Євреїв
2 Через це подобає нам більше вважати на почуте, шоб ми не відпали коли.
2 Коли бо те слово, що сказали його анголи́, було певне, а всякий пере́ступ та непо́слух прийняли́ справедливу заплату,
3 то як ми втечемо́, коли ми не дбали про таке велике спасı́ння? Воно проповідувалося споча́тку від Го́спода, стве́рдилося нам через тих, хто почув,
4 коли Бог був засвı́дчив озна́ками й чу́дами, і різними силами та обдарува́нням Духом Святим із волі Своє́ї.
5 Бо Він не піддав ангола́м світ майбутній, що про нього говоримо.
6 Але хтось десь засвı́дчив був, кажучи:
„Що́ є чоловı́к, що Ти пам’ята́єш про ньо́го,
і син лю́дський, якого відвідуєш?
7 Ти його вчинив мало меншим від анголів,
і честю й вели́чністю Ти вінчаєш його,
і поставив його́ над діла́ми рук Своїх,
8 усе піддав Ти під ноги йому́“!
А коли Він піддав йому все, то не залиши́в нічого йому непідда́ного. А тепер ще не бачимо, щоб підда́не було йому все.
9 Але бачимо Ісуса, мало чим уменшеним від анголı́в, що за перете́рплення смерти Він увı́нчаний честю й вели́чністю, щоб за благода́ттю Божою смерть скуштува́ти за всіх.
10 Бо належало, щоб Той, що все ради Нього й усе від Нього, Хто до слави привів багато синів, Провідника їхнього спасı́ння вчинив досконалим через стражда́ння.
11 Бо Хто освячує, і ті, хто освя́чується — усі від Одно́го. З цієї причини не соромиться Він звати братами їх, кажучи:
12 „Сповіщу́ про Ім’я́ Твоє бра́ттям Своїм,
буду хвалити Тебе серед Церкви“!
13 І ще:
„На Нього я бу́ду надіятися“!
І ще:
„Ото Я та діти, яких Бог Мені дав“.
14 А що дı́ти стали спільниками тіла та крови, то й Він став уча́сником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має вла́ду смерти, цебто диявола,
15 та визволити тих усіх, хто все життя стра́хом смерти тримався в неволі.
16 Бо приймає Він не Анголı́в, але Авраамове насіння.
17 Тому́ мусів бути Він у всьому подібний брата́м, щоб стати милости́вим та вірним Первосвящеником у Божих справах, для вблага́ння за гріхи людей.
18 Бо в чо́му був Сам постраждав, ви́пробовуваний, у тому Він може й випробо́вуваним помогти.