Феномен реінкарнації пояснено

ОДНИМ з аргументів проти теорії реінкарнації є те, що більшість людей на землі зовсім не мають ніяких спогадів про життя до народження. Більш того, вони навіть і гадки не мають, що могли б жити до свого теперішнього життя.

Це правда, вряди-годи у нас з’являються дивні враження, що цю людину, котру зустріли перший раз, ми вже десь бачили. Певний будинок, містечко чи якась панорама можуть нам здаватися знайомими, хоча ми знаємо, що там ми вперше. Але все це можна пояснити і не вдаючись до теорії реінкарнації.

Скажімо, певні місця на землі можуть чимось нагадувати одні одних, отже, коли ми відвідуємо нову місцину, у нас, либонь, з’являється враження, що ми вже тут були, хоча насправді наша нога ступила сюди вперше. Багато будинків, установ, магазинів, містечок та панорам у деяких частинах світу подібні до інших. Хоча вони і скидаються на ті, які ми вже бачили, однак це не служить аргументом того, що ми були в цих місцях до свого народження. Вони лише нагадують нам знайомі місця.

Це також стосується людей. Деякі люди зовнішньо дуже подібні до інших, серед людей є навіть двійники. Людина може мати манери, які нагадують нам когось іншого або навіть того, хто помер. Але ми знали тих людей у теперішньому житті, а не в колишньому існуванні. Схожість у зовнішності чи особистості зовсім не означає, що нам відомі ці люди з попереднього життя. Без сумніву, всі ми іноді помилково приймаємо одну особу за другу. Але ці обидві людини жили в один і той самий час, що й ви, і зовсім не в попередньому житті. Це нічого не має до діла з реінкарнацією.

Вплив гіпнозу

Навіть враження, викликані гіпнозом, можна пояснити не вдаючись до теорії реінкарнації. Наша підсвідомість є складом інформації, набагато більшим, ніж можна собі уявити. Інформація поступає до цього складу через книжки, журнали, телебачення, радіо, життєві ситуації та спостереження.

Більша частина цієї інформації зберігається десь у найглибших закамарках нашої підсвідомості, оскільки ми не маємо негайної потреби в ній і прямо не використовуємо її. Нашу підсвідомість можна порівняти до бібліотечних книжок, яких у даний час не потрібно і котрі, отже, відкладають на далеку полицю.

А втім, під дією гіпнозу свідомість пацієнта змінюється, і таким чином в пам’яті відтворюється забуте. Деякі люди інтерпретують це як спогади про життя до народження, але насправді це не що інше, як спогади про ситуації з теперішнього, тимчасово забутого життя.

Однак існують декілька випадків, які трохи важче пояснити явищами природи. Прикладом є те, коли людина під гіпнозом починає говорити різними «мовами». Інколи мова є зрозумілою, але частіше якраз протилежне. Ті, хто вірить у реінкарнацію, можуть казати, що це мова, якою ця людина розмовляла в попередньому житті.

Проте добре відомо, що говоріння так званими мовами теж відбувається тоді, коли люди перебувають у стані містичного або релігійного екстазу. Ті, які були у такому стані, переконані, що це має зв’язок не з попереднім життям, а з впливом невидимої сили у теперішньому житті.

Тут думки розходяться лише щодо джерела сили. У спільній декларації Джерела довір’я та Євангельської ради Церкви Англії стосовно говоріння мовами було сказано: «Також ми усвідомлюємо, що подібний феномен може відбуватися через окультний/демонічний вплив». Отже, припущення, що такий феномен засвідчує факт попереднього життя, є поспішним, помилковим висновком.

«Посмертні» враження осіб, що пережили стан клінічної смерті

А що сказати про «посмертні» враження деяких осіб, що пережили стан клінічної смерті? Дехто тлумачить це як доказ того, що людина має душу, яка покидає тіло після її смерті. Але такі враження значно краще пояснюються декількома природними явищами.

У французькому журналі «Наука і життя» за березень 1991 року різні етапи «посмертних» вражень називаються «універсальним прототипом галюцинацій», які були споконвічно відомі. Подібні враження не обмежуються лише людьми, що перебували в стані помирання. Вони також можуть з’явитися у зв’язку зі «стомлюваністю, лихоманкою, приступами епілепсії, зловживанням наркотиками».

Піонер у галузі нейрохірургії Вайлдер Пенфілд, роблячи операції епілептикам, які перебували під місцевою анестезією, дійшов цікавого висновку. Він побачив, що, стимулюючи електродами різні частини мозку, можна було створити у людини враження відокремлення від свого тіла, польоту в тунелі і зустрічі з родичами-небіжчиками.

Слід відзначити деякі цікаві деталі щодо цього: діти, які мали «посмертні» враження, зустрічались не з померлими родичами, а однокласниками чи вчителями, тобто з тими, хто все ще живий. А це показує, що такі враження деякою мірою пов’язані соціально. Всі такі враження зумовлені теперішнім життям, а не чимось позажиттєвим.

Доктор Річард Блекер пише в «Журналі американської медичної асоціації» (англ.): «Умирати або перебувати у небезпечному для життя стані — процес. Смерть — це стан». Для прикладу Блекер говорить про людину, яка вперше летить зі Сполучених Штатів Америки до Європи. «Літак — це не те саме, що Європа»,— пише він. Турист, який сів на рейс до Європи, але літак якого через декілька хвилин після початку польоту розвернувся і знову приземлився, не може нічого розповісти про Європу, так само як і кожен, хто повернувся до свідомості зі стану коми, нічого не може розповісти про смерть».

Інакше кажучи, ті, хто мав «посмертні» враження, насправді ніколи не були мертвими. У них були враження чогось, з чим вони зустрічалися за свого життя. І людина все ще жива навіть тоді, коли до її смерті залишилось декілька секунд. Вони помирали, але не були мертвими.

Навіть ті, чиє серце зупинялось на короткий час, а потім знову починало битися і вони поверталися до свідомості, в дійсності не пам’ятали нічого, коли втрачали свідомість і коли їх можна було назвати «мертвими». Якщо вони щось і пам’ятали, то час помирання, а не час перебування в стані смерті.

Опубліковані розповіді про «посмертні» враження майже завжди змальовуються як позитивні, хоча відомо, що трапляються також і негативні. Французький психоаналітик Катрін Лемер пояснює це таким чином: «Про тих, хто не мав [«посмертних»] вражень і не відповідав ідеалу, диктованому ІАНДС [Міжнародною асоціацією вивчення «посмертних» вражень], не було жодного зацікавлення розповідати».

Забуття

Факт залишається фактом: ми не мали іншого життя, опріч нинішнього — ані попереднього, ані життя після смерті. Отже у нас немає ніяких природних спогадів, окрім спогадів з реального життя.

Ті, хто вірить у реінкарнацію, говорять, що єдине значення повторного життя — здобути ще один шанс поліпшити свою життєву ситуацію. Якщо б ми дійсно колись уже жили, але забули про попереднє життя, то це б засвідчувало наше сильне каліцтво. Лише пам’ятаючи свої помилки, ми можемо не повторювати їх.

А ще ті, хто захищає так звану реінкарнаційну терапію, вважають, що можна краще давати собі раду з теперішніми проблемами, якщо через гіпноз людина пригадуватиме попередні життя. Ця теорія говорить, буцімто ми народились знову для того, аби щось поліпшити у житті, але забули, що саме поліпшити.

Втрата пам’яті у теперішньому житті вважається каліцтвом. Це повинно також бути слушним і в цьому випадку. Заперечення, мовляв, така втрата пам’яті не відіграє жодної ролі, позаяк лише добрі люди перероджуються у людей, не є логічним аргументом у нинішньому часі — в добі, коли світом запанувало зло в небувалих масштабах. Якщо лише добрі люди перероджуються у людей, то звідкіля ж взялися злі люди? Хіба, згідно з цим, не повинно бути все менше і менше злих людей? Правда така: ніхто, чи то добра людина, чи зла, ніколи не перевтілювався, щоб почати інше життя як людина чи друга форма існування.

Але ви, либонь, запитаєте: «А хіба реінкарнація — не біблійне вчення?» Розгляньмо це питання у наступній статті.

[Вставка на сторінці 6]

Наша підсвідомість подібна до бібліотечної книжки, яку відкладено на далеку полицю і яку пізніше можна дістати.

[Вставка на сторінці 7]

«Смерть — це стан», а не процес. (Доктор Річард Блекер, «Журнал американської медичної асоціації»).