Дії апостолів
23 Павло, пильно подивившись на Синедріо́н, промовив: «Брати! Увесь цей час я жив з абсолютно чистим сумлінням перед Богом».+ 2 Почувши це, первосвященик Ана́ній наказав тим, хто стояв поряд, ударити його по устах.+ 3 Тоді Павло сказав йому: «А тебе, побілена стіно, вдарить сам Бог. Ти збираєшся судити мене за Законом і водночас порушуєш його, наказуючи мене бити?» 4 На це чоловіки, що стояли поряд, сказали: «Як ти можеш ображати Божого первосвященика?» 5 Павло відповів: «Брати, я не знав, що він первосвященик. Адже написано: “Не говори зі зневагою про правителя свого народу”».+
6 Знаючи, що одні були садукеями, а інші — фарисеями, Павло вигукнув до Синедріо́ну: «Брати, я фарисей,+ син фарисеїв, і судять мене за надію на воскресіння мертвих». 7 Через його слова між фарисеями та садукеями виникла незгода, і вони розділилися. 8 Бо садукеї говорять, що немає ні воскресіння, ні ангелів, ні духів, а фарисеї визнають*, що все це існує.+ 9 Тож здійнявся сильний крик, і декотрі книжники з-посеред фарисеїв повставали й почали запекло сперечатися, кажучи: «Ми не знаходимо в цьому чоловікові нічого поганого, а якщо з ним говорив дух чи ангел, то...»+ 10 Коли ж суперечка сильно розпалилася, воєначальник, боячись, що Павла можуть роздерти на шматки, наказав воїнам зійти вниз, забрати його від них і відвести в казарму.
11 А наступної ночі Господь став коло Павла і сказав: «Будь відважним!+ Бо, як ти ґрунтовно свідчив про мене в Єрусалимі, так повинен свідчити і в Римі».+
12 Коли настав день, юдеї вчинили змову+ і зв’язали себе клятвою, що не будуть ні їсти, ні пити, поки не вб’ють Павла. 13 Цю змову, скріплену присягою, склало понад 40 чоловіків. 14 Вони пішли до старших священиків і старійшин та сказали: «Ми зв’язали себе клятвою, що нічого не будемо їсти, поки не вб’ємо Павла. 15 А тепер ви разом із Синедріо́ном скажіть воєначальнику привести його до вас начебто для того, щоб докладніше розібратися в його справі. І, як тільки він наблизиться, ми його вб’ємо».
16 Однак син Павлової сестри, почувши, що вони хочуть влаштувати засідку на Павла, пішов у казарму і повідомив йому про це. 17 Тоді Павло покликав одного сотника і сказав йому: «Відведіть цього юнака до воєначальника, бо він має щось йому розповісти». 18 Тож сотник відвів хлопця до воєначальника і сказав: «В’язень, на ім’я Павло, покликав мене і попросив привести цього юнака до тебе, бо він має щось тобі розповісти». 19 Взявши хлопця за руку, воєначальник відвів його вбік і наодинці запитав: «Що ти хотів мені сказати?» 20 Той відповів: «Юдеї склали таку змову: завтра вони попросять тебе привести Павла до Синедріо́ну начебто для того, щоб детальніше розібратися в його справі.+ 21 Але ти не піддавайся на їхні вмовляння, бо на нього чатує понад 40 чоловіків, які зв’язали себе клятвою, що не будуть ні їсти, ні пити, поки його не вб’ють.+ І вони вже готові, тільки чекають твого дозволу». 22 Тож воєначальник відпустив юнака, наказавши: «Дивись, не говори нікому, що ти все це мені розповів».
23 Потім, покликавши двох сотників, він сказав: «Зберіть 200 воїнів, 70 вершників та 200 списоносців. Нехай вони будуть готові о третій годині вечора вирушити прямо в Кеса́рію. 24 Крім того, візьміть коней, щоб безпечно відвезти Павла до намісника Фелікса».+ 25 І він написав такого листа:
26 «Клавдій Лı́сій Високошановному наміснику Феліксу. Вітаю тебе! 27 Цього чоловіка схопили юдеї і вже збиралися його вбити, але тут я швидко з’явився зі своїми воїнами та врятував його,+ бо дізнався, що він ри́млянин.+ 28 Прагнучи довідатися, у чому його звинувачують, я привів його в їхній Синедріо́н.+ 29 Тоді я зрозумів, що його звинувачують лише в питаннях, пов’язаних з їхнім Законом,+ і він не винен ні в чому, за що заслуговував би смерті чи в’язничних кайданів.+ 30 Проте оскільки мені стало відомо, що проти цього чоловіка готується змова,+ я негайно посилаю його до тебе, а обвинувачам накажу розповісти тобі все, що вони мають проти нього».
31 Отже, згідно з наказом воїни привели Павла+ вночі до Антипатри́ди 32 і наступного дня, відправивши його з вершниками, самі повернулися в казарму. 33 А вершники в’їхали в Кеса́рію, передали листа наміснику та представили йому Павла. 34 Прочитавши листа, намісник запитав Павла, з якої той провінції, і вияснив, що він походить з Кілікı́ї.+ 35 Потім намісник сказав: «Я почекаю, поки прибудуть твої обвинувачі, і після цього уважно вислухаю твою справу»,+ — і наказав тримати його під вартою в палаці Ірода.