Вирощування овець — наша професія

ЧИ ВИ колись носили вовняний одяг або купляли шерстяну пряжу? Чи ви колись задумувалися, звідки береться вовна? Чи як вирощують овець, що постачають вам вовну? Може, ми вам допоможемо в цьому. Чому ми? Тому що я зі своєю дружиною Барбарою утримуємо ферму по вирощуванню овець на острові Південний (Нова Зеландія).

Вівці цікаві створіння — слухняні, полохливі і часто відверто недоумкуваті. Проте я пам’ятаю, як одна вівця слідкувала за своїми ягнятами краще, ніж інші в стаді. Інші могли загубити своїх дітей, але тільки не ця. Чому? Вона була сліпою. Але компенсувала цю сліпоту своїм гострим нюхом та чуттям. Вона чітко знала, де знаходяться її ягнята. Смішно було спостерігати за ними, коли вони смоктали матір,— вони махали своїми хвостиками так енергійно, що здавалось ті відірвуться!

Тут, на острові Південний, я прожив із своїми вівцями майже все життя. Мій батько був фермером і вирощував овець близько 60 років. Чому я кажу фермером, а не вівчарем? Загальноприйнято, що вівчар — це овечий пастух, що переганяє овець з одного місця на друге. Ми ж маємо овечу ферму. Наші вівці залишаються на певній ділянці землі і лише переходять з одного поля, або вигону, на друге. У нас не десятки і не сотні овець, а тисячі. А втім, у Новій Зеландії наша ферма вважається малою. Однак праця сягає промислових масштабів. Отже, що потрібно для вирощування овець?

Розмножувати і мати багато

Тоді як деякі фермери вирощують овець виключно для м’яса, ми вирощуємо для вовни та м’яса. Відвідувачі Нової Зеландії часто дивуються, коли дізнаються, що тут налічується 70 мільйонів голів овець, що складаються головним чином з 19 різних пород. Наша країна не є батьківщиною овець, їх завезли з інших країн. Великі меріносові вівці походять з Екстремадура (Іспанія), вівці породи ромней, лісестер та інші англійські породи завезені з інших країн через Австралію.

Наші вівці породи ромней високі та товсті і дають добру вовну. Але щоб отримати цей кінцевий продукт, потрібно докласти багато зусиль як фізичних, так і розумових. Перш за все нам потрібне продуктивне стадо, а це значить тварини, що дають добрий приріст. Я кожного року закупляю близько 35 породистих баранів і у квітні їх випроваджується, щоб запліднювати овець. За період понад три тижні кожен баран запліднює від 60 до 80 овець. У вересні вони починають давати приріст; ми з Барбарою найбільше любимо цей час. Але чим ми займаємось аж до вересня?

Зимова годівля

Тут, у Південній півкулі, зима починається в травні. У той час на вигонах недостатньо трави для овець, отже, ми мусимо приносити їм корм. Я сказав «ми», тому що Барбара мені допомагає. Ми розмежовуємо свої поля, або вигони, електричним дротом на ділянки по півгектара кожна. Саме розмежування електричним дротом є нелегкою справою. Але чому нам потрібно робити це? Тому що вівці будуть переходити з одного вигону на другий, а нам потрібно привозити для них сіно та іншу їжу. «Іншою їжею» може бути ячмінь та горіхи, ми годуємо їх цим особливо у період приплоду, коли вівцям потрібно більше корму. Однорічних овець ми годуємо бруквою. Ви питаєте, звідки ми беремо брукву? Ми її вирощуємо, а це значить, що нам, окрім вирощування овець, теж потрібно займатись сільським господарством. Але повернімось до нашої приємної праці, коли вівці окочуються.

Працюємо як акушери

Надходить вересень, Барбара та я їдемо довкола пасовиськ на мотоциклах. Ні-ні, це не змагання. Мотоцикли — це наш транспортний засіб, щоб добратись до всіх овець, які окочуються. Ми по чотири-п’ять разів навідуємось до овець, що ось-ось будуть окочуватись, аби допомогти їм, коли виникнуть якісь труднощі. Більшість з них окочуються без жодних утруднень, проте нам все-таки слід позначати ягнят, що належать одній мамі, якщо вівця одного відкине, ми знову підкладаємо його до неї.

Деякі вівці окочуються важко, в такому випадку мотоцикл для них стає «швидкою допомогою». Наприклад, якщо ягня виходить на світ вперед головою, але передні ноги все ще в утробі, воно може задушитись. Тоді ми приїжджаємо у ролі акушерів і допомагаємо вівці окотитись. Для тих, хто не призвичаївся до такої праці, вона може здаватись не зовсім приємною, але для нас, свідків того, як з’являється нове життя,— це чудо, що відбувається кожного року.

В окоті буває переважно двоє ягнят. Зрештою близько 500 молодим овечкам ми чіпляємо на вухо кольоровий ярлик, на якому вказується їхній вік. Через три-чотири місяці всіх баранів та надлишок овець ми відсилаємо на м’ясокомбінат. Між іншим, ми маємо спеціальну термінологію, щоб розрізнити вік овець. Однорічну вівцю ми називаємо «хаґет», а дворічну — «двозуба». Знаєте, у вівці виростає лише вісім зубів — кожного року по два. Коли вівця «двозуба», вона готова окочуватись.

Не забудьмо головної причини вирощування всіх цих овець — їхня вовна; це переносить нас у період інтенсивної, тяжкої праці.

Допомога у стрижці овець

Добрий працівник може постригти за день від 300 до 400 овець, і я не можу змагатися з ним. За день я стрижу близько 150 овець. Більшість овець ми стрижемо раз у рік, але деяких стрижемо два рази в рік: як «хаґетів» — у вересні і як «двозубих» — у травні. Стригти овець пізніше трохи легше, ми ампутуємо ягнятам хвости, щоб у них був чистий озадок.

Колись овець стригли лезами або ножицями. Сьогодні ми користуємось електричними машинками, але ця робота все ще вимагає зусиль та особливого вміння. Стрижка може бути простішою або складнішою в залежності від того, як тримати вівцю. Я наймаю людей, що стрижуть за оплатою від кількості пострижених овець. Як правило, кожна вівця дає від 4,5 до 5,5 кілограмів вовни.

Наступне, що слід зробити,— упакувати вовну для замовників. Ми мусимо пакувати її в тюки, що важать по 180 кілограмів. Але як ми гарантуємо добру якість вовни? Це інша сфера нашої діяльності, важлива для одержання доброякісної вовни.

Занурення

Вівці одна від одної підхоплюють кліщів та вошів, і ці паразити викликають у них сверблячку. Такі вівці, замість пастися, тратять час, щоб чухатися об загорожу. Через це вони втрачають у вазі і псують свою шерсть. Як ми боремося проти цього? Кожного року ми занурюємо їх у хімічний розчин. Це також, згідно зі словами одного іноземця-відвідувача, період напруженої праці. Він описав це наступними словами.

Погляд жителя міста

«Коли я приїхав сюди, то занурення відбувалось у повному розгарі вже декілька годин. Перше, що я побачив своїми нетренованими очима жителя міста,— сцену стовпотворіння. Люди кричали, пси брехали, одні вівці кашляли, другі задихались від переляку. Пси буквально вистрибували на спини переляканих овець, щоб направити їх у вузький прохід. Незабаром я почав бачити логічну послідовність у цих діях.

Сотні овець чекали свого часу, коли їх десятками направлятимуть у цей вузький прохід. Там, коло малого басейну з хімічним розчином, який прикрили від овець вільною мішковиною, стояв один фермер. Як тільки тварина підходила до нього, він грубо штовхав її своїм коліном під мішковину, і вона з розгону шубовсталась у темний розчин. Перше, що тварина намагалась зробити,— вибратись звідти, тож вона починала плисти до вузького виходу. Проте там з обох боків стояли інші робітники ферми з довгими палицями, щоб занурити вівцю під воду і, таким чином, бути певним, що вся шерсть, від голови до копит, промокла в розчині. Коли тварини вибираються на сушу з хімічного розчину, вони кашляють, бризкають слиною й енергійно струшуються, піднімаючи в повітря бризки. Тих, які вже були готові, випускали через невелику загороду на поле, до якого вівці бігли з полегшенням та жвавістю!»

Боротьба проти кліщів та червів

Мені цікаво, як стороння людина описує те, що ми робимо. Ви, мабуть, питаєте, який розчин ми використовуємо для занурення овець. Він називається «ґренейд», у ньому є активний складник «піретроїд» та 5 відсотків «цихалотріну», що винищує кліщів та блощиць. Але вівці мають не лише цих ворогів. Вони також заражаються кишечниковими і легеневими червами, з цієї причини ми мусимо регулярно вливати ліки вівцям. Для цього треба забрати овець з поля додому на подвір’я. Ми проганяємо їх через вузький прохід завширшки близько 1,2 метра, в якому може вміститись 50 овець. Тоді їм вливається у глотку хімічна суміш, що вбиває червів. Кожен з нас одягає рюкзак з рідиною в резервуарі, від якого проведена трубка з насадкою для заливання ліків у глотку вівці. Час від часу ми призначаємо їм пеніцилін від зараження крові.

Вас, мабуть, цікавить, чи наші вівці мають ящур? Ні! Завдяки суворому епідемічному контролю в морських портах та аеропортах Нової Зеландії, що здійснюється державними органами з питань еміграції та сільського господарства. Багато іноземців відчувають ніяковість, коли прибувають у наші аеропорти і бачать, що перед тим, як ступити на землю, в салоні розпилюють дезинфекційний розчин. Це одна з причин, чому ми тут не маємо тих хвороб, що вражають тварин в інших країнах.

Дуже необхідні пси

Моя розповідь не була б повною, якщо б не згадати про псів. У нас на фермі шість псів, і вони є сумішшю двох порід, які мають у собі породу шотландської вівчарки. У нас є пси, яких ми називаємо брехливими. Вони брехатимуть і направлятимуть овець, підбігаючи до них ззаду, щоб вівці не розбігалися. Є ще інший тип псів, яких ми називаємо «оглядаючими» псами. Вони підбігатимуть до вівці і дивитимуться їй просто в очі, залякуючи її швидше поглядом, ніж бреханням. Без цих вірних тварин ми не змогли б виконувати своєї праці. Вони бігають поти, поки не впадуть від виснаження.

Це коротеньке оповідання про наше піклування вівцями тут у Моссбурні (Нова Зеландія). Отже, коли ви наступного разу куплятимете одяг з доброї вовни, згадайте про овечих фермерів по цілому світі, які дбайливо вирощують цих тварин, щоб забезпечувати людей вовною. (Розповів Брюс Курнейн).

[Ілюстрація на сторінці 16]

Дев’ятнадцять різних порід овець на виставці в Аґродомі (Роторуа).

[Відомості про джерело]

Agrodome Rams on Stage

[Ілюстрації на сторінці 18]

Вгорі: Овець направляють для занурення.

Внизу праворуч: Стрижка овець — важка фізична праця.