Маскı́л. Псалом Аса́фа.+
78 Послухайте, люди, закон мій,
прихиліть своє вухо до слів моїх уст.
2 У прислів’ї розкрию уста свої
і оповім загадки давніх часів,+
3 які ми чули й знаємо,
про які розповідали наші батьки.+
4 Ми не будемо приховувати їх від синів —
ми розкажемо майбутньому поколінню+
про славетні діла Єгови та його силу,+
про його дивовижні діла.+
5 Дав він нагадування Якову,
установив закони для Ізра́їля
і наказав нашим прабатькам
звіщати їх своїм дітям,+
6 щоб наступне покоління —
діти, які народяться, знали їх.+
А вони розповідатимуть про них своїм дітям.+
7 Тоді ті будуть покладатися на Бога,
не забуватимуть діл його+
й будуть виконувати його заповіді.+
8 Вони не стануть подібними до своїх прабатьків —
покоління впертого й бунтівного,+
покоління, серце якого було непостійне+
і дух якого був невірний Богу.
9 Єфре́мівці, хоча й були озброєні луками,
відступили в день битви.
10 Не дотримувались вони угоди з Богом+
і відмовилися ходити в законі його.+
11 Вони забули про його вчинки,+
про дивовижні діла, які він їм показав.+
12 Він здійснив чудеса перед їхніми прабатьками+
в єгипетському краю, в околицях Цоа́на.+
13 Розділив він море, щоб вони перейшли,
і поставив води наче вал.+
14 Він удень вів їх хмарою,
а вночі — стовпом вогню.+
15 Розколов він скелі в пустині,
і дав їм напитися досхочу, ніби з водних глибин.+
16 Він зі скелі вивів потоки,
і потекли води, як ріки.+
17 Але вони й далі грішили проти Всевишнього,
бунтувались проти нього в пустелі.+
18 У своїх серцях вони сумнівалися в Богові,+
вимагаючи їжі, якої прагнули.
19 Нарікали вони на Бога,
кажучи: «Хіба може Бог накрити стіл у пустелі?»+
20 Він вдарив по скелі,
і потекли води й ринули потоки,+
але вони все одно говорили: «Хіба може він дати нам також хліба?
Хіба може дати м’яса для свого народу?»+
21 Коли Єгова почув це, то сильно розгнівався.+
Послав він вогонь+ на Якова
і запалився гнівом на Ізра́їля,+
22 бо вони не вірили Богу,+
не покладалися на те, що він здатний їх врятувати.
23 Він дав наказ хмарам угорі,
відкрив двері небесні
24 і послав їм на поживу манну, немов дощ,
дав небесне зерно.+
25 Люди їли хліб сильних,+
Бог нагодував їх досита.+
26 Пустив він по небу східний вітер
і силою своєю послав вітер південний.+
27 Він послав м’ясо, мов дощ, і було його наче пороху,
дав стільки птахів, скільки піску на березі моря,
28 і наказав, щоб вони падали посеред його табору,
довкола його наметів.
29 Люди їли пожадливо, аж переситилися,
він дав їм те, чого вони хотіли.+
30 Але перш ніж вони задовольнили свою жадобу,
поки їжа була ще в їхньому роті,
31 Бог запалився на них гнівом.+
Він убив їхніх найсильніших чоловіків,+
погубив юнаків ізра́їльських.
32 Незважаючи на це, вони ще більше грішили+
і не вірили в його чудеса.+
33 Тому він зробив так, що їхні дні закінчились, мов подих,+
і їхні роки вкоротились від раптового жаху.
34 Щоразу, коли Бог карав їх смертю, вони його кликали,+
вони повертались і Бога шукали.
35 Згадували вони, що Бог — їхня Скеля,+
що Всевишній — їхній Викупник.+
36 Вони намагались своїми устами його обдурити
і язиком своїм обманути.
37 Їхнє серце не було віддане йому,+
не були вони вірні його угоді.+
38 Але він був милосердний,+
прощав їхні провини і не губив їх.+
Він часто стримував свій гнів+
і не виливав усієї люті своєї.
39 Пам’ятав він, що вони лише плоть,+
вітер, що промчить і не повернеться.
40 Як же часто вони бунтувалися проти нього в пустелі+
та ображали його у безводному краю!+
41 Знову й знову вони випробовували Бога+
і завдавали смутку Святому Ізра́їля.
42 Вони не пам’ятали про його силу,
про день, коли він врятував їх від ворогів,+
43 про знаки, які дав у Єгипті,+
і чудеса, які здійснив в околицях Цоа́на,
44 про те, як він перемінив на кров канали Нілу,+
щоб єгиптяни не могли пити з потоків своїх.
45 Він послав на єгиптян рої ґедзів, щоб понищити їх,+
та жаб, щоб їх погубити.+
46 Віддав він їхній врожай ненажерливій сарані,
плоди їхньої праці роям сарани.+
47 Їхні виноградники він побив градом+
і сикомори — градобоєм.
48 Він навів град на їхню худобу+
і блискавки — на їхні стада.
49 Він послав на них свій палючий гнів,
лютість, обурення і нещастя,
послав війська ангелів, які спровадили лихо.
50 Дав він волю гніву своєму
і не захистив їх від смерті,
він наслав на них пошесть.
51 Зрештою він вигубив усіх первістків Єгипту,+
всіх первородних у наметах Ха́ма,
52 а тоді вивів звідти людей своїх, як отару,+
і провадив їх пустелею, немов череду.
53 Він безпечно їх вів,
і вони не боялися,+
а ворогів їхніх море покрило.+
54 Він привів їх у свій край святий+ —
край гір, який здобув своєю правою рукою.+
55 Він повиганяв перед ними народи,+
він мірильним шнуром розділив спадок між племенами ізра́їльськими,+
він оселив їх у власних домах.+
56 Але вони й далі сумнівалися у Всевишньому Богові, бунтувалися проти нього,+
вони не зважали на його нагадування.+
57 Вони відвертались від нього й були такі ж зрадливі, як їхні прабатьки,+
такі ж ненадійні, як погано натягнутий лук.+
58 Вони й далі ображали його своїми священними узвишшями+
і розпалювали в нього лють своїми різьбленими ідолами.+
59 Бог почув це та розлютився,+
тому він повністю відкинув Ізра́їль.
60 Зрештою він покинув святий намет у Шı́ло+ —
шатро, в якому перебував серед людей.+
61 Він дозволив, щоб символ його сили забрали в полон,
щоб його велич потрапила в руки ворога.+
62 На поталу мечу він дав свій народ+
і розлютився на власність свою.
63 Його юнаків пожер вогонь,
і дівчатам його не співали весільних пісень.
64 Попадали від меча його священики,+
і вдови їхні не плакали.+
65 Тоді Єгова прокинувся, ніби зі сну,+
як прокидається воїн,+ що протверезів від вина.
66 Він змусив своїх ворогів відступити,+
він навіки зганьбив їх.
67 Він відкинув намет Йосипа,
плем’я Єфре́ма не вибрав,
68 а обрав плем’я Юди,+
гору Сіон, яку полюбив.+
69 Свою святиню він зробив такою ж непорушною, як небо,+
як землю, яку утвердив навіки.+
70 Він вибрав свого слугу Давида,+
взявши його з овечих кошар,+
71 від овець, що годували малят.
Бог зробив його пастухом над Яковом, своїм народом,+
і над Ізра́їлем, своєю власністю.+
72 Він пас цей народ у непорочності серця свого+
та вміло водив за собою.+