Кельти. Їхній вплив все ще відчувається

Від нашого кореспондента в Італії.

ХОЧА сьогодні про них ми майже не чуємо, вони у Західному світі залишили незгладимі сліди. Вони з’явилися на світовій сцені понад 2500 років тому. Вони вплинули на європейську історію, мистецтво та релігійні звичаї. Нам може здаватися дивним, але вони також вплинули на наше щоденне життя. Вони індоєвропейського походження і в часи розквіту своєї слави панували над великою територією стародавнього світу — від Атлантичного океану до Малої Азії і від Північної Європи до узбережжя Середземного моря. Хто вони? Кельти.

Ми, навіть не усвідомлюючи цього, бачимо сліди кельтів кожен день. Наприклад, вони поширили моду на штани в Західному світі; вони також винайшли бочку. Також є багато інших очевидних доказів того, що вони колись існували. В Європі ви все ще можете бачити сотні насипних укріплень, або висотних фортів, та похоронних земляних горбів, або курганів, що вкривали стародавні могили, — все це залишили після себе кельти. Багато міст і територій сьогодні мають назви кельтського походження, наприклад, Ліон і Богемія. Якщо на вашій території є звичай поминати померлих у кінці жовтня — на початку листопада, то можете не вагатися — багато століть тому кельти робили те саме. Також, якщо ви знаєте історію про англійського царя Артура або знамениті казки про «Червону шапочку» та «Попелюшку», то ви знайомі в тій чи іншій мірі зі спадщиною кельтської цивілізації.

На кельтів, як і на багатьох інших людей, в усі часи дивилися по-різному, залежно від того, хто їх описував. Платон (грек у четвертому столітті до н. е.) описав їх як людей, що люблять п’янкі напої і є паліями війни. В очах Арістотеля (грека четвертого століття до н. е.) вони були людьми, що не зважали на небезпеку. Згідно з давнім греко-єгипетським географом Птолемеєм (друге століття н. е.), кельти боялися тільки одного — падіння неба на свої голови! Їхні вороги описували їх як жорстоких нецивілізованих варварів. Сьогодні, завдяки прогресу у вивченні кельтської культури, «ми можемо відтворити зовсім інакшу картину про кельтів від тої, яку ми могли мати лише двадцять років тому», говорить Венсеслас Крюта, один із найавторитетніших вчених у цій галузі.

Їхній розквіт і занепад

Насправді кельти були племінними угрупуваннями, з’єднаними «загальної мовою і стилем виробів, структурою війська і релігійними віровченнями — цього достатньо, щоб їх розпізнати» («І келті стампа» додаток за 23 березня 1991 року). Отже, про них було б точніше говорити як про кельтську культуру, ніж етнічну групу. Галли, ібери, кельти, сенони, кеномани, інсубри та бої — це назви деяких племен, які населяли території, що відомі тепер під назвами Франція, Іспанія, Австрія, Північна Італія. Інші з бігом часу поселилися на території сучасної Англії, Уелсу та Шотландії.

Здається, що початкова центральна група кельтів розійшлася з Центральної Європи. У стародавніх літописах до шостого століття до н. е. про них нічого не згадується. Грецький історик Геродот був серед перших, хто згадує про них, описуючи їх як «найдальших мешканців Західної Європи». Стародавні історики найчастіше згадують їхні воєнні подвиги. Різні кельтські племена робили воєнні походи проти етрусків, що в Північній Італії, а потім проти Риму на початку четвертого століття до н. е. завоювати його. Згідно з такими римськими літописцями, як Лівій, кельти відступили тільки після того, як принесли відповідну жертву і як Бренн, кельтський вождь, промовив слова уай уіктіс — «горе підкореним». Навіть сьогодні кельтів пригадують собі ті, хто читає комікси, що видаються багатьма мовами про вигаданих галльських шукачів пригод Астерікса й Обелікса.

Греція зустрілася з кельтами близько 280 року до н. е., коли інший кельтський Бренн досягнув дверей знаменитої дельфійської святині, однак він не зміг завоювати її. В цей самий період деякі кельтські племена, яких греки називали галатай, пересікли Босфорську затоку й оселилися на півночі Малої Азії, на території, яка згодом була названа Галатією. У 50-52 роки н. е. на тій території жили деякі ранні християни (Галатів 1:1, 2).

У стародавні часи кельтів знали як сміливих воїнів, наділених великою фізичною силою. Вони мали не тільки імпозантну будову тіла, але й наводили страх на своїх ворогів; вони мочили своє волосся у водному розчині крейди, потім висушували, придаючи йому особливо дикого вигляду. Саме так їх зображають стародавні статуї — із «гіпсовим» волоссям. Їхня будова тіла, запал до боротьби, зброя, стиль зачіски і типові довгі вуса — все це допомогло утворити образ лютого галла, який навівав страх на ворогів, а також втілити його в саги про Астерікса. Мабуть, саме тому багато армій того часу, включаючи армію Ганнібала з Карфагена, мали у своїх рядах кельтських найманців.

У кінці першого століття до н. е., однак, могутність кельтів почала швидко падати. Галльський похід римлян, якого очолював Юлій Цезар та інші командуючі, змусив кельтські війська впасти перед ними на коліна.

Новатори мистецтва

З багатьох причин прямі докази існування цих людей залишені для нас в основному у побутових речах, знайдених переважно в їхніх численних могилах. Прикраси, посуд різного ґатунку, зброя, монети і т. п., за словами спеціалістів, були «чіткими і єдиними у своєму роді» — ці речі були предметами великомасштабного комерційного обміну з сусідніми народами. У Норфолку (Англія) недавно були знайдені різноманітні золоті вироби; серед них було кручене намисто, тобто характерне цупке намисто. Кельтські ювеліри, як можна це бачити на фотографіях, були надзвичайно вмілими. «Здається, що кельтські металеві вироби були найкращої якості»,— підтверджує один вчений. Щоб краще їх обробляти, вони використовували досить розвинуті на той час печі.

Цікаво, що кельтське мистецтво головним чином було декоративним, не схожим на грецько-римське, котре намагалось дотримуватися реальності. Живі істоти часто були стилізованими і переповненими символічними елементами для магічних і релігійних цілей. Археолог Сабатіно Москаті говорить: «Безсумнівно, перед нами знаходиться найстаріша, найвеличніша і найчіткіша форма мистецтва прикрас, яку коли-небудь бачила Європа».

Життя, диктоване релігією

В основному кельтські племена вели дуже простий спосіб життя навіть в опідах — у своїх характерних укріплених містечках. Племена керувалися аристократією, з простою людиною ніхто не рахувався. Через суворий клімат територій, на яких вони проживали, життя не було легким. Мабуть, серед важливих причин їхнього переселення на південь були не тільки економічні мотиви, але потреба в м’якшому кліматі.

Релігія мала сильний вплив на щоденне життя кельтів. «Галли були дуже релігійними людьми»,— писав Юлій Цезар. «Їхня віра в загробне життя і безсмертя душі була така,— розповідав вчений Карло Карена, цитуючи одного латинського історика,— що вони були досить щасливими брати у позику, погоджуючись, що виплачуватимуть навіть у пеклі». По суті, коло останків у багатьох могилах було знайдено їжу та пиття, очевидно, для подорожі в інший світ».

Одною із загальних особливостей кельтських племен був розподіл на священні касти, принаймні, на три: барди, ватези і друїди. Тоді як перші дві групи відігравали менш важливу роль, то відповідальними за визначення священних і практичних знань були друїди, назва яких, здається, означає «дуже розумні». Вчений Ян де Вріс пояснює, що «священство було дуже могутнім, на чолі його стояв головний друїд, рішення котрого кожен мусив приймати». Друїди також були тими, хто в чітко визначений час проводив ритуал вирубування омели у «священному» лісі.

Не так легко було стати друїдом. Двадцять років потрібно було бути початківцем і завчати напам’ять релігійні та технічні знання цієї касти. Друїди ніколи не записували того, що стосувалося релігії. За традицією вони все передавали усно, саме тому у нас так мало інформації про кельтів. Чому ж друїди забороняли вживати письмо? Ян де Вріс вказує на те, що «усно переказувана традиція поновлювалась із кожним поколінням: початковий зміст зберігався неушкодженим і в цей самий час постійно пристосовувався до зміни умов. Саме з цієї причини друїди могли іти в ногу зі своїми знаннями, що прогресували». Письменник Сергіо Квінтсіо пояснює, що «священство було єдиним хоронителем священних знань, надзвичайно зміцнивши свою владу». Отже, друїди завжди мали владу.

Майже нічого не відомо про кельтський пантеон богів. Незважаючи на те, що було знайдено багато їхніх скульптур та портретів, майже всі вони були безіменними і, отже, важко визначити, котрого бога або богиню представляє та чи інша археологічна знахідка. Здається, на знаменитому котелку «Ґундеструп», якого було знайдено в Данії, зображені деякі з цих богів. Такі імена, як Луг, Єзус, Цернунн, Епона, Розмерта, Тевтат, Суцелл для нас сьогодні майже нічого не означають, однак ці боги дуже впливали на життя стародавніх кельтів. Кельти, бувало, приносили людей у жертву своїм богам (часто переможених у битві ворогів). Інколи вони носили голови своїх жертв як жахливі прикраси, а інколи вони робили жертвоприношення людей з єдиною метою, щоб отримати прикмети того, яким чином жертви вмирали.

Видатною ознакою кельтського релігійного світу була божественна тріада. Згідно з «Релігійною енциклопедією» (англ.), «найважливіший елемент релігійного символу кельтів є число три; містичне значення триєдиного поняття засвідчено майже у всіх частинах світу, але серед кельтів воно, здається, мало особливо велике і постійне значення».

Деякі вчені говорять, що уявляти собі триєдине божество або божество з трьома обличчями є те саме, що уявляти собі його всевидющим, всезнаючим. Статуї з трьома обличчями ставились на роздоріжжі важливих шляхів, мабуть, з метою «керівництва» торговельними справами. Деякі вчені твердять, що інколи ці тріади створювали враження «єдності у трьох особах». Сьогодні на тих самих місцях, де були розкопані скульптури кельтських триєдиних божеств, церкви загальновизнаного християнства все ще представляють Трійцю таким самим способом. Святе Письмо, однак, не вчить, що Бог та Ісус є однаковими чи складовими частинами Трійці (Івана 14:28; 1 Коринтян 11:3).

Так, на сьогоднішнє щоденне життя та мислення багатьох людей впливає кельтська культура, мабуть, більше, ніж ми думаємо.

[Схема/Карта на сторінці 18]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Поширення кельтів

Латени

Рим 390 рік до н. е.

Дельфи 279 рік до н. е.

Галатія 276 рік до н. е.

Північне море

Середземне море

Чорне море

[Ілюстрації на сторінках 16, 17]

 1. Амбіорікс, вождь ебуронзів.

 2. Котелок «Ґундеструп».

 3. Залізний шолом.

 4. Бронзовий, залізний і золотий шолом.

 5. Бронзовий браслет.

 6. Стилізована кам’яна голова.

 7. Зверніть увагу на триголового бога, зображеного на теракотовій вазі.

 8. Золоте кручене намисто.

 9. Золота декорація.

10. Золоте кручене намисто.

11. Бронзова декорація на шоломі у вигляді вепра.

[Відомості про джерела]

Фотографії з 2-6, 8​-11 Courtesy of Palazzo Grassi, Venice; 7 Bibliothèque Nationale, Paris