У чому полягають деякі проблеми?
Дідусь і бабуся, батьки та внуки — це три покоління, розділені всього лиш кількома десятиріччями, але в поглядах між ними часто лежить ціла прірва.
БАГАТО дідусів та бабусь пережили страхітливі часи другої світової війни з усіма її руйнівними наслідками. Їхні діти, либонь, були молодими під час протестів та економічного буму 60-х. Їхні внуки нині живуть у світі, позбавленому моральних цінностей. Сьогодні, коли у суспільстві стрімко змінюються загальноприйняті ідеали, одному поколінню не так вже й легко прищепити наступному визнання набутого ним досвіду. Чогось бракує, і власне це стримує представників різних поколінь від співпраці й взаємоповаги. Але чого саме?
Часто дідусі й бабусі, керуючись добрими мотивами, втручаються у родинне життя своїх одружених дітей, мовляв, батьки занадто суворі до їхніх внуків або ж, навпаки, дозволяють їм забагато. З другого боку, одне іспанське прислів’я каже: «Коли дідусь з бабусею карають, тоді недобрих внуків мають», бо схильні бути поблажливими. Інколи вони втручаються тому, що бажають, аби їхні діти не робили певних помилок, котрі, завдяки власному досвіду, вони тепер чітко бачать. Однак їм важко переосмислити життя й зрозуміти зміну стосунків зі своїми одруженими дітьми. Одружившись, діти нарешті здобули бажану самостійність і не хочуть терпіти таке втручання. Тепер, коли вони працюють і утримують свої родини, їм годі змиритися з тим, що хтось посягає на їхнє право самим вирішувати справи. Онуки, котрі гадають, що всі розуми поїли, обурюються з приводу різних правил та вказівок і, мабуть, дивляться на своїх дідусів та бабусь як на віджилих. У сучасному суспільстві дідусі та бабусі, здається, втратили свою привабливість. Дуже часто нехтується їхнім життєвим досвідом.
Коли припиняється розмова
Деколи непробивний мур обопільного нерозуміння відокремлює дідуся та бабусю від решти родини, навіть якщо вони й живуть зі своїми дітьми. На жаль, це трапляється якраз тоді, коли дідусі та бабусі мають навіть більшу потребу в любові, бо роки лягають великим тягарем на їхні плечі. Людині не обов’язково потрібно бути на самоті, щоб відчувати самотність. Якщо нема розмови й повага та любов переходять у поблажливість чи роздратування, то натомість з’являється повне відчуження й глибоке розчарування з боку бабусі та дідуся. Їхні найглибші почуття уражені. Педагог Джакомо Даквіно пише: «Любов у родині, яку недавно хтось прирівняв до застарілої марки автомобіля, далі залишається найліпшим ліком геріатрії. Чуйний вираз обличчя, люб’язна усмішка, добре слово чи приголублення допомагають значно ліпше, ніж багато різних ліків» («Воля старіти», італ.).
Ваш приклад може змінити ситуацію
Напруження, яке повстає в результаті зіпсутих стосунків у родині, також призводить до безупинних оскаржень одного покоління іншого. Один член родини може мати відчуття, що будь-котрі вчинки іншого завжди погані. Але лихі наслідки цього відчувають усі. Діти спостерігають за тим, як їхні батьки поводяться зі своїми та реакцію останніх. Хоча й у більшості випадків старші зносять образу мовчки, внуки таки бачать це, чують і запам’ятовують. Тому в майбутньому вони переймуть таку поведінку. Коли вони стануть дорослими, то, цілком ймовірно, поводитимуться зі своїми батьками так, як ті поводяться з бабусею та дідусем нині. Не можна уникнути біблійного принципу: «Що тільки людина посіє, те саме й пожне» (Галатів 6:7).
Якщо внуки бачать, що їхні батьки ставляться до бабусі й дідуся з погордою, насміхаються з них, грубо перебиваючи їх, а то й використовуючи їх у власних інтересах, то з часом, коли підростуть, можуть подібно ставитися і до власних батьків. Просто тримати фотографію дідуся чи бабусі в рамці на креденсі недостатньо, їх слід дійсно поважати й любити. Через якийсь час ви можете зустрітися з подібним ставленням власних онуків. Кажуть, що феномен поганого ставлення до дідусів та бабусь нині дедалі поширеніший. У декотрих європейських країнах діють телефонні лінії для допомоги пригніченим старшим людям, на зразок тих, які вже існують для захисту дітей.
Егоїзм, гонор, брак любові — все це стимулює та посилює нестачу взаєморозуміння. Отже, кількість тих, хто хоче позбавитись дідуся чи бабусі, відправляючи їх у будинки догляду за похилими віком та інвалідами, чимраз зростає. Дехто не щадить грошей, аби тільки звільнитися від проблеми опіки старшими, відсилаючи їх у спеціалізовані центри, споряджені за останнім словом техніки, або ж у села для пенсіонерів, подібні до тих, що у Флориді чи Каліфорнії (США), де хоч і розміщено багато супермаркетів та центрів для розваг, але таки бракує приязної усмішки й ласки рідних та не вистачає обіймів онуків. Особливо у період вакацій багато родин шукають місця, куди б можна було «припаркувати» дідуся чи бабусю. В Індії часами ситуація навіть ще гірша, коли дідуся або бабусю просто залишають на поталу долі.
Проблема родинних стосунків ще більше ускладнюється розлученням. Лише 1 британська родина з 4-х має батька та матір. Кількість розлучень зростає по цілому світі. У Сполучених Штатах Америки щороку розлучується понад мільйон подружжів. Тому дідусь і бабуся несподівано опиняються віч-на-віч з подружньою кризою своїх дітей і, як наслідок, докорінними змінами у взаєминах з онуками. На додачу до труднощів у стосунках з колишнім зятем чи колишньою невісткою, їм слід зараджувати собі у разі «раптової появи «набутих» онуків», якщо, повідомляє італійська газета «Кор’єре салюте», «нові партнери їхніх синів чи доньок мають дітей від попереднього шлюбу».
«Проблиск надії у нашому житті»
А втім, теплі, ніжні взаємини з бабусею або ж з дідусем, байдуже, живуть вони з родиною чи ні, дуже корисні для всіх. «Робімо щось для наших дітей і внуків,— каже Риоко, бабуся з Фукуї (Японія),— і цього буде достатньо, аби мати проблиск надії у нашому житті». За результатами дослідження, проведеного газетою «Кор’єре салюте», група американських експертів повідомила: «Коли бабусі й дідусю пощастило мати глибокі, ніжні взаємини з онуками, то від цього велику користь мають не тільки діти, але й ціла родина».
А що можна зробити, аби подолати особисті труднощі, розрив між поколіннями та природжену схильність до самолюбства — чинники, що дуже негативно впливають на родинні стосунки? Ці запитання розглядатимуться у наступній статті.
[Вставка на сторінці 6]
«Коли людина старіє, то жахливим є те, що на неї ніхто не зважає» (Альберт Камус, французький романіст).