Погляд Біблії
Що робити, коли ми когось образили
ЩОСЬ не гаразд. Ти точно знаєш це. Твій християнський брат ставиться до тебе якось холодно. Він не каже, що його турбує, але він ледве вітається з тобою — і то тільки тоді, коли ти вітаєшся першим! Чи слід тобі підійти й запитати його, що сталося?
«Це його проблема, — ти можеш думати. — Якщо він щось проти мене має, він повинен підійти і поговорити зі мною про це». Дійсно, Біблія заохочує того, хто почувається ображеним, взяти на себе ініціативу і встановити мир зі своїм братом. (Порівняй Матвія 18:15—17). А що сказати про образника? Чи він несе якусь відповідальність і яку саме?
У своїй Нагірній проповіді Ісус сказав: «Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе,— залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм,— і тоді повертайся, і принось свого дара» (Матвія 5:23, 24). Зверни увагу, що слова Ісуса звернені до образника. Яку відповідальність несе він у залагодженні справи? Аби відповісти на це, розгляньмо, що означали слова Ісуса для його єврейських слухачів у першому столітті.
«Принесеш... до жертівника свого дара»
Ісус тут використав яскраву ілюстрацію: єврейський поклонник прибув у Єрусалим на одне з щорічних свят. Він приніс дар, ймовірно тварину, щоб пожертвувати Єговіa. Жертвоприношення було далеко не беззмістовним ритуалом. Книжка «Юдаїзм. Звичаї й вірування» (англ.) пояснює: «[Люди] вибирали вгодовані бездоганні жертви, дивились, як їх оглядають знавці, підходили з ними на відстань декількох метрів до палаючого жертівника, віддавали їх, кладучи руки на голову тварини, зізнавались у нечистості чи гріху або ж присвячували тварину, перерізаючи їй горло чи просто тримаючи її — все це гарантувало значимість і благоговійність моменту. (...) Той, хто вірив, що Бог наказав виконувати оте ціле служіння... не міг пройти через нього без жодних почуттів».
Таким чином слова Ісуса в Матвія 5:23, 24 переносять уяву його слухачів у важливий і благоговійний для єврейських поклонників час. Один біблеїст зображає цю сцену так: «Поклонник вступив у храм, він пройшов через декілька подвір’їв: Подвір’я поганів, Подвір’я жінок, Подвір’я чоловіків. На віддалі розташоване Подвір’я священиків, до якого мирянину не дозволено заходити. Поклонник стоїть біля поруччя, готовий віддати свою жертву священикові, його руки лежать зверху [на голові тварини], він готовий до сповіді».
В цей кульмінаційний момент поклонник пригадує, що його брат має щось проти нього. Може, йому це підказує власне сумління або він згадав, що останнім часом його брат ставиться до нього так, ніби є ображеним. Що йому робити?
«Залиши отут дара свого... і піди»
«Залиши отут дара свого перед жертівником, — говорить Ісус, — і піди». Чому? Що в цей момент може бути важливішим від жертвоприношення Єгові? «Примирись перше з братом своїм, — пояснює Ісус далі, — і тоді повертайся, і принось свого дара». Отже, поклонник лишає свою жертву живою біля вівтаря цілопалень і йде шукати свого ображеного брата.
Оскільки зараз свято, ображений брат, без сумніву, є десь поміж прочанами, які зійшлися до Єрусалима. Єрусалим з його вузенькими вуличками й будинками, що туляться один до одного, має досить багато мешканців. А у свято місто просто переповнене прибульцямиb.
Навіть якщо люди з одного містечка подорожували й зупинилися разом, пробитися через міський натовп, щоб когось відшукати, досить важко. Наприклад, під час свята Кучок прибульці ставили намети по цілому місті, на дорогах та в садах довкола Єрусалима (Левит 23:34, 42, 43). Незважаючи на все це, єврейському поклоннику треба було шукати свого ображеного брата доти, доки той не знайдеться. А що тоді?
«Примирись перше з братом своїм», — говорить Ісус. Грецький вираз, переданий як «примирись», походить від дієслова (ді·ал·лас·со), яке означає «зробити зміну, обміняти» і в результаті «залагодити». Витративши чимало зусиль, щоб знайти свого ображеного брата, єврейський поклонник прагне примиритися з ним. Тоді, за словами Ісуса, він може повернутися до храму і принести свою жертву, бо тепер Бог її прийме.
Слова Ісуса в Матвія 5:23, 24 дають нам важливий урок: залагодження справи або відновлення миру є важливішим за жертву. Те, як ми ставимось до співвіруючих, прямо впливає на наші стосунки з Богом (1 Івана 4:20).
Що робити, коли ти когось образив
А що, коли ти опинився в ситуації, описаній на початку статті: ти відчуваєш, що образив співвіруючого? Що робити?
Застосовуючи пораду Ісуса, візьми на себе ініціативу й підійди до твого брата. З якою метою? Аби переконати його, що в нього немає причини почуватись ображеним? Зовсім ні! Проблема може виявитися серйознішою, ніж просте непорозуміння. «Примирись», — сказав Ісус. Усунь, якщо можливо, лихі думки з його серця (Римлян 14:19). Щоб досягнути цього, тобі буде потрібно визнати, а не заперечити його ображені почуття. Можливо, тобі буде також потрібно спитати: «Що я можу зробити, аби поправити ситуацію?» Часто достатньо самого щирого вибачення. Проте деколи ображеній людині потрібно більше часу, щоб справитись зі своїми почуттями.
А що, коли, незважаючи на постійні спроби, ти не в змозі залагодити справу? У Римлян 12:18 (Деркач) говориться: «Коли можливо і залежить від вас, будьте в мирі зі всіма людьми». Отже ти можеш бути впевненим, що, коли зробив усе для відновлення миру, Єгова радо прийме твоє поклоніння.
[Примітки]
a Звичайно жертвоприношення робилися під час трьох сезонних свят — Пасхи, П’ятидесятниці та Кучок (Повторення Закону 16:16, 17).
b Підрахунки щодо того, скільки прочан збиралося до стародавнього Єрусалима на свята, різняться. На думку єврейського історика першого століття Йосифа Флавія, приблизно три мільйони євреїв були присутні під час Пасхи («Іудейська війна», книга II, англ.).