себе незаплямованими світом» (4:4; 1:27). Саме таких практичних та зрозумілих порад і можна було сподіватися від цього ‘стовпа’ раннього християнського збору (Гал. 2:9). Ці сердечні настанови і далі служать дороговказом для християн у наші неспокійні часи, бо відображають «мудрість, що згори», яка дає «плід праведності» (3:17, 18).

¹⁰ Яків палко бажав допомогти братам досягти їхньої мети — життя у Божому Царстві. Тож він закликає їх: «Ви теж терпіть, зміцняйте свої серця, бо присутність Господа наблизилась». Щасливі вони, якщо стійко зносять випробування, бо Боже схвалення означає, що вони отримають «вінок життя, який Єгова обіцяв тим, хто не перестає любити його» (5:8; 1:12). Таким чином, Божа обіцянка щодо вінка життя — чи то безсмертного життя в небі, чи вічного життя на землі — представлена як вагома підстава для того, щоб витривало здійснювати вчинки, до яких спонукує віра. Безперечно, цей чудовий лист заохочуватиме всіх намагатись досягти мети, вічного життя — чи то в небі, чи в обіцяному Єговою новому світі, яким правитиме Царський Нащадок, наш Господь Ісус Христос (2:5).

[Примітки]