Людське страждання. Чому Бог допускає його?

НА ЗОРІ своєї історії люди взагалі не знали сліз горя чи болю. Людське страждання тоді не існувало. Люди були спочатку досконалими. «Побачив Бог усе, що вчинив. І ото,— вельми добре воно» (Буття 1:31).

Але дехто може заперечити: «Історія про Адама і Єву в Едемському саду — це тільки алегорія». На жаль, так вважають навіть багато священиків загальновизнаного християнства. Проте сам Ісус Христос підтвердив історичність подій в Едемі (Матвія 19:4—6). Крім того, зрозуміти, чому Бог допускає страждання, можна тільки дослідивши події, що сталися на зорі людської історії.

Адам, перший чоловік, отримав завдання доглядати за Едемським садом, і ця робота приносила йому задоволення. До того ж Бог поставив перед ним ціль — розширювати цей Едем, аж поки вся земля не стане садом блаженства (Буття 1:28; 2:15). Щоб допомогти Адамові виконати це величне завдання, Бог дав йому подружнього партнера, Єву, і сказав їм обом плодитися, розмножуватися і підкоряти землю. Проте для успішного виконання Божих намірів стосовно землі і людей потрібно було чогось більшого. Створені на образ Божий, люди мали свободу волі, отже, було необхідно, щоб воля людини не йшла всупереч волі Бога. Інакше у всесвіті було би безладдя і Божий намір наповнити землю мирною людською сім’єю ніколи б не сповнився.

Підкорення Божому правлінню мало бути не автоматичною справою, а щирим виявом свободи волі людини. Наприклад, написано, що, коли Ісуса Христа чекало суворе випробування, він молився: «Отче, як волієш,— пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте — не Моя, а Твоя нехай станеться воля» (Луки 22:42).

Так само Адам і Єва мали вибрати, хочуть вони підкорятися Божому правлінню чи ні. Щоб визначити це, Бог Єгова зробив просту пробу. Одне дерево в саду називалося «дерево знання добра й зла». Воно представляло Боже право встановлювати норми правильної поведінки. Бог ясно сказав, що забороняє їсти плоди з цього дерева. Результатом непослуху Адама і Єви була б смерть (Буття 2:9, 16, 17).

Початок людських страждань

Один духовний Божий син наважився поставити під сумнів Божий спосіб правління. Промовляючи через змію, він запитав Єву: «Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?» (Буття 3:1, Хоменко). Цим він вже посіяв у розумі Єви зерно сумніву стосовно того, чи Божий спосіб правління правильнийa. Відповідь Єви, якої вона навчилася від свого чоловіка, була правильною. Але тоді те духовне створіння заперечило Богові і сказало неправду про наслідки непослуху: «Умерти — не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючі добро й зло» (Буття 3:4, 5).

На жаль, Єва дозволила звести себе і почала думати, що непослух доведе не до страждань, а до кращого життя. Чим більше вона дивилася на той плід, тим привабливішим він виглядав, і Єва таки скуштувала його. Після цього вона вмовила Адама зробити те саме. Сумно, що Адам віддав перевагу прихильності своєї дружини над прихильністю Бога (Буття 3:6; 1 Тимофія 2:13, 14).

Через підбурювання до бунту вищезгадане духовне створіння само стало Божим противником. Тому його почали називати Сатаною, що по-єврейськи значить «противник». Він також говорив неправду про Бога, тим самим зробивши себе наклепником. Через це його також називають Дияволом, що по-грецьки означає «наклепник» (Об’явлення 12:9).

Так почалося людське страждання. Троє Божих створінь стали зловживати своєю свободою волі, вибравши егоїстичний спосіб життя в опозиції до Бога. Тепер постало питання: якою має бути Божа відповідь на цей бунт, щоб вона була справедливою і підтримала інших Божих розумних створінь, в тому числі вірних ангелів в небі і майбутніх нащадків Адама і Єви?

Божа мудра відповідь

Дехто може заперечити, що найкраще було б відразу ж знищити Сатану, Адама і Єву. Але це не вирішило б спірних питань, піднятих їхнім бунтом. Сатана поставив під сумнів Божий спосіб правління, натякаючи, що людям краще бути незалежними від Божого правління. Те, що він успішно повернув двох перших людей проти Божого правління, підняло ще інші питання. Оскільки Адам і Єва згрішили, то чи це означає, що Бог якось неправильно створив людину? Чи Бог матиме на землі когось, хто залишиться вірним йому? А що сказати про Божих ангельських синів, які були свідками бунту Сатани? Чи вони визнаватимуть правомірність Божого суверенітету? Очевидно, потрібно було досить часу, щоб вирішити ті спірні питання. З цієї причини Бог дозволив Сатані жити до сьогоднішнього дня.

Що стосується Адама і Єви, то в день непослуху Бог засудив їх на смерть. Тому почався процес вмирання. Їхні нащадки, зачаті після гріха Адама і Єви, успадкували гріх і смерть від своїх недосконалих батьків (Римлян 5:14).

Сатана почав з того, що перетягнув перших двох людей на свою сторону у спірному питанні. Весь відведений йому час він використовував на спроби втримати всіх нащадків Адама під своїм контролем. Йому також вдалося звести певну кількість ангелів, які приєдналися до його бунту. Однак більшість Божих ангельських синів вірно підтримали правомірність правління Єгови (Буття 6:1, 2; Юди 6; Об’явлення 12:3, 9).

Предметом суперечки у цьому спірному питанні було те, кому належить правління: Богові чи Сатані, і це питання було актуальним у дні Йова. Той вірний чоловік доводив своєю поведінкою, що, подібно до богобійних чоловіків — Авеля, Еноха, Ноя, Авраама, Ісаака, Якова та Йосипа, він віддає перевагу Божому правомірному правлінню, а не сатанинській незалежності. Поведінка Йова стала темою розмови, що відбулася в присутності вірних Богові ангелів на небі. На підтримку свого правомірного правління Бог сказав Сатані: «Чи звернув ти увагу на раба Мого Йова? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, що Бога боїться, а від злого втікає» (Йова 1:6—8).

Відмовляючись визнати поразку, Сатана заявив, що Йов служить Богові тільки з егоїстичних спонук, оскільки Бог щедро благословляє Йова матеріальним достатком. Тому Сатана вимагав: «Простягни тільки руку Свою, і доторкнися до всього, що його,— чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?» (Йова 1:11). Сатана пішов ще далі, ставлячи під сумнів бездоганність усіх Божих створінь. «Все, що хто має, віддасть він за душу свою»,— заявив він (Йова 2:4). Цей наклеп стосувався не тільки Йова, але всіх вірних Богові поклонників на небі і на землі. Сатана натякав, що вони відмовляться від взаємин з Єговою, якщо під загрозою опиниться їхнє життя.

Бог Єгова був повністю переконаний у бездоганності Йова. Щоб довести це, він дозволив Сатані навести на Йова людські страждання. Своєю вірністю Йов не тільки зняв обвинувачення з себе, але й підтримав правомірність суверенітету Єгови, що є важливішим. Диявол виявився обманщиком (Йова 2:10; 42:7).

Проте найкращий приклад вірності під випробовуванням дав Ісус Христос. Бог перемістив життя цього ангельського Сина з неба в утробу діви. Тому Ісус не успадкував гріха і недосконалості. Замість цього, він виріс і став досконалим чоловіком, точно таким, яким був перший чоловік до втрати досконалості. Сатана особливо зосередився на Ісусі, ставлячи перед ним багато спокус і випробовувань, що завершилися ганебною смертю. Та Сатана не зміг зламати Ісусову непохитність. Ісус повністю підтримав правомірність правління свого Отця. Він також доказав, що досконалий чоловік Адам не мав жодної підстави приєднатися до бунту Сатани. Адам міг залишитися вірним у своєму набагато легшому випробовуванні.

Що ще було доведено?

Після бунту Адама і Єви минуло близько 6000 років. Протягом того часу Бог дозволив людям експериментувати з різними формами правління. Жахлива історія людських страждань доводить, що люди не можуть правити самі над собою. В дійсності у багатьох місцевостях на землі сьогодні переважає анархія. Незалежність від Бога, підтримувана Сатаною, є згубною.

Єгова не повинен був доводити щось собі самому. Він знає, що його спосіб правління правомірний і що він служить найкращим інтересам його створінь. Однак щоб задовільно відповісти на всі питання, підняті бунтом Сатани, він дав своїм розумним створінням нагоду показати, що вони самі вибирають Боже правомірне правління.

Нагорода за любов до Бога і за вірність йому перевершує усе тимчасове страждання, спричинене Дияволом. Випадок Йова виявляє це. Бог Єгова вилікував Йова від хвороби, наведеної на нього Дияволом. Бог також «поблагословив останок днів Йова більше від початку його». Зрештою, проживши ще 140 років, «впокоївся Йов старим та насиченим днями» (Йова 42:10—17).

Християнський біблійний письменник Яків звертає на це увагу: «Ви чули про страждання Іова, і знаєте, як Господь завершив те,— Господь бо повний співчуття і милосердя» (Якова 5:11, Хом.).

Час Сатани і його світу закінчився. Невдовзі Бог припинить усе страждання, яке бунт Сатани навів на людство. Навіть мертві воскреснуть (Івана 11:25). У той час такі вірні чоловіки, як Йов, отримають вічне життя на райській землі. Ці майбутні благословення, якими Бог обдарує своїх слуг, навіки оправдають його як законного Суверена, що дійсно «повний співчуття і милосердя».

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 8]

ЖОРСТОКІ ЛЮДСЬКІ БОГИ

СТАРОДАВНІ боги часто зображалися спрагненими крові та похітливими. Щоб задобрити їх, батьки навіть спалювали живцем своїх дітей на вогні (Повторення Закону 12:31). Вдаючись в іншу крайність, язичеські філософи навчали про те, що у Бога немає таких почуттів, як гнів або жалість.

Натхнені демонами погляди цих філософів вплинули на євреїв, визнаний Богом народ. Єврейський філософ Філо, сучасник Ісуса, твердив, що Бог «взагалі не чутливий до будь-якого страждання».

Навіть члени категоричної єврейської секти фарисеїв не уникнули впливу грецької філософії. Вони прийняли платонівське вчення про те, що у людини є безсмертна душа, яка поневолена у фізичному тілі. Крім того, згідно з істориком першого сторіччя Йосифом Флавіем, фарисеї вірили, що ду́ші поганих людей «зазнаю́ть вічного покарання». Проте Біблія не дає підстави на такий погляд (Буття 2:7; 3:19; Екклезіяста 9:5; Єзекіїля 18:4).

А що можна сказати про Ісусових послідовників? Чи вони дозволили, щоб на них вплинула язичеська філософія? Усвідомлюючи існування цієї небезпеки, апостол Павло попереджав співхристиян: «Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом». (Колосян 2:8; дивіться також 1 Тимофія 6:20).

На жаль, у другому і третьому сторіччях чимало тих, котрі видавали себе за християнських наглядачів, ігнорували це попередження і навчали, що Бог не має почуттів. «Релігійна енциклопедія» (англ.) подає: «Здебільшого люди розуміли Божі риси власне так, як ці риси висвітлювалися тодішніми єврейськими та філософськими поняттями... Думки про те, що Бог-Отець може мати такі почуття, як жалість... в основному вважалися неприйнятними принаймні до кінця двадцятого сторіччя».

Таким чином, загальновизнане християнство засвоїло фальшиве вчення про жорстокого бога, який карає грішників, завдаючи їм вічних мук у стані свідомості. Проте Бог Єгова прямо заявляє у своєму Слові, Біблії, що «заплата за гріх — смерть», а не вічні муки у стані свідомості (Римлян 6:23).

[Відомості про джерела]

Вгорі: Acropolis Museum, Greece

Courtesy of The British Museum

[Ілюстрація на сторінці 7]

Божий намір перемінити землю в рай, подібний до Едему, мусить сповнитися!