До кого належить ваше тіло?

ЯКЩО ви є дорослим, то як би ви відповіли на вищедане питання? Правдоподібно ви відповісте, так як відповідають майже всі дорослі: “Моє тіло належить до мене”.

А що б ви робили, якщо б хтось радив вам їсти якусь їжу, яка він думав, була добра для вас, але ви не хотіли? Як би ви почували себе якщо б він схопив вас і силою змушував вас їсти її?

Що було б якби лікар радив вам відрізати руку, ногу, око або якийсь внутрішній орган, думаючи, що це буде добре для вашого здоров’я, але ви відмовилися б? Як би ви почувалися, якщо б він насильно зробив би ту операцію?

Що було б якби лікар рекомендував медицину, яка він думав була добра для вас, але ви не хотіли її? А що було б коли б ви відкинули таку пораду, тому що хоч вона помогла деяким, але через неї тисячі захворіли, навіть вмерли і вона була проти вашої релігійної віри? Яке б почуття ви мали якщо б лікар схопив вас і силою намагався дати вам його медицину?

Бувши дорослою особою, правдоподібно таке лікування розлютило б вас. Без різниці, який риск може бути, то певно, що ви самі хочете рішати долю вашого тіла. Таке змушування робити щось проти вашої волі, дасть вам почуття невільника, в’язня. Воно пригадує нам “Темну Добу”, або націстські концентраційні табори.

Багато країн мають закони, які охороняють особисте право до власного тіла. У Сполучених Штатах четверта поправка Федеральної Конституції каже, що “права людей мати почуття безпеки власної особи в домах, документах і майні проти нерозсудливого розшукування та схоплення, не повинно нарушуватися”.

Тринадцята поправка каже: “Ні невільництво, ні поневолення, лише кара за злочин за який хтось є засуджений, буде існувати в Сполучених Штатах”. Перша і чотирнадцята поправка також запевняють свободу релігії.

Не будуть “грати ролю Бога”

Назагал авторитети признають, що особа має основне право над своїм тілом. Тому то, коли лікарня і лікарі в Сінціннаті звернулися до суду в Огайо за дозволом відрізати заражену раком ногу дівчині шістнадцять років віку, то суд не дав свою згоду на це.

Однак, лікарі заявляли, що без операції вона буде мати багато меншу нагоду видужати. То чому ж суд не хотів дати їм дозволу зробити операцію? Тому, що ані дівчина, ані її мати не хотіли, щоб лікарі робили операцію.

Суддя Веніямин Швартц, предсідник у цій справі, сказав: “Дівчина посвідчила в суді, що вона краще взяла б риск без операції. Вона сказала, що якби відрізали їй ногу, то вона тоді ціле своє життя мусіла б надіятися на допомогу. Вона сказала, що вона не зможе втішатися життям, вийти заміж, навіть купити штучну ногу, і мати погоджувалася з нею”.

Суддя Швартц тоді додав: “Я сказав, що цей суд не буде накидати свою волю на людей, . . . Я не дам дозволу. Дозвіл на операцію залежить від матері й дівчини. Я не буду грати ролю Бога”.— Evening Independent, Масачузетс, Огайо, 9-го липня 1971 р.

Подібно, суддя в Міамі, Флоріда, вирішив, що жінка сімдесят два роки віку, яка дуже страждала від способу лікування “мала право вмерти спокійно”. Та жінка страждала від фатального безладдя в крові, їй робили переливання крові. Вона мала операцію на жили і ця операція була така болюча, що вона просила лікарів припинити її, навіть якщо б вона і померла. Вона просила, “щоб її вже більше не мучили”.

Суддя, Давид Попер, сказав: “Особа має право не страждати від болю. . . . Я не можу рішити чи вона буде жити чи ні. Це залежить від Бога”. Він вирішив, що вона мала право не приймати таке лікування, і примусив лікарів більше не мучити її.

Відмовлення брати кров

У цій справі, жінка не противилася переливанню крові. Вона не любила операції, яка була дуже болюча.

Однак, що сказати про осіб, які противляться переливанню крові? Чи ж вони, бувши дорослими, не мали права відкинути таке лікування і вибрати щось інше?

Одна причина чому деякі відмовляються від крові, зауважив Вінфілд Мілер, помічник редактор журнала Медична Економія (анг.). Він сказав: “Жодний інший біологічний продукт не має більшої можливости для смертельних помилок у лікуванні від крови. Не один лікар довідався на свій власний смуток, що кожна пляшка крови є можлива пляшка нітрогліцерини”.

Стаття у Вол Стріт Журналі (анг. мові) з 14-го червня 1971 р., зауважила: “Приблизно 180.000 американців заражаються щороку серум гепетитом (запалення печінки) лише від переливання крові. З цих, 3.000 умирають, а 30.000 тижнями страждають”.

Це число смертельних випадків походить від лише одного ускладнення у переливанні крові — серум гепетит. Проте, від переливання є ще інші ускладнення. У книжці Ускладнення в Операціях, під заголовком “Сукупність (нагромадження) смертельних випадків від ускладнень у переливанні крові”, ми читаємо:

“Щорічно 16.500 осіб умирає лише від 3-ох ускладнень з переливання крові (гемолитичні протидії, перевантаження і запалення печінки). Хоч дехто буде противитися цьому числу то ніхто не може заперечити факт, що від цього способу лікування є дуже велика втрата життя і спонуканих хвороб, . . . Щодо безсилля і втрати життя . . . переливання крові змагається з деякими нашими головними проблемами здоров’я”.

Тому то, на початку 1971 р., Найвищий Суд в Іллінойс вирішив, що лікарні будуть відповідальні коли пацієнт дістане запалення печінки від переливання крові.

З вищезгаданого повстає питання, чи можна змушувати дорослого брати кров, якщо він не хоче? Розсудливі особи будуть признавати, що дорослий повинен мати право вибирати лікування і не приймати такого від якого може бути так багато можливих небезпек, а особливо коли воно є проти його релігійного переконання.

Шануючи прохання пацієнта

Багато лікарів погоджуються з цим і дають своїм пацієнтам право вибирати. Наприклад, у 1970 р., Д-р Чарлс В. Пірс, кардіолог, успішно зробив Свідкові Єгови операцію на серце без крови, тому що це була воля пацієнта. Спостерігачі дивувалися його швидкому видужанню. Часопис Sentry News з Слідел, Луїзіяна, повідомляє :

“Лікар сказав, що вірить, що цей метод доказався бути добродіянням не лише для Свідків Єгови, але для більшости пацієнтів, яким треба робити операцію на серце. ‘Недавно ми вжили цю техніку в 100 подібних операціях на серце’, він сказав, ‘і лише один пацієнт помер’.”

Д-р Пірс сказав, що коли перестали вживати кров, то цим майже викорінили запалення печінки і алергічні протидії. Крім цього, він зауважив, що коли вживається кров, то з початком операції, вона дуже перешкоджає діянню серця, легень і нирок. Він каже: “Але коли не вживається крови, то майже всі ці органи діють добре”.

Це подібне до того, що добре знаний хірург від серця, д-р Дентон Кулі і його асистенти лікарі в Тексасі вже робили. Часопис Арізона Республіка з 6-го грудня 1970 р., пише:

“Між усім тим, що може перешкоджати операції на серце, один із головних клопотів усе походить від ускладнень з переливання крові. Пацієнт завжди бере риск дістати запалення печінки, протидій, що доводять до шоку і можливість, що перелита кров не буде сходитися з його власною. Тепер виглядає, що група лікарів у Гюстоні вже розв’язала цю проблему. Вони не вживають переливання крові.

“Цей рішучий крок взяли славні лікарі під проводом д-ра Дентона Кулія . . .

“Цей процес був дуже успішний в операціях на Свідках [Єгови] і тепер вживається в усіх операціях на серце, і цим зменшилися ускладнення після операції.

“ ‘Ми маємо угоду з Свідками Єгови не давати переливання крові під жодними обставинами’, каже Кулі. ‘Пацієнти відповідають за риск тому що ми навіть не маємо крові під руками, коли робимо їм операції’“. . . .

“ ‘Наслідки, яких ми маємо з операцій на Свідках Єгови справили на нас дуже велике враження’, сказав Кулі, ‘що ми почали вживати цей процес на всіх наших пацієнтах, які страждають на серце. Ми мали чудовий успіх і вживаємо цю процедуру при наших операціях на пересадження серця’“.

Такі лікарі слухають прохань своїх пацієнтів. Вони розуміють, що це є єдиний правильний спосіб. Також, з цього вони дуже скористали, тому що навчилися речі, яких вони раніше не знали. І коли є який риск тому, що пацієнт відмовляється деякої медичної процедури, то це є його справа. Він відповідає, і так повинно бути.

Рішення “Темної Доби”

З огляду цього всього, Найвищий Суд у Нью Джерзі вибрав цілком противну сторону в липні 1971 р. Він підтримав наказ нижчого суду, щоб примусити переливання крові дорослій особі в цьому випадку, Делорес Гестон, двадцять два роки віку, яка була поранена у випадку.

Повторно, панна Гестон повторяла лікарям й іншим, що під жодними обставинами вона не хотіла переливання крові. Вона навіть мала карточку при собі, з її підписом і рішенням коли б її знайшли непритомною. Але її бажання цілком відкинули. Нижчий суд дав своє рішення мусово зробити переливання крові. Наочний свідок розповідає про те, що сталося коли її брали силоміць до кімнати в якій роблять операції:

“Під час процесу перенесення її, вона кричала: ‘Лишіть мене — лишіть мене’.

“Коли Делорес везли по коридорі на операцію вона сильно кричала, ‘Лишіть мене’.

“Вона також просила, щоб хтось поміг їй, щоб спинити їх. Вона повторно кричала, щоб вони лишили її. Вона побачила [приятеля] аб ДіНардо, як її везли попри нього і сказала йому, ‘Баб, поможи мені.’ Вона кричала аж поки її не привезли до кімнати”.

Інший свідок свідчив, що чув як вона чинила опір навіть тоді коли двері кімнати були зачинені. Але їй не можна було дати жодної допомоги, тому що згідно наказом суду можна було вживати навіть фізичну силу, навіть при помочі поліції, коли було б потрібно.

Таким способом, вони схопили тіло панни Гестон і мусово заставили її прийняти медичну процедуру, якої вона цілком не хотіла. Закон каже, що особа, яка хапає і нарушує жінку є кримінальником, ґвалтівником. Що ж сказати про лікарів і офіційних осіб, які роблять те саме, які схопили і нарушили тіло жінки проти її волі? Справді, що такі новини є подібні до відомостей з “Темної Доби”, або націстських концентраційних таборів.

Правда, панна Гестон була поранена. Лікарі відчували, що вона помре коли їй не зроблять переливання крові. Але лікарі говорили вже те саме багатьом іншим особам. І більшість цих осіб, які відмовилися брати кров видужали. Навіть як би вони і не видужали, то вони таки мають право рішати в таких справах.

Певно, що є риски — з обох сторін, як то стає ясно з того, що 180.000 осіб страждають або вмирають від лише запалення печінки. Але головний пункт є, що особа повинна мати право рішати, який риск вона хоче вибрати, і тоді бути відповідальною за своє рішення.

Суперечність

Предсідний суддя, Йосип Вайнтрауб, написав рішення Найвищого Суду в Нью Джерзі. Цікаво прочитати слідуючу точку, яка появилася в журналі Експрес (анг. мові) з Істону, Пенсільванія, 3-го грудня 1968 р. приблизно чотири роки тому.

“В понеділок головний суддя Нью Джерзі дуже критикував лікарні та комерційні банки крови за те, що вони вживали кров з ‘брудних джерел’ для переливання”.

“Головний Суддя Йосип Вайнтрауб висловив свою критику, коли вислухав справу пані Фенні Лу Джексон із Плейнфілд”.

“Пані Джексон, яка каже, що страждала від запалення печінки від переливання крові, заскаржує Муленберг лікарню в Плейнфілд і Східний Банк Крови в Нюварку”. . . .

“ ‘Ви берете кров від п’яниць ї безпритульних по нетрах, які не вагаються брехати про їхню минулу медичну історію лише, щоб дістати кілька доларів’, сказав головний суддя адвокатам представляючи лікарню і запас крови”. . . .

“Головний суддя сказав, що він особливо турбувався про вживання крови від наркоманів, які наражали себе на запалення печінки через вживання шприців (голок), коли запускали собі наркотик під шкіру”.

Але в 1971 р., коли суд розбирав справу панни Гестон, цей самий суддя назвав переливання крові “звичайною, заснованою процедурою”! Він повинен був бути краще усвідомлений, а головно, зі свого власного свідчення три роки тому назад, і з того, що вже було так широко описано по медичних журналах більш знаними авторитетами.

В його рішенні, суддя Вайнтрауб також показав, що ‘самогубство є загальний злочин і під законом у Нью Джерзі тепер уважають його бути злочином безладних осіб’. Але де ж був тут доказ самогубства? Жодного. Панна Гестон не хотіла вмирати. Вона не старалася відібрати собі життя. Вона хотіла лікарського догляду, а навіть операції якщо б то було потрібно. Вона була готова приймати будь-яке лікування з яким вона погоджувалася, включаючи й який-небудь із кількох заступників крові.

Але говорячи про відбирання життя, то що сказати про тисячі, які щороку вмирають тому, що беруть кров? Якщо риск смерті від переливання крові називають порушенням закону, навіть видають судовий наказ, то чому подібним наказом не накладають арешт на лікарів, які вбивають пацієнтів переливанням крові? Таж, такі лікарі є відповідальні за втрату життя і страждання тисячів осіб кожного року. Чи відкидання переливання крові значить противитися закону, а калічення і вбивання тисячі осіб кожного року є законно? Чи це є розсудливо судити когось, що не хоче крови бути кримінальником, але не тих, що дійсно є душогубами?

Спонуки не завжди є чисті

Більшість лікарів, включаючи й тих, які вірять у переливання крові є щирі у своїх поглядах. Але вони можуть робити помилки, і дійсно роблять їх. І є деякі лікарі, що не знають про найновіші винаходи в ділянці медицини, а головно в операціях, які можна робити без крові. Інші з гордости не признаються, що вони є нехибні, а інші таки не дбають про права своїх пацієнтів.

Треба сумніватися про спонуки і щирість деяких лікарів. А чому? Тому, що вони кажуть, що дають кров, щоб спасати життя, але зараз обертаються і роблять операції на штучне припинення вагітности (аборти), які відбирають життя — 165.000 лише в місті Нью Йорк на протязі одного року! Подумайте скільки було б галасу та судових розправ якщо б 165.000 дітей померло тому, що їхні матері не хотіли приймати переливання крові! Тому що ті, яких убивають операціями абортами не можуть опротестувати, то багато лікарів далі виконують те законне душогубство.

Куріння цигарок спричиняє рака на легенях і вбиває тисячі осіб. Алкоголізм вкорочує життя тисячам іншим. Але, чи лікарі дістають судовий наказ брати курців та алкоголіків і робити їм примусове лікування? Ні, рішення в таких очевидних шкідливих практиках лишається з індівідуальною особою не дивлячись на те, що вони вбивають багато тисячі більше осіб ніж число тих, що вмирає тому, що не хочуть прийняти переливання крові. Чи хтось уже давав пораду дістати судовий наказ, який заборонив би людям керувати автомобілем тому, що більше як тисяча осіб вбивається, а сорок разів більше цього калічиться кожного тижня через випадки?

Отже є багато практик, добрих і злих, які включають риски. Особа має право рішати чи вона буде приймати їх. Для чого відокремлювати одну особу, яка не хоче прийняти переливання крові і примушувати лікування, якого вона не хоче, а особливо, коли те лікування включає риск і є проти її релігійного переконання і вона є готова прийняти якесь інше лікування?

Розумові здібності деяких лікарів до права своїх пацієнтів були недавно записані в статті журнала Нюзвік (анг. мові) 9-го серпня 1971 р. Ця стаття повідомляла наступне після того як д-р Крищиян Барнард із Південної Африки пересадив серце і двоє легень із одної особи в другу:

“Пізніше того самого дня Розаліна Гуня, дружина померлого давача крові, Джексона Гуня, з плачем сказала репортерам, що адміністрація Ґрут Шур [лікарні] навіть не повідомила її про смерть її чоловіка перед тим як почала вирізувати його органи, нічого й не згадувати про її дозвіл на пересадження. ‘Я ніколи не дала б їм дозволу вирізувати його серце’, вона плакала. ‘Це, що сталося, є дуже страшна річ’“.

Хоч адміністрація лікарні твердила, що не знала, що пан Ґуня був одружений, то було відомо, що пані Ґуня відвідала свого чоловіка вечером перед його смертю. Репортери знайшли родичів померлого за тридцять хвилин. Чи ж лікарі не могли зробити те саме, якщо б хотіли? Писав журнал Кейп Таймс із Південної Африки: “Це є дуже сумно, що професор Барнард сказав: ‘Ми думали, що він був неодружений’. Навіть африканські неодружені мають братів і сестер”.

Отже хоч багато лікарів і урядників мають добрі спонуки і шанують права та прохання своїх пацієнтів, то є такі, що топчуть ці права і не хочуть шанувати їх. Що таке відношення існує сьогодні є підстава для роздумування. Це показує, що мислення деяких не є дуже відчужене від розумової здібности за “Темної Доби” і націстських концентраційних таборів.

Але ті, які заперечують пацієнтові його Богом-дане право вибирати, а особливо коли воно включає його споріднення з Богом, колись будуть відповідати за те, що вони вчинили. Вони будуть відповідати перед самим Богом. В той час ніхто не зможе звернутися до судового наказу, тому що жодний суд не буде мати сили. Вони будуть змушені зустріти Всевишнього Суддю всесвіту, для свого сорому і вічної втрати.— 5 Мойс. 32:35, 41.