Розділ 16
Чи нормально так сумувати?
МИРОСЛАВ пригадує день смерті свого тата: «Я був у розпачі... «Цього не може бути»,— повторював я собі».
Можливо, у тебе помер хтось із близьких: батько, мати, брат, сестра або друг. І ти, окрім сильного смутку, відчуваєш злість, збентеження і страх. Як не стараєшся, проте не можеш стримати сліз. Або ж, навпаки, ховаєш своє горе глибоко в серці.
Сум — це нормальна реакція на смерть дорогої нам людини. Навіть Ісус Христос, дізнавшись про смерть свого близького друга, «розжалобився» і в нього «закапали сльози». (Івана 11:33—36; порівняй 2 Самуїла 13:28—39). Коли зрозумієш, що в інших теж виникають подібні почуття, тобі буде легше зносити власне горе.
Заперечення дійсності
Спочатку тебе може опанувати глибоке заціпеніння. Можливо, у тебе жевріє надія, що це поганий сон, що зараз хтось розбудить тебе і все стане на свої місця. Наприклад, у Вероніки мама померла від раку. Дівчина розповідає: «Досі не можу змиритися з її смертю. Коли стається щось, про що ми з нею говорили, я мимоволі думаю: «Треба сказати про це мамі».
Часто люди схильні заперечувати факт смерті близької особи. Їм навіть здається, що вони бачили померлого на вулиці у натовпі, у вікні автобуса або в метро. Будь-яка навіть віддалена схожість породжує надію, що сталася жахлива помилка. Пам’ятай, Бог створив людей, щоб вони жили, а не помирали (Буття 1:28; 2:9). Тому немає нічого дивного в тому, що нам тяжко змиритися зі смертю.
«Як вона могла таке зробити?»
Не дивуйся, якщо деколи ти гніваєшся на людину, котра померла. Вероніка пригадує: «Коли мама померла, я іноді думала: «Ти ж навіть не сказала, що помираєш. Просто пішла і все». Мені здавалося, що вона мене покинула».
Смерть брата або сестри також може викликати подібні почуття. «Звичайно, безглуздо злитися на померлого,— пояснює Карина,— але коли померла моя сестра, я дуже на неї гнівалася. У голові крутилися думки: «Чому вона померла і залишила мене саму? Як вона могла таке зробити?» Дехто сердиться на померлого брата або сестру за те горе, яке принесла смерть. Інші почувають себе полишеними і навіть ображаються, що хворому перед смертю віддавалося багато часу й уваги. Прибиті горем батьки, боячись втратити ще одну дитину, починають так нею опікуватися, що це може викликати у неї ненависть до померлого.
«Треба було...»
Дуже часто з’являється почуття вини. У розумі виникає багато запитань і сумнівів. «Чи зробили ми все, що могли? Може, варто було звернутися до іншого лікаря? А потім ці нескінченні «треба було...». «Треба було менше сваритися». «Треба було ласкавіше ставитись до нього». «Треба було тоді самому піти в магазин».
Мирослав каже: «Мені шкода, що я не ставився до батька з більшою терпеливістю і розумінням. Я міг би більше помагати по дому, щоб йому було легше, коли він повертався з роботи». Елла сказала: «Мама захворіла і померла дуже раптово, і між нами лишилося багато нез’ясованих питань. Я досі почуваю себе винною. Постійно думаю про все, що треба і чого не треба було говорити, а також про те, що зробила не так».
Ти можеш навіть звинувачувати себе у тому, що сталося. Вероніка пригадує: «Я картала себе за те, що сперечалася з мамою і завдавала їй стільки прикрощів. Мені здавалося, що саме тому вона захворіла».
«Що я скажу друзям?»
Одна вдова про свого сина сказала: «Іванко не хотів розповідати іншим дітям про смерть тата. Він соромився того, що його батько помер, і через це ж злився на себе».
Ось що на цю тему говориться у книжці «Смерть і смуток у сім’ї» (англ.): «Питання «Що я скажу друзям?» має велику вагу для дітей [які втратили брата або сестру]. Часто їм здається, що друзі не зрозуміють їхніх почуттів. Коли вони намагалися поділитися своїм горем, то наштовхувалися на розгублені або здивовані погляди... Тому-то дитина, яка втратила брата або сестру, може почуватися відкинутою, самотньою і не такою, як всі».
Проте зрозумій, що часто інші мовчать, бо не знають, що сказати другу, в якого сталася біда. Крім того, твоє горе наводить їх на думку, що вони також можуть втратити близьку людину. Вони не бажають про це думати і тому уникають тебе.
Як долати горе
Коли зрозумієш, що смуток — це нормальне почуття, тобі стане легше з ним справлятися. Заперечення дійсності лише погіршить ситуацію. У деяких сім’ях ніхто не сідає на місце померлого за столом, ніби він має от-от прийти. Проте одна сім’я вирішила зробити інакше. Ось що говорить мати: «Ми більше ніколи не сідали за стіл так, як раніше. Мій чоловік пересів на місце Віктора і таким чином заповнив порожнечу, що утворилася».
Також зрозумій: близькі нам люди, як правило, помирають не через те, що ми сказали і зробили або не встигли сказати і зробити. До того ж ‘всі ми багато помиляємось’ (Якова 3:2).
Розповідай про свої почуття
Д-р Ерл Ґроллман каже: «Не достатньо зрозуміти, що тебе мучать суперечливі почуття, потрібно ще й боротися з ними... Саме тепер треба ділитися з іншими своїми почуттями». У жодному випадку не можна замикатись у собі (Приповістей 18:1, Хом.).
За словами д-ра Ґроллмана, людина, котра ховає свій смуток, «прирікає себе на довші страждання і не дає болю вщухнути». Він радить: «Знайдіть людину, готову вислухати,— друга, який зрозуміє, що ваші переживання — нормальна реакція на горе». Нерідко джерелом справжньої підтримки можуть бути батько або мати, брат або сестра, друг, а також старійшина християнського збору.
А що, коли тобі хочеться поплакати? Д-р Ґроллман додає: «Зазвичай сльози є найкращими ліками від стресу, і це стосується всіх — чоловіків, жінок та дітей. Плач — це природній спосіб полегшити біль і страждання».
Скріпляйте сімейні узи
Якщо в сім’ї хтось помер, батьки можуть стати для тебе великою підтримкою, подібно як і ти можеш підтримати їх. Наприклад, у Сари та Джейн з Англії помер брат Дарел у віці 23 років. Що допомогло їм пережити таке горе? Джейн розповідає: «Оскільки нас залишилося четверо, я старалася завжди бути поряд з татом і робила все разом з ним, а Сара завжди була з мамою. Так ніхто з нас не лишався на самоті». Далі Джейн каже: «Раніше я ніколи не бачила, щоб тато плакав. Після смерті брата, я кілька разів заставала його в сльозах. Мені приємно, що в ті хвилини я була поряд і змогла потішити його».
Надія, яка підтримує
У Дейвіда з Англії від хвороби Годжкіна померла 13-річна сестра Джанет. Він говорить: «Мені дуже допоміг один біблійний вірш, який наводився у похоронній промові. У вірші говориться: ‘Бог призначив день, в який буде судити увесь світ справедливо, давши всім запевнення, воскресивши Ісуса з мертвих’. Говорячи про воскресіння, промовець особливо наголосив на слові «запевнення». Ця думка дуже підтримувала мене після похорону. (Дії 17:31, Дерк.; дивись також Марка 5:35—42; 12:26, 27; Івана 5:28, 29; 1 Коринтян 15:3—8).
Біблійна надія на воскресіння не усуне всього болю втрати. Ти ніколи не забудеш людину, яку любив. Однак біблійні обітниці багатьом принесли потіху. Завдяки цьому біль, викликаний смертю близької людини, почав поступово вщухати.
Запитання для обговорення
◻ Як ти вважаєш, чи нормально сумувати за близькою людиною, котра померла?
◻ Які почуття можуть виникати в людини, у якої помер хтось із близьких, і чому?
◻ Що може допомогти молодій людині легше зносити біль утрати?
◻ Як ти можеш потішити друга, який втратив близьку людину?
[Вставка на сторінці 128]
«Досі не можу змиритися з її смертю. ...Я мимоволі думаю: «Треба сказати про це мамі».
[Вставка на сторінці 131]
«Коли мама померла, я... думала: «Ти ж навіть не сказала, що помираєш. Просто пішла і все». Мені здавалося, що вона мене покинула».
[Ілюстрація на сторінці 129]
«Цього не може бути!»
[Ілюстрація на сторінці 130]
«Коли помирає дорога нам людина, ми всі потребуємо підтримки і співчуття».