БОГИ І БОГИНІ

Божества, яким поклонялися і поклоняються народи,— це витвір недосконалих людей, які «отупіли у своєму мисленні... та обернули славу нетлінного Бога в щось подібне до зображення тлінної людини, птахів, чотириногих створінь і плазунів» (Рм 1:21—23). Тому не дивно, що цим божествам притаманні риси і слабкості їхніх поклонників, недосконалих людей. Одне єврейське слово, яке вживалося щодо ідолів або фальшивих богів, буквально означає «щось нікчемне» або «щось нічого не варте» (Лв 19:4; Іс 2:20).

В 2 Коринфян 4:4 згадується про «бога цього світу». Ним, безсумнівно, є Сатана Диявол, оскільки там сказано, що цей бог «засліпив розуми» невіруючих. Як говориться в Об’явлення 12:9, він «вводить в оману всю населену землю». Сатана дійсно має владу над світом, у тому числі над урядами, адже одного разу він запропонував Ісусові «усі царства світу», якщо той впаде і поклониться йому (Мт 4:8, 9).

Поклоняючись ідолам, люди насправді поклоняються демонам, а не Богові (1Кр 10:20; Пс 106:36, 37). Єгова вимагає цілковитої відданості (Іс 42:8). Той, хто поклоняється ідолу, відкидає правдивого Бога, а отже, служить інтересам його головного ворога, Сатани, і демонів.

Хоча Біблія згадує багатьох богів і богинь стародавніх народів, не завжди можливо визначити, про яких саме божеств іде мова.

Походження богів і богинь. Порівнюючи богів і богинь стародавніх народів, важко не помітити неймовірну схожість між ними, яка навряд чи може бути просто випадковістю. Стосовно цього в одній праці сказано: «Не лише єгиптяни, халдеї, фінікійці, греки і римляни, але й індуси та буддисти з Китаю і Тибету, готи, англосакси, друїди, мексиканці, перуанці, австралійські аборигени і навіть дикі племена Океанії, очевидно, запозичили свої релігійні погляди з одного джерела. Усюди ми бачимо дивовижну схожість обрядів, звичаїв, традицій, а також імен різних богів та богинь і стосунків між ними» (Garnier J. The Worship of the Dead. London, 1904. P. 3).

Як видно з Біблії, після Потопу фальшиві релігійні ідеї зародилися в краю Шинар. Під керівництвом Німрода, «сильного мисливця, який противився Єгові», почалось будівництво Вавилона і його вежі, яка, ймовірно, була зикуратом, призначеним для фальшивого поклоніння. Будівельники прагнули прославити не Бога Єгову, а себе. Розпочавши цю будову, вони пішли наперекір Божому наміру, який полягав у тому, щоб люди заселили землю. Всемогутній Бог розладнав плани будівельників, змішавши їхню мову. Коли вони перестали розуміти одне одного, то поступово припинили будувати місто і розпорошилися по землі (Бт 10:8—10; 11:2—9). Однак Німрод, очевидно, залишився у Вавилоні і розширив свої володіння, заснувавши першу Вавилонську імперію (Бт 10:11, 12).

Люди, які пішли звідти, продовжували сповідувати фальшиву релігію, але тепер вони робили це в нових умовах, використовуючи нову мову. Розпорошення людей сталося у дні Пелега, який народився приблизно через 100 років після Потопу і помер у віці 239 років. Ной і його син Сим пережили Пелега, а отже, розпорошення відбулось тоді, коли люди ще добре пам’ятали про минулі події, скажімо про Потоп (Бт 9:28; 10:25; 11:10—19). Безсумнівно, згадки про них у різних формах збереглись у пам’яті людей, які розійшлися по різних куточках землі. Доказом цього є те, що міфи стародавніх народів перегукуються з біблійною оповіддю, але передають її у викривленій формі і містять елементи політеїзму. Наприклад, деякі легенди розповідають про богів, які вбивають змія. Також багато стародавніх народів поклонялися богу-доброчинцю, який помер насильницькою смертю на землі, а потім повернувся до життя. Можна припустити, що це була якась людина, яку почали шанувати як бога, оскільки помилково вважали її обіцяним потомством. (Пор. Бт 3:15.) Крім того, деякі міфи розповідають про любовні зв’язки між богами і земними жінками, а також про героїчні вчинки їхніх гібридних потомків. (Пор. Бт 6:1, 2, 4; Юд 6.) Майже всі народи на землі мають легенди про всесвітній потоп і будівництво вежі.

Вавилонські боги. Логічно припустити, що після смерті Німрода вавилоняни стали віддавати йому шану як будівельнику і першому царю Вавилона, а також як засновнику Вавилонської імперії. За традицією Німрод помер насильницькою смертю. Оскільки бог Мардук (Меродах) вважався засновником Вавилона, деякі дослідники припускають, що Мардук — це Німрод, якому почали поклонятись як богу. Однак вчені мають різні погляди щодо ототожнення певних богів з конкретними людьми.

З часом у Вавилоні ставало дедалі більше богів. В пантеоні з’явилися тріади богів. До складу однієї з них входив Ану (бог неба), Енліль (бог землі, повітря і бурі) та Еа (бог вод). Інша тріада складалася з бога місяця Сіна, бога сонця Шамаша і богині родючості Іштар, коханки або дружини Таммуза (ІЛЮСТРАЦІЯ, т. 2, с. 529). Вавилоняни навіть мали тріади демонів, в одну з яких входили Лабарту, Лабасу та Аххазу. Поширеним було поклоніння небесним тілам (Іс 47:13). Різні планети пов’язували з певними божествами. Планету Юпітер ототожнювали з головним богом Вавилону, Мардуком; Венеру — з Іштар, богинею кохання і родючості; Сатурн — з Нінуртою, богом війни і полювання, а також покровителем рільництва та скотарства; Меркурій — з Нево, богом мудрості, рільництва і скотарства; Марс — з Нергалом, богом війни та епідемій і володарем потойбічного світу.

Міста стародавньої Вавилонії мали своїх богів-заступників, або покровителів. В Урі це був Сін, в Ериду — Еа, в Ніппурі — Енліль, в Куті — Нергал, в Борсіппі — Нево, а у Вавилоні — Мардук (Меродах). Після того як Хаммурапі зробив Вавилон столицею Вавилонії, більшого значення набув і Мардук. Згодом його наділили рисами попередніх богів, і він витіснив їх з вавилонських міфів. Пізніше ім’я «Мардук» було замінено на титул «Белу» (озн. «власник»), і Мардука стали називати Белом. Його дружину навивали Беліт (озн. «власниця; володарка»). (Див. БЕЛ; НЕВО №4.)

У стародавніх вавилонських текстах боги і богині майже нічим не відрізняються від грішних смертних людей. Вони народжувалися, закохувалися, заводили сім’ї, боролися між собою і навіть вмирали, як-от Таммуз. А, злякавшись Потопу, боги поводились як пси, які від страху підібгали хвости. Крім того, вони були жадібними, часто об’їдалися і напивались. Боги мали запальну вдачу, були мстивими, недовірливими і люто ненавиділи одне одного. Наприклад, коли Тіамат намагалася знищити інших богів, її переміг Мардук. Він розсік її тіло і з однієї половини створив небо, а з іншої — землю. Ерешкігаль, богиня потойбічного світу, наказала Намтару, богу епідемій, ув’язнити її сестру Іштар і навести на неї 60 лих. (Див. НЕРГАЛ.)

Вищесказане допомагає уявити, в якому середовищі жив вірний Авраам, перед тим як вийти з халдейського міста Ур, яке погрузло в поклонінні вавилонським божкам (Бт 11:31; 12:1; ІсН 24:2, 14, 15). Через багато століть у Вавилоні, в краю гидких різьблених ідолів, опинилися тисячі полонених євреїв (Єр 50:1, 2, 38; 2Цр 25).

Ассирійські боги. Загалом ассирійці поклонялися тим самим богам і богиням, що й вавилоняни. Однак, здається, що їхній головний бог, Ашшур, був лише в ассирійському пантеоні. Оскільки назва «Ассирія» походить від імені Ашшур, припускають, що цей бог — це Симів син Ашшур, якому почали поклонятись ассирійці (Бт 10:21, 22).

На відміну від вавилонського бога Мардука, якому також поклонялися в Ассирії і центр поклоніння якому завжди був у місті Вавилон, центр поклоніння Ашшуру змінювався, коли ассирійські царі змінювали місце своєї резиденції. Крім того, святилища Ашшура були побудовані в різних частинах Ассирії. Головним символом Ашшура був військовий штандарт, який воїни несли в саму гущу битви. Емблемою цього бога був крилатий диск, з якого часто виступав бородатий чоловік. Іноді цей чоловік тримав лук або стріляв з нього. Існують також зображення Ашшура, які передають ідею про тріаду. На них з обох боків бородатого чоловіка над крилами зображено ще дві людські голови. (Див. ІЛЮСТРАЦІЯ, т. 2, с. 529; АССИРІЯ; НІСРОХ.)

Саме серед поклонників таких богів опинились полонені ізраїльтяни з десятиплемінного царства, після того як у 740 р. до н. е. ассирійці захопили Самарію (2Цр 17:1—6). Пізніше пророк Наум передрік падіння столиці Ассирії, Ніневії, та приниження її богів. Це пророцтво сповнилось у 632 р. до н. е. (На 1:1, 14).

Єгипетські боги. Існують докази, що боги і богині, яким поклонялися єгиптяни, також мають вавилонське походження. В Єгипті були тріади богів і навіть потрійні тріади, тобто групи з дев’яти богів. Одна відома тріада складалася з Осіріса, його дружини Ісіди та їхнього сина Гора (ІЛЮСТРАЦІЯ, т. 2, с. 529).

Осіріс був найбільш шанованим богом в Єгипті. Він вважався сином бога землі Геба і богині неба Нут. Згідно з міфами, Осіріс одружився з Ісідою і почав царювати в Єгипті. Згодом Осіріса вбив його брат Сет, але він повернувся до життя і став суддею та царем мертвих. Стосунки Осіріса й Ісіди та їхні риси вражаюче нагадують стосунки і риси вавилонського бога Таммуза та богині Іштар. Тому багато вчених ототожнює цих богів.

Крім того, в Єгипті поклонялися зображенню матері з немовлям. Ісіду часто зображали з маленьким Гором на колінах. Вона настільки схожа на Богородицю з немовлям, що інколи християни несвідомо поклонялися цій богині (ІЛЮСТРАЦІЯ, т. 2, с. 529). В уявленнях єгиптян про бога Гора видно відголос даної в Едемі обіцянки про потомство, яке мало розчавити голову змія (Бт 3:15). На деяких зображеннях Гор топче крокодилів та хапає змій і скорпіонів. Згідно з одним переданням, коли Гор вирішив відімстити Сету за смерть свого батька Осіріса, той перетворився в змія.

На єгипетських скульптурах і малюнках дуже часто з’являється священний символ crux ansata. Цей так званий символ життя нагадує літеру «Т» з вушком вгорі і, ймовірно, означає злиття чоловічого і жіночого статевих органів. Єгипетські боги часто зображені з цим символом у руках (ІЛЮСТРАЦІЯ, т. 2, с. 530).

В Єгипті поклонялися багатьом тваринам. До них належали бик, кіт, корова, крокодил, сокіл, жаба, бегемот, ібіс, шакал, лев, баран, скарабей, скорпіон, змія, гриф і вовк. Однак деякі з них в одній частині Єгипту вважалися святими, а в іншій ні, що іноді призводило до громадянських війн. Крім того, що вони були священними тваринами певних богів, деяких із них навіть вважали втіленням того чи іншого бога чи богині. Наприклад, бик Апіс був втіленням бога Осіріса і бога Пта.

Згідно з Геродотом, того, хто навмисно вбивав священну тварину, карали смертю, коли ж вбивство було випадковим, людина мала сплатити пеню, призначену жерцями (Історії. II. 65—67). Проте той, хто вбивав ібіса або сокола, навіть якщо він робив це ненавмисно, обов’язково зазнавав смерті, зазвичай від рук розлюченого натовпу. Коли в якомусь домі помирав кіт, всі, хто там жив, збривали брови, а коли помирав пес, то голили все тіло і голову. Священних тварин бальзамували і влаштовували їм пишні похорони. В Єгипті знайдено мумії биків, котів, крокодилів, соколів та інших тварин.

Як розповідається в міфах, єгипетські боги мали людські слабкості і вади. Вони страждали, відчували страх і часто потрапляли в небезпечні ситуації. Наприклад, Осіріса вбили. У Гора в дитинстві часто боліла голова і нутрощі. Він страждав від дизентерії та помер від укусу скорпіона, але потім повернувся до життя. Ісіда мала нарив на грудях. Коли бог сонця Ра постарів, він ослаб, а з його рота почала текти слина. Ра мало не вмер, коли його вкусила магічна змія, створена Ісідою, але ця богиня промовила заклинання і він одужав. Сохмет, богиня палючого сонця, була дуже кровожерною. Вона так любила вбивати людей, що Ра став переживати за майбутнє людського роду. Щоб врятувати людей, він розлив на полі бою 7000 глеків пива, змішаного з гранатовим соком. Думаючи, що це людська кров, вона з жадібністю почала пити цю суміш, сп’яніла і перестала вбивати людей. Нефтида напоїла свого брата Осіріса, який був чоловіком її сестри Ісіди, і мала з ним статеві стосунки. Боги сонця Атум і Гор займались мастурбацією.

Цікаво, що, коли фараон зробив Йосипа другим після себе правителем Єгипту, Йосип був піднесений над поклонниками фальшивих богів цієї країни (Бт 41:37—44).

Десять кар. Пославши на єгиптян кари, Єгова принизив їхніх богів і здійснив над ними присуди (Вх 12:12; Чс 33:4; ІЛЮСТРАЦІЇ, т. 2, с. 530). Під час першої кари, коли Ніл та всі води Єгипту перетворилися на кров, зазнала ганьби богиня Нілу Хапі. Те, що в Нілі вимерла вся риба, теж завдало удару по релігії Єгипту, оскільки деяким видам риб поклонялись і навіть бальзамували їх (Вх 7:19—21). Жаби, які вважалися символом плодючості і втіленням ідеї єгиптян про воскресіння, були священними тваринами богині-жаби Хекет. Коли єгипетський край заполонили жаби, ця богиня зазнала приниження (Вх 8:5—14). Під час третьої кари жерці-маги визнали, що вони не в стані своїми чарами перетворити порох на мошок (Вх 8:16—19). Бог магії і чар Тот не зміг допомогти жерцям-магам повторити це чудо.

Починаючи від четвертої кари, Єгова показав чітку різницю між єгиптянами і своїми поклонниками. Коли ґедзі наповнили доми єгиптян, ізраїльтяни, які жили в краю Гошен, не постраждали від цієї кари (Вх 8:23, 24). Після цього Єгова вразив худобу єгиптян страшною хворобою, принизивши цим богиню-корову Хатор, Апіса і богиню неба Нут, яку зображали у вигляді корови з зірками на животі (Вх 9:1—6). Вразивши людей і тварин гнійними чиряками, Єгова зганьбив богів і богинь, яким приписували здатність зціляти, як-от Тота, Ісіду і Пта (Вх 9:8—11). Сильний град збезчестив богів, що контролювали сили природи, скажімо бога Решпу, який, очевидно, керував блискавками, і Тота, який мав владу над дощем та громом (Вх 9:22—26). Наступна кара, рої сарани, завдала поразки богам, від яких, як вважали, залежав щедрий врожай, наприклад богу родючості Міну, що був захисником врожаю (Вх 10:12—15). Серед богів, принижених наступною карою, густою темрявою, були боги сонця Ра і Гор, а також бог місяця Тот, який керував рухом сонця, місяця та зірок (Вх 10:21—23).

Найбільшою ганьбою для єгипетських богів і богинь стала смерть первістків (Вх 12:12). Правителі Єгипту називали себе богами, синами Ра, або Амон-Ра. Єгиптяни вірили, що Ра, або Амон-Ра, мав статеві стосунки з царицею. Тому син фараона вважався втіленням бога, і його присвячували в храмі богу Ра, або Амон-Ра. Смерть фараонового первістка, по суті, означала смерть бога (Вх 12:29). Вже сама ця кара завдала потужного удару по єгипетській релігії та виявила цілковиту нездатність усіх богів врятувати первістків єгиптян від смерті. (Див. АМОН №4.)

Ханаанські боги. У світських джерелах говориться, що Ел був творцем і верховним правителем. Хоча, здається, що Ел не дуже цікавився справами на землі, до нього не раз зверталися з проханнями інші боги. Цього бога зображали як бунтівного сина, який скинув з престолу і кастрував власного батька, а також як жорстокого тирана, вбивцю і перелюбника. В текстах із Рас-Шамри Ела названо «батьком-биком» і зображено сивоволосим та сивобородим богом. Його дружині Ашер відведено роль праматері богів, а самому Елу — прабатька.

Однак найвідомішим ханаанським богом був Ваал, бог родючості, неба, дощу і бурі (Сд 2:12, 13). У текстах із Рас-Шамри Ваал часто називається сином Дагона, хоча його батьком також названо Ела. Анат, сестра Ваала, зверталася до Ела як до свого батька, а він у свою чергу називав її своєю дочкою. Тому Ваала, ймовірно, вважали сином Ела або його внуком. Згідно з міфами, Ваал напав на Ямму, бога вод, який, очевидно, був улюбленим сином Ела, і переміг його. Однак Ваала вбив Муту, бог смерті й посухи, який теж був сином Ела. Отже, в Ханаані, як і у Вавилоні, був свій бог, який вмирав насильницькою смертю, а потім повертався до життя. (Див. ВААЛ № 4.)

Головними богинями, про яких згадується в текстах із Рам-Шамри, є Анат, Ашера й Астарта. Але, схоже, ролі цих богинь багато в чому збігалися. В Сирії, де були знайдені ці тексти, Анат, можливо, вважалася дружиною Ваала, оскільки (хоча її часто названо незайманою дівчиною) вона мала статеві стосунки з Ваалом. Але в Біблії разом з Ваалом згадується лише Астарта і священна паля, яка була символом Ашери. Тому Ашеру і Астарту також іноді могли називати дружинами Ваала (Сд 2:13; 3:7; 10:6; 1См 7:4; 12:10; 1Цр 18:19; див. АСТАРТА; СВЯЩЕННА ПАЛЯ; СВЯЩЕННИЙ СТОВП).

Опис Анат у текстах із Рас-Шамри показує, наскільки зіпсутими були боги сирійців, яким поклонялися також ханаанці. Анат вважалася найкрасивішою сестрою Ваала, але вона мала неймовірно жорстоку вдачу. Вона погрожувала розтрощити голову своєму батькові Елу і залити кров’ю його сиве волосся й бороду, якщо він не виконає її бажань. Одного разу Анат заради розваги вчинила криваву різанину. Вона повісила відрубані голови собі за спину, відрубані руки прив’язала до пояса і йшла спочатку по коліна, а потім по пояс у крові вбитих. Її насолода від цього кровопролиття відображена у таких словах: «Анат... бродила в морі крові, заливаючись радісним сміхом» (Религии мира. 1994. С. 66).

Якщо взяти до уваги те, наскільки ганебним і принизливим було поклоніння ханаанців, стає зрозумілим, чому Бог постановив знищити їх (Лв 18; Пв 9:3, 4). Однак ізраїльтяни не виконали Божого присуду до кінця, тому зрештою перейняли зіпсуті релігійні звичаї цього народу (Пс 106:34—43; див. також ХАНААН, ХАНААНЦІ № 2).

Боги Мідо-Персії. Судячи з усього, царі Мідо-Перської імперії були зороастрійцями. Хоча точно не відомо, чи Кір Великий дотримувався вчень Зороастри, в царських написах, починаючи з правління Дарія І, часто згадується Ахурамазда, головний бог в зороастризмі. Дарій І називав Ахурамазду творцем небес, землі і людей та вважав, що саме він дав йому мудрість і спритність, а також подарував царство.

Особливістю зороастризму є дуалізм, тобто віра в двох окремих божеств — доброго і злого. Вважалося, що все добре походить від Ахурамазди, а все погане — від Анхра-Майнью. Люди думали, що Анхра-Майнью насилав землетруси, бурі, хвороби і смерть, а також розпалював заворушення і війни. Волю цих богів виконували інші духи, які їм підкорялися.

Символ Ахурамазди дуже нагадував зображення ассирійського бога Ашшура — крилатий диск, з якого часто виступав бородатий чоловік з пташиним хвостом.

Ахурамазда, можливо, був частиною тріади. На це вказує той факт, що Артаксеркс Мнемон благав про захист Ахурамазду, Анахіту (богиню води і родючості) та Мітру (бога світла). Також він вважав, що зміг відновити колонний зал у царському палаці в Сузах завдяки милості цих трьох богів.

Ряд учених ототожнюють Анахіту з вавилонською богинею Іштар. У книзі «Культ Богині-матері» сказано: «Їй поклонялися як “Великій Богині, чиє ім’я — Володарка”, як “всемогутній і непорочній”, як тій, що освячує “сім’я чоловіків і утробу та молоко жінок”... По суті, ця іранська богиня була відповідником сирійської Анат, вавилонської Інанни-Іштар, хетянської Комани і грецької Афродіти» (James E. The Cult of the Mother-Goddess. 1959. P. 94).

За словами грецького історика Геродота, перси поклонялися також силам природи і небесним тілам (Історії. I. 131). Він писав: «Перси, як я знаю, мають такі звичаї. Вони, звичайно, не роблять статуй богів і не будують храмів і жертовників. Навіть більше того: вони вважають дурними тих, які все це роблять, бо, як я уявляю собі, вони не вірять, як елліни, що боги мають образи людей. Вони мають звичай підійматися на найбільш високі гори і там приносити жертви Зевсові,— а Зевсом вони називають увесь небозвід. Вони приносять жертви сонцеві, місяцеві, землі, вогню, воді та вітрам. Лише цим із усіх богів вони приносять жертви з давніх-давен. Згодом від ассирійців і від арабів вони навчилися приносити жертви також Афродіті Уранії. Ассирійці цю Афродіту називають Мілітта, араби — Алілат, а перси — Мітра».

Зенд-Авеста, священне писання зороастрійців, містить молитви до вогню, води, планет, а також до світла сонця, місяця й зірок. Вогонь навіть названо сином Ахурамазди.

Хоча цар Кір, можливо, був зороастрійцем, біблійне пророцтво говорить, що Єгова доручив йому захопити Вавилон і звільнити юдеїв з полону (Іс 44:26—45:7; пор. Пр 21:1). Після падіння Вавилона в 539 р. до н. е. ізраїльтяни опинилися під владою мідян і персів, які сповідували зороастризм.

Грецькі боги. Вивчаючи особливості давньогрецьких богів і богинь, можна помітити сліди вавилонського впливу. Професор Оксфордського університету Джордж Роулінсон зазначає: «Подібність між халдейською класифікацією богів і класифікацією в класичній міфології просто вражає. Цю подібність видно в усьому, а в деяких аспектах вона настільки велика, що її неможливо пояснити випадковістю. Боги в грецькому і римському пантеонах поділені на ті самі групи, що й у халдейському. Також часто прослідковуються однакові родинні зв’язки між богами, а в деяких випадках вони навіть мають подібні імена і титули, що вказує на їхнє халдейське походження. Можна навіть не сумніватися, що якимось чином в давні часи релігійні вірування і міфи з берегів Перської затоки потрапили до країн Середземномор’я» (Rawlinson G. The Seven Great Monarchies of the Ancient Eastern World. 1885. Vo. I. P. 71, 72).

У міфах про бога Аполлона, який убив змія Піфона (Пітона), і про Геракла (сина бога Зевса і жінки Алкмени), який ще немовлям задушив двох змій, здається, простежується спотворений відголос Божих слів про обіцяне потомство. У грецькій міфології також є легенди про бога, який помирає, а тоді оживає. Щороку поклонники Адоніса, переважно жінки, відзначали його насильницьку смерть і повернення до життя. Вони влаштовували для нього похоронну процесію, оплакували його, а потім кидали його зображення в море або річку. Також греки відзначали загибель і повернення до життя бога Діоніса (Бахуса). Його, як і Адоніса, ототожнюють з вавилонським Таммузом.

У грецьких міфах боги і богині дуже схожі на звичайних чоловіків і жінок. Хоча вважалося, що боги значно більші за людей, гарніші і сильніші, їх зображали в людській подобі. У жилах богів текла не кров, а особлива рідина — іхор, тому їхні тіла були нетлінними. Все ж люди своєю зброєю могли серйозно поранити їх. Однак ці рани завжди загоювались і боги залишалися молодими.

Здебільшого боги, яким поклонялися греки, були дуже аморальними і мали людські пороки. Вони сварилися одні з одними, билися і навіть вчиняли змови. Наприклад, верховний бог Зевс скинув з престолу свого батька Кроноса. Раніше Кронос так само повівся зі своїм батьком Ураном, якого він ще й кастрував. Обидва ці божества були жорстокими батьками. Дітей, яких Урану народжувала його дружина Гея, він відразу ув’язнював під землею, не даючи їм навіть побачити світла. А Кронос проковтував дітей, яких йому народжувала Рея. Поведінка деяких богів була огидною: вони займалися статевою розпустою та кровозмішенням, ґвалтували, брехали, крали, пиячили і вбивали. Тих, хто впав у немилість богів або богинь, карали з особливою жорстокістю. Наприклад, сатира Марсія, який викликав Аполлона на музичне змагання, той прив’язав до дерева і здер з нього шкіру. А богиня Артеміда перетворила мисливця Актеона на оленя за те, що він побачив її оголеною. Потім вона нацькувала на нього його ж власних собак, і ті його з’їли.

Звичайно, дехто каже, що ці міфи були лише плодом уяви поетів. Але ось що стосовно цього у V ст. н. е. написав Августин: «Саме те, що наводять для виправдання богів,— що, мовляв, усі розповіді про них є вигадками, а не правдою,— якщо розглядати це з погляду релігійного благочестя, виглядає ще більшим злочином, а якщо взяти до уваги лукавість демонів, то це велика хитрість, метою якої є обман. Адже якщо ганебні речі розповідаються про верховного правителя вітчизни, правителя хорошого і доброчинного, то чи не є вони тим ганебнішими, чим менше відповідають правді і невластиві його життю?» (О Граде Божьем. II. Х). Однак, судячи з популярності цих розповідей, які лягли в основу грецьких вистав, більшість людей не вважали їх брехнею і не бачили в них нічого поганого. Аморальність богів була людям на руку, бо нею вони виправдовували свої ганебні вчинки. (Див. ГРЕЦІЯ, ГРЕКИ, Релігія Греції.)

Апостолу Павлу під час служіння доводилося спілкуватися з поклонниками грецьких богів Зевса і Гермеса (Дії 14:12, 13). Зі страху перед богами афіняни будували багато храмів і жертовників (Дії 17:22—29). Кричуща статева розпуста, яка була частиною поклоніння грецьким богам, навіть вплинула на християн у Коринфі, тому апостол Павло докорив їм (1Кр 5).

Римські боги. На релігійні погляди римлян значно вплинули етруски — народ, який, як вважається, прийшов з Малої Азії. Ворожіння, що було частиною релігії етрусків, вказує на її зв’язок з вавилонською релігією. Наприклад, бронзова модель печінки, знайдена в місті П’яченца, в регіоні Емілія-Романья, що в Італії, нагадує знайдені в Месопотамії глиняні моделі печінки, які використовували для ворожіння. Тому, коли римляни запозичили культ етруських богів, вони, по суті, перейняли вавилонську релігію. (Див. АСТРОЛОГИ.) Римська тріада, яка складалася з Юпітера (верховного бога, володаря неба і світла), Юнони (дружини Юпітера і покровительки жінок) і Мінерви (богині ремесел), відповідає етруській тріаді, до якої входили Тінія, Уні й Менрва.

З часом головні грецькі боги перейшли в римський пантеон, хоча й під іншими іменами. Крім того, римляни запозичили божеств інших країн, серед яких був перський бог Мітра (день народження якого відзначали 25 грудня), а також фригійська богиня родючості Кібела і єгипетська богиня Ісіда, яких ототожнюють з вавилонською богинею Іштар. Римські імператори теж вважалися богами.

Сатурна шанували за те, що, як вважалось, під його правлінням у Римі панував золотий вік. На його честь у другій половині грудня влаштовували сатурналії — свято, яке спочатку тривало один день, а потім його продовжили до семи. Це був час бурхливих веселощів. Люди обмінювались подарунками, такими як воскові фрукти і свічки. Дітям дарували глиняні ляльки. Під час свят нікого не карали. Школи і суди зачинялися. Зупиняли навіть військові операції. Пани і раби мінялися місцями, і раби, не боячись покарання, могли говорити все, що їм хотілося.

Ранні християни відмовлялися брати участь у поклонінні римським богам, особливо в поклонінні імператору. Через це їх жорстоко переслідували. Вони були рішуче налаштовані «підкорятися передусім владі Бога, а не людей» і не віддавали римським правителям честі, яка по праву належала Богові (Дії 5:29; Мр 12:17; див. РИМ, Релігія).

Боги народів і Єгова. Сьогодні більшість людей мало що знає про богів, згаданих у Біблії. Свого часу поклонники цих фальшивих богів навіть приносили їм у жертву своїх дітей, але ці божки не могли врятувати тих, хто звертався до них у час біди (2Цр 17:31). Вихваляючись військовими перемогами, цар Ассирії через свого речника равшака сказав: «Хіба хоч один бог інших народів врятував свій край з руки царя Ассирії? Де боги Хамата й Арпада? Де боги Сефарваїма, Гени та Івви? Хіба вони врятували Самарію з моєї руки? Котрий з усіх богів тих земель врятував свій край з моєї руки? Тож хіба Єгова врятує з моєї руки Єрусалим?» (2Цр 18:28, 31—35). Але, на відміну від фальшивих богів, Єгова не підвів свій народ. За одну ніч ангел Єгови вбив в ассирійському таборі 185 000 воїнів. Гордий ассирійський цар Сінаххеріб повернувся в Ніневію приниженим і був убитий двома своїми синами в храмі його бога Нісроха (2Цр 19:17—19, 35—37). Дійсно, «всі боги народів — то нікчемні божки, а Єгова — той, хто створив небеса» (Пс 96:5).

З одного боку, фальшивим богам були притаманні риси людей, які їх вигадали, а з іншого — поклонники цих богів ставали схожими на них. Для прикладу, юдейський цар Манасія був настільки ревним поклонником фальшивих богів, що навіть спалив свого сина. Але така ревність не зробила його хорошим царем. Натомість він став таким же кровожерним, як і боги, яким він служив, проливши дуже багато невинної крові (2Цр 21:1—6, 16). На противагу цьому, поклонники правдивого Бога намагаються наслідувати свого досконалого Творця. Вони відображають риси, які є частиною плоду його духу,— любов, радість, мир, терпеливість, доброту, великодушність, віру, лагідність, самовладання (Еф 5:1; Гл 5:22, 23).