Де є місце людини?
ПОВЕРТАЮЧИСЬ від чудес та складностей тваринного світу до людського життя, то знаходимо ще більші чудеса, бо людське тіло, а особливо людський мозок, є незмірно складніші. По суті, прогалина між світом тварин та людством є ширша від прогалини між комахами та мавпами.
А що становить цю прогалину? Її знаходимо у фізичній, розумовій та духовній будові. Люди всіх племен та народів мають бажання поклонятися. Найбільш безбожницькі уряди не могли викорінити цієї риси. Історія відкриває, що люди завжди поклонялися якомусь богові. Навіть особи, що заявляють бути безбожниками можуть поклонятися державі, грошам, розкошам, якомусь герою чи якомусь визначному грачеві спорту, навіть акторам або ставлять самих себе за „богів”.
Духовна здібність людини
Причина цього є, що людина зі всіх живих речей на землі може збагнути та зрозуміти духовні справи і тому також” має моральність, якої тварини не мають. Дійсно, можна поправді сказати, що людина має в собі вроджену духовну здібність і ця потреба мусить бути наповнена. Людина оціняє мистецтво, красу і гарні риси. Вона може, з Божою допомогою, розвивати „плоди духа”, які є „любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість (самоконтроля)”.— Гал 5:22, 23.
Ціль, розсудок, свідомість про смерть
Біблія пояснює цю вищість людства кажучи, що людина була створена ,на Божий образ і подобу’. (1 Мойс. 1:26, 27) Вона може відбивати деякі Божі риси. Перед тим, як Адам згрішив, то він цілковито та досконало відбивав, Божий образ і славу”. (1 Кор. 11:7, НС) Це не значить, що він був подібний до Бога виглядом та формою, але він мав важні риси такі, як любов, розсудок, мудрість, співчуття та милосердя. Він мав ці та ще інші Божі риси у відповідній мірі до місця, якого він мав мати у Божому творенні і обов’язків, яких він мав виконувати.
Люди також мають ціль у всьому, що роблять, а не так, як тварини, які поводяться за спонукою або інстинктом. Це правда, що і тварини виконують намір, але не за розсудком — вони роблять це через спонуку або коротку реакцію з досвіду, щоб доглянути насущні потреби. Візьміть за приклад те, що Біблія говорить про поведінку страуса або струся:
„Бо яйця свої він на землю кладе та в поросі їх вигріває, і забуває, що нога може їх розчавити, а звір польовий може їх розтоптати. Він жорстокий відносно дітей своїх, ніби вони не його, а що праця його може бути надаремна, того не боїться, бо Бог учинив, щоб забув він про мудрість, і не наділив його розумом”.— Йова 39:14—17.
У книжці Animals Are Quite Different (Тварини є зовсім інші), „Дослідження споріднення між людством, а тваринами”, Ганс Бауер каже:
„У протилежності людству, жодна тварина не досліджує причину на свої вчинки. Коли б не турбувати тварину, то вона буде шукати лише своє власне задоволення і вигод, і нічого іншого. Це правда, що переважно тварина любить займатися лише тим, що послужить її власним потребам. І в дуже багатьох випадках те, що послужить їй є їхня потреба заснувати суспільне життя [так як є між термітами, мурашками, бджолами, пташками, і цьому подібне]”.— Ст. 204.
Це не значить, що тварини не мають почуття. Вищецитована книжка пише на сторінках 24, 25:
„Маємо кожну причину признати, що тварини, так, як люди можуть боятися, ненавидіти, відчувати любов і огиду, тужити за домом, любити природне оточення, відчувати лютість і боятися, наслідувати когось, відчувати задоволення, смуток, радість, та пригнічення”.
Але ці хвилювання є лише тимчасові і не є основані на розсудкові. Наприклад, собака може триматися й обороняти пана свого, який дуже жорстоко поводиться з нею і вживає її для жорстоких та лукавих цілей.
Лише люди мають поняття про майбутність, або планують для майбутности. Вони можуть чекати, сподіватися необмеженого часу, вічности. Біблія говорить про Божий дар людини: „І вічність (Він) поклав їм у серце”. (Еккл. 3:11) З другого боку, тварини живуть лише для теперішнього часу, або щоб лише задовольнити свої бажання. Людина будує для майбутности. Вона вживає інформацію або відкриття з історії, щоб планувати свою майбутність, і більшість людей хотіли б продовжати свою ціль до часу необмеженого. Люди „бояться” кінець їхнього життя. Вони знають, як їхнє життя кінчається — перше, процес старіння аж до самої смерти, тоді залишання любимих позаді, бо не можуть виконати бажаних намірів, зникання всього задоволення і нарешті про них забувають. Але тварини не мають такого „страху”, так, як Біблія говорить про страуса.
Людина створена жити вічно і панувати над тваринами
Причина на цю дуже велику різницю є, що людина була створена, не вмирати, але жити вічно на землі. Через гріх людина вмирає. (Рим. 5:12; 6:23) Проте, коли людина згрішила, то не передала гріх та смерть усім тваринам. Тварини нічого не знають про гріх і не мають сумління, щоб провадило або осуджувало їх. Тому що людина так грішно поводилася з тваринами, то спричиняла їхню смерть, а навіть зникнення деяких родів. Але, геологічні відкриття доказують, що тварини жили і здихали давно перед тим, як людина появилася. Очевидно, їхнє життя завжди було обмежене. Отже, без різниці чи вони здихають і розгниваються або чи їх пожирають інші тварини, то це є природна річ для них. У них є інстинкти, які перестерігають їх про небезпеку. Це запевняє пережиток або виживання родів. Але тварина нічого не знає про цей факт.
На початку людина мала панувати над тваринами. (1 Мойс. 1:28) Це тому, що людина була багато розумніша за тварин. Часто людина жорстоко панувала над тваринами і дуже шкодила їм. Одначе, вона таки є їхнім паном. Після потопу Бог запевнив Ноя: „І ляк перед вами, і страх перед вами буде між усією звіриною землі, і між усім птаством небесним, між усім, чим роїться земля, і між усіма рибами моря. У ваші руки віддані вони”. 1 Мойс. 9:2.
У гармонії з цією заявою, тварини бояться людини. Навіть дикі тварини, яких вважають бути небезпечними переважно обминають людину. Дуже рідко коли тварина буде вишукувати людей, щоб нападати на них. Переважно вони лише нападають тоді, коли їх заженеться в кут і є примушені атакувати. По суті, у первісному стані тварини були дуже дружні з людиною і напевно були створені на добро людства. Сьогодні дуже мала кількість тварин є шкідливі, а це переважно, тому що людина дуже жорстоко поводилася з ними, або через її марнотратність та забрудняючі звичаї.
Отже, людина є пристосована для землі, як та, що має володіння, і як та для якої все складне життя на землі існує. Хоч рослинне і тваринне творення прославляє Бога, то людина, через свою створену природу й подобу, якщо матиме добре споріднення з Богом, може приносити Йому багато більшої слави. У відповідь до нашого питання, мусимо сказати: Ні, життя тут на землі не появилося через випадок. У всіх його урівноважених формах, а особливо у шедеврі-красі земного творення — сама людина — чудовий розпорядок живих речей вихваляє величність найбільшого за всіх Творців та будівельників.— БОГА.