Івана
12 Коли ж до Пасхи залишалося шість днів, Ісус прийшов у Віфанı́ю, де був Лазар, якого він воскресив з мертвих. 2 Там для Ісуса влаштували вечерю; Марта на ній прислуговувала, а Лазар був серед тих, хто сидів* із ним за столом. 3 Марія ж взяла близько трьохсот грамів пахучої олії,— дуже дорогого щирого нарду,— намастила Ісусові ноги й витерла своїм волоссям; і аромат цієї олії наповнив увесь дім. 4 Тоді Юда Іскаріот, один з Ісусових учнів, який невдовзі мав його зрадити, запитав: 5 «Чому цю пахучу олію не продали за триста денаріїв, а гроші не роздали бідним?» 6 Сказав же він це не тому, що турбувався про бідних, а тому що був злодієм. Він мав скриньку з грішми і неодноразово витягав гроші, які туди кидали. 7 Тоді Ісус сказав: «Залишіть її в спокої. Нехай вона виконає цей обряд, підготувавши мене до дня похорону. 8 Бо бідні завжди з вами, я ж з вами буду не завжди».
9 А як великий натовп юдеїв дізнався, де Ісус, то прийшов туди; вони хотіли побачити не лише його, але й Лазаря, якого він воскресив з мертвих. 10 Тож старші священики змовилися убити і Лазаря, 11 бо через нього чимало юдеїв приходили й починали вірити в Ісуса.
12 Наступного дня багато людей, які прибули на свято, почули, що Ісус наближається до Єрусалима. 13 Тож вони взяли пальмове листя і вийшли йому назустріч, вигукуючи: «Молимо, спаси! Благословенний, хто йде в ім’я Єгови,— цар Ізраїля!» 14 А Ісус знайшов осля та сів на нього, як і написано: 15 «Не бійся, дочко Сіону. Ось їде твій цар на осляті». 16 Спочатку його учні на все це не звернули уваги, але коли Ісус був прославлений, вони пригадали, що саме так про нього було написано і що так для нього й зробили.
17 А люди, які були з Ісусом, коли він покликав Лазаря з гробниці й воскресив його з мертвих, не переставали свідчити про це. 18 Тож народ, почувши, яке чудо він учинив, вийшов йому назустріч. 19 Фарисеї ж говорили між собою: «Бачите, ми нічого не можемо зробити. За ним пішов цілий світ!»
20 Серед тих, хто прийшов для поклоніння на свято, були і греки. 21 Вони підійшли до Пилипа з Віфсаї́ди Галілейської та почали просити його: «Пане, ми хочемо побачити Ісуса». 22 Пилип пішов і сказав про це Андрію. Тоді Андрій та Пилип підійшли до Ісуса й сказали про це йому.
23 Ісус же промовив: «Настав час прославитися Сину людському. 24 Щиру правду кажу вам: якщо пшеничне зерно не впаде в землю та не помре, воно так і залишиться тільки одним зерном. Якщо ж воно помре, то принесе багато плодів. 25 Хто дорожить своєю душею, той знищить її, а хто душу свою в цьому світі ненавидить, той збереже її для вічного життя. 26 Якщо хтось хоче служити мені, нехай іде слідом за мною, і де буду я, там буде й мій слуга. І якщо хтось буде служити мені, Батько шануватиме його. 27 Душа моя занепокоєна. Що́ маю сказати? Батьку, врятуй мене від цієї години! Та, зрештою, для цієї години я і прийшов. 28 Батьку, прослав своє ім’я». Тоді з неба пролунав голос: «Я прославив і знову прославлю».
29 А декотрі люди, які стояли довкола й чули це, сказали, що то був грім. Інші ж говорили: «З ним розмовляв ангел». 30 Та Ісус промовив: «Цей голос пролунав не для мене, а для вас. 31 Тепер настав суд над цим світом, і тепер його правитель буде вигнаний геть. 32 Я ж, коли буду піднесений із землі, приведу до себе всіляких людей». 33 А говорив він усе це, щоб показати, якою смертю має померти. 34 Тоді народ сказав йому: «Ми знаємо з Закону, що Христос перебуватиме вічно. Чому ж ти кажеш, що Син людський мусить бути піднесений із землі? Хто є тим Сином людським?» 35 Ісус сказав їм на це: «Ще недовго світло буде серед вас. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас не охопила темрява. Бо хто ходить у темряві, не знає, куди йде. 36 Тож поки ще маєте світло, вірте в нього, аби стати синами світла».
Сказавши це, Ісус відійшов і сховався від них. 37 І хоча він здійснив на їхніх очах стільки чуд, вони не вірили в нього, 38 і так виконалися слова пророка Ісаї: «Єгово, хто повірив у те, що почув від нас? І для кого Єгова розкрив свою руку?» 39 А не могли вони повірити, бо Ісая також сказав: 40 «Він засліпив їм очі та зробив їхні серця черствими, щоб вони очима не бачили і серцями не розуміли, і щоб не навернулись, і щоб я їх не зцілив». 41 Ісая сказав усе це, оскільки бачив славу Христа й говорив про нього. 42 А втім, навіть багато начальників повірило в нього. Але щоб фарисеї не вигнали їх із синагоги, вони його не визнавали, 43 бо славу від людей любили більше, ніж славу від Бога.
44 Потім Ісус голосно сказав: «Хто вірить у мене, той вірить не тільки в мене, але й у того, хто мене послав. 45 І хто бачить мене, бачить і того, хто мене послав. 46 Я прийшов у світ як світло, щоб кожен, хто вірить у мене, не залишався в темряві. 47 Того, хто чує мої слова і не дотримується їх, я не суджу, бо я прийшов не судити світ, а спасти. 48 І хто відкидає мене та не приймає моїх слів, той має для себе суддю: в останній день його судитимуть слова, котрі я говорив. 49 Адже я промовляв не від себе. Батько, який послав мене, дав мені заповідь, що́ саме маю казати. 50 І я знаю, що його заповідь означає вічне життя. Тож усе, що я говорю, говорю так, як сказав мені Батько».