Як я перемогла післяпологову депресію

Пам’ятаю, як спостерігала за своїм чоловіком, котрий весело бавився з нашим немовлятком, і думала, що без мене їм було б набагато ліпше. Мені здавалося, що я стала для них тягарем. Хотілося сісти в машину, поїхати світ за очі і ніколи не повертатись. Я й гадки не мала, що страждаю від післяпологової депресії.

ПЕРШІ десять років нашого подружнього життя були дуже щасливі. Ми з Джейсоном виховували свою першу донечку, Ліане. Тому, коли я знову завагітніла, наша радість не мала меж.

Однак ця вагітність була значно важчою. Я мало не вмерла від післяпологових ускладнень. Але ще перед тим, на останніх місяцях вагітності, я відчувала якесь внутрішнє замішання. Коли ми привезли маленьку Карлі з лікарні додому, мій стан погіршився. Я постійно була втомлена і не могла сама приймати навіть простих рішень. Тому щодня часто телефонувала Джейсону на роботу й питала, що мені далі робити по господарству, або шукала у нього схвалення своїх слів чи вчинків.

Я стала уникати людей, навіть давніх друзів. Коли до нас хтось приходив несподівано, я ховалась у спальні. Мене не турбувало те, що в домі був розгардіяш. Будь-що могло збентежити мене чи привести в замішання. Хоча я любила читати, однак тепер майже відмовилася від цього приємного заняття, оскільки була не в стані концентруватися. Мені стало важко молитись, тому духовно я теж ослабла. Всередині все ніби завмерло, згасли всі добрі почуття. Я боялася, що через моє неправильне мислення постраждають наші діти, перестала себе поважати і думала, що божеволію.

Коли Джейсон приходив з роботи, то допомагав мені поприбирати в домі або приготувати їжу. Як це мене дратувало! Мені здавалося, що своїми діями він показує, яка я погана мати. Але коли він нічого не робив, я звинувачувала його в егоїзмі. Якби Джейсон не поводився настільки зріло й з такою любов’ю, моя депресія, мабуть, зруйнувала б наше подружжя. Однак нехай ліпше Джейсон сам розповість, як він тоді почувався.

Чоловік розповідає про свої почуття

«Спочатку я не міг зрозуміти, що відбувається з Дженелл. Зазвичай вона була веселою й привітною, а тут раптом почала поводитись, як зовсім інша людина. Усе, що я казав, вона сприймала надто особисто, і навіть стала ображатись, коли я намагався допомогти їй з хатніми обов’язками. Попервах мені хотілося сказати, щоб вона припинила ці дивацтва та взяла себе в руки, але згодом усвідомив, що від цього ситуація лише погіршиться.

Ми жили в постійному напруженні. Дженелл здавалося, ніби весь світ обернувся проти неї. Я чув про інших жінок, які через післяпологову депресію мали подібні симптоми. Тому, коли запідозрив, що моя дружина може страждати від такого розладу, то почав читати на цю тему все, що міг знайти. Мої побоювання підтвердились. Я також довідався, що Дженелл не була винною у своїй хворобі — недуга не виникла через якийсь її недогляд.

Мушу зізнатися, що додаткова турбота про дружину й дітей виснажувала мене емоційно та фізично. Протягом двох років мені доводилось розриватися між світською роботою, обов’язками старійшини і роллю чоловіка та батька. На щастя, вдалось організувати роботу так, щоб приходити додому раніше, особливо у дні, коли ми мали християнські зібрання. Адже треба було ще допомогти Дженелл приготувати вечерю і одягти дітей. Завдяки цьому ми всі могли відвідувати зібрання».

Шлях до одужання

Впевнена, що моє одужання тривало б набагато довше, якби чоловік не підтримував мене з такою відданістю. Джейсон терпеливо слухав, коли я розповідала йому про свої страхи. Я побачила, що дуже важливо не тримати своїх почуттів у собі. Іноді навіть дратувалась. Але Джейсон постійно запевняв, що кохає мене і що ми боремося з цією проблемою разом. Він завжди намагався показати мені позитивний бік ситуації. Пізніше я вибачалася за промовлене в гніві. Проте він заспокоював мене, кажучи, що в усьому винна лише хвороба. Сьогодні, озираючись назад, розумію, наскільки цінними були для мене його ніжні слова підтримки.

Зрештою ми знайшли хорошого лікаря, який уважно вислухав мене. Він поставив діагноз: післяпологова депресія і порадив включити в курс лікування препарати проти частих приступів тривоги. Крім того, лікар заохотив нас звернутися за допомогою до психотерапевта і наголосив на потребі регулярно займатися фізкультурою, оскільки це допомогло багатьом побороти депресію.

Однією з найбільших перешкод на шляху до одужання було те, що я дуже соромилася своєї недуги. Часто людям важко виявляти співчуття тим, чиєї хвороби вони не розуміють. Післяпологову депресію не порівняєш, скажімо, із переломом ноги. Таку травму видно, і тому інші можуть висловити своє співчуття. Все ж моя родина й близькі друзі виявляли мені велику підтримку й розуміння.

Сердечна допомога родини й друзів

Ми з Джейсоном дуже цінуємо все те, що робила моя мати, аби допомогти нам у ті важкі часи. Іноді він потребував перепочинку від емоційного напруження вдома. Мама завжди була позитивно настроєна і ніколи не намагалася робити все за мене. Вона просто підтримувала мене й заохочувала робити те, що я могла.

Друзі зі збору також щиро піклувалися про мене. Багато з них надсилали коротенькі листи, в яких говорили, що думають про мене. Я дуже дорожила цими виразами любові, особливо тому, що мені було важко розмовляти з людьми, навіть по телефону. Я не могла спілкуватися із співхристиянами до або після зібрання. Тож, пишучи до нас, друзі не лише показували, що усвідомлюють мої обмеження, викликані депресією, але й виявляли свою любов і турботу про мене та мою сім’ю.

Це не вирок на все життя

Сьогодні, завдяки добрим порадам лікаря, великій допомозі моєї родини й підтримці друзів, я почуваюсь набагато ліпше. Але й далі регулярно займаюся фізкультурою, навіть коли втомлена, оскільки це допомагає мені одужати. Також я намагаюсь позитивно реагувати на слова підбадьорення від інших. Коли мені важко, то слухаю касети із записом Біблії або «Мелодії Царства» — музику, створену Свідками Єгови, яка позитивно впливає на мій духовний і емоційний стан. Все це зміцнює мене духовно й допомагає зберігати позитивне мислення. Недавно я навіть знову почала робити на зібраннях біблійні учнівські завдання.

Минуло понад два з половиною роки, поки я стала спроможною більш повноцінно відчувати й виражати любов до свого чоловіка, дітей та інших. І хоча це був важкий час для моєї сім’ї, тепер наші взаємини глибші, ніж будь-коли раніше. Особливо я вдячна Джейсону. Він довів, що дійсно сильно мене кохає, витримавши найгірші часи моєї депресії і завжди бувши для мене величезною підтримкою та допомогою. А найважливіше те, що тепер ми обоє маємо ближчі взаємини з Єговою, який так зміцнював нас протягом усього цього випробування.

У мене й далі бувають дні, коли я погано почуваюсь, але завдяки допомозі моєї родини, лікаря, збору та дії святого духу Єгови світло в кінці тунелю стає все ясніше і ясніше. Післяпологова депресія — це не вирок на все життя. Це ворог, якого можна побороти. (Розповіла Дженелл Маршалл).

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 20]

Чинники, що можуть призвести до післяпологової депресії

Окрім гормональних змін, післяпологову депресію може спричинити цілий ряд факторів. До них належить:

1. Особистий погляд жінки на материнство, який іноді є наслідком нещасливого дитинства та поганих стосунків з батьками.

2. Нереалістичні очікування, які нав’язує матерям суспільство.

3. Випадки депресії серед родичів.

4. Незадоволеність подружнім життям і брак підтримки з боку сім’ї чи родичів.

5. Низька самооцінка.

6. Відчуття перевантаження чи пригнічення через безперервний догляд за малими дітьми.

Цей перелік, звичайно, далеко не повний. До післяпологової депресії можуть призвести й інші чинники. Але причини її виникнення все ще до кінця не відомі.

[Рамка на сторінці 21]

Не просто післяпологовий смуток

Післяпологову депресію не слід плутати із звичайними післяпологовими змінами настрою. Д-р Лора Міллер каже: «Найбільш поширену форму мінливості настрою після пологів часто називають післяпологовим смутком... Коло 50% жінок відчувають після родів схильність до плачу, емоційну нестабільність. Цей стан найсильніше виявляється, як правило, між третім та п’ятим днем після пологів і пізніше протягом кількох тижнів поступово минає». На думку дослідників, причиною таких перепадів настрою може бути зміна рівня гормонів після пологів.

У випадку післяпологової депресії почуття пригніченості виникає під час народження дитини або навіть через кілька тижнів чи місяців після цього і довго не зникає. Жінка може відчувати велику радість і піднесення, а вже через мить бути пригніченою, навіть хотіти накласти на себе руки. Крім того, вона стає дратівливою, вразливою і сердитою. Іноді жінку переслідує почуття, що вона погана матір і недостатньо любить свою дитину. Д-р Міллер зауважує: «У стані важкої депресії деякі матері усвідомлюють розумом, що люблять свою дитину, але не відчувають нічого, окрім апатії, роздратування або відрази. В інших навіть виникає думка завдати дитині шкоди або й убити її».

Післяпологова депресія — явище далеко не нове. Ще в четвертому столітті до н. е. грецький лікар Гіппократ зауважив сильні зміни у психіці деяких жінок після народження дитини. Згідно з одним вивченням, опублікованим у «Бразильському журналі медичних і біологічних досліджень», «післяпологова депресія — це серйозний розлад, від якого в багатьох країнах страждає 10—15% матерів». На жаль, «у більшості випадків цю форму депресії неправильно діагностують і лікують», говорилося в журналі.

Після народження дитини іноді виникає ще серйозніший розлад — післяпологовий психоз, але він трапляється рідше. Жінка може мати галюцинації, чути голоси, втратити зв’язок з реальністю, хоча у періоди поліпшення, які деколи тривають кілька годин або й днів, її мислення ясне. Причини цього психозу незрозумілі, але д-р Міллер каже, що «найвагомішим фактором, здається, є генетична схильність, викликана, можливо, гормональними змінами». Добрий лікар може призначити ефективне лікування цього розладу.

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 22]

Як допомогти собіa

1. Якщо депресивний стан не зникає, зверніться до спеціаліста. Чим швидше ви це зробите, тим швидше почнете одужувати. Пошукайте чуйного лікаря, який добре обізнаний з цією хворобою. Не соромтесь післяпологової депресії або того, що мусите приймати ліки.

2. Регулярно займайтеся фізкультурою. Вивчення показують, що регулярні фізичні вправи дуже корисні при депресії.

3. Говоріть своїм найближчим, як ви себе почуваєте. Не відокремлюйтесь і не придушуйте своїх почуттів.

4. Пам’ятайте, що ваш дім не мусить бути ідеально прибраним. Намагайтеся вести просте життя, зосереджуючись на справді важливих справах.

5. Просіть у молитві сили й терпіння. Якщо вам важко молитись, зверніться до когось іншого, щоб помолився з вами. Зосереджуючись на почуттях вини й нікчемності, ви лише будете затримувати процес одужання.

[Примітка]

[Рамка на сторінці 23]

Поради для чоловіків

1. Зрозумійте: ваша дружина не винна у тому, що має післяпологову депресію. Якщо її стан не поліпшиться, допоможіть їй знайти співчутливого лікаря, який добре обізнаний з цим розладом.

2. Терпеливо вислуховуйте дружину і не намагайтесь спростовувати її слів. Не засмучуйтесь її песимізмом. Люб’язно допомагайте дружині зосереджуватися на позитивному і запевніть, що її стан поліпшиться. Не думайте, що мусите залагодити всі проблеми, про які вона згадує. Можливо, дружина потребує не мудрих порад, а лише потіхи (1 Солунян 5:14). Пам’ятайте: тим, хто страждає від післяпологової депресії, важко думати чітко й логічно.

3. Відмовтесь від неважливих справ, щоб мати більше часу підтримувати дружину. Завдяки цьому вона може швидше одужати.

4. Обов’язково відведіть трохи часу для себе. Якщо ви самі будете почуватись добре фізично, емоційно й духовно, то зможете ліпше допомагати своїй дружині.

5. Знайдіть людину, яка б вислухала й підбадьорила вас. Це може бути духовно зрілий чоловік, дружина котрого мала колись післяпологову депресію.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Сім’я Маршаллів.