Чи ви ставитесь з повагою до гідності інших?

ЗІГНАНИХ, наче звірів, корінних африканців вантажили на кораблі і переправляли у жахливому бруді та смороді до Америки. Сподівалися, що принаймні половина з них помре ще в дорозі. Членів сімей жорстоко розлучали, після того вони вже ніколи не бачили одне одного. Работоргівля стала одним з найжахливіших прикладів нелюдського ставлення до ближнього. Подібні випадки траплялися тоді, коли могутні завойовники підкоряли беззахисних тубільців.

Позбавляти людину гідності — ще жорстокіше, ніж завдавати їй фізичних ударів. Це спустошує людську особу. Хоча рабство в більшості країн скасоване, людську гідність і далі принижують, можливо, навіть ще підступніше.

З іншого боку, правдиві християни намагаються слухатися слів Ісуса: ‘Любіть свого ближнього, як самого себе’. Тому вони запитують себе: «Чи я ставлюсь з повагою до гідності інших?» (Луки 10:27).

Якою повинна бути гідність

Згідно з одним словником, гідність — це риса або стан, коли особа усвідомлює, що її поважають, цінують і що вона є потрібною. Наскільки влучно ці слова змальовують Суверена Усесвіту, Бога Єгову! Говорячи про Єгову та його суверенітет, Святе Письмо часто згадує його гідність. Мойсей, Ісая, Єзекіїль, Даниїл, апостол Іван та інші мали привілей бачити у натхнених видіннях Всевишнього і його небесний двір, а в їхніх описах постійно відчувається благоговійна величність та гідність (Вихід 24:9—11; Ісаї 6:1; Єзекіїля 1:26—28; Даниїла 7:9; Об’явлення 4:1—3). У своїй молитві хвали цар Давид сказав: «Твоя, Господи, могутність і сила, і велич, і вічність, і слава [«гідність», НС], і все на небесах та на землі!» (1 Хронік 29:11). Дійсно, ніхто не заслуговує такої честі й поваги, як сам Бог Єгова.

Створюючи людину на свій образ та подобу, Єгова до певної міри наділив її самоповагою та гідністю (Буття 1:26). Тому у своєму ставленні до інших ми повинні віддавати кожній людині належну честь та шану. Роблячи так, ми насправді визнаємо Джерело людської гідності, Бога Єгову (Псалом 8:5—10).

Гідність і стосунки в сім’ї

Апостол Петро, який був одруженим, умовляв під натхненням християнських чоловіків віддавати своїм дружинам ‘честь, як слабішим посудинам’ (1 Петра 3:7; Матвія 8:14). «А жінка,— радив апостол Павло,— нехай поважає чоловіка» (Ефесян 5:33, Хом.). Отже, Біблія ставить вимогу виявляти честь своєму подружньому партнеру та шанувати його гідність. Як це можна робити?

Подібно як вода є життєдайною для рослини, так і ласкаві слова та добрі манери у стосунках між чоловіком і дружиною — як прилюдно, так і наодинці — живлять їхні близькі стосунки. Натомість різкі, образливі словесні напади або нешанобливі саркастичні зауваження, які так часто можна почути в кінокомедіях, є спустошливими. Вони можуть викликати почуття непотрібності, депресію, образу, і навіть завдати емоційних ран, які пізніше нелегко загоїти.

Поважати особисту гідність людини — означає також сприймати її такою, якою вона є, не намагатися втискати її у свої рамки і не порівнювати з іншими. Особливо це стосується подружніх партнерів. Там, де люди спілкуються і можуть вільно, без страху, висловлюватися, де ніхто не боїться, що його будуть критикувати чи ганьбити, процвітає любов. Коли людина почувається у подружжі невимушено, дім стає для неї сховком від цього жорстокого, бездушного світу.

Дітям Святе Письмо наказує поважати та слухатися батьків. У свою чергу мудрі та ласкаві батьки визнаватимуть почуття власної гідності своїх дітей. Лагідна похвала за добру поведінку і виховні заходи, вжиті з терпеливістю у відповідний час, дуже допомагають ростити дітей ‘у напоумленні Господньому’. Постійна критика, крики, вживання принизливих слів, таких як «безголовий» або «ідіот», тільки роздратує їх (Ефесян 6:4, Хом.).

Один християнський старійшина, який виховує трьох синів і трьох дочок різного віку, говорить: «У Залі Царства ми привчали до дисципліни своїх дітей, по можливості найнепомітніше для інших. Зазвичай вистачало легенького поштовху або суворого, застережливого погляду. Коли ж було потрібне суворіше покарання, ми робили це вдома, щоб не бачили інші діти. Тепер, оскільки діти підросли, ми вчимо їх по-іншому — даємо кожному, відповідно до їхніх особистих потреб, лагідні, мудрі поради з Божого Слова. Ми намагаємося тримати в таємниці проблеми кожного, поважаючи у такий спосіб їхню гідність та право мати своє особисте життя».

Також у сімейних стосунках не слід забувати про добрі манери — як у слові, так і на ділі. Ми не повинні через фамільярність ігнорувати такі слова, як «будь ласка», «дякую», «вибач» та «перепрошую». Добрі манери — це основне, що допомагає не втрачати особисту гідність та поважати гідність інших.

У християнському зборі

«Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені,— і Я вас заспокою»,— сказав Ісус (Матвія 11:28). Пригнічені, засмучені, навіть діти — усі невпинно тягнулися до Ісуса. Їх зневажали зарозумілі, самовдоволені священнослужителі та провідники того часу. Але Ісус ставився до них так, як вони того заслуговували,— поважав їхню гідність.

Подібно до Ісуса, ми теж хочемо бути джерелом відсвіження для наших співвіруючих. Це означає, що нам слід шукати нагод, коли можна було б їх збудовувати як словами, так і ділами. Дуже важливо під час розмов завжди бути щирими та щедрими на теплі, позитивні зауваження (Римлян 1:11, 12; 1 Солунян 5:11). Ми показуємо, що поважаємо почуття інших, коли стежимо за тим, що говоримо і як говоримо (Колосян 4:6). Своїм пристойним одягом та зовнішнім виглядом на християнських зібраннях ми також виявляємо глибоку шану до гідності нашого Бога, його поклоніння та наших співпоклонників.

Ісус виявляв повагу до гідності інших, навіть коли допомагав їм. Він ніколи не звеличував себе за рахунок інших чи принижуючи когось. Коли прокажений попросив Ісуса зцілити його, він не прогнав того чоловіка, через те що той був нечистим чи невартим його уваги, а також не створював ніяких видовищ, привертаючи до себе увагу. Навпаки, коли прокажений благав Ісуса: «Господи, коли хочеш,— Ти можеш очистити мене»,— Він виявив повагу до прокаженого, сказавши: «Хочу» (Луки 5:12, 13). Як же чудово, коли ми не тільки допомагаємо нужденним, але й запевняємо, що вони не є тягарем для нас і що ми потребуємо та любимо їх! У цьому світі сором’язливих, пригнічених та калік зазвичай не зауважують, їх цураються і принижують. Але серед християнських братів та сестер вони повинні знайти справжнє товариство й розуміння. І ми, зі свого боку, повинні робити все можливе, щоб підтримувати такий дух.

Ісус любив учнів як «Своїх» і «до кінця полюбив їх», незважаючи на їхні прогріхи та чудернацтва (Івана 13:1). Він бачив їхні чисті серця і що вони від усієї душі були віддані його Отцю. Подібно і ми ніколи не повинні приписувати поганих мотивів нашим співпоклонникам тільки через те, що вони, можливо, роблять щось не так, як би ми того хотіли, чи тому, що їхні звички або особисті риси дратують нас. Якщо ми поважатимемо гідність наших братів та сестер, то це спонукає нас любити їх та сприймати такими, якими вони є, і вірити, що вони теж люблять Єгову і служать йому з чистими спонуками (1 Петра 4:8—10).

Старійшини особливо повинні зважати на те, щоб не викликати надармо тривоги у доручених їм осіб (1 Петра 5:2, 3). Коли вони зустрічаються з членом збору, який серйозно згрішив, з їхнього боку було б розумно тактовно пом’якшувати свої слова, виявляючи доброту та уважність й не ставлячи без потреби бентежних запитань (Галатів 6:1). Навіть коли людина заслуговує сильного докору або виховного заходу, старійшини і далі пам’ятатимуть, що у правопорушника є почуття власної гідності й виявлятимуть до нього повагу (1 Тимофія 5:1, 2).

Як не втрачати почуття власної гідності

Будучи створені за образом і подобою Божою, у своєму щоденному житті ми повинні відображати, наскільки можемо, Божі величні риси, у тому числі й гідність (Буття 1:26). Також у заповіді: «Люби свого ближнього, як самого себе» міститься думка, що нам слід до певної міри мати особисту гідність та самоповагу (Матвія 22:39). Зрозуміло, якщо ми хочемо, щоб інші поважали нашу гідність, ми повинні заслуговувати того.

Чисте сумління — один з важливих чинників, що допомагають мати самоповагу та не втрачати почуття власної гідності. Нечисте сумління та почуття вини часто викликають розчарування, почуття непотрібності та депресію. Тому людина, яка вчинила серйозне правопорушення, повинна одразу ж робити кроки до покаяння й звернутися за духовною допомогою до старійшин, щоб втішатися ‘часами відпочинку від обличчя Господнього’. Щоб мати цей відпочинок, потрібно також повернути собі втрачену гідність та самоповагу (Дії 3:19, 20).

Крім того, важливо постійно докладати зусиль, щоб оберігати наше навчене Біблією сумління і не дозволяти нічому заплямувати чи послабити його. Самовладання в нашому щоденному житті, причому завжди — коли ми їмо, п’ємо, працюємо, розважаємось, спілкуємось з особами протилежної статі,— допоможе мати чисте сумління й відображати у житті Божу славу та гідність (1 Коринтян 10:31).

А що, коли вина через зроблені помилки не покидає нас? Чи коли спогади про знесену наругу і далі є болісними? Такі відчуття можуть руйнувати особисту гідність і спричиняти сильну депресію. Як же потішають слова царя Давида, записані у Псалмі 34:19 (Хом.): «Близький Господь до тих, у кого розбите серце; прибитих духом він спасає»! Єгова готовий і бажає підтримувати своїх слуг, коли їм доводиться страждати через депресію та почуття непотрібності. Тому, хто звертається до нього з благаннями, а також шукає допомоги в духовно кваліфікованих осіб — у християнських батьків, старійшин та інших зрілих братів та сестер у зборі — буде легше відновити втрачену самоповагу та гідність (Якова 5:13—15).

З іншого боку, нам слід провести чітку межу між особистою гідністю й зарозумілістю. Біблія радить «не думати про себе більш, ніж належить думати, але думати скромно, у міру віри, як кожному Бог наділив» (Римлян 12:3). Хоча й нам потрібно розвивати почуття самоповаги, це не означає, що можна звеличувати себе чи обстоювати власну гідність ціною егоїстичних вчинків або вдаючись у крайнощі.

Безперечно, від християн вимагається поважати гідність інших. Наші рідні та співхристияни— усі заслуговують поваги, честі та цінування. Єгова кожному з нас дав до певної міри почуття власної гідності та честі, і ми повинні це цінувати. Але найголовніше — слід розвивати глибоку шанобливість до нашого небесного Отця, Бога Єгови, величної особи з неперевершеним почуттям гідності.

[Ілюстрація на сторінці 31]

Молодь повинна виявляти повагу до людей з фізичними вадами.